Вивчення Біблії: Проповідь “Обітниця Богові доброго сумління” (1-е Петра 3:21)
“Обітниця Богові доброго сумління”
1-е Петра 3:21 : “Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа”
Брати і сестри, цей день Бог створив, щоб ми раділи і веселилися. Господь Ісус у Матвія 28:19 заповідав нам:
Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
І сьогодні один брат і дві сестри приймають хрещення. Нехай Бог освятить цю подію своєю присутністю, але спочатку ми поміркуємо про хрещення.
У одній середньовічній легенді розповідалося про злу відьму, яка багато шкодила людям, і ніхто не міг з нею нічого вдіяти. Тоді один хоробрий лицар став на захист людей. Він довго бився з відьмою, і відчувши, що не подолає її, штовхнув її в озеро. І легенда говорить, що саме так відбулося її хрещення. Лише одне-єдине занурення у воду перетворило злу відьму у доброчинну християнку. Після цього вона вже не шкодила, а одружилася з тим лицарем і стала робити багато добра людям.
Питання: хто з вас ніколи не купався? Ми купаємося набагато частіше ніж люди середньовіччя. Уявляєте, наскільки добрими ми мали б стати до цього моменту? Але чомусь цього не сталося. Це тому, що ні вода, ні сам ритуал хрещення не мають ніяких магічних властивостей. Виникає питання: навіщо ж тоді хрещення?
У Новому Заповіті і у грецькому перекладі Старого хрещення позначається словом βαπτισμός або βάπτισμα, яке означає занурення у воду чи вмочання у фарбу, або ритуальне омивання. За законом Мойсея у багатьох випадках треба було помитися і випрати одяг, якщо якимось чином осквернився. Про це можемо почитати, зокрема, у книзі Левит, розділи 15-17. Ці заповіді, з одного боку, захищали від багатьох хвороб, коли про мікроби ще не знали, а з іншого – як притча, показували людям, наскільки святим є Бог, і що до Нього треба наближатися тільки чистим.
Згодом пророки використовували це омиття як символ очищення гріхів. Так само робив і останній пророк Старого Заповіту, Іван Хреститель. Він хрестив людей, занурюючи у воду, на знак покаяння і прощення гріхів. Коли хтось з інших народів хотів прийняти юдейську віру, то, крім обрізання, він мав ще й хреститися. Але Іван хрестив юдеїв, які вважали себе Божим народом. Тим, хто хотів хреститись, Іван влаштовував екзамен.
А Іван говорив до людей, хто приходив, христитися в нього: Роде зміїний, хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? (Лк.3:7)
Як би ви відповіли на таке питання? Іван хотів, щоб люди приходили не легковажно, а усвідомлювали всю важливість навернення до Бога. Хоча вони були юдеями і дітьми юдеїв і внуками юдеїв, вони все одно були грішниками, і тому повинні були приходити не як формальність чи “за компанію”, а з покаянням:
Отож, учиніть гідний плід покаяння. І не починайте казати в собі: Маємо батька Авраама. Бо кажу вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння. (Лк.3:8)
Але, коли Івана питали, чому він хрестить, він не розповідав багато про свою справу, а переводив розмову на Ісуса Христа, який буде хрестити зовсім по-іншому:
Іван відповідав усім, кажучи: Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що Йому розв’язати ремінця від Його взуття я негідний, Він христитиме вас Святим Духом й огнем! (Лк.3:16)
Ісус є втіленим Богом, тому потужніший від усіх. Але коли Ісус ходив у людському тілі, Він сам нікого не хрестив.
хоч Ісус не христив Сам, а учні Його (Івана 4:2)
Частково тому, що люди люблять гордитися на пустому місці, і згодом нащадки тих, хто був хрещений особисто Ісусом, могли створити суперечку, заявивши, що вони більш правильні і канонічні за інших. Такими суперечками, наприклад, займалася церква в Коринті. Вони постійно виясняли, кто крутіший: “А мене хрестив Аполлос!” – “А мене – сам Петро!”. Дивлячись на це, апостол Павло сказав:
14 Дякую Богові, що я ані одного з вас не христив, окрім Кріспа та Гая, 15 щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у ймення своє. (1Кор.1:14-15)
Сподіваюся, що в нашій церкві таких суперечок не буде, і всі будуть триматися лише Христа.
Але головна причина, чому сам Ісус не христив – бо Він прийшов не задля цього. Якось Він сказав фарисеям таке:
25 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! 26 Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! (Мат.23:25-26)
Ісус прийшов не провести якісь зовнішні, формальні зміни. Він прийшов, щоб очистити нас зсередини. Він взяв весь наш гріх на Себе і помер на хресті. На третій день Він воскрес і, після багатьох зустрічей з учнями, піднявся на небеса, звідки послав Святого Духа. В день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов на Церкву як язики полум’я і дав силу свідчити про смерть і воскресіння Христа. Сходження Святого Духа змінило учнів з боязких і розгублених у сміливих і сильних проповідників. Ісус хрестить не водою, а цим духом. Він занурює не у воду, а в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Як на зануреному у фарбу предметі залишається шар фарби, на тому, хто повірив в Ісуса Христа, на його вчинках, бажаннях і цінностях залишається відмітка Бога.
Християни стали використовувати водне хрещення, щоб прийняти людей до своєї спільноти. Але чи необхідне водне хрещення для спасіння? Даючи учням доручення навчати і хрестити всі народи, Ісус сказав:
Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде. (Марка 16:16)
Зверніть увагу, Ісус не говорить, що той, хто не хрестився, буде засуджений. Більше того, сам Він пообіцяв рай розбійнику, що помирав поряд з Ним на хресті і фізично не міг хреститись. А Петро нам каже:
Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа (1Пет.3:21)
Суть хрещення – не в купанні. Це лише зовнішній вияв того, що в цьому вірші названо як “обітниця Богові доброго сумління”. Сумління – це закладена в нас Богом здатність розрізняти правильне і неправильне, заохочувати добрі вчинки і засуджувати злі. Але наше сумління, як і все інше, також вражене гріхом. Пам’ятаєте 3-й розділ Буття? Змій спокушував жінку здатністю самостійно визначати добро і зло. І ми визначаємо, як відчуваємо самі, але не завжди правильно. Інколи наше сумління мучить нас за те, що не є чимось поганим. А частіше ми робимо зле, а сумління мовчить. Нам потрібне добре сумління. Але що таке добре сумління? Це сумління, яке живе за шкалою Божого слова. Добре сумління вважає добрим те, що Бог вважає добрим, і злим те, що Бог вважає злим. Для того ми читаємо і розбираємо Біблію, щоб більше зрозуміти волю Бога, і молимося, щоб Святий Дух оновлював наш розум.
Чи можемо ми обіцяти Богові добре сумління? Де ж його взяти? Це питання, відповідь на яке є в оригіналі тексту. Те слово, яке у нас перекладено як “обітниця”, має також значення “прохання”, і в деяких перекладах так і написано. Ми не можемо своїми зусиллями забезпечити, що відтепер будемо слухатися Бога і ніяк інакше. Але ми можемо прохати і довіритися Богу в тому, що Він дасть нам добре сумління. Обітниця полягає в тому, що я запрошую Бога ремонтувати моє сумління. І тепер Він навчає мене цінувати Боже слово і жити за ним. Чи готові ви покластися на Бога у питанні сумління?
Віруючі так само можуть робити помилки чи грішити, як і невіруючі. Це не означає, що вони втрачають спасіння. Нас спасають не наші вчинки, а воскресіння Ісуса Христа. Він є нашим заступником. Через наші падіння Бог також навчає нас і змінює наші бажання. Він ніколи не залишить і завжди здатен підняти нас.
У книзі Дій апостолів основний фокус розповіді стоїть не на хрещенні, а на вірі в смерть і воскресіння Ісуса Христа. З іншого боку, повіривши в Ісуса, люди природнім чином вирішували хреститись. Це було офіційним проголошенням своєї віри в Ісуса. І так нові віруючі приєднувалися до спільноти християн. Офіційне свідчення завжди грає велику роль для нас. Наприклад, коли люди одружуються, вони підтверджують серйозність своїх намірів через офіційну реєстрацію. Чи можна жити без неї? В принципі, так. Мої дідусь і бабуся офіційно зареєстрували шлюб лише в старості, проте їх сім’я була міцною. Спочатку їм заважала війна, потім труднощі повоєнного життя, потім треба було ростити восьмеро дітей, і було не до того. Чи є це прикладом для всіх? Навряд. Бо коли людина має можливість і спеціально уникає офіційної реєстрації, що ми можемо про неї подумати? Що вона, скоріш за все, не впевнена, що хоче бути вірною, або взагалі, хоче лише тимчасово погратись чи покористуватись довірою. Говорити язиком легко, брати на себе відповідальність – це зовсім інше. Тому офіційне засвідчення так важливе. Бог знає, що в твоєму серці. А через церемонію хрещення ти сповідаєш перед людьми, що ти віриш в Ісуса Христа і відтепер вирішуєш слідувати за ним завжди. У випадку шлюбу, якщо посварилися чи побилися, як у фільмі “Містер і Місіс Сміт”, так що мало не повбивали одне одного, можна завжди згадати, що це ж не випадкова людина, я офіційно обіцяв їй свою вірність. Так само, коли прийдуть труднощі і сумніви, можна згадати своє сповідання і відновитися у вірі. Я вже не сам по собі, а частина Божої сім’ї, яка зветься Церквою, і живу вже не сам по собі, а Христос живе в мені, щоб через мене благословляти інших. Тож вітаю Яна, Ліду і Тамару, що вони вирішили офіційно поєднатися з Божою сім’єю!
Брати і сестри, наостанок я попрошу у вас три речі. По-перше, самі зараз згадайте ваше сповідання і знову скажіть Богу: веди мене і роби моє сумління добрим. По-друге, радісно вітайте і підтримайте ті душі, чиє сповідання віри ми зараз почуємо. І по-третє, хто ще не хрещений, але має віру в Ісуса Христа, подумайте над тим, щоб зробити наступний крок і прийняти хрещення.
(п. Ной)