Вивчення Біблії: Проповідь “Бо Син Людський прийшов щоб послужити” (Від Марка 10:32-45)

БО СИН ЛЮДСЬКИЙ ПРИЙШОВ ЩОБ ПОСЛУЖИТИ

Від Марка 10:32-45

Ключовий вірш 45 : “Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”

Ключовим віршем нашої церкви в минулому році було Ів.17:21 «Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Ми молилися про єдність і Бог працював в нашій церкві будуючи цю єдність. В цьому році ключовим віршем нашої церкви є Мар.10:45 «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». В світі, в якому ми живемо, люди шукають не того, щоб послужити іншим, а того, щоб здобути владу, піднятися над усіма і примусити їх виконувати свої бажання і волю. В цьому уривку, Господь говорить Своїм учням: «не так буде між вами» (43). Він встановлює зовсім інший принцип за яким мають жити Його учні: не панування, а служіння. Як нам навчитися служити одне одному? Де взяти сили, щоб долати свій егоїзм? Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свою благодать в слові, щоб нам жити згідно вченню нашого Спасителя, і своїм життям являти цьому світу Його самого. 

Подивіться вірш 32: «Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має:»

Тут євангеліст Марко змальовує нам дуже цікаву картину. Ми бачимо Христа, який впевнено крокує до Єрусалиму. Він йде попереду. Він знає куди йде і навіщо. Але також ми бачимо і тих, хто слідував за Ним разом з дванадцятьма учнями. Цю групу Марк описує зовсім іншими словами. Вони здивовані і налякані. Чому такі різні настрої? Звідки це збентеження і страх? 

Це була вже не перша їхня подорож до Єрусалиму. Але ця відрізнялася від попередніх. Учні не були ні сліпими, ані дурними. Можливо вони не розуміли всього, що говорив їм Ісус. Та все ж і їм було зрозуміло, що не просто так Він вже двічі говорив їм про страждання, смерть і воскресіння, які чекають на Нього попереду. Учні розуміли, що в Єрусалимі має статися щось справді важливе і страшне. Вони відчували, що попереду невідворотні події, якась розв’язка, що наближається і сильно переживали. 

Розмова, яка точилася між Ісусом та Його учнями лиш підсилювала ці страхи і передчуття. Подивіться вірші 33-34: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, але третього дня Він воскресне!»

Навіщо Ісус знову й знову повторює учням ці слова про Свої страждання, смерть та воскресіння? Звичайно, не для того, щоб налякати їх ще більше. Напевне, Він хотів підготувати їх хоча б трішки до майбутніх подій. Напевне, Він хотів, щоб вони згадали ці слова, побачили в цих подіях Божий задум і укріпилися у вірі, коли Він воскресне. 

Але тут є і ще дещо. Слова про страждання Христа, Його смерть і воскресіння – це не просто передбачення певних подій (завтра зійде сонце). Задумайтеся про те, що стоїть за цими словами. В них – сама суть Євангелії, Христос, Який умер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Це звістка, яку раз за разом повторює нам Писання. Це звістка, яку ми раз за разом згадуємо у таїнстві причастя. Це звістка, яку ми, так само як і учні так легко забуваємо і губимо з свого серця, щоб слідувати за своїми мріями. Але раз за разом Господь різними способами нагадує нам, що в центрі нашого життя має бути Євангелія. Не якась мудрість. Не якісь духовні переживання. Не те, що ми зробили чи маємо зробити. А те, що Господь здійснив в нас і для нас. Амінь!

Подивіться вірш 35: «І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе»

Єрусалим був усе ближче, а напруга серед тих хто слідував за Христом все більша. Ніхто не знав, що саме має статися і чим усе завершиться. Тож з’явилися ті, хто не зміг далі терпіти невизначеність і вирішив пришвидшити події. Яків та Іван підходять до Ісуса. Своїм поводженням тут вони схожі на дітей, які чогось дуже хочуть, але не знають чи батьки дозволять, тому приходять до батька і кажуть: «тато, скажи так». 

Чого хотіли учні? Вони хотіли сісти обіруч від Ісуса (37). Але не для того, щоб бути завжди близько до Нього і завжди чули Його слова. Ні. Справа в тім, що в царствах цього світу, блага завжди розподіляються згори вниз. Той, хто сидить ближче до царя має більше пошани, більше влади і можливостей. Саме про це мріяли учні. 

У відповідь, Ісус не сварить їх. Він запитує, чи можуть вони пити чашу, яку Він п’є і христитися хрищенням, яким Він христиться (38). Вони прагнуть величі і Він запитує, чи готові вони платити ціну. Учні розуміли, що йдеться не про чашку компоту. Напевне, вони думали що йдеться про труднощі і боротьбу з якими вони стикнуться в Єрусалимі, коли Ісус буде встановлювати Своє царювання. На Ісусове запитання вони відповідають: «можемо». Вони справді готові перетерпіти труднощі щоб посісти гідні місця в Ісусовому Царстві. 

Але що насправді значать слова про чашу та хрищення? Ці слова вказують на страждання, смерть та воскресіння Христа. Звичайно, ми, так само, як Іван з Яковом, не можемо пити ту ж саму чашу, що і Христос. Тим не менше ми маємо знати, що Його учнів не оминуть труднощі і страждання за Христове ім’я. Той, хто слідує за Христом повинен бути готовий зректися себе і взяти свій хрест. «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся» каже Ісус, «А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано».

Подивіться вірш 41: «Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана».

Розмова Івана  та Якова з Ісусом була приватна. Та все ж навряд чи вони могли знайти на дорозі достатньо затишне місце, щоб уникнути зайвих вух і очей. Дуже швидко 10 інших учнів Христа дізнались про цей підступний план. Якою була їхня реакція і що це говорить про них? – Вірш 41 каже: вони обурились на Якова та Івана. Чому вони обурилися? – тому що кожен із них так само мріяв посісти по Ісусовій правиці. Кожен із них хотів стати кимось великим і значним. Тому Ісус навчав їх про істинну велич. 

Подивіться вірш 42: «А Ісус їх покликав, і промовив до них: Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть». 

Ісус пояснює тут, за яким принципом діє світська влада. Є ті хто вище, і є ті, хто нижче. Ті, хто вище застосовують силу, вплив, фінансовий тиск чи будь що інше, щоб панувати над тими, хто нижче і примусити їх виконувати свою волю. Тому цей світ сповнений боротьби за те, щоб піднятись над іншими: «слухай, що я тобі кажу», «роби, що я тобі кажу»… За моїми спостереженнями, навіть діти вдаються до перемовин лише після того, як спроби встановити диктатуру провалилися.

Учні Христа багато разів бачили прояви такої влади. Згадайте лиш історію Івана Христителя, якого стратили через примху п’яного Ірода. Напевне їх обурювали такі прояви влади. Та все ж вони все одно мріяли отримати цю владу. 

Що Ісус говорить Своїм учням? Подивіться вірші 43-44: «Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба».  

Між вами, це між ким і ким? – між учнями Христа, в Його спільноті, в Його Церкві. Прагнути бути великим – це гарне прагнення. Господь Ісус ніде не сказав, що прагнути бути великим це погано. Навпаки, тут Він спонукає Своїх учнів бути великими. Але при цьому Він дає учням зовсім новий погляд на велич. Великий в світі – той, кому служать усі. Насправді великий – той, хто сам служить усім. 

Що значить бути слугою і рабом для інших? Роль раба не надто сильно надихає нас, чи не так? Звичайно, Господь не закликає нас стати тими, хто виконує чиїсь забаганки і капризи. Йдеться про служіння інтересам іншого. І, щоб ми точно правильно зрозуміли Його слова, Він приводить учням у приклад самого Себе. 

Подивіться вірш 45: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». 

Ісус точно не служив нічиїм капризам. Але також, Він і не жив, щоб Собі догоджати. На сторінках Євангелій ми бачимо Христа, який в послуху Небесному Отцю служить грішникам, і шукає добра для інших. Ми бачимо Христа, який віддає Свій час і сили, щоб вислуховувати, зцілювати серця, втішати, омивати рани, відновлювати. Ми бачимо Христа, який не намагається зберегти Своє життя, але віддає його на викуп за багатьох. 

В цих віршах, Ісус засновує суспільство, яке діє виходячи не з позицій панування та сили, а з позицій служіння. Коли ап. Павло, описує це суспільство в посланні до Ефесян, він каже: «Він (Ісус), отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів…» для чого? Щоб апостоли панували над пророками, пророки над благовісниками, а ті над пастирями і вчителями? Ні, – щоб приготувати святих на служіння для збудування тіла Христового (Еф.4:11-12). 

Бог з’єднав нас, обдарував нас в Ісусі Христі, щоб ми цими дарами служили одне одному і будували тіло Христове. І коли ми, стоячи на своєму місці, застосовуємо ті дари, які Господь дав нам, щоб служити одне одному та іншим – це і є справді велике життя. 

Але, що заважає нам бути гарними служителями для Христової церкви? 

Перше, це бажання панувати та особисті амбіції. Тобі може здаватися, що ти краще знаєш, що потрібно церкві. Більше того ти можеш бути правий, що саме це і потрібно церкві і діяти з найкращих намірів. Залишається лише питання: як того досягти? І тут постає безліч шляхів. І, нажаль, дуже часто шлях служіння здається нам надто довгим і повільним. Нам хочеться зрізати кут і діяти за старим армійським принципом: «Не можеш – допоможемо, не вмієш – навчимо, не хочеш – заставимо». Проблема в тім, що цей принцип не працює в церкві. Коли віруючі діють так, єдине, чим вони відрізняються від мирських князів і вельмож це методи: ті використовують політичний вплив і фізичне насильство, а ці – маніпуляції і тиск. 

Нам потрібно завжди пам’ятати, що в церкви є лише один Господь – Ісус Христос. Але і цей Господь, той хто направду має владу примусити грішників виконувати Свою волю, на подив, діє любов’ю. Нам потрібно вчитися любити реальну спільноту віруючих, реальних людей з їхніми недоліками і слабкостями більше, ніж усі наші амбіції і мрії про церкву і успішне служіння. Нам потрібно перевіряти своє серце. Тому що, якщо тебе ранить, коли хтось ставить під питання твою думку, твоє бачення служіння. Якщо замість служіння ти починаєш боротися за місце в церкві, то, насправді ти живеш з мирською системою цінностей. 

Друге, це незрілість. Для того, щоб служити комусь, потрібно відкласти свої інтереси і поставити його інтереси вище за власні. Саме такий приклад ми бачимо в Ісусі Христі. Він терпляче служив Своїм учням, не дивлячись на те, що вони часто не розуміли чи не хотіли розуміти Його вчення. Він служив грішникам, які приходили до Нього. Він сидів за одним столом з митарями і блудницями. Він віддавав їм не лише Свій час, а й Своє серце. Кінець кінцем, Він віддав усе, що мав, навіть Своє життя для нашого спасіння. 

Я досить часто прошу старших дітей поглядіти молодшого. Іноді в них виникають з цим труднощі. Тому що з дитиною не можна просто сидіти в буквальному смислі. Вона вимагає, щоб ти відклав свої справи і займався з нею чимось цікавим. Присвятив їй свій час. Дитині здається, що її інтереси – це саме важливе. Тому, якщо ти сам ще дитина, тут виникає конфлікт, бо дитині здається, що її інтереси – самі важливі. Тому, для того, щоб служити іншим, нам потрібно вчитися ставати дорослими, зрілими, вчитися долати свій егоїзм і зростати у внутрішньому характері. 

Учні Христа думали, що місце біля Ісуса зробить їх великими. Але Господь вчить нас, що не місце робить когось великим, а внутрішні якості. Нехай Господь помилує нас і ростить нас зрілими служителями для Його церкви. 

Третє, це очікування визнання від людей. Іноді, прочитавши цей уривок, людина думає: «добре, я буду жертовно служити іншим, побудую успішне служіння і тоді всі будуть мене поважати», або «я буду жертовно служити іншим, всі побачать, який я великий і скромний і піднесуть мене». Проблема в тім, що час йде, терпіння і скромність тане, а визнання так і не приходить. Ми не отримуємо чого бажали та втрачаємо мир. Але Син Людський прийшов не для того, щоб отримати славу, хоча Він якраз Той, хто справді того заслуговує. Своє положення, Свою владу Він використовує не для того, щоб примусити когось служити Собі, а щоб послужити іншим. 

Знаєте, є люди, від яких я дуже люблю отримувати листи. Одна з них – наша люба п. Олена. В кінці кожного її листа стоїть цитата з Лук.17:10 «…Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» Це слово завжди нагадує мені, чому я тут знаходжуся і роблю те, що роблю. Навіть коли ми зробимо все нам наказане, коли жертовно служимо церкві і приносимо гарні плоди, нам нема чим хвалитися, бо ми лиш виконали належне. Служіння, яке ми несемо не повинно прославляти нас, воно має прославляти нашого Отця на небесах, так само, як Його прославило служіння Христа. І, нехай Він і буде прославлений в нас і через нас. Амінь. 

Але що ж нам робити, коли ми не дотягуємося до тієї високої планки, до того стандарту, який поставив тут Ісус своїм учням? Що робити коли ти постійно стикаєшся зі своєю незрілістю та егоїзмом? Що робити з неправильними мотивами та амбіціями? Нам потрібно прийти до Ісуса. 

Подивіться вірш 45 ще раз: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». 

В Ісусі Христі ми маємо приклад служіння. Він – той, хто справді має усі підстави отримати служіння. Але прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб самому послужити і віддати Своє життя на викуп за багатьох. Якщо ми називаємо себе Христовими, якщо Він – справді вчитель і Господь для нас, то, як Він робив, так і ми маємо робити. 

Але в Ісусі ми маємо більше ніж приклад. Бо Син Людський прийшов щоб душу Свою дати на викуп за багатьох. І Він дав душу Свою на викуп за багатьох. Щоб нас відкупити від марнотного життя, що передане нам від батьків (1Пет.1:18). Щоб нас звільнити від того егоїзму і бажання слави. В Ньому, через Його служіння ми отримали прощення гріхів і життя вічне. В Ньому, через Його служіння ми стали Божим народом, Його Церквою. В Ньому, з’єднані з Ним, омиті Його Кров’ю ми можемо звіщати Євангелію цьому поколінню, служити одне одному і жити справді величним життям для Божої слави. Амінь. 

(п. Йонатан)