Вивчення Біблії: Проповідь “Бо належить Йому царювати” (1-е до коринтян 15:19-28)

БО НАЛЕЖИТЬ ЙОМУ ЦАРЮВАТИ

1-е до коринтян 15:19-28

Ключові вірші 25,26 : “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній – смерть знищиться”

24 вересня 1860р. Т.Г. Шевченко написав коротенький вірш-пророцтво, в якому висловив своє (цілком Євангельське, до слова) очікування того дня, коли несправедливість і зло цього світу, так само, як і люди, які чинять їх, згинуть, а земля оновиться. Він завершив цей вірш словами:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Ці слова особливо часто згадуються зараз, в часи Російсько-Української війни, коли усі ми так сильно прагнемо перемоги, справедливого миру і оновлення для України. Але сьогодні, коли ми святкуємо Великдень, я хотів би нагадати, що Євангелія обіцяє нам перемогу, мир і оновлення значно більшого масштабу. Не лише для України. І не лише від ось цих, сьогоднішніх, ворогів. Прийде день коли кожне коліно небесних і земних схилиться перед Христом. Прийде день, коли вже не буде несправедливості, бідності чи війни. Прийде день коли вже не буде смерті і уся земля наповниться славою Господньою.

Звідки ми знаємо це? – ми знаємо це тому, що наш Господь Ісус воскрес, перемігши смерть. В Його воскресінні нам відкривається цілий новий світ, оновлення усього творіння і життя для усіх, хто Його. Нехай Господь помилує нас зараз і зробить наші серця м’якими, а розум гострим, щоб чути Боже слово, вірити і коритись йому. Нехай Дух Господній зміцнить нас сьогодні у вірі в Воскреслого Христа.

Звернімося до сьогоднішнього тексту. Вірші 19-20 кажуть: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних».

Чому ап. Павло називає християн, які обмежують свою надію лише цим життям і лише цим світом найнещаснішими від усіх людей? Це, на справді, не важко зрозуміти.

Павло жив в часи, коли християни були гнані і утискувані. Він сам зазнав багато страждань за ім’я Христа: був битий палицею, сидів у в’язниці, боровся зі звірами в Ефесі і т.д. Павло міг би уникнути всього цього, якби зрікся Ісуса. Він мав прекрасну освіту, як на той час, становище в суспільстві, римське громадянство та чудові перспективи. Але він відмовився від всього цього заради Христа і багато страждав. Якщо це життя – це все, що Господь приготував йому, тоді заради чого він страждав? Для того, щоб в кінці померти мучеником? Навряд чи когось може надихнути така перспектива. Але Павло знав, що Його життя в Божій руці і ніхто в цім світі, навіть смерть, не можуть відлучити його від Христа (Рим.8:38-39). Він терпляче біг свій марафон віри, знаючи, що на фініші його очікує вінець правди і слава (2Тим.4:8). Його надія простягалася далеко вперед, значно далі, ніж смерть. Він очікував нагороди від Бога і життя майбутнього віку.

В Україні немає гонінь за Христа, як це було в часи Павла. Нам не потрібно переховуватися під землею, як раннім християнам. Та все одно, життя віри – це життя, в якому ми добровільно обмежуємо себе в чомусь заради кращого, чи не так? Наприклад, ми намагаємося утримуватись від різних тілесних пожадливостей і жити свято. Значну частину свого часу ми присвячуємо зібранням, служінню і т.д. Заради чого все це? Якщо це життя і цей світ – це все, що ми маємо; якщо успіх, спокій і безпеку ніхто не гарантує, а навпаки обіцяє більше труднощів, і завтрашній день може стати останнім, а далі – взагалі нічого, то хіба не краще свій час присвятити чомусь приємнішому? Чи не краще тоді «їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!» — каже Павло трохи нижче (1Кор.15:32)?

До прикладу, нещодавно я зустрів інформацію, що за даними соціологів та психологів за останній рік в Україні досить сильно зросла кількість подружніх зрад і розлучень. Це пов’язують з тим, що люди відчуваючи постійну небезпеку перестають триматися за звичні зв’язки і зобов’язання. Нинішній день і нинішній момент починають відігравати більшу роль, ніж вчорашнє чи завтрашнє.

Наш час особливо яскраво показав, на яке страшне зло, з одного боку, і на яку жертовність і любов з іншого, здатна людина. Але, якщо нема воскресіння і вічності, тоді злі вчинки ніколи не будуть справедливо покарані, а добрі – ніколи не будуть винагородженні. Яке покарання буде достатнім для тих, хто робив ті страшні злочини в Бучі чи в Маріуполі? Яка винагорода буде для тих, хто віддав своє життя за інших, якщо воскресіння нема?

Насправді, цвях, на якому все християнство тримається чи падає – це питання: «чи дійсно Христос воскрес з мертвих?» Американський пастор і письменник, Тім Келлер каже: «Питання зовсім не в тому, чи подобається нам християнство, чи ні. Якщо Христос дійсно воскрес, тоді ми маємо прийняти усе, що Він казав. Якщо ж Він не воскрес – тоді яка, взагалі, різниця, що Він там казав?»

Що ж нам говорить Павло? Павло каже: «Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних» (20). Амінь!

Чому Павло називає Ісуса первістком серед покійних? Хто такий первісток? Тут в оригінальному тексті вжито слово, яке дослівно перекладається, як перший плід. Чому перший плід такий важливий? – бо він засвідчує нам, що пізніше ми побачимо і інші плоди. Перший плід дає нам надію великий врожай і показує, який це буде врожай.

Біля свого будинку я посадив молодий сад. Там є різні рослини: яблуні, груші, абрикоси, черешні, хурма і навіть ківі. Але багато з цих рослин ще жодного разу не плодоносили. Тому я навіть не знаю: там росте те, що я очікую, чи взагалі щось інше. Мені не терпиться побачити перші плоди на цих деревах. Лише тоді я точно знатиму, чого очікувати далі.

Подібним чином Павло називає Христа первістком серед покійних, показуючи, що Його воскресіння – це не просто якесь приватне воскресіння, яке стосується лише Його одного. Ні! Його воскресіння – це перший плід, за ним будуть інші. У Ісусовому воскресінні ми вже зараз можемо бачити, що саме нас самих очікує в майбутньому, в час Його приходу.

Яким же чином воскресіння Христа стає нашим воскресінням? Павло пояснює це у віршах 21-23: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу».

Воскресіння Христа стає нашим за тим самим принципом, за яким і падіння і, як наслідок, смерть Адама також стали нашими падінням та смертю. В історії світу це дзеркальні події: як в Адамі вмирають усі, – каже Павло, – так само в Христі всі оживуть.

Через Адама в світ прийшла смерть. Але Христа Писання називає другим Адамом. Як Адам усім, хто зв’язаний з ним своїм походженням, приносить смерть, так Христос, усім, хто Його, хто зв’язаний з Ним вірою, дає воскресіння і вічне життя. Життя, яке почнеться не колись потім, яке вже зараз почалося, коли ми в Ньому, коли живемо вірою в Христа, який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Амінь!

Тоді в нас виникає питання: якщо ми вже зв’язані з Христом, який переміг смерть, то чого ж тоді ми вмираємо? Відповідь проста: тому що Богу було угодно зробити воскресіння не миттєвим явищем, а процесом. Цей процес розпочався з воскресіння Христа і завершиться в час Його приходу.

Подивіться вірші 24-26: «А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній – смерть знищиться».

Про нинішній час, про наше «зараз», Писання говорить, як про час, коли Христос отримав усю владу на небі і на землі і посів по правиці Божій. Але, як в межах держави, є люди, які визнають владу і коряться їй, і є злочинці, які не коряться, так само і в межах всесвіту, є ті, хто радісно приймають правління Христа і живуть згідно Його велінь – це ми з вами, Церква Божа. І є сили, які Христу не хочуть коритися і протистоять Його волі. Це люди, які відкидають Бога і чинять різне зло відповідно до злого нахилу свого серця. Також, це різні духовні сили, як сатана та його служителі. Але так буде не завжди. Царство Христа, Його правління має підкорити і перетворити усе творіння. Тому Він вчить Своїх учнів молитися: «нехай прийде Царство Твоє на землі, як на небі», пам’ятаєте? Його Царство прийде на землю, як воно є на небі!

Як саме Ісус підкоряє Собі світ? – Він робить це через служіння церкви і проповідь Євангелії. Як і в дні земного служіння Христа Його присутність, Його чудеса і дії були проявами Його Царства на землі, так само і нині, Його Царство приходить на землю в житті і служінні Церкви.

Коли ми любимо одне одного, і покладаємо свої життя за своїх ближніх, в покірність Його заповіді, Його правління серед нас стає видимим.

Коли ми накриваємо на стіл і кличемо до нього усіх, хто голодний, коли перев’язуємо рани і обіймаємо тих, кому болить, як Він це робив, Його Царство приходить до нас і стає явним.

Коли ми проповідуємо Євангелію і тим руйнується обман і влада диявола. Коли закликаємо до каяття і одна людина зрікається минулого життя і впокорюється Христу. Усе це – Христос, що діє в нас і в світі, зміцняючи Своє Царство. Амінь!

Коли ми дивимося на цей світ, на зло навколо нас, вороги Христа здаються такими сильними. Зло здається таким сильним. Але вони не встоять, брати і сестри. Вони усі впадуть під ноги Його. Прийде день, коли перед Христом схилиться кожне коліно небесних і земних. Будуть ті, хто вітатиме Його царювання радісно. Будуть ті, хто схилиться, змушений до того. Але не встоїть жоден. В якості останнього ворога – смерть знищиться, звіщає нам ап. Павло.

Смерть – це дійсно сильний ворог. Рано чи пізно, вона приходить до кожного. Від неї не сховаєшся і не відкупишся. Її не обдуриш. Люди в світі по-різному намагаються дати раду цій думці про смерть. Тому в світській культурі, в піснях і навіть мультфільмах ми можемо чути такі речі, як: «ми живемо, поки пам’ять про нас жива» або «вмираючи, ми приймаємо участь в колесі життя», або ми чуємо що кров, яка за годину – вже просто земля, а за дві на ній квіти й трава, а за три вона знову жива… і т.д. Та все це, насправді, – лише слабкі спроби примиритися з невідворотністю смерті. Але Писання не намагається примиритися зі смертю. Бог не мириться зі смертю, ані з гріхом, ані з дияволом. Ні! Це ворог, якого буде знищено. Крапка. Перше свідчення цієї перемоги – це Христос, який воскрес із мертвих і засів по правиці Божій, «бо Йому належить царювати, аж доки Він не покладе усіх Своїх ворогів під ногами Своїми!» Амінь!

Який фінал цієї боротьби? Вірш 28 каже: «А коли Йому (Сину) все Він (Отець) упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому́, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все».

Коли ми бачимо світ, який не кориться Богу, ми плачемо. Бо в цьому світі є жахливі речі. Не тому, що Бог їх такими створив, а саме тому, що є щось, що не кориться Йому, Його святим велінням: чи то люди, чи то духи. Але світ, який впокорений Богу, світ, в якому Бог наповнює все – це світ, в якому немає зла. Це світ, який звіщається нам у воскресінні Ісуса Христа. Світ, тінь і присмак якого ми можемо бачити вже нині. Це світ, про який сказано: «І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча́ простягне́ свою руку над нору гадюки, — не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!» (Iс.11:6-9)

Нехай Господь помилує нас нині жити вірою у Воскреслого Христа, щоб без страху радісно служити нашому Господу і звіщати Його Царство, що прийде на землю, як воно є на небі.

(п. Йонатан)