Вивчення Біблії: Проповідь “Благословенний Господь, що не позбавив тебе родича” (Рут 4:1-22)
Благословенний Господь, що не позбавив тебе родича
Рут 4:1-22
Ключовий вірш 4:14 : “І сказали жінки до Ноомі: Благословенний Господь, що не позбавив тебе сьогодні родича! І буде славним ім’я його серед Ізраїля”
Сьогодні ми закінчуємо вивчення книги Рут. Сьогодні всі події цієї книги добігають свого логічного завершення, тому ми розглянемо не тільки безпосередньо події цього уривку, але ще раз подивимося на цю маленьку книгу взагалом і подумаємо, що Бог нам хоче через неї сказати.
Подивіться вірші 1,2. “А Боаз прийшов до брами, та й сів там. Аж ось проходить родич, про якого говорив був Боаз. І він сказав йому: Зайди сюди, послухай, і сядь отут! І той зайшов і сів. А Боаз узяв десять мужа зо старших того міста та й сказав: Сідайте тут! І вони посідали.” Як ми пам’ятаємо, в попередньому розділі моавитянка Рут, як їй наказала свекруха, прийшла вночі на тік до Боаза і попросила його стати родичем викупителем. Хоча Рут була молода жінка, і, мабуть, досить вродлива, тож могла надіятися знайти гарного чоловіка собі до вподоби, але вона не стала шукати чоловіка, а почала апелювати до закону діверства (лівератний шлюб). За цим законом, якщо якийсь чоловік помре, не залишивши по собі дітей, його найближчий родич має взяти вдову померлого за дружину, і перший син від цього шлюбу буде вважатися сином померлого і успадкує статок померлого. Цей закон Бог дав був через Мойсея в книзі Повторення Закону 25:5-10. Але цей звичай був розповсюджений серед семітських племен і раніше, наприклад два з трьох синів Юди, що стали предками колена Юдиного, були народжені Юдою від Тамар, вдови двох його старших синів. Хоча з боку Юди це була некрасива історія, але Бог виправдав Тамар саме на основі цього звичаю. Так само й історія походження моавитян та аммонитян. Хоча ми сприймаємо цю історію як ганебну, але на той час сусідні народи та й самі моавитяни та аммонитяни не вважали її ганебною саме через цей звичай.
В той момент, коли Рут почала апелювати до закону діверства, вона втратила можливість обирати чоловіка: в силу вступили формальні правила близькості по крові до загиблого: першим має право брат, потім більш далекі родичі. Хоча Боаз погодився стати родичем викупителем для Рут, була одна перешкода: він був не найближчим родичем. Був ще один родич, більш близький, що мав пріоритетне право на викуплення майна померлого та обов’язок народити померлому сина, та піклуватися про вдовицю. Почавши формальну процедуру, Рут вже не мала права сказати: “я не хочу йти за цього чоловіка, що проганяв мене з свого поля, я хочу за Боаза, тому що він був прихильним до мене”. Так само й Боаз не мав права перескочити в черзі. Мабуть, Боаз та Рут могли б приховати факт розмови на току, і одружитися просто як чоловік та жінка, що не пов’язані ніякими формальними зобов’язаннями. Але вони вирішили зробити все перед Богом і за законом Бога. Ноомі також була певна, що Боаз не заспокоїться, поки не вирішить цю справу.
Справді, на ранок Боаз пішов до міської брами, та став чекати. Коли той родич, про якого він казав, проходив, Боаз зупинив його, і сказав, що є офіційна справа. Потім він зібрав десять із старших міста, щоб вони були свідками та суддями. Тоді він почав офіційно оголошувати справу. Подивіться вірші 3,4: “І сказав він до родича: Ділянку поля, що нашого брата Елімелеха, продала Ноомі, яка вернулася з моавського поля. А я постановив: Подам тобі до ушей твоїх, говорячи: Купи при тих, що сидять тут, та при старших мого народу. Якщо викупиш викупи, а якщо не викупиш скажи мені, і нехай я знаю, бо окрім тебе нема кому викупити, а я за тобою. А той сказав: Я викуплю.” Боаз проголосив, що Ноомі, вдова Елімелеха, їхнього родича, продає ділянку поля, що належала Елімелеху. Той родич мав першочергове право викупу, тому мав вирішити і оголосити, що якщо він викупає, то викупає при свідках, якщо ні, то наступним в черзі права викупу йде Боаз. Відмова, як і викуп, також мала відбутися при свідках. Той родич, мабуть, зразу подумав, що отримати шматок поля було б не погано, і погодився викупити. Подивіться вірші 5,6: “І сказав Боаз: Того дня, коли набудеш поле з руки Ноомі, то набудеш також моавитянку Рут, жінку померлого, щоб поставити ім’я померлому на наділі його. А родич сказав: Не можу я викупити собі, щоб не понищити свого наділу. Викупи собі мого викупа, бо я не можу викупити.” Боаз також сказав, що право викупу передбачає не тільки право викупу майна, але й обов’язок. В цьому випадку це був обов’язок одружитися з моавитянкою Рут та народити дитину померлому. Почувши про обов’язок, той родич відмовився від права викупу. Ми не знаємо причин, з яких він відмовився, але ми бачимо тут два факти. Перший — це те, що права завжди йдуть разом з обов’язками. Часто ми забуваємо про це. Нам хочеться, щоб були лише одні права, без обов’язків. Але так не буває. Тому той, хто не хоче нести обов’язок, не має і права. Другий факт — відмовившись від свого обов’язку по відношенню до померлого та до Рут, той чоловік не тільки втратив право на поле, але й втратив привілей бути частиною викупної історії Бога. Як ми побачимо в кінці розділу, Рут стала прабабкою царя Давида, і, відповідно, прародителькою Ісуса Христа. Кожен раз, коли ми читаємо родовід Ісуса Христа від Матвія, ми бачимо там Боаза та Рут, а імені того родича навіть не знаємо. Тому обов’язок — це не тільки тягар, це й благословіння та привілей. Той, хто відмовляється від обов’язку, втрачає не тільки права, але й благословіння та привілеї.
Подивіться вірші з 7 по 10. “А оце було колись серед Ізраїля на викуп, і на заміну, і на ствердження кожної справи: чоловік здіймав сандалю свою, і давав своєму ближньому, і це було свідоцтвом серед Ізраїля. І сказав родич до Боаза: Купи собі! І зняв свою сандалю. І сказав Боаз до старших та до всього народу: Ви свідки сьогодні, що я набув усе, що Елімелехове, і все, що Кілйонове та Махлонове з руки Ноомі. А також моавітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім’я померлому на спадкові його, і не буде знищене ім’я померлого між братами його та з брами його місця. Ви сьогодні свідки на це!” Коли той родич відмовився від прав та обов’язків, при свідках було здійснено формальну процедуру передачі прав. Тепер найближчим родичем, хто мав викупати, став Боаз. І він тут, при тих самих свідках підтвердив, що приймає всі права і обов’язки викупителя і здійснює ці обов’язки, беручи Рут собі за жінку. Коли Боаз проголосив це, весь народ, старші та свідки поблагословили його: “Нехай дасть Господь цю жінку, що входить до дому твого, як Рахиль та як Лію, що вони обидві збудували Ізраїлів дім. І розбагатій в Ефраті, і здобуть собі славне ім’я в Віфлеємі. А з насіння, що Господь дасть тобі від цієї молодої жінки, нехай стане дім твій, як дім Переца, що Тамар породила була Юді.” (11,12) Це прекрасне благословіння: благословення бути плідним, та благословення увійти в Божу історію. Воно дійсно здійснилося.
Тут закінчуються події книги Рут. Якби це був голлівудський фільм, то вже почались би титри, а в романі все те, що йде далі, йшло б як епілог. Але, якби книга Рут закінчувалась на цьому місці, вона б взагалі не була в Біблії. Що сталося далі? “І взяв Боаз Рут, і вона стала йому за жінку. І він увійшов до неї, а Господь дав їй вагітність, і вона породила сина. І сказали жінки до Ноомі: Благословенний Господь, що не позбавив тебе сьогодні родича! І буде славним ім’я його серед Ізраїля. І він буде тобі потішителем душі та на виживлення твоєї сивини, бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімох синів. І взяла Ноомі ту дитину, і поклала її на коліна свої, і була їй за няньку. А сусідки назвали ім’я йому, говорячи: Народився син для Ноомі! І назвали ім’я йому: Овед. А він батько Єссея, Давидового батька.” Рут стала жінкою Боаза, завагітніла та народила сина. Тут вже точно мають бути титри. Але ні. Ця дитина стала не тільки втішенням для Ноомі, не тільки радістю для Боаза та Рут, вона стала свідченням для багатьох людей в Віфлеємі. Тут говориться про жінок, сусідок Ноомі. Вони знали Ноомі, коли вона ще була молодою, коли в неї був чоловік та двоє синів. Мабуть, тоді вона була щаслива. І вони бачили, яке горе спіткало її: вона повернулася додому сама, без чоловіка, без дітей, без майна, без надії, з невісткою, яка теж, хоча молода, але теж вже втратила чоловіка. Всі, і вона сама, вважала себе проклятою Богом. Але вони побачили, що Бог дав їй родича викупителя, дав їй нащадка, дав їй нову надію. Це було свідченням милості Бога, що Бог добрий, що Він робить нову справу там, де, здається, вже нічого не може бути. Мабуть, багато хто славив Бога, який обернув прокляття на благословення.
Також тут говориться про те, що Рут стала прабабкою Давида. В віршах 18-22 говориться про родовід Давида, та, відповідно й про родовід Ісуса Христа. Господь не тільки попіклувався про двох вдовиць, не тільки поблагословив їх віру та вірність, але й прийняв їх в Свою історію спасіння. Насправді, Бог дав їм таке саме місце в історії спасіння, як батькам віри, Аврааму, Ісакові та Якову. І це також виключна милість Бога.
Ми закінчили книгу Рут. На самому початку ми говорили, що книга Рут — діамант Старого Заповіту. Це дійсно так. Книга дуже маленька, лише 4 розділи, всього 85 віршів разом. В ній немає жодних спецефектів. Бог не насилає 10 кар на Єгипет, не розділяє море, не воскрешає мертвих, і навіть не говорить до Рут, Ноомі чи Боаза. Але ця книга дуже ясно показує, хто такий Бог. Давайте спробуємо подивитися на Бога, Якого ми бачимо в цій маленькій книзі.
По-перше, і я не можу про це не сказати, але це — месіанська книга, а Боаз є прообразом Ісуса Христа. Він відіграє роль родича викупителя, того, хто має спасти вдову від бідування та дати нову надію роду, що загинув. Рід Елімелеха та Ноомі загинув, але Боаз та Рут дали йому нове життя. Це образ того, що Ісус Христос зробив з втраченим людством: він дав нам нове життя. Елімелех та Ноомі вчинили неправильно, пішовши до язичників, але Боаз покрив це. Так само вчинив Ісус, покривши наші гріхи. Крім того, родич викупитель мав бути кровним родичем, щоб здійснити відновлення роду. Так само Ісус Христос, щоб здійснити відкуплення, спочатку мав стати людиною, тому Він народився від Діви Марії. Як Боаз зі своєї власної волі вирішив взяти на себе обов’язки родича викупителя, так і Ісус Христос Сам, Своїм рішенням і Своєю волею зійшов на хрест, щоб виконати спасіння. Тому, коли читаєте книгу Рут, знайте, що тут є образ майбутнього Ісуса Христа.
По-друге, навіть якщо ми нічого не знаємо ні про Ісуса Христа, ні про Бога, ні про Біблію, а просто прочитаємо цю книгу від початку й до кінця, ми побачимо просту життєву історію: дві вдовиці приходять в місто, у них важке життя, але знаходиться родич, що спасає їх та відновлює рід. Але поглянувши уважніше, ми бачимо, що Бог був весь час з ними. Тут Бог — це Бог вдів та сиріт. Він звертає на них увагу. Він не покидає тих, кому ні на кого більше покладатися. Він їх чує, Він приводить їх до того, хто піклуватиметься про них, Він благословляє тих, хто вірний. Для того, щоб побачити милість Бога до покинутих людей не треба читати всю Біблію, достатньо прочитати ці 85 віршів книги Рут.
Третє, з цієї книги дуже гарно видно, що Бог вважає важливим, прекрасним і цінним. Для цього нам треба порівняти книгу Рут з іншими книгами, що відносяться до подій того часу. Таких книг мало, наприклад Іліада й Одисея Гомера, вони написані значно пізніше, але події відбуваються трохи пізніше, ніж події книги Рут, або деякі книги, що вціліли в Угариті це трохи раніше. В інших книгах боги вважають, що з людей достойний ласки лише той, хто робить якесь геройське дійство, наприклад Ахіл, чи Одисей, чи Геракл, або якийсь цар, що будує храм богу, або робить якесь велике дійство заради імені богів чи щось таке. Ті книги не дуже цікавляться вдовами та сиротами, їх дійові особи — герої, царі, вельможі. Боги вимагають від них або багато жертв, або якихось визначних дій. Але Бог, що ми бачимо Його через книгу Рут, зовсім інший. Дійові особи — самі звичайні люди, вони не роблять нічого такого. Але вони живуть перед Богом, і Бог вважає це цінним. Рут не покинула своєї свекрухи. І Бог вважає, що вона зробила прекрасну справу перед Ним. Ноомі та Рут покладаються на Бога, Бог бачить це і цінує. Рут шукає собі прихистку серед народа Бога, і Бог також не забуває про це. Рут знаходить, що може спертися на закон Бога, і Бог вважає, що це чудово. Боаз бере на себе відповідальність, являє милість до покинутих, і Бог це цінує й благословляє. Взагалі книга Рут говорить про простих людей що вірили в Бога, і в своїх повсякденних рішеннях і діях покладалися на Бога, щоб догодити Йому. Це Бог вважав настільки прекрасним, що вводить їх в Свою історію спасіння, як предків Ісуса Христа. Жити перед Богом, покладатися на Бога, зважати на Бога в повсякденному житті — це прекрасне в очах Бога.
Четверте, з цієї книги ми бачимо надію Бога і план Бога. Якщо ми повернемо назад одну чи дві сторінки Біблії, то побачимо книгу Суддів. І на тих сторінках ми прочитаємо, що то був за час. Ми прочитаємо, що Миха вкрав срібло своєї матері, а вона потім зробила для нього з того ідола, а коліно Данове вкрало того ідола в Михи. Це було трохи раніше за історію Рут. Потім ми прочитаємо, як сини Веніамина всім містом зґвалтували молоду жінку, дружину одного левита, в той навіть не заступився за неї. Потім була війна між коліном Веніаміна та іншими племенами. Це також раніше, ніж історія Рут. Ми прочитаємо, що Їфтах приніс в жертву свою єдину доньку, а мешканці Сихему дали Авімелеху гроші з капища ідола, що було в їхньому місті, щоб той вигубив всіх своїх братів, і царював над ними. Це вже, приблизно в часи Рут. І прочитаємо, що Самсон так поціновував дівчат, що через одну з них втратив сили, очі та життя. Це було вже після Рут. Якщо перегорнемо одну сторінку вперед, то побачимо 1 книгу Самуїла, і прочитаємо, що сини священика Ілія ганьбили Бога, і спали з жінками, що приходили на поклоніння до скинії. Це також відбувалося в часи Рут. Бог Сам говорить про той час і про тих людей так: “Того часу не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що здавалося правдивим в його очах”. (Суд. 21:25) Той час був наповнений беззаконням та гріхом, але люди навіть не розуміли, що то гріх перед Богом, тому що їх ніхто не навчив. І це були не хананеї, не єгиптяни, не греки, це був обраний Божий народ. Але в цій жахливій картині є дві прекрасні історії: це історія Рут та історія Анни, матері Самуїла. Вони жили в один час, можливо, навіть розмовляли одна з одною, коли приходили в скинію на поклоніння. Серед безбожного світу, серед народу, що не знає, що є добро, що є зло, Бог знайшов декілька людей, жінок, що знали Його, і через них показав Свою милість, показав, Хто Він, показав знамення для людей і продовжив Свою викупну роботу. Тут бачимо надію і план Бога: в будь-якому випадку, Він не втрачає надії, Він шукає і знаходить тих, хто вірний Йому, і через них продовжує Свою викупну роботу.
Дякую Господу, що дозволив нам вивчати книгу Рут. Особисто я вважаю, що це одна з найбільш вражаючих книг в Біблії, я вважаю, що милість та доброту Бога найкраще можна побачити саме через книгу Рут. Особисто мене вражало і вражає, як Бог опікується незначними людьми, що Він є не тільки Богом великих, значущих, але й міцною скелею для тих, кому нема більш на кого покладатися, крім Нього. Ми бачили, що Рут жила в страшному світі, що люди в той час були егоїстичні, жадібні, хитрі, безвідповідальні, часто нерозумні, часто підлі й аморальні, не знали, що є добро, що зло, так само як і у нас зараз. Це проблема Ізраїля в той час, так само як і проблема України в наш час. Але Рут поклала свою надію на Господа, і не схибила. Бог дав їй викупителя, так само й нам дав Свого викупителя — Ісуса Христа. Це величезне благословення. Через Рут в світ прийшов цар Давид, що знав Бога й започаткував державу так, щоб догодити Богові, і в міру своїх сил збудовував свій народ так, щоб вирішити ці духовні проблеми. Це не справа одного царя і не справа одного покоління, але Бог через багато людей і багато поколінь виховував Ізраїль. Україна зараз дуже схожа на Ізраїль в часи суддів, але Бог дав нам викупителя Ісуса Христа, дав нам нове життя, щоб ми змінювались та змінювали світ навколо себе. Ми не можемо змінити егоїста, ми можемо самі бути тими, хто думає не лише про себе. Не можемо змінити безвідповідального, хіба що через суд змусити деяких відповідати за деякі свої слова та дії, але ми можемо бути відповідальними і навчити відповідальності дітей. Ми можемо бути вірними, можемо бути щирими, щедрими, можемо жити перед Богом і бути свідченням про Бога, як це робила Рут. Це те, для чого ми є в цьому світі. І на прикладі Рут ми маємо надію, що це не марно перед Господом.
(п. Авраам Влад)