Вивчення Біблії: Проповідь “Євангеліє – сила Божа” (До Римлян 1:8-17)

ЄВАНГЕЛІЄ – СИЛА БОЖА

До Римлян 1:8-17

Ключовий вірш 1:16 : "Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові"

Виконавчий директор компанії «Кока-кола» казав, що у його венах тече не кров, а кока-кола. Він був одержимий кока колою, і розповсюдив цей напій по усьому світу. Здавалося, що якщо він поріже палець, то звідти потече кока-кола. Коли ми читаємо сьогоднішні слова ап. Павла, то бачимо, що у його венах тече Євангеліє. Павло хотів звіщати Євангеліє скрізь, і навіть у Римі. Як тільки Павло починав говорити, він говорив про Ісуса, Євангеліє і віру. Ми – християни, але часто відчуваємо, що наша кров холодна, як у земноводних. Хай Господь сьогодні запалить наші серця, щоб вони горіли Євангелієм.

Прочитаємо вірш 8: «Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові». Церква в Римі складалася з євреїв, які емігрували до Риму і місцевих мешканців. Переважно це були небагаті віруючі, які боролися у столиці імперії за своє виживання. З точки зору цього світу вони були ніким – вони не були багаті чи відомі. Сам Павло ніколи до цього не був у Римі і не засновував там церкву. Там ще не було Апостолів. Але з точки зору Павла ці віруючі й ця церква були дорогоцінними. І Павло вважає великою справою те, що у Римі була церква, і що там були віруючі.

Римляни були відомі своєю розпустою, п’янством і багатьма іншими пороками. Але віруючі в Римі боролися з гріхом і жили свято. Вони зберегли свою віру, і відкрито сповідували її, так що про неї стало відомо за межами Риму. Павло часто думав про них, і всякий раз дякував Богу за них. Вони були дуже цінні для Бога, настільки цінні, що Він віддав на смерть за них Свого єдиного Сина. Як ви поступаєте, коли згадуєте своїх братів і сестер? Давайте дякувати Богу за те, що вони є і за їх віру.

Подивимося на вірші 9,10: «Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії Його Сина, що я безперестанно згадую про вас, і в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля Божа щаслива попровадила мене коли прийти до вас». Також Павло завжди молився про те, щоб відвідати віруючих в Римі. Чому він так хотів попасти до Риму? Можливо Павло любив подорожувати, і хотів з’їздити у столицю Імперії на екскурсію? У той час багато людей прагнуло поїхати у столицю Імперії в пошуках кращого життя. Але не Павло. Подивимося на вірші 11,12: «Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою – і вашою, і моєю». Павло хотів відвідати їх для того, щоб дати їм духовні дари, поділитись з ним своєю вірою і зміцнити їх. Здавалося б, що вже достатньо буде й того, що ці віруючі існують і бережуть свою віру. Але Павло хотів значно більшого – він хотів зміцнити їх віру, щоб їх віра стала здатна на більше, а ніж просто бути.

З людської точки зору ці віруючі в Римі просто боролися за своє існування. Вони недооцінювали важливість часу у який жили і своєї ролі в ньому. Але Павло бачив, яку велику надію Бог має на них. Вони жили в центрі самої Імперії. І Павло бачив, що Бог хоче використати цю церкву для того, щоб із неї, по чудовим Римським дорогам, Євангеліє розповсюдилось в усю Римську Імперію. Але щоб це сталося, було необхідно зміцнити віру віруючих в Римі і розширити їх видіння.

Тут ми вчимося тому, що є слабка віра, а є сильна. Віруючий із слабкою вірою ледве переставляє ноги, ідучи по життю. Коли в нього виходить, він приходить на Богослужіння, а коли не виходить – то пропускає. Слабка віра не проповідує. Слабка віра не служить іншим. І саме головне, такі віруючі не мають відчуття історії. Вони не розуміють, у який час живуть, і не розуміють своєї ролі у той час, у який живуть. Вони не бачать великої Божої надії на своє життя, великого Божого плану, а лиже живуть засмучені із-за того, що не мають гарної роботи і не можуть купити квартиру для своєї сім’ї.

Подивимося на вірш 13: «Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано аж досі, щоб мати який плід і у вас, як і в інших народів». Зміцнена віра перемагає обставини життя і приносить плід. Павло вірив, що ці віруючі в Римі зможуть перемогти різні труднощі у своєму житті – вивчити мову, звикнути до культури, забезпечити себе і, понад усе, принести плід проповіді Євангелії. Павло хотів поділитися з ними великим планом, який Бог має на них. Багато віруючих живуть похмуро, обтяжені тяжкими умовами життя. Але є батато і таких, які перемогли тяжкі умови і принесли плід Богу. Авраам Лінкольн народився у сім’ї бідного фермера і тяжко працював з дитинства. Він не закінчив навіть початкову освіту, тому що потрібно було працювати. Коли йому було 9 років, померла його мати. Усе це мало зробити його життя сумним і нещасним. Усе своє подальше життя він мав страждати від того, що у нього було важке дитинство. Однак він переміг обставини: він багато читав, розмірковував, писав і дуже багато працював. Він перепробував багато професій: працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем і навіть воював з індіанцями. Він був християнином, регулярно вивчав Біблію і кожен ранок молився на колінах. В 51 рік він став президентом Сполучених Штатів і довів до кінця справу свого життя – відміну рабства на усій території Штатів.

Вільям Кері був бідним швецем. Його життя мало бути темним і сумним. Однак він багато працював і в 28 р. став пастором церкви у Англії. Його серце горіло бажанням проповідувати Євангеліє по всьому світу. У церкві святого Якова, яку він відвідував в дитинстві, висить девіз його життя: «Очікуй великого від Бога. Попробуй велике заради Бога». У 32 р. він почав нову історію у своєму житті – відправився місіонером в Індію. Це також стало початком великої хвилі світової місії.

Тут ми вчимося тому, що нам потрібно зміцнювати свою віру. Якщо де є шанс зміцнити віру – його не потрібно упустити: є можливість поїхати на конференцію, чи семінар, чи прийти на ДХ і зміцнити віру – то поїдьмо чи прийдімо. Хай Господь зміцнить нас, щоб ми не жили заради власного виживання у цьому світу, а жили заради Ісуса і проповіді Євангелія.

Подивимося на вірші 14, 15: «А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим, – я боржник. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію». Через ці слова Павла видно дві речі. По-перше, це універсальність Євангелія. Павло був готовий звіщати Євангеліє усім категоріям людей – гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим. Це означає, що усі люди без виключення потребують Євангелія. Іноді кажуть, що Євангеліє потрібне лише явним грішникам – алкоголікам, наркоманам, вбивцям. Інші думають, що Біблію можуть зрозуміти лише розумні люди, тому навіть не пробують читати Біблію. Насправді ж Євангеліє – для усіх. У той час Євреї ненавиділи поган і вважали їх паливом для багаття. Павло сам був євреєм. Але коли він прийняв у своє життя Ісуса, то змінився, і зміг прийняти усіх людей – і греків, і чужоземців, і немудрих, для того, щоб звіщати їм Євангеліє. По-друге, Павло вважав себе боржником для цих людей. Чому? Ці люди позичили йому кілька тисяч доларів? Ні. Це тому, що Павло вважав себе вічним боржником Божої благодаті, яка відкрилась йому через Ісуса Христа. В листі до Тимофія він сказав про це так: «мене, що давніше був богозневажник, і гнобитель, і напасник, але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві. І багато збільшилась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов’ю в Христі Ісусі. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із який перший – то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тим.1:13-16). Тут Павло описує Божу благодать, яка відкрилась у його житті. Павло зрозумів, що Христос простив йому гріхи, за які він сам ніколи в житті не зміг би розплатитися. Він був як той боржник, який був винен вірителю 500 динаріїв, і не міг розплатитися, і якому віритель усе простив. Павло ніколи не забував цієї Божої благодаті. Тому він відчував себе вічним боржником Богу. Це відчуття боргу не давало Павлу спокою. Він хотів повернути його. Тому він готовий був проповідувати Євангеліє скрізь – навіть у Римі. Тут ми вчимося тому, що усі віруючі – це боржники Божої благодаті. Багато людей поводяться так, наче їм хтось щось винен. Вони ходять засмучені і невдоволені і не хочуть нікого бачити. Але коли пам’ятаємо Божу благодать, яка з надлишком відкрилася нам в Ісусі Христі, то ми можемо любити інших і звіщати їм Євангеліє.

Подивимося на вірш 16: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». В часи Павла багато людей соромились Євангелія. Римляни любили силу, владу і розкіш. Римські легіони вселяли страх на оточуючі народи. Сам Рим потопав у багатстві і розкоші. Там було багато мудреців і філософів. Однак Ісус був бідним теслею із провінції, якого розіп’яли на хресті. У той час смерть на хресті вважалася самою ганебною, бо так страчували лише страшенних злочинців. Римські християни не знали, як їм потрібно почати бесіду, щоб розповісти римлянам про розіп’ятого Спасителя. Для римлян Ісус виглядав скоріше як невдаха, який прожив бідне життя, а потім помер ганебною смертю, а не Спаситель. У наш час люди звиклися з думкою, що Ісус помер на хресті. Люди бачать хрести на церквах, іконах, картинах і носять хрестики у себе на шиї. Християнство прийшло на Україну уже більше 1000 р. тому назад, і з часом хрест перестав асоціюватися у них з позором. Люди хрестять своїх дітей, і хрестяться, проїжджаючи мимо церкви. У деяких церквах часто хрестяться під час Богослужіння. То може в наш час уже не соромляться Євангелія? Однак і у наш час легко соромитись Євангелія. У наш час цінують гроші. За гроші люди готові іти на що завгодно. У наш час цінують дорогі речі і розкіш. У наш час цінують розваги і легке життя. Однак Ісус проповідував зовсім іншу систему цінностей. Він учив жити просто, уникати безцільних розваг і легкого життя і нести свого хреста. Він учив надіятись на Небесне Царство. У наш час, того, хто так живе, вважатимуть дивним, таким, який не іде в ногу з часом. Формального християнства не важко не соромитись. Але живого Євангелія легко соромитись у суспільстві, яке живе зовсім по іншим цінностям. Однак Павло не соромився Євангелія. Чому ж? Може у нього не було сорому? Ні, це тому що Євангелія – це сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. Коли все добре, то люди ведуть себе легковажно. Однак коли у житті усе ламається, і потрібно дійсно на щось спертися, то що це може бути? Що дає сенс життя? Що дає спасіння? Що дає впевненість у майбутньому? Може це подорожі? може розваги? а може цікаві телепередачі? Усе це марне. З часом люди розуміють, що насправді те, що вони цінували, не може їм допомогти і не дає того, чого вони очікували. В одній книзі розповідається про чоловіка, який помирав, а його друг, сидячи біля нього, пробував його втішити: «Не бійся, будь хоробрим, тримайся до кінця». А той відповів: «Я б тримався, якби знав, за що мені триматись». Так і багато людей з часом розуміють, що їм нема за що триматись. Але Павло знав, що можна триматись за Євангеліє Ісуса. Він світло дивився у майбутнє, і мав усі підстави так робили. Він сказав: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим.4:8).

Євангеліє – це сила Божа. Тільки Євангеліє може дійсно змінити людину. Євангелія змінила Павла із вбивці в апостола. Євангеліє змінило Августина із розпусного молодика в людину, яка впливала на історію. Євангеліє змінює не лише окремих людей, а і цілі народи і країни.

Прочитаємо вірш 17: «Правда-бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою»». Правда, або праведність Божа – це головна умова для спасіння. Але як людина може бути праведною перед Богом? Ще Йов запитував: «Та як оправдатись людині земній перед Богом?» (Йов 9:2) У Старому Заповіті щоб оправдатись перед Богом люди приносили жертви. Тоді Божа праведність відкривалася у жертвоприношенні. Але ця система не була довершеною, і людям постійно приходилося вбивати невинних тварин і проливати ріки крові. Старозавітних храм не був як сучасні церкви. Там проливалася кров телят і овець, руки священиків були в крові, там пахло кров’ю і жареним м’ясом. Але усе змінилося з приходом Ісуса Христа. На хресті Ісус взяв на Себе усі людські гріхи – ті, які були, які є і які будуть. Усе, що потрібно зробити нам після цього – це вірити в хресні заслуги Ісуса, в те, що на хресті Він страждав за мої гріхи, і здійснив моє спасіння. Для спасіння важливо не те, що роблю я, а те, що зробив Христос.

Якось в полі Мартіна Лютера ледь не вбила блискавка. Злякавшись з’явитись перед Богом зі своїми гріхами, він став монахом. Щоб добитися праведності, він наклав на себе багато обов’язків і обмежень в їжі, одязі і у сні. Він здійснив паломництво до Риму, де піднявся на колінах до церкви святого Петра, стерши їх до крові. Він думав таким чином завоювати Божу прихильність. Але усе це не допомагало – він відчував себе все більше грішним. В 26 р. він отримав ступінь бакалавра богослів’я і почав читати лекції студентам. Якось він готував лекцію по посланню до Римлян. У цей час Бог відкрив йому слово «А праведний житиме вірою». Лютер зрозумів, що праведність приходить лише через віру. У той час розбещена середньовічна римо-католицька церква почала продавати індульгенції – прощення гріхів. Продавці вчили, що за той час, поки монета, якою розплатилися за індульгенцію, впаде на дно скарбнички, душа людини, яка заплатила її, переміститься із чистилища до раю. Лютер виступив к критикою цього вчення, і став проповідувати спасіння лише по вірі. Цей принцип ліг у основу вчення реформації Sola fide – тільки вірою.

Прочитаємо ще раз вірш 17: «Правда-бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою»». «З віри в віру» означає, що нам потрібно жити лише однією вірою. Нам потрібно вірувати, що ми спасені лише однією благодаттю Божою, і що спасіння лише в Ісусі. Жити вірою означає надіятись не на свої сили, а на силу Бога. Це означає заснувати своє життя на Божому слові – Біблії.

На заключення давайте прочитаємо ключовий вірш: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». Євангеліє – це реальна Божа сила, яка змінює життя окремих людей і цілих народів. Давайте не соромитись звіщати його.

(п. Яків)