Вивчення Біблії: Проповідь “Віра Авраама і Давида” (До Римлян 4:1-25)
ВІРА АВРААМА І ДАВИДА
Ключовий вірш 17,18 : "як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє!"
Нещодавно в мене склалася одна цікава розмова з начальником на роботі. Він стояв перед складним вибором і звернувся за порадою: “як краще вчинити?”. Справа була в тім, що його запросили на день народження. Все б нічого, але місце, куди його запросили називається “Чорний замок” і відоме тим, що в домі раніше знаходились зображення сатани і демонів. Ходили також чутки, що там відбувались окультні служіння. Зараз там трохи прибрали і замок освятив владика Філарет. Але йти туди було все одно страшно. І ось колега в мене питає: я, звичайно, грішник: вживаю міцні слова і напої, але в пекло я зовсім не хочу. Піти мені, чи не піти на свято?
Цей випадок може видатись смішним, але він заставив мене замислитись про те, як люди думають виправдатись перед Богом. На що вони надіються і розраховують в цьому питанні? І, мушу сказати, це вже прекрасно, якщо людина бодай задумується про вічність і зустріч з Богом. Однак багато хто обманюється і живе в хибному спокої, в смертельній безпечності відносно свого спасіння. Але в минулому розділі ми почули слова Павла: “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим.3:23). Це проблема з якою зустрічається грішник: в нас немає виходу в плоті, жодні чини людських рук не можуть дати нам виправдання. Але вихід є, бо його приготував Сам Господь, який по благодаті виправдовує грішника через відкуплення в Крові Ісуса Христа. Ця істина така проста, і водночас її так не просто прийняти. Не просто: визнати, що від мене нічого не залежить, не просто: відмовитись від своєї релігії і своїх надбань і повністю покластись на Бога, який велично спасає грішника. Щоб пояснити доктрину виправдання одною лиш вірою, Павло в розділі 4 наводить людей, яких беззаперечно Писання називає прикладом для наслідування: патріарх Авраам та цар Давид, і показує як в їхньому житті діяла рятівна віра. Нехай Господь зараз відкриє наші вуха і серце, щоб нам чути, розуміти і вірувати в Боже слово.
Подивіться вірші 1-3: “Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш отець за тілом? Бо коли Авраам виправдався ділами, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність”.
Говорячи про виправдання вірою, Павло вказує на приклад Авраама. Не думаю, що в когось із його слухачів могли виникнути сумніви щодо цього авторитету. І євреї, і араби, і християни вважають за честь мати Авраама своїм предком. Звичайно, прекрасні віруючі були і до нього, і після нього. Однак саме Аврааму були дані дивовижні обітниці Божі. Він став першим, хто отримав обрізання на тілі, як знак заповіту з Богом. Писання називає його другом Божим (Іс.41:8) і батьком віри. Тому це, напевне, ідеальна кандидатура, щоб на ньому показати дію Божої благодаті.
Отже, питає Павло в своїх слухачів, якщо ви вважаєте, що виправдання і спасіння можна отримати за якісь заслуги, то давайте подивимось на нашого отця Авраама. Що він набув за тілом? Які його справи дали йому праведність? І далі Павло нагадує нам події, описані в 15 розділі книги Буття. Бог прийшов до Авраама і сказав: “Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика” (Бут.15.1). Авраам на той час був дуже багатим, відомий і шанований, він мав усе. Єдине, чого він не мав і не міг купити ні за які гроші — лише нащадка. “І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє! І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність” (Бут.15:5,6). Потім Бог дав Йому обіцянку наслідування землі і в нічному видінні відкрив майбутнє Авраамових нащадків і надію викуплення.
На той момент Авраам вже вчинив немало великих діл. Він залишив свій дім і батька і пішов за Богом, не знаючи, куди йде. Він збудував декілька жертовників і закликав Господнє ім’я. Він віддав Лоту більш привабливе місце для життя. Він розбив об’єднану армію трьох царів і визволив свого небожа і віддав десятину священику Мелхіседеку. Він сам жив, як священик посеред безбожників. Коли деякі рабини кажуть, що Авраам був найправеднішою людиною свого покоління, напевне вони десь недалеко від істини. Всі ці його справи були достойні похвали, але… каже Павло… не в Бога. Бо Писання ясно каже: “увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність”. Тобто: Авраам не мав власної праведності, як такої. Чесної, заробленої. Він не міг прийти до Бога і вимагати чогось на основі своїх діл, як деякі люди думають, що вони такого вже досягли перед Богом, так вже багато пожертвували, так послужили, що Господь тепер просто зобов’язаний здійснити їх мрії і бажання. Авраам не мав праведності. Що він мав? Він мав віру! Він увірував Господу! І Бог подивився на цю віру і сказав: ОК, ось вона і зарахується Аврааму в праведність. Звичайно, сама віра не є праведністю. Віра — це те, з допомогою чого ми з’єднуємось з Христом. І ось Його досконала праведність, Його досконала жертва, через віру дають нам, грішникам, виправдання перед святим Богом і спасіння. Амінь!
Якою ж була віра Авраама? І що таке рятівна віра, яку Бог зараховує грішнику в праведність?
По-перше, це віра в Бога, Який виправдовує нечестивого.
Подивіться вірш 5: “А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність”.
Павло говорить тут, що Авраам, так само, як і Давид був виправданий не власною праведністю, а через зарахування праведності, яку вони отримали вірою. Слово “порахується” у вірші 5, в російській Біблії “вменяется” означає в перекладі “об’являти”, або “переносити на”. Тобто, як наші гріхи було перенесено і зараховано Христові, точно так само і Його праведність зараховується нам через віру.
Апостол продовжує, цитуючи Давида. Подивіться вірші 6-8: “Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!”
Давид був царем і, як і Авраам, мав все, чого ми можемо лише прагнути, все що люди намагаються набути у пошуках щастя. Але ми знаходимо моменти в Писанні, коли не дивлячись на це Давид не був щасливий. Які це були моменти? Тоді, коли він згрішив перед Богом. В той час, не дивлячись на всі статки і положення він відчував себе глибоко нещасним, відірваним від Бога. В Пс.129 Давид намагається знайти відповідь: “Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?” (Пс.129:3). Відповідь очевидна — ніхто не встоїть. Якщо Бог судитиме нас за наші гріхи, в нас немає надії. Якщо нам треба буде нести покарання, якого ми справді заслуговуємо — ми загинули. Тому блаженна та людина, каже Давид, кому Бог не враховує гріхи, і замість осуду дає милість і виправдання. І в цьому сама суть Євангелії.
Це може здаватись дивовижним і неймовірним, але і Давид і Авраам вірили в Бога, який виправдовує грішника. Вони не мали тієї повноти відкриття Євангелії, яку маємо ми. Авраам знав про Спасителя не на багато більше, ніж Адам. Однак він надіявся і вірив, тому Ісус міг потім говорити Своїм сучасникам: “Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився” (Iван.8:56). Амінь.
По-друге, це віра в Бога обітниці.
Подивіться вірші 9-12: “Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам”.
Обрізання було обов’язковим правилом і законом для кожного єврея Старого Заповіту. Авраам не мав Закону, який дав юдеям Мойсей, але він мав закон обрізання. І Павло говорить тут про дуже просту річ: коли Авраам отримав виправдання — до обрізання, чи після? І зразу рішуче відповідає: Не в обрізанні, але в необрізанні! Авраам отримав виправдання ще до того, як здійснив хоча б найпершу вимогу закону і обрізався.
Про обрізання Авраама говориться в Бут.17. З того моменту, коли Авраам повірив Богу і це зарахувалось йому в праведність пройшло 14 років. Очевидно, що обрізання не могло нічого додати до того виправдання, яке він вже отримав даром, через віру. Тому Павло називає обрізання печаткою “праведності через віру”, що її в необрізанні вже мав Авраам. Тут обрізання, чи в нас час, хрищення, можна порівняти з обручкою. Чи потрібна обручка на пальці, щоб чоловік і жінка вважались сім’єю? Звичайно ні. Бог об’єднує чоловіка і жінку, а не шматок металу на пальці. Але коли я дивлюсь на обручку, я згадую ті обітниці, які давав в день весілля і я згадую благого Бога, який створив мою сім’ю. Ключовим в житті Авраама і в його виправданні була віра в Бога, слідами якої ходять і обрізані і необрізані, і хрещені і нехрещені. Віра, якою Бог виправдовує грішника. Амінь.
Закон обрізання, який отримав Авраам у Бут.17 був не сам по собі, він мав певне значення. Бог прийшов до нього і встановив з ним заповіт: “Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів… І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі” (Бут.17:4,7). Бог дав Авраамові та його потомству певні обіцянки і гарантом виконання цих обіцянок Бог поставив Самого Себе, а обрізання стало знаком цього заповіту. Як Ной, дивлячись на веселку згадував про Божу милість, так само кожен юдей, дивлячись на обрізання мав згадувати Божі обіцянки і величну мету з якою Бог покликав його. Ці обітниці актуальні і для віруючих Нового Заповіту, тобто для нас з вами. Частина з них виконалась в Христі, виконання інших ми очікуємо. Тому далі Павло говорить про ці обітниці.
Подивіться вірші 13-16: “Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця. Бо Закон чинить гнів; де ж немає Закону, немає й переступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам”.
Питання, яке піднімає тут Павло звучить так: які підстави ми маємо, щоб мати певність, що Божі обіцянки дані Аврааму і його нащадкам розповсюджуються і на нас і здійснюються для нас?
Уявімо собі на хвилинку, що обітниця дається за Законом. Які наслідки це мало б для нас? По-перше, нам потрібно було б бути дуже впевненими в самому Авраамі, в тому, що він не схибить, щоб ця обітниця не відмінилась взагалі. Але коли ми дивимось на життя Авраама, яке б прекрасне воно не було, в той же час воно зовсім не було ідеальне. Як жахливо було б, якби Божі обітниці для мене залежали від того, чи виконає Авраам закон. По-друге, нам потрібно було б бути дуже впевненими у собі. Здійснення цих обітниць, в такому випадку, мало б залежати від дуже багатьох і дуже непевних факторів. Ми не можемо покладатись на Закон, як на гарантію здійснення Божих обіцянок, бо єдина впевненість, яку дає Закон — вірш 15 — це те, що наші гріхи спричиняють Божий гнів. Уявіть собі це життя: я не маю впевненості в багатьох обіцянках, що стосуються мого щоденного життя, не маю впевненості щодо вічного життя і спасіння, я не певен що успадкую Царство Небесне. Єдине, в чому маю гарантію — це покарання і гнів за вчинені гріхи. Це жахливе життя.
Тому Павло показує нам Бога обітниці, який Сам виконує Своє слово. І це так прекрасно, що ми нічого не можемо ні додати, ні відняти від цих обітниць і цієї вірності Божої. Я, ось Мій заповіт з тобою. Я спасаю тебе. Кров Ісуса Христа очищає тебе. Моє обрання і Моя благодать роблять тебе дитям Божим і ніхто і ніщо не може відлучити тебе від любові Божої в Ісусі Христі. Амінь!
Ми можемо бути певні в усіх Божих обітницях не тому, що хтось заслужив їх виконання, не тому що так зірки стали чи обставини склались, а тому, і лише тому, що це обітниця Живого Всемогутнього і вірного Бога! Він каже і здійснює. Він промовляє і це стає реальністю. Щоб обітниця ПЕВНА, 100% була, УСІМ нащадкам. Улюблені, коли Бог говорить: “і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням” (Бут.12:2), Він каже це і до нас, нащадків. Коли Він каже: “буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх” (Бут.17:7), Він говорить це і для нас, “хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам” (12). Амінь.
По-третє, це віра у Всемогутнього Бога.
Подивіться вірші 17-21: “як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє! І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв”.
Перед Авраамом стояли дуже конкретні і дуже серйозні виклики. Коли прийшов час виповнитись Божій обітниці про сина Ісаака, йому було вже 99 років, а жінці — 89. Усі репродуктивні процеси в їхніх тілах вже припинилися, тіла омертвіли. Вони не змогли народити дитину навіть коли були молоді і в розквіті сил, як же тепер зможуть? В Авраама не було жодних, взагалі жодних підстав надіятись на виконання цих обітниць на людському рівні, з позицій плоті. Сама ця ситуація здавалась неймовірною і навіть смішною. Просто уявіть собі столітнього діда і бабцю в лікарні родильному відділенні: “що ви тут робите, дідусю?” – “моя жінка буде народжувати”. “Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися…” (Бут.21:6) каже сама Сарра. Не треба думати, що Авраам жив у вигаданій реальності. Він дуже добре розумів ті обставини, в яких знаходився і ті обмеження які мав. Однак Авраам повірив в Бога, який оживляє навіть мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він уповав не на позитивне мислення, не на свою віру , але на Бога, який має таку владу. Бо Господь говорить слово і з’являється світло, небо, вода, весь всесвіт. Він каже слово і змінюється життя однієї людини. Він — Всемогутній Бог. Амінь! І дивлячись на такого Бога, Авраам зміцнився у вірі, і віддав Богові славу.
Ви бачите, яка дія Божої благодаті в житі грішника? Вона бере того, хто був в темряві, в гріху, вона бере того, хто поклонявся і цінив творіння більше за Творця, того хто був позбавлений Божої слави. І вона спрямовує його життя до більшої Божої слави, щоб жити заради Господа і прославляти Його в своєму житті.
Віра Авраама вилилась в реальні справи, в правильне ставлення до свого життя і до своєї сім’ї. Він не вважав свого тіла за вже омертвіле. Як воно може бути омертвіле, якщо Бог оживляє мертве? Ні, воно живе, навіть і в 100 років, тому він робив те, що залежало від нього, а Бог здійснив те, що обіцяв в свій час.
Іноді ми дивимось на світ навколо нас і думаємо: “що я можу зробити?” Ми дивимось на свої сили і не знаходимо жодних можливостей щось змінити і жити для Божої слави. Але коли ми зводимо свої очі на Бога, який оживляє мертве і називає неіснуюче, як існуюче, Він укріплює нашу віру і дає нам жити для прекрасної слави Божої.
Наостанок, давайте подивимось вірші 23-25 “Та не написано за нього одного, що залічено йому, а за нас, залічиться й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого”.
Віра в Ісуса Христа, який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання, це та сама віра, яку мав Авраам. Це віра, яка перемагає світ і обставини і веде нас до благословенного життя. Життя в якому виконаються Божі обіцянки. І Всемогутній і вірний Бог, який одного разу сказав “нехай буде світло” і з темряви засяяло світло, цей самий Бог говорить в наші серця “нехай буде віра” і там народжується віра. Віра, народжена з того, що Христос здійснив на хресті. Віра, яка веде нас до життя яке прославляє Бога зараз і в вічності.
(п. Йонатан)