Вивчення Біблії: Проповідь “Віддавайте себе Богові” (До Римлян 6:12-23)

ВІДДАВАЙТЕ СЕБЕ БОГОВІ

До Римлян 6:12-23

Ключовий вірш 13 : "і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности."

Останнім часом наше вивчення послання до Римлян було дещо невпорядкованим. Тому, щоб не втратити нитку Павлової логіки, я дозволю собі трішки нагадати про що йшлося в минулих уривках. В розділах з 1 по 4 Павло дуже яскраво показав, чому жодна людина не може виправдатись перед Богом якимось своїми заслугами. Наше обрання і спасіння — це справа рук одного лише Бога. Він Сам виправдав грішника і прийнявши жертву Христа на викуп за наші провини. Далі, на початку 5го розділу Павло говорив про наслідки, і ті значні переваги, які ми отримали разом із виправданням в Ісусі Христі: це мир із Богом, вільний доступ до Нього, надія слави Божої, стійкість в стражданнях і впевненість в Божій любові. В другій частині 5го розділу Павло порівнює дар благодаті і переступ. Він показує, що Божа благодать — набагато більша, ширша і глибша за переступ. Вона рясна. І якщо гріх одного зробив грішними усіх, то величний дар благодаті відроджує кожного, хто вірить. Хибне розуміння благодаті могло привести когось до висновку, що тепер, коли Бог все одно простив, можна грішити і робити що завгодно. Тому в 6 розділі Павло говорить, як саме нам, викупленим, виправданим і відродженим грішникам потрібно ставитись до гріха. Вірш 11 каже: вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога. І в сьогоднішньому уривку Павло продовжує цю тему і показує, як саме, практично, нам потрібно боротись з гріхом, щоб принести гарний плід Богу. Він говорить про освячення і щоденну боротьбу християнина. Тож нехай Бог відкриє наші серця і розум, щоб розуміти Його слово і змінюватись за ним.

Подивіться вірші 12,13: “Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности”.

Про яку проблему говорить тут Павло? Я впевнений, проблема ця дуже актуальна і знайома кожному християнину. І сформулювати її можна так: “чому, не дивлячись на те, що Бог дав мені спасіння, виправдав, народив від Духа, чому я все ще страждаю від диявоських спокус і відчуваю потяг до гріха?”

Багато молодих віруючих, коли перші емоції остигають, з подивом виявляють, що спокус не стало менше, може навіть, навпаки, і, що особиста святість не набувається автоматично. Для багатьох цей факт став неприємним холодним душем: вони раптом усвідомлюють, що християнське життя це не тільки гарні духовні пісні і танці, а це ще й щоденна духовна боротьба. Я пам’ятаю, як один молодий брат питав у мене: “чому деякі люди ніби-то щиро каються, але знову і знову згадують в своїх свідченнях ті самі гріхи? Може ми щось неправильно робимо?” Періодично ми чуємо новини про скандали пов’язані з відомими служителями, пасторами великих церков, і тоді в нас виникає питання: “як такий служитель взагалі міг потрапити в таку спокусу? Він що, Біблії не читав?”. Іноді в наших життях можуть з’являтись сумніви: “а чи спасенний я, взагалі, якщо все ще чиню гріхи?” Відповіді на ці питання ми бачимо в цих віршах.

Вірш 12 говорить, що наші смертні тіла мають певні бажання (пожадливості). Звідки вони там взялись? До того, як Бог відродив нас до святості, в наших життях і в наших тілах цілком панував гріх. Тіло має певні природні потреби, але гріх вчить задовольняти їх не природнім шляхом. Ми навчилися грішному образу мислення. Набули різних звичок. Побудували спотворену систему цінностей. Запозичили в батьків і в зіпсованого суспільства певні моделі поведінки. Питання: куди усе це дівається, коли ми приймаємо Христа? Відповідь: нікуди. Ми залишаємось в тому самому тілі. Грішні звички не зникають за одну ніч. Образ мислення, звички, менталітет — щоб змінити це, іноді цілого життя замало. Весь отой багаж зі старого життя, і доброго і лихого, ми приносимо і в своє нове відроджене життя. Але є одна величезна різниця, величезна зміна. Яка? — гріх більше не панує! Амінь!

Гріх перестав бути головним. Раніше, кожного разу, коли ми зустрічались з спокусою, зіпсоване серце не мало жодного мотиву, жодного бажання противитись їй. Але зараз, коли Бог перебуває з нами Святим Духом, все зовсім по іншому. В труднощах, боротьбі і спокусах Бог посилає грішнику Свою благодать, Святий Дух діє в нас і допомагає розпізнати обман диявола, будить в нас прагнення до святості і завжди залишає нам можливість для перемоги. І коли гріх все ж таки бере гору, то це тому, що ми самі це дозволили. Тут Павло досить твердо закликає кожного віруючого: “нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі” (12). Не дозволяйте йому панувати, каже він. Забороніть і не віддавайте своїх членів за знаряддя неправедності.

Наше спасіння — це те, що цілком залежить від одного лише Бога. Але освячення — це те, що ми здійснюємо разом з Богом, об’єднуючись із Ним і під Його керівництвом. В Фил.2:12б,13 Павло каже: “зо страхом і тремтінням виконуйте (звершуйте) своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”.

Як же нам все ж таки перемагати гріх? Просто уникати його — не достатньо. Потрібна активна позиція. Подивіться ще раз вірш 13: “і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности”.

Павло закликає нас віддати себе, своє тіло, свої руки, ноги, уста, серце і розум Богу як знаряддя, інструменти чи навіть зброю праведності. Такий погляд на тіло і людське життя кардинально відрізняється від того, що ми звикли бачити в світі. В світі ніхто не дивиться на своє тіло, як на інструмент. Навпаки, для багатьох тіло — це центр всього. Все інше має служити, щоб моєму тілу було комфортно, тепло і ситно. Але Павло пропонує нам подивитись на своє смертне тіло зовсім по іншому, як на знаряддя, яке може приносити користь або руйнувати. Все залежить від того, в чиїх воно руках.

Наприклад, ми маємо уста. Грішна природа хоче використовувати їх для того щоб жалітися, лихословити, обманювати, сваритись. І ще, іноді, ми ними їмо. Але ці самі уста можуть словом укріпити ближнього, благословляти Бога, казати цьому поколінню правду та істину, проповідувати Євангелію. Одні і ті самі уста, але така велика різниця. В Україні багато дуже розумних людей. Цей розум можна було б застосувати на створення чогось прекрасного. Але гріх вчить їх використовувати свій розум щоб обманювати, красти, придумувати різні корупційні схеми. Нам справді потрібно молитись, щоб Бог змінив багатьох молодих людей і дав їм бажання використовувати свої знання і розум на те щоб будувати нову історію в нашій країні і по всьому світові, а не на гріх. В цьому залі я бачу багато дуже здібних, дуже розумних людей. Є навіть кілька кандидатів наук. Якщо ви будете використовувати свої здібності на егоїстичні цілі, напевне, ви зможете побудувати собі комфортне життя. Але якщо ви присвятите свої здібності на служіння Богу, Він буде робити через вас дивовижні і прекрасні речі. Хтось має пальці щоб натискати кнопки на пульті телевізора, а інший — щоб гортати сторінки Біблії. Бог дав нам руки, ноги, здоров’я і молодість не для того, щоб ми використовували це на грішні пожадливості тіла, але для того, щоб прославляли Його і приносили прекрасний плід. Амінь.

Подивіться вірш 14: “Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю”.

Павло описує тут реальний стан в якому перебуває християнин. Який це стан? — Гріх не панує над вами. Так, іноді він приходить в наші життя. Іноді він поводиться нахабно, як господар. Іноді намагається захопити і контролювати якісь частини нашого серця. Але факт в тому, що він — просто гість. Він не панує. Чому? — бо ви не під Законом, а під благодаттю. Закон не може звільнити від гріха, він лише показує, що є гріх і засуджує його. Тому ті, хто під Законом, в принципі, не можуть звільнитись від гріха. Але благодать — не така як гріх, і не така, як Закон. Благодать Ісуса Христа насправді звільнила нас від рабства гріха і дала нове життя. Ми можемо бути впевнені в цій перемозі і в цій свободі не тому, що змогли досягти це самі. А тому, що з під цієї темної влади нас звільнив Сам Господь по Своїй щедрій благодаті.

Подивіться вірші 15,16: “Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність?”.

В світі зараз досить популярна думка, що християни можуть робити будь-що, в тому числі і явне зло, тому що Бог все одно їм прощає. Навіть є така пісня з кінофільму “Генерали піщаних кар’єрів”. Але ті, хто так думає — просто не розуміють, що таке спасіння, і що таке благодать. Спасіння — це не амністія на Божому суді. Спасіння — це звільнення від влади гріха і грішної природи, щоб тепер жити для Бога. Благодать потрібна не для того, щоб грішити і не відчувати тягаря провини. А для того, щоб позбувшись старої природи жити тепер для правди, в свободі від гріха і приносити прекрасні плоди Богу. Амінь.

Павло говорить про плоди у віршах 20-22: “Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх то смерть. А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне”.

Життя в рабстві гріха, і життя віддане Богові мають свої плоди. І плоди ці відрізняються кардинально. В одному випадку це речі, про які нам тепер навіть соромно згадувати. В іншому — це святість і життя вічне.

В кінці XVIII ст. Британське судно “Баунті” відправилось до острова Таіті. Вони провели там кілька місяців збираючи саджанці хлібного дерева. Коли корабель мав відплисти далі, частина команди відмовилась залишати острів. Теплий клімат, багата природа, доступні жінки… матросам здавалось, що вони вже в раю. На кораблі спалахнув бунт, капітана посадили в баркас і відправили геть, а матроси залишились на острові. Однак земний рай для них дуже швидко перетворився на пекло. Вони навчились виробляти алкоголь, весь час сварились і бились. В результаті одна з груп залишила Таіті і перебралась на безлюдний острів Піткерн. Але там рай не настав також: сварки і вбивства продовжувались до тих пір, доки живими не залишились лише двоє дорослих чоловіків, кілька жінок і дітей. Один з тих чоловіків був Джон Адамс. Тоді Адамс відкрив Біблію. Він щиро покаявся перед Божим словом і почав вивчати його з іншими і проводити Богослужіння. Ця корабельна Біблія до сьогоднішнього дня — головна реліквія на острові. Коли Адамс віддавав своє тіло у рабство гріху — його плід був вбивства і насилля. Життя в найкращому місці на землі не зробило його щасливим. Але коли він цілком віддав себе Богу, як оживший із мертвих, він приніс прекрасний плід освячення. Одна і та сама людина, але такі різні плоди. Який плід хотіли б принести ви?

Павло завершує цей уривок віршем, який ми добре знаємо і часто цитуємо. Подивіться вірш 23: “Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!”.

Що таке заплата? Заплата — це закономірний зароблений результат, надбання. І якщо ми живемо, як раби гріха, все що ми отримуємо — це смерть, вічна погибель і святий Божий гнів. І ми були такі. Це не чийсь, це наш плід був стидні діла, а смерть. Але замість заробленого гніву і погибелі, Бог дає нам дещо інше. Що саме? Вічне життя. Не просто вічне життя, а вічне життя в Ісусі Христі. Не колись там після смерті, а просто зараз, з дня, коли Бог відродив тебе для Своєї слави, ти маєш це вічне життя в Ісусі Христі. І це — дар Божий.

В Ісусі Христі — це умова. Нам потрібно перебувати не в гріху, не в оманливому спокої, не в рабстві нечистості, а в Ісусі, бо тільки в Ньому вічне життя. По за Ним — смерть. І водночас, в Ісусі Христі — це обіцянка. Бо в Ісусі Христі ми вже зараз маємо все: джерела життя і плід на освячення, звільнення від осуду і перемогу над гріхом. Амінь.

Віддавати себе Богу — це активна позиція, і це щоденний вибір. Віддавати себе Богу — це і є життя освячення. Воно не просте і не популярне. Бо потрібно зрікатись себе, потрібно приймати щоденне рішення: не плисти за течією, не робити того, чого так природно прагне тіло. А замість цього, навпаки, кожного дня присвятити себе Богу, кожного дня представити своє тіло в знаряддя для Божих справ. І кожного дня бачити, як через твоє тіло, твої такі звичайні руки, ноги і вуста Бог творить Свою історію, Своє спасіння і Свої чудеса. Ви хочете, щоб плід ваших рук був не стидне і брудне, а славне і дивовижне? — тоді віддайте себе Богу кожного дня, і нехай Він покаже в нас Свою славу.

(п. Йонатан)