Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб замкнути всякі уста” (До Римлян 3:1-20)
ЩОБ ЗАМКНУТИ ВСЯКІ УСТА
Ключовий вірш 19,20 : "А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається"
Впродовж останніх тижнів ми вивчали перший масивний блок Євангельського вчення послання до римлян, який почався в Рим.1:18 і закінчується, як ми сьогодні побачимо, в Рим.3:20. Це не простий текст. Але для нас виключно важливо зрозуміти і прийняти те, що Павло говорить в цих розділах. Цей текст більше схожий на обвинувальний акт, який говорить про відповідальність кожної людини і всього людства перед Богом. І Павло послідовно, крок за кроком, розбиває будь яку оманливу опору чи уповання грішної людини і показує, як весь світ стає винний перед Богом, “щоб замкнути всякі уста”, щоб кожен усвідомив своє скрутне, безвихідне становище перед лицем Божого гніву і справедливого суду. І щоб кожен упокорився і схилився перед величним Спасителем і славним спасінням, які Бог відкрив нам в Ісусі Христі. Нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб розуміти Його слова сьогодні, і нехай проведе через цей текст.
Подивіться вірші 1,2: “Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі”.
Наше перше слово сьогодні знову: “отож”, тому давайте коротко пригадаємо, про що говорив Павло в минулих уривках. В першому розділі він говорив про універсальне Боже об’явлення, яке Творець помістив у видиме творіння. Бог говорить до світу через творіння, показує Себе, робить Себе явним. І якби якась людина, особливо це стосувалось язичників, сказала: “Бог не відкрився мені. Бог не дав мені достатньо доказів. Бог не прийшов до мене особисто і не показав Себе”. То в Павла була готова відповідь: це не правда, Бог показав Себе достатньо, тому ти не маєш жодного виправдання. Тоді якийсь слухач з юдеїв сказав би: “так, Павло, ти маєш рацію. Нема цим язичникам жодного виправдання”. І тоді Павло повертається до юдеїв в другому розділі і каже: “але тобі також нема чим хвалитися. Ані твоє знання закону, ані твоє походження і належність до обраного народу, ані твої релігійні обряди, ані твоє обрізання — нічого з цього не виправдовує тебе. Через твої гріхи і невірство твоє обрізання стало необрізанням. Ти також не маєш жодного виправдання і стоїш перед тією самою проблемою, що і язичник”.
Звичайно ж такі слова викликали б цілу хвилю обурення і суперечок. Найбільше з яких: якщо належність до обраного народу, Закон і обрізання — як знак заповіту не дають гарантій спасіння, навіщо тоді Бог дав все це? Невже Бог помилився?
Тому зараз, в першому вірші Павло сам задає це питання: “Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання?”. Враховуючи попередні слова Павла, багато хто сказав би — нема жодних переваг в тому, щоб бути юдеєм. Така відповідь проситься сама собою. Але Павло відповідає не так: “Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі”.
Виявляється є багато переваг в тому, щоб належати до обраного народу. Павло досить детально говорить про них в розділі 9 цього послання. Але зараз він зупиняється на найбільшій перевазі: “їм довірені були Слова Божі”.
В той час, як інші народи народи могли знати про Бога лише через природу, євреї мали особисте, дуже детальне, дуже персональне відкриття Бога. Він говорив до них через Своє написане слово. На цьому слові було побудоване їхнє суспільство. Жоден інший народ не мав таких справедливих законів і постанов, які дав Своєму народові Господь.
На цьому тижні ми на ДХ вивчали 10 заповідей Господніх. І звичайно, ці заповіді говорять, що треба робити і чого не треба. Але, коли я читав їх, я був вражений. Навіть не тим, як ці заповіді регламентують усі сфери нашого життя. Не тим, до якої свободи і благословення ведуть. Але найбільше я був вражений Богом, який відкривається за цими заповідями. Це не Бог, який щось забороняє і щось наказує. Це Богом, який турбується про мене, який хоче щоб моє життя було щасливим і благословенним, який не залишив цей світ розбиратись зі своїми проблемами, але дав вихід, дав вирішення, прийшов і втрутився. І відкрив Себе в Своєму слові.
Сьогодні я чую іноді від молодих людей: “навіщо ходити в церкву, якщо це не дає спасіння?” Це справедливе запитання. Але я запитаю у відповідь: а де ще ти зможеш почути Євангелію, яка дасть тобі спасіння? Де ще сила Божої благодаті сконцентрована так сильно, як в церкві? Вони кажуть: чи можу я пізнавати Бога поза церквою? – так, можете. Чи можу я чути благу звістку поза церквою? – так, можете. Церква — це не єдине місце, де діє Божа благодать. Але це місце, де вона діє найбільш потужно і явно. Ми маємо величезні привілеї в тому, що можемо вільно читати і вивчати Писання. Ми маємо величезні привілеї в тому, що маємо вчителів Біблії, які допомагають розбирати і розуміти Писання. Ми маємо величезні привілеї в тому, що бачимо, як Бог діє і змінює одну людину посеред нас. Те, що я належу до церкви і прихожу на Богослужіння, те, що я охристився, те, що я виконую якесь служіння — все це не дає мені спасіння. Але це величезні привілеї, які Бог дав нам вільно. Ці переваги дані нам не для того, щоб за ними ховатись від відповідальності перед Богом. Навпаки, вони повинні вести нас до більшої вдячності і більшої покірності перед Богом. Так що давайте цінувати і дякувати Богу за ті великі переваги, які ми маємо в Його слові і цьому Божому зібранні. Амінь.
Отже, відповідь на наше перше питання: що дають Закон і обрізання ми побачили. І тепер звучить друге питання: чи помилився Бог, коли уклав з Ізраїлем Свій заповіт?
Подивіться вірші 3, 4: “Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися”.
Відповідь однозначна — ні. Бог не помилився. Те, що люди не змогли виконати своєї частини заповіту і провалились — не Божа відповідальність. Це відповідальність людей. Бог залишається вірним і правдивим. Коли Він судить, Він чинить справедливо. Павло тут цитує Псалом 50:6 “Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм”. Цей Псалом Давид написав, коли до нього прийшов пророк Натан і докоряв йому за зв’язок з Вірсавією. Давид був обраний Богом, помазаний Його пророком. Давид сам мав дуже близькі відносини з Богом і мав Божі обітниці про своє життя, царювання і нащадків. Але коли він згрішив, він не звинувачував Бога за надто високі стандарти. Він також не виправдовувався своїм становищем і вірними Божими обітницями. Він визнав свій гріх перед Богом і визнав, що Бог буде справедливий, якщо вирішить судити. Тому що він робить? — Він покладає себе перед Богом з молитвою про одну лиш милість Божу. Справедливий Бог має право судити грішника. Але людям так важко визнати це.
В цьому світі безліч гарних і добрих людей, які вірно ходять на роботу, виховують своїх дітей, не крадуть і не вбивають. Але, бути доброю людиною — не достатньо, щоб втекти від Божого суду. Вони все одно лишаються грішниками, приреченими на погибель. Тоді люди кажуть: “Божі вимоги занадто високі. Я грішу, але принаймні я щирий і не вдаю з себе святого”. Таким чином вони намагаються перекласти свою відповідальність, свою провину на Бога. Але ми тільки що бачили, що Бог дав достатньо, щоб людина жила праведно. І це не провина Бога, що люди схибили. Навіть якщо схибили всі до одного.
Інша спроба перекласти відповідальність на Бога — це посилання на той факт, що Бог використовував в Своїй історії тих, хто робив зле. Наприклад, Господь явив Свої присуди над єгипетськими богами, коли серце фараона стало запеклим і він не хотів відпустити Божий народ. Бог використав таких грішників, як Понтій Пилат, чи Юда, який зрадив Христа. Такі люди кажуть: в Божому плані було, що хтось має зрадити Христа і розіп’яти Його. То за що судити Юду і Пилата? Може, навпаки, їх треба зарахувати до святих? Ні. Павло каже: “А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедливий, коли гнів виявляє? Говорю по-людському. Зовсім ні! Бо ж як Бог судитиме світ?” (Рим.3:5,6) і далі продовжує “Бо коли Божа правда через мою неправду збільшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: Робімо зле, щоб вийшло добре? Справедливий осуд на таких!” (Рим.3:7,8). Те, що Бог знає зіпсованість людського серця — не значить, що Бог зробив його зіпсованим. Він знає, Він показує Свою славу і справедливість коли судить наші гріхи. Але жодну людину Бог не створив грішною. Він нікого не змусив і навіть не підштовхнув до гріха. Те, що людина робить, вона робить сама, з власної злої волі. Люди намагаються перекласти свою відповідальність на суспільство, батьків, несприятливі обставини, проповідника. Але що говорить Павло? – “справедливий осуд на таких”. Перед престолом Святого, безмежно величного, нескінченно мудрого і справедливого, праведного Бога будь яке з наших виправдань важитиме менше за порожнечу, і все, що залишиться сказати грішнику: “Тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм” (Пс.50:6), а я винний і нема мені виправдання.
Саме до такого висновку приводить нас Павло. Подивіться вірші 9, 10: “То що ж? Маємо перевагу? Анітрохи! Бо ж ми перед тим довели, що юдеї й геллени усі під гріхом, як написано: Нема праведного ані одного” (Рим.3:9,10).
Павло дивиться на все людство. Язичників, яким про Бога говорить усе творіння. Юдеїв, з усім їхнім законом, обранням та обрізанням. Він дивиться на усі покоління людей і шукає хоча б одного чоловіка чи жінку, які могли б стати прямо на суді праведного Бога. І він не знаходить жодного: “ми довели”, каже він… він справді послідовно і довго доводив нам і показав: “усі під гріхом… нема праведного ані одного”.
Це жорсткі, дуже незручні слова. Але для нас вкрай важливо почути їх, зрозуміти і прийняти, щоб ця велич спасіння Божого засяяла в наших серцях в усій свої красі.
Ми легко погоджуємося, коли чуємо слова: “ніхто не досконалий”. Але в той же час нам хочеться вірити в людину, яка є доброю за своєю природою. Тому зараз є так багато усіляких практик з самовдосконалення. Люди вірять в це добро і досконалість, які можна витягнути з себе на поверхню якимось методами. Але йому нема де взятися там, в середині. Павло говорить про людство під гріхом. Гріх це не щось, що лише трохи пошкодило зовнішній вигляд людини. Гріх, це не щось, що причепилось до людини ззовні, що можна обтерти і піти далі. Павло говорить тут про докорінну зіпсованість людини. Немає жодної сфери життя, немає жодної частини людського єства, які не були б вражені і спотворені гріхом. Так що нема праведного ані одного.
І далі Павло досліджує і відкриває нам людину, і показує цю докорінну зіпсованість. Він починає з думок і каже: “нема, хто розумів би” (11). Здавалось би, в світі так багато було і є розумних людей. Вони досліджують всесвіт, і людину. Створюють складні механізми і системи, пишуть розумні книжки. Але інтелект спотворений гріхом сліпий до пізнання Бога. Нема, хто розумів би. Нема, хто міг би осягнути Божий задум. Вони досліджують творіння, але їхні очі закриті щоб побачити Творця.
“Немає, хто Бога шукав би” (11). Нам може здаватись, що Павло перебільшує. Як же так? — люди ж приходять в церкву, невіруючі цікавляться Богом, ми створюємо якісь програми для тих хто шукає. Але Павло каже: немає тих, хто шукає. Людям не цікавий Бог. Люди шукають щось своє: спокій, ціль життя, гарного чоловіка, радість, прощення. Вони думають, що можуть знайти це в Бога, в Біблії або в церкві, але їм не потрібен Сам Бог. Це трагедія грішної людини: ми шукаємо миру але тікаємо від Князя миру, ми шукаємо мету в собі, але не в Тому, хто в Своїй суверенній волі дав смисл, мету і цінність кожній людині і кожному створінню. Бог не ховається і не грається в піжмурки, щоб Його шукати. Біблія змальовує нам зовсім іншу картину, це грішник ховається і втікає від Бога. Це Бог шукає грішника, знаходить грішника і спасає грішника. Це все Бог робить, і доки Він не знайде, доки Він не торкнеться і не відкриє очі, ніхто не шукатиме сам.
Далі Павло каже: “усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!” (12). І знову його слова здаються занадто жорсткими. Одна справа — казати, що нема ні одного праведного, але зовсім інше — казати, що ніхто не робить добра. Нам ввижається, що є багато людей, які роблять добро. Але це не так. Є люди, які чинять кращі речі, і є — які гірші. Але що б не робив грішник, кожне його діло все одно буде спотворене і заплямоване нечистими мотивами, помилками і гріхами. Коли Писання говорить про добрі справи, воно говорить про те, що робить Бог. Добро може робити тільки той, хто сам добрий, але Ісус каже: “Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого” (Мат.19:17). Тому, навіть наші спроби робити щось добре продиктовані не нашою добротою, а ти, що Бог здійснює в наших серцях.
Далі, від думок і мотивів Павло переходить до того, що ми кажемо. Бо від надлишка серця говорять вуста. В наших словах завжди рано чи пізно відкривається те, що сховано в серці. Подивіться вірші 13, 14: “Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти!” (Рим.3:13,14). Цим язиком ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття (Як.3:9,10). Ми живемо в світі, де так багато людей не можуть й слова сказати, щоб не вилаятись, а найсмішніший гумор — це якась вульгарщина. Ці вуста, які виробляють так багато зла, які ніколи не закриваються, які дозволяють собі говорити щось навіть про Бога… чи зможе хтось виправдатись перед Богом цими вустами? Точно ні.
Далі від слів, Павло переходить до стилю життя. Подивіться вірші 15-17: “Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали!” (Рим.3:15-17). І нам тут легко погодитись з Павлом. Бо жодного дня в світі не проходить без війни та пролиття крові. Вчені досліджували історію війн. І знаєте, яке століття за останніх 2000 років було найспокійнішим? – це було перше століття, коли в світ прийшов Той, кого Писання називає Князь миру, Спаситель і Господь над усім. “дороги миру вони не пізнали”: Павло тут каже, що люди просто не знають, як жити в мирі.
І він завершує цей список говорячи про людське серце: “Нема страху Божого перед очима їхніми…” (18). Цей світ живе так, ніби Бога нема. Павло так описує цей зіпсований світ: вони думають, вони говорять і діють в Божій присутності і вони не бояться Його. Світ сміється з думки, що людина має боятись, сповнюватись благоговінням перед величним і святим Богом. Вони не знають, хто такий Бог і що значить шанувати і боятися Бога. Але саме це, величезний трепет, відчули учні, коли посеред бурі і хвиль Христос каже: “Мовчи, перестань!” і раптом настала велика тиша (Мар.4:39).
В книзі “Ісус — наша доля” пастор Вільгельм Буш розповідає про одну історію з свого життя. Одного разу він потрапив на мітинг шахтарів. І оратор помітив пастора, покликав його на сцену і сказав: “Якщо Бог все таки є і одного дня я стану перед Ним, тоді я скажу Йому: чому Ти ламати людей на полях битв? Чому Ти допускаєш дітям гинути від голоду, коли інші викидають їжу? Чому Ти дозволяєш гарним людям помирати в муках від раку?” Він казав: “такому Богу я скажу — геть! Забирайся Бог!” і тоді пастор відповів: такому Богу і я скажу, геть! Бог, перед яким ти смієш відкривати свій рот і звинувачувати — це Бог в твоїй уяві, Бог якого створила наша сучасність. Але є інший Бог. Бог істинний. Перед ним ти будеш звинувачений. І тоді ти навіть рота не зможеш відкрити. Це Він спитає тебе: “чому ти не шанував Мене? Чому не кликав Моє ім’я? Чому жив в нечистоті? Чому брехав?” Він задасть тобі тисячу запитань і ти не зможеш відповісти. Слова застрягнуть в твоїм горлі. Бога, якому можна сказати: геть, не існує. Але є Бог, який скаже мільйонам грішників: “геть від Мене!”
Подивіться вірші 19, 20: “А ми знаємо, що скільки говорить Закон, він говорить до тих, хто під Законом, щоб замкнути всякі уста, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається” (Рим.3:19,20). Закон даний, говорить Павло, не для того, щоб ним виправдатись. Жодне тіло, жодна людина не має чим виправдатись перед Богом. Закон даний, щоб ви пізнали себе грішниками і щоб усілякі вуста, які гордо говорять перед Богом, замкнулися, і тепер вже Бог говорив. “А Господь у Своїм храмі святім, мовчи перед обличчям Його, уся земле!” (Ав.2:20).
Велика тиша — ось що панує, коли грішник зустрічається з Богом. Ми не замовкаємо, продовжуємо і продовжуємо говорити, відкривати свої уста проти Бога, виправдовуватись, жалітися, лихословити. Але це має зупинитися одного дня. Дня, коли грішник стане перед істинним і неупередженим судом і почує: “ти винен!” “немає виправдання!” Але коли ми в цій цілковитій тиші стоїмо перед справедливим і істинним судом, і не маємо нічого, чим могли б самотужки виправдатись перед Його очима, і не маємо нічого в собі, що могло б зробити нас чистими в Його очах. В цей момент починає говорити Єдиний в усій людській історії, хто має право говорити на цьому суді і називати Бога Своїм Батьком. Лев з племені Юдиного і Агнець заколений. Він має право! Він достойний! Бо був заколений, і Кров’ю Своєю викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду (Об.5:9). Він до прийшов в світ, щоб взяти наші гріхи і понести наші немочі. “Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст…” говорить Іс.53:7. І коли на хресті, між небом і землею, Він відкрив Свої уста і підніс Свій голос, Він сказав: “Отче, відпусти їм (грішникам), бо не знають, що чинять вони!…” (Лук.23:34). Він помер, понісши наші гріхи, щоб ми могли жити в перемозі з Його іменем на своїх устах. Щоб тепер ми відкривали свої уста для того, щоб хвалити Бога і благословляти Його святе Ім’я. Амінь.
(п. Йонатан)