Вивчення Біблії: Проповідь “Правильне використання Закону Божого” (До Римлян 2:1-29)

ПРАВИЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАКОНУ БОЖОГО

Ключовий вірш 2:13 : "Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть"

Вивчаючи Біблію, ми звикли чути такі слова як «любов», «Євангеліє», «благодать». Але у сьогоднішньому слові ми чуємо слова «закон», «суд». Однак це не дивно. Перш ніж пізнати Бога, який любить і спасає, потрібно пізнати Бога, який гнівається і судить.

Минулий раз ми немов попали не на Богослужіння, а на засідання суду, де почули вирок людям, які пізнали Бога, але не прославляли Його як Бога і не дякували Йому: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей…» (18). Життя людей без Бога перетворюється на справжнє пекло, і суспільство, в якому вони живуть, також перетворюється на справжнє пекло. В історії люди робили багато спроб побудувати рай без Бога, але кожен раз цей рай перетворювався на пекло.

Однак у часи Павла був один народ, який вважав себе особливим, Божим народом. Це, звичайно, євреї. Євреї ділили усіх людей світу на дві категорії: на, власне, євреїв, яких вважали особливими, і усіх інших, яких називали поганами. Вони казали: «Так то ж погани, вони живуть, як свині, у багні. Ми – не такі, наше життя відрізняється, Богу не буде за що засудити нас на суді». Тому в цьому розділі ап. Павло звертає свою увагу на положення євреїв. Сам ап. Павло був євреєм, і його хвилювала доля свого народу. Одну за одною Павло розбиває усі ілюзії євреїв, і показує, що насправді й у них немає ніяких шансів виправдатися перед Богом.

Подивимося на 1-ий вірш: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш». У євреїв був закон, який Бог дав їм через Моїсея. Цей закон говорив їм про те, що є добро, а що є зло, що можна, а чого не можна робити. Іншими словами, він давав їм абсолюти, на основі яких вони могли будувати своє життя і суспільство. У поган не було таких абсолютів. У Радянському Союзі, у якому я виріс, був такий віршик, який любили усі діти:

Крошка сын

к отцу пришел,

и спросила кроха:

– Что такое

хорошо

и что такое

плохо?

Питання «що добре, а що погане?» – дуже гарне, але біда в тому, що у світі без Бога люди не можуть сказати, що добре, а що погано, тому поступають як вважають за потрібне. Вони шукають для Божої істини різні замінники, які погано спрацьовують, і життя окремої людини й цілого суспільства перетворювалося на хаос і пекло. Сам автор цього віршика так і не знайшов відповіді на питання «що добре, а що погане?», заплутався у житті та закінчив його самогубством.

Однак у євреїв був закон, який давав їм такі абсолюти. Вони знали, що є добро, а що зло. Однак що вони робили? По-перше, вони засуджували інших. Вони дивилися на інших людей, бачили що вони поступають неправильно, і засуджували їх: «Які погани жахливі грішники! Напевно пекло уже чекає на них!» Вони не мали права судити, тому що Суддя – то є один Бог. Ісус сказав: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф.7:1). Бог не давав їм права судити інші народи та не ставив їх суддями. Судячи інших, вони посягнули на право Самого Бога.

По-друге, вони чинили те саме, за що судили інших. Павло написав: «…бо чиниш те саме й ти, що судиш» (1б). Євреї мали Божий закон. Вони вивчали і знали його. Деякі, самі ревностні, знали напам’ять цілі уривки. Але це знання саме по собі не робило їх святими. Знання закону не змінювало їх, вони порушували ці закони, і поступали так само, як і погани.

По-третє, вони зловживали Божим довготерпінням. Подивимося на вірш 4: «Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння?» Бог не зразу наказував Свій народ, а довго терпів їх. Він надіявся, що вони зміняться, і стануть Царством священиків і народом святим. Але вони думали, що вони Божий народ і тому їм усе зійде з рук. Зараз час від часу з’являються новини про різних молодиків, які думають, що їм усе можна, тому що вони сини різних великих і малих начальників цього світу. Можливо і євреї думали, що вони особливі і тому їм усе можна. Так вони зловживали Божою добротою і довготерпінням.

В четвертих, вони не розкаялись. Прочитаємо вірш 5: «Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога». Кажуть, що чим більше людина росте духовно, тим більше розуміє, яка вона грішна. Але у євреїв було не так: з часом вони не зростали духовно, а навпаки – ставали все більше жорстокішими. Павло підсумовує: вони не втечуть від Божого суду, Бог напевно буде їх судити.

Євреї думали, що вони є Божі «улюбленці», і тому Бог не буде їх судити, або ж вони матимуть серйозні поблажки на суді. Вони поводилися зверхньо і самовпевнено. Вони вважали себе особливими, і думали, що їм усі зійде з рук. У нашому суспільстві зараз також багато людей, які вважають себе особливими. Вони порушують закони України, правила дорожнього руху і думають, що не будуть ні за що покарані. П. Йонатан якось розповідав мені про нахабних водіїв, які не хочуть чекати в черзі, як усі, а їдуть по колії зустрічного руху, порушуючи правила і думають, що це зійде їм з рук. Але у Бога ніщо не зійде з рук. Павло спростовує такі хибні думки. Те, що вони – вибраний Божий народ, не означає, що він матиме послаблення на суді. У віршах 6-11 Павло пояснює, за якими принципами Бог буде судити цей світ.

Прочитаємо вірші 6-10: «що «кожному віддасть за його вчинками»: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і честі, і нетління – життя вічне, а сварлимим та тим, хто противиться правді але кориться неправді, – лютість на гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, що чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові». Бог буде судити кожного за його вчинками. Не словами, а саме вчинками. Це тому що вчинки показують те, що у людини на серці. Бог також буде дивитися на мету життя. Євреї багато робили для Бога, але їх метою при цьому було отримати власну вигоду.

У вірші 11 написано: «Бо не дивиться Бог на обличчя!» Це означає, що у Бога немає улюбленців. Його суд буде об’єктивним і неупередженим. У євреїв не буде ніяких особливих привілеїв.

У віршах 12-16 Павло говорить про Божий суд над людьми, у яких не було закону. Іноді можна почути: «Як Бог буде судили людей, які ніколи не читали, і навіть не мали можливості прочитати Біблію чи почути Євангеліє?» Прочитаємо вірші 14-15: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдовують одна одну». Бог буде судили людей по їх совісті. Ми не можемо знати усіх деталей цього суду, але цей суд буде справедливим. Після суду ніхто не зможе сказати, що його судили несправедливо.

У боротьбі за власну праведність і особливість, у євреїв залишилось лише 2 останніх форпости – це закон і обрізання. Вони заховалися за їх високими стінами і говорили: «У нас є закон. Ми – обрізані. Тому Бог не засудить нас, ми нічого не боїмося». Ап. Павло ставить гармату і планомірно руйнує ці 2 останні твердині.

Перше, закон (12-24). У віршах 12,13 написано: «Котрі-бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Закон – це велике благословіння. Він був даний людям щоб уберегти їх життя від руйнування і направити на правильний шлях. Це можливо лише тоді, коли його виконувати! Але євреї думали, що достатньо лише знати закон, і не виконували його. Це була трагедія національних масштабів. Подивимося вірші 17-24. Павло обурюється: «Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш!» В результаті хоча вони багато знали, їх життя нічим не відрізнялося від безбожних людей. Вони поступали як невіруючі – крали, чинили перелюб і інші гріхи. Більше того, тут Павло каже про один гріх, який властивий лише віруючим – це зневажати Боже ім’я. «Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом закону. Бо «через вас зневажається Боже Ймення в поган», як написано». Погани дивилися на євреїв і бачили, що ті, насправді, хоча і є Божим народом, живуть так само, як і вони – крадуть, чинять перелюб і інші гріхи. Погани запитували: «Тоді чого варта така віра, яка ніяк не впливає на життя людини?» – і були праві. Вони дивилися на грішний Божий народ, і думали, що і їх Бог такий же. Євреї своїм переступом закону зневажали Бога. Закон, якщо його правильно використовувати, приносить величезне благословіння. Якщо ж використовувати неправильно, то віруючі лише зневажають Бога.

Друге, обрізання (25-29). Бог наказав обрізати усіх чоловіків ще Аврааму. З того часу обрізання стало знаком Божого народу. Його значення полягало в тому, що людина присвячує себе на служіння Богу. Але з часом євреї втратили це значення і почали рахувати обрізанням лише обрізання на тілі. У 25 вірші написано: «Обрізання корисне, коли виконуєш Закона; а коли ти переступник Закону, то обрізання твоє стало необрізанням». Таке обрізнання втрачає всяку користь і стає марним. У віршах 28,29 сказано: «Бо не той юдей, що є їм назовні, і не то обрізання що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духовно, і обрізання – серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». Ап. Павло каже, що обрізання тіла, без внутрішніх змін не має ніякого значення, воно стає необрізанням, просто хірургічною операцією, проведеною марно.

У сьогоднішньому слові Павло жорстко розбиває хибні ілюзії свого народу. Вони мали впевненість у спасінні, вони не боялися Божого суду – але у них не було для цього ніяких підстав. І якщо не зруйнувати ці ілюзії зараз, по потім їх чекало б дуже гірке розчарування.

Нам легко посміятися над твердолобими і наївними євреями, які надіялися на закон і обрізання, думаючи: «Невже вони дійсно надіялися, що такі речі можуть спасти їх?» Але у сучасних людей також багато ілюзій на рахунок Божого суду. Подібно до того, як євреї думали, що Бог не буде їх судити, тому що вони – євреї, багато людей думають, що і їх Бог не буде судити. Але написано: «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Евр.9:27). Суд буде так же достовірно, як і те, що кожна людина помре. Думати, що Бог не буде мене судити, це все рівно що думати, що я ніколи не помру.

Хтось думає, що Бог не засудить його, бо він народився в християнській країні, або його хрестили у дитинстві, або він носить на шиї хрестик. Усі це – хибні основи, це ілюзії, такі речі не спасуть ні від Божого суду, ні від засудження. Хтось думає, що у нього буде усе добре на Божому суді, тому що він відвідував Богослужіння або слухав проповіді відомого проповідника. Регулярно відвідувати Богослужіння і слухати проповіді відомих проповідників – то добре, але такі речі самі по собі не спасуть від Божого гніву! У сучасних людей, і навіть сучасних християн – багато ілюзій. І багатьом людям так приємно перебувати в солодких ілюзіях на рахунок того, що Бог є любов, і що Він не буде судити цей світ, чи що Бог буде судити лише дуже поганих людей, а вони достатньо добрі, і суд їх омине і в багатьох інших ілюзіях. І нам потрібно розбивати ці ілюзії без жалю, як би боляче і неприємно це не було іншим.

Перед Вавилонським вторгненням жителі Єрусалиму почувалися безпечно. Вони крали, вбивали, чинили перелюб, поклонялися іншим Богам і робили багато інших гріхів, але були впевнені, що їм нічого не загрожує, тому що в самому Єрусалимі розміщався Храм Господній. Вони були впевнені, що Бог не допустить нікому завоювати це місто. Вони не могли навіть допустити думки, що Бог допустить, щоб погани зруйнували храм, чи увійшли до нього. Вони сиділи і повторювали: «Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» Це була ілюзія. Бог через пророка Єремію сказав до них: «Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут!» (Єрем.7:4) Пророк Єремія багато страждав, руйнуючи ілюзії свого народу і кажучи їм неприємні слова.

Коли Джонатан Едвардс читав проповідь «Грішники в руках розгніваного Бога», то слухачі в церкві так злякалися, що трималися за лавки в церкві, на яких сиділи, думаючи, що зараз попадають прямо у пекло. Можливо це трохи стресовий метод проповідування, але завдяки його служінню багато людей залишили хибні опори і стали на єдину, яка вистоїть в день суду – Христа.

Ми вважаємо себе християнами і ходимо до церкви. Там ми співаємо гімни, молимося і вивчаємо Біблію. Хтось прибирає в церкві, хтось співає у хвалі, хтось ходить на зібрання дух. хлібу. Але чи це робить нас кращими в очах Бога за невіруючих? Ні. Чи дає все це нам спасіння? Ні. Якось я ішов вулицую і побачив безхатченка, який, було видно, добре випивав. У той час я зрозумів, що сам по собі нічим не кращий за нього, і, складись моє життя інакше, я міг би бути на його місці. Усе що маю я – це Божа благодать.

Закон і обрізання безсилі спасти людину. І багато інших речей, які ми робимо, безсилі спасти нас. В наших духовних пошуках ми приходимо лише до Христа. Тільки один Христос здатен спасти нас, тому що Він заплатив за наш гріх на хресті і воскрес із мертвих для нашого виправдання.

У сьогоднішньому слові ап. Павло руйнує ілюзії свого народу на рахунок Божого суду і спасіння. Він хоче вибити хитку опору з-під їхніх ніг, щоб вони знайшли дійсно тверду і надійну опору – Христа, Який єдиний може спасти нас.

(п. Яків)