Вивчення Біблії: Проповідь “Останок за вибором благодаті” (До Римлян 11:1-12)

ОСТАНОК ЗА ВИБОРОМ БЛАГОДАТІ

До Римлян 11:1-12

Ключовий вірш 5 : "Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті"

5 червня 1967р. почалась одна коротка війна. Вона увійшла в історію під назвою “шестиденна війна”. В цій війні молода держава Ізраїль за 6 днів розгромила потужну арабську коаліцію Єгипта, Сирії, Йорданії, Ірака та Алжира. Ізраїль це дуже маленька країна на Близькому Сході. Тим не менше очі всього світу були прикуті до цих подій, і в тому числі очі багатьох християн. І це не дивно. Майже на 2000 років для Ізраїля і храму настав час запустіння і час поган, про який Ісус говорить в Лук.21:24. Але в 1948р. ця держава знову з’явилась на мапах світу. А в 1967, коли хроніки показували єврейських солдатів, що кидали свою зброю під час бою і ставали на коліна біля стіни плачу, християни всього світу знову відкривали свої Біблії, щоб зрозуміти значення цих подій в Божій історії. І очі багатьох з них були прикуті саме до 11го розділу послання до Римлян.

Давайте, подивимось в нього і ми. В сьогоднішньому розділі Павло говорить про роль Ізраїлю в Божій історії. Але що ще важливіше, він розкриває тут концепцію Божого останку і показує, як в усі часи Боже провидіння і Його воля здійснюється через цей святий останок. Нехай Господь зараз відкриє нам очі і серце, щоб нам бачити, розуміти і вірувати в Його слово.

Подивіться вірш 1: “Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племени” (Рим.11:1).

Звідки в Павла виникає таке запитання? — насправді, воно саме напрошується, варто лиш згадати, про що говорив Павло в минулих розділах. Ми пам’ятаємо, як він послідовно, каменя за каменем, розбивав усіляку опору євреїв: на Закон, на священні тексти, на обраність, на своє етнічне походження і на предків віри. Він каже: Бог дійсно щедро благословив цей народ, але ці благословення не дають їм жодних переваг в питанні спасіння, бо всі однаково згрішили, і всі однаково потребують Божої благодаті: і євреї і язичники. Іноді Павло досить жорстко говорив про них: силкуючись ствердити своє бачення праведності, вони повстали проти Бога. І якраз хто хто, а вони не могли виправдатись незнанням. Кінець 10го розділу каже про Бога і Ізраіля так: “Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухняних і суперечних!” (10:21).

Очевидно, що наслідком такого поводження мало стати те, що Бог би залишив Свій народ і віддав благодать іншим людям, як це змальовано в притчі про виноградник і злих виноградарів. Крім того, було ще одне підтвердження думці, що Бог залишив Свій народ — в церкву прийшли язичники. Якщо раніше Божий народ складався на 99,9% з євреїв і лише невеликого відсотку прозелітів. То тепер відсоток євреїв в Церкві стрімко скорочувався. В той час, як євреї протистояли Павлу, до церкви приєднувалось все більше і більше поган. Сьогодні, дивлячись на історію християнства ми бачимо, як Бог використовував різні народи дуже потужно: німців за часів Мартина Лютера, англійців за часів освоєння Америки, США в IXX-XX ст. і Корею в другій половині XX ст., коли вони послали багато місіонерів по всьому світові. І коли ми дивимось на Ізраїль сьогодні, то складається враження, що, можливо, цей народ зараз потребує проповіді Євангелії набагато більше за інші.

То, “Чи ж Бог відкинув народа Свого?” Відповідь Павла — зовсім ні. Бог вірний. Він не залишив Своїх людей. Він продовжує діяти і творити Свою історію. Підтвердженням цього був сам Павло. Він каже своїм читачам: подивіться на мене. Я єврей, з насіння Авраама, племені Веніаміна. Я надіявся спастись вчинками закону. Я був ревнителем єврейських звичаїв і традицій. Я був противником Христа. Я, замість того, щоб уважно і скромно почитати Писання, затвердів серцем і йшов по всьому світові переслідуючи Церкву Божу. Якби Бог керувався нашою логікою, то Він обрав би на місію до язичників кого завгодно, лише не Павла. Але Бог обрав Павла. Ким Господь зробив Павла? — покликаним апостолом, вибраним для звіщання Євангелії Божої (1:1), тож бачимо, що єврейство Павла жодним чином не зашкодило Богу зробити його потужним інструментом розповсюдження Євангелії по всьому світові.

Бог не відкинув євреїв. І далі Павло доводить це, виводячи поняття Божого останку. Він говорить про етнічний Ізраїль. Але ось цей принцип вірного останку показує, як взагалі Бог працює в цьому світі. І я впевнений, він також застосовний і до нас із вами. Хоча Ізраїль справді займає особливе місце в історії і в Божому серці, тим не менше в усі часи Бог діяв не за етнічною ознакою. В усі часи Бог діяв через Своїх людей, яких Сам зберіг в світі для слави Своєї.

Подивіться вірші 2-4: “Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що говорить Писання, де про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи: Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі. Та що каже йому Божа відповідь: Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваалом колін не схилили” (Рим.11:2-4).

Павло тут звертає нашу увагу на історію пророка Іллі. Цей час був одним із найтемніших в історії Ізраїлю. Час правління лихого безбожного і жадібного царя Ахава і його злої дружини — цариці Єзавель. Єзавель була не просто язичницею і служителькою Ваала. Вона вбивала Божих пророків. Чи міг хтось колись подумати, що в Ізраїлі будуть вбивати за поклоніння істинному Богу. Поклоніння Ваалу стало державною релігією, і цариця щедро спонсорувала це служіння. Ілля здійснив багато чудес. Одного разу на горі зібралось 400 пророків Ваала і Ілля. Вони зібрались, щоб з’ясувати, який же Бог істинний. Для цього кожен з них мав принести жертву, а вже істинний Бог мав послати вогонь на Свого жертовника. Пророки Ваала скакали цілий день, впадали в транс і різали собі груди. Вони кричали так голосно, як тільки могли, але Ваал не відповів їм. Але Бог прийняв жертву Іллі. Свідками цього стало багато людей. Ілля звернувся до них з палкою промовою, закликаючи підкоритись істинному Богу і відкинути ідолопоклонство. Люди повбивали пророків Ваала, але від цього вони не стали більш віруючими. Вони залишились такими самими байдужими і обирали не те, що істина, а те, що їм зручно і вигідно. Ілля очікував, що після такого дива має статись величезне пробудження. Але замість цього його самого оголосили в розшук і він був змушений ховатись в пустелі. В момент найбільшого відчаю Ілля каже: “Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!…” (1Цар.19:4). Я більше вже не можу, я так старався, я все робив, щоб цей народ обернувся до тебе. Але результат мого служіння — нуль. Візьми мою душу, я більше не хочу так жити. І в цей момент Бог показує йому Себе в шепоті легкого вітру і відповідає: “Іди, вернися на свою дорогу…” ти маєш зробити ще багато важливих справ: помазати царів і пророків, а щодо Ізраїля, будь втішений, бо “Я позоставив сім тисяч, усі коліна, що не схилялися перед Ваалом, та всі уста, що не цілували його” (1Цар.19:18).

Сім тисяч серед усього Ізраїля — це було досить мало. Настільки мало, що вони могли навіть ніколи не зустрітись один з одним. Настільки мало, що Ілля навіть не підозрював про них. Але вони залишалися в Бога, залишалися вірними, і через них, так само, як через Іллю Бог творив Свою історію. І для них, для цих семи тисяч публічна проповідь і вірність Іллі були дуже важливі і потрібні. Труд Іллі не був марний, ні перед людьми, ні перед Богом.

Але все це було в часи Іллі, а як же наші дні? Подивіться вірш 5: “Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті”.

Павло каже, що наш час нічим не відрізняється від часів Іллі. Сьогодні, так само, як і тоді є останок, через який Бог творить Свою історію. Іноді ми дивимось на цей світ, на свою країну і нам здається, що тут нічого не можливо змінити, що всі наші спроби і намагання, всі наші зусилля падають, як краплі в суху землю і від них не лишається й сліду. Ми йдемо до студентів, але студенті зайняті розвагами і ґаджетами. Ми стараємось вірно навчати Біблії, але ті, з ким вивчаємо все одно йдуть і зникають з життєвого обрію. Через різні клуби і активності проходять великі потоки людей, але залишається не так багато, як нам хотілось би. Проблема поглиблюється тим, що ми не бачимо цілої картини. Ми бачимо лише фрагмент обмежений моїм особистим сприйняттям ситуації, моїм часом і видимими результатами. Тому мої особисті невдачі, чи те, що мені здається невдачею, сприймаються як провал усієї церкви і усієї Божої історії. Ілля якраз від цього страждав: “я багато потрудився, але нічого не вийшло, всі поклоняються Ваалу, тут вже нічого не виправити, краще вмерти…”. А Бог йому відповідає: укріпись, тобі ще треба піти помазати пару царів на царство і виховати нове покоління пророків. Концепція Божого залишку і Божого провидіння приходять і рятують нас із найглибшої темряви і відчаю. Коли ми чуємо про Боже провидіння і Його останок, нам треба зрозуміти, що це не я здійснюю здійснюю Божий задум, це Бог через мене творить Свою історію, досягає Своєї мети і Він не знає програшів. Те, що в цей момент часу може здаватись мені бідою, насправді може виявитись величезною перемогою в Божій історії. Амінь.

Що ж таке Божий останок?

По-перше, останок — це те, що залишилось. Ось селянин зібрав врожай, викосив пшеницю і біля дороги лишилось кілька колосків — оце і є останок. Позбирав яблука, і кілька плодів лишилось на найвищих гілках — ось це останок. Останок — це не багато. Тому нам не треба засмучуватись, коли ми бачимо, що справді посвячених Богу людей не дуже багато і вже точно набагато менше ніж невіруючих. Так, ми — залишок. Але через цей залишок працює Всемогутній Бог, Творець землі і неба, всього видимого і невидимого. Іноді я дивлюсь на цей світ, і в мене виникає відчуття, що якби не цей останок, цей світ вже давно скотився би в пекло і знищив сам себе. Що було би, якби не було ось цих небагатьох, але таких важливих людей в уряді, в університеті, в сім’ї і в суспільстві… людей, які стоять на колінах і моляться, людей, через яких в потрібний момент Бог говорить потрібні слова і ці слова відвертають руку правителя від зла і народжують надію і мир? Де був би цей світ, якби не було людей, які впливають і змінюють цей світ на своєму маленькому чи великому місці, виконуючи Божу волю? Але ці люди є, ці люди — ми з вами, ці люди — останок, через який Бог творить кожен новий день Своєї історії. Амінь.

По-друге, останок — це те, що робить Сам Бог. Подивіться ще раз вірш 4: “Та що каже йому Божа відповідь: Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваалом колін не схилили”.

Це не люди, які зберегли себе для Бога. Це люди, яких зберіг для Себе Бог. Саме тому ми можемо бути впевненими, що цей останок є. Його наявність не залежить від людських зусиль, від наших перемог чи поразок, злетів чи падінь. Це Церква Христа, яка завжди встоїть, у всі часи, і брами пекла не здолають її. Це Церква, чиста наречена, яку Батько приготував, очистив і спас для Сина у вічності. Це просто те, що робить Бог. І Він робить це через нас. Він посилає нас в цьому поколінні, щоб цей останок знайти і покликати проповіддю Євангелії, щоб пробудити його для явлення величі Божої. Бог посилає і ми йдемо, як Ілля, як Єремія чи Ісая, навіть коли темно, навіть коли, як здається ніхто не чує, ми можемо бути впевнені, що Божа воля здійснюється. Амінь.

По-третє, останок — це з благодаті. Подивіться вірші 5,6 ще раз: “Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті. А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок”.

Належність до Божого останку — це благодать якої не можна ні купити, ані заробити будь яким чином. Це величезний привілей, який треба цінувати і завжди дякувати за це Богу. І ця Божа благодать — це єдине, на що ми можемо надіятися в своєму житті. Амінь. Ми можемо особливо яскраво бачити цінність цього обрання в контрасті з тими, хто пішов іншим шляхом. Тих, хто силувався поставити власну праведність, хто відмовлявся слухати Божого слова і коритись йому. Павло говорить це в наступних віршах. Значною мірою ці слова стосувались саме етнічного Ізраїлю, але ми також можемо багато чого навчитися з їхнього падіння.

Подивіться вірші 7-10: “Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня. А Давид каже: Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, хай назавжди зігнеться хребет їхній!”

Павло каже тут, що людям, які не хотіли бачити Божих справ, приймати Його праведності і підкорятись Його слову, Бог дав духа засипання. Чому? Бо в світі, де є Божий останок звіщалось і продовжує звіщатись Боже слово і Його істина. Від них ніде сховатись, бо Бог посилає Своїх слуг до кінців землі. І коли хтось не хоче чути цю істину — він має стати глухим. В світі, де є Божий останок являється Божа слава, Його спасіння в Сині, Ісусі Христі. І щоб не бачити цієї слави, треба стати сліпим. Саме це і відбувається з тими, хто не хоче бачити Божої роботи і чути слів Його. Для таких людей навіть Божі благословення стають пасткою і спокусою. Стіл, про який говорить Давид — це стіл щедрих Божих благословень, які Він дав Своєму народу. Мартин Лютер вбачав в цьому столі — щедрість Божого слова, якою Господь благословив Свій народ. Боже слово насправді солодше за мед для вибраних і спасенних, але воно гіркіше за полин для тих, хто затвердів своїм серцем. І справді сталось те, про що пророкував Давид, спітнувшися об Божу істину, ці євреї відпали і стали ворогами Богу і Його церкві.

Подивіться вірші 11,12: “Тож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але з їхнього занепаду спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них. А коли їхній занепад багатство для світу, а їхнє упокорення багатство поганам, скільки ж більш повнота їхня?”.

Тут Павло говорить, що відпадіння Ізраїлю, яке бачив Павло і бачимо ми — не остаточне. Бог використав їхнє падіння щоб благословити нас, язичників. Через їхній занепад величезні Божі благословення отримали ми. Але Ізраїль ще зіграє свою роль в Божій історії, і якщо його падіння стало благословінням для світу, то його навернення, його повнота тим більше явить славу Божу для всього всесвіту. Амінь.

В цьому слові Павло говорить нам про значення Ізраїлю в Божій історії і про Божий останок. І якщо про Ізраїль ми будемо ще далі говорити вивчаючи цей і наступні розділи, то я хотів би, щоб сьогодні ми серйозно подумали, яка це величезна милість Божа для нас — бути обраними Його благодаттю до числа цього останку, цієї творчої меншості через яку Бог потужно працює в нашому поколінні. Божий останок — це Божі люди, які на своєму місці вірно роблять і говорять те, що потрібно, те що велить їм Господь. Я молюсь, щоб в сім’ї, чи на роботі, в університеті чи в уряді, вдома чи на дорозі ми твердо пам’ятали: я обраний Богом щоб через мене Він творив Свою історію. Щоб в кожній ситуації і в кожному місці ми ставили собі питання: до чого сьогодні закликає мене Господь? І нехай Господь через нас змінює цей світ і будує Своє Царство на землі, як на небі.

(п. Йонатан)