Вивчення Біблії: Проповідь “Я ж Господа буду хвалити!” (Псалом 7:1-18)

Я Ж ГОСПОДА БУДУ ХВАЛИТИ!

Псалом 7:1-18

Ключовий вірш 7:18 : “Я ж Господа буду хвали́ти за Його правдою, і буду ви́співувати Ймення Всеви́шнього Господа!”

Сьогоднішній Псалом написав цар Давид. Він починається зі вступу:

1 Жало́бна пісня Давидова, яку він співав Господе́ві в справі веніями́нівця Ку́ша.

Як ми бачимо, Давид знову у жалобі, у труднощах та проблемах. Судячи зі Псалмів, у його житті рідно видавався безхмарний день. Хоча він був царем та народним улюбленцем, його життя було сповнене жалоби та небезпек. Конкретно у цьому випадку проблеми Давиду доставляв веніаминівець Куш. Хоча життя Давида описане досить детально, цього інциденту з Кушем ми в цьому описі не знаходимо. Цей чоловік більше ніде не зустрічається в Біблії. Тому ми можемо лише робити припущення про ті проблеми, які він доставляв Давиду. Він був з коліна Веніаміна, з того самого коліна, з якого був перший цар Ізраїля Саул – запеклий ворог Давида, який хотів його знищити. Тому припускають, що Куш міг бути родичем Саула, і так само ненавидів Давида. Як ви знаєте, Давид був поставлений наступним царем Ізраїля після Саула. Проте люди з коліна Веніаміна не хотіли цього визнавати, ненавиділи Давида та всіляко дошкуляли йому. Друге, що припускають, це характер тих проблем, які Куш доставляв Давиду. І це були не фізичні погрози, а наклеп. Куш зводив наклеп на Давида, всіляко наговорював на нього всяку брехню. Тому цей Псалом іноді ще називають: “Пісня несправедливо оскарженого”.

Подивимося на вірші 2-3:

2 Господи, Боже мій, — я до Тебе вдаю́ся: спаси Ти мене від усіх моїх напасникі́в, і визволь мене,

3 щоб ворог моєї душі не розша́рпав, як лев, що кості ламає, й ніхто не рятує!

Ми бачимо тут стан Давида. Він почував себе як овечка, на яку напав лев і трощить її кості. Брехливі звинувачення можуть ранити не менш сильно, ніж фізична біль. Що робити в цій ситуації? Звичайно, Давид пише із власного досвіду, бо він сам був пастухом, пас стада овець, і часто мав протистояти левам чи іншим хижакам, які нападали на стада. Він добре знав, що тварини у стаді самі по собі беззахисті. Коли не було нікого, хто міг би їх захистити, хижаки хватали їх та трощили їх кості. Однак все змінювала присутність пастуха. Пастух міг захистити овець від хижаків, Давид це також добре знав, бо сам був пастухом і сам захищав. Тому коли вороги напали на нього, він йшов до Бога, до свого доброго пастиря і благав захистити його. Як же добре мати доброго пастиря Ісуса, до Якого ми завжди можемо прийти і шукати захисту!

Подивимося на вірші 4-6:

4 Господи, Боже мій, коли я таке учинив, коли є беззаконня в доло́нях моїх,

5 коли я доброчи́нцеві злом відплатив, і без причини ограбува́в свого противника, —

6 во́рог нехай переслідує душу мою, і нехай дожене́, і нехай до землі він потопче життя моє, — і хай мою славу обе́рне на порох! Се́ла.

Вірш 6 закінчується словом “Села”, яке означає, що, перш ніж рухатися далі, потрібно зупинитися і подумати. І подумати ось на над чим. Давид задає собі досить слушне запитання: “А чи не чиню я сам того ж, що мої вороги? Вони зводять на мене наклепи. А чи не чиню цього я сам навзаєм? може я роблю те саме беззаконня, що і вони? Якщо так, то у мене немає ніякого права просити Бога покарати одного злочинця, а іншого, такого самого, спасти”. Деякі коментарі пишуть, що Куш звинувачував Давида в замаху на життя Саула і розкраданню його житниць. Давид досліджує свої вчинки, серце і наміри і стверджує, що все це – наклеп. Він не посягався на життя Саула і не брав його збіжжя. Він навіть не помстився царю Саулу, коли мав слушну нагоду! Якщо він дійсно вчинив ці злочини, то готовий понести покарання. Але оскільки цього не було, то Давид ще більш сміливо вимагає Божого суду. В Україні багато проблем, і в українців багато проблем. Але ми не захопили чужу територію, ми не вбивали та не насилували невинних людей. Ми вважаємо себе правими в цій справі, і тому ми сміливо просимо про Божий справедливий суд!

Подивимося на вірші 7-11:

7 Устань же, о Господи, в гніві Своїм, понеси́ся на лютість моїх ворогів, і до мене скеру́й постанову Свою, яку Ти заповів!

8 І громада народів ото́чить Тебе, і над нею верни́ся на висоту́!

9 Господь судить людей, — суди ж мене, Господи, за моєю правото́ю й за моєю неви́нністю.

10 Нехай зло́ба безбожних скінчи́ться, а Ти зміцни праведного, бо виві́дуєш Ти серця й нирки, о праведний Боже!

11 Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає.

Слова Давида “суди ж мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю” для нас, християн Нового Заповіту, виглядають виглядають. В них Давид впевнений у своїй правоті та невинності. Ми ж знаємо, що ми – грішні, і зовсім не невинні. Далі Давид наполягає на Божому суді. Коли ми чуємо про Божий суд, то одразу ж думаємо про останній суд, в який Бог прийде судити живих та мертвих. Ми боїмося цього суду. На цьому суді відкриються всі наші справи, і добрі, але і злі, усі слова та всі думки, усі втрачені можливості, вся неприємна правда про нас. Ми дійсно боїмося і не хочемо попасти на такий суд. Тому на перший погляд наполегливе бажання автора “суди ж мене, Господи” виглядає досить дивним – здається Давид не знає, чого просить. Однак Давид просить Бога не про останній суд. Він просить Бога судити його в цій конкретній справі з Веніаминівцем Кушем. Він повністю впевнений, що він – правий у цій справі, як була впевнена вдова, яка наполегливо приходила до судді і вимагала розгляду справи з її супротивником (Лк.18:2-3). Тому, коли Давид каже, що “за моєю правотою й за моєю невинністю” або називає себе “праведним” (10), чи “чистим серцем” (11) – це не означає, що він вважав себе безгрішним. Це означає що він вважав себе правим у тій конкретній ситуації і вимагав справедливості.

Далі ми тут бачимо, що Давид віддає суд Богові. Він був царем і воїном, він мав владу та можливості щось робити. Але в плані суду він віддав все в Божі руки. Він вірив в те, що Бог Сам покарає злочинців. Насправді нам важко в це вірити. Це тому що Боже покарання часто відбувається не так, і не так швидко, як нам би хотілося. Ми хочемо, щоб наших ворогів наздоганяла миттєва карма. Вони ще не встигли закінчити злочин, а вже покарані. Але Бог часто чинить інакше, нам доводиться чекати, приходять сумніви що вони взагалі коли небудь будуть покарані. Це руйнує нашу віру. Щоб запевнити себе в тому, що нечестиві таки будуть покарані, і це лише питання часу, Давид розмірковує про їх кінець:

Подивіться на вірші 12-14:

12 Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається,

13 коли хто не наве́рнеться, — буде гострити меча Свого Він, Свого лука натя́гне й наста́вить його,

14 і йому пригото́вив смертельні знаря́ддя, — Він зробить огнистими стріли Свої.

Яка взагалі гарантія того, що нечестиві будуть покарані? По-перше, Бог – Суддя справедливий, тому Він обов’язково засудить зло і винесе справедливий вирок. По-друге, Бог обов’язково приведе у виконання цей вирок. У Нього багато зброї, яку Він тримає у справному робочому стані. У цих віршах згадується Божий меч і Божий лук. Причому цей меч – справний, він завжди нагострений, а лук натягується і не тріскає. В Божих руках це – смертельна зброя, яка не промахується, у нечестивих немає жодного шансу уникнути покарання. Однак тут важливо чекати.

15 Ото, беззако́ння зачне нечестивий, і завагітні́є безправ’ям, — і породить неправду.

Причина того, що покарання не приходить миттєво, полягає в тому, що у зла є свій життєвий цикл: зачаття, вагітність, народження та смерть. Від зачаття до покарання та смерті потрібен час. Цей час ми маємо терпеливо чекати.

Іноді Бог, по Своїй мудрості, чинить інакше: Він не прямо карає нечестивих Своїм мечем та луком, а робить так, що вони самі попадають в ті пастки, які розставили для інших. Ще іноді про це кажуть, що зло зжерає саме себе:

16 Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку пригото́вив, —

17 обе́рнеться зло його на його голову, і на ма́ківку зі́йде його беззако́ння!

В такому покаріння не видно Божого меча та стріл, але видна Божа мудрість. Зло, яке чинить людина, обертається на неї саму.

18-ий вірш – це рішення Давида серед того божевілля, в якому він жив:

18 Я ж Господа буду хвали́ти за Його правдою, і буду ви́співувати Ймення Всеви́шнього Господа!

Це не означає що він закриває очі чи ховається від реальності. Насправді більша реальність – це Бог, Його правда і Його велике Ймення. Прийде час, коли Божа справедливість буде явна для всіх, коли всі нечестиві згинуть разом зі своїм злом, а Бог залишиться. Тому навіть у важкі часи ми маємо славити Його. Коли Давид хвалить тут Бога, Куш ще нікуди не подівся, а Давид в очах багатьох Веніамитян був злісним терористом, який посягнув на життя їхнього царя і вкрав його збіжжя. Але Давид славить Бога так, наче суд вже стався, і Давид довів свою невиновність в очах всіх людей. Давид повірив Богові, і вірою сприймає те, що не відбулося, наче як те, що все сталося.

На початку другої світової війни Німеччина окупувала Польщу. Кароль Войтила не знав, що йому робити, в ньому кипіла ненависть до нацистів, які зробити так багато зла його народові. Якось, коли він був у відчаї, йому допоміг один бідний кравець, якого звали Ян Тирановський. У Кракові до цього часу зберігся його будинок. Він став духовним наставником Кароля. Він сказав: “Нацисти зникнуть, тому що зло зжере саме себе. Але любов має перемогти”. Він дав йому прочитати книгу одного святого. Ця подія стала поштовхом до того, щоб Кароль пішов навчатися до семінарії, став Божою людиною і пізніше папою Іваном Павлом II.

Зло, яке чинять росіяни в Україні жахливе, від нього холоне кров. Ми волаємо, як автор цього псалма, щоб Бог постав у гніві та лютості на них. Хоча хочеться сипати прокляттями чи порвати їх голими руками, ми маємо віддати суд Богові. В Рим.12:19 написано: “Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“”. Бог відплатить, у Ним назначений час і Ним назначеним вироком. Звичайно, нам хочеться щоб зло не проходило усі життєві цикли, а було вбите у зародку. Однак іноді так не трапляється, і це велика тема для розмови чому. Часто так трапляється, що для Божих людей приходиться проходити та терпіти усі етапи розвитку зла. І через це Бог тренує їх самих. Чи не знаходите Ви, що Давидова хвала у 18-ому вірші звучить особливо велично та потужно на фоні того зла, яке на нього звалилося? Цей Псалом задає тон двом наступним, де Давид також славить Бога. Ісус закінчив молитву Господню зі словами: “Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки” (Мт.6:13) Ми маємо віддати всю славу Богу, і маємо навчатися робити це вже зараз. Навіть якщо Ви не бачите навколо чогось особливого за що славити Бога, Ви пригнічені і Вам не хочеться цього робити, ми маємо приходити до Бога та славити Його Ім’я.

(п. Яків)