Вивчення Біблії: Проповідь “І надійся на Господа!” (Псалом 26)

І НАДІЙСЯ НА ГОСПОДА!

Псалом 26

Ключовий вірш 14 : “Надійся на Господа, будь сильний, і хай буде міцне́ твоє серце, і надійся на Господа!”

З часу початку повномасштабного вторгнення в Україну ми почали вивчати книгу Псалмів. Ми були розгублені. Ми не знали, як розуміти ситуацію, в якій опинилися і як нам діяти. Ми переживали цілий спектр різних емоцій і не завжди знали, що з цими емоціями робити. Давидові Псалми нагадали нам, що наш світ лежить у злі, тому не дивно коли зі злом, насильством і несправедливістю зустрічаються, як окремі люди, так і цілі народи. Але також вони нагадали нам, що є Бог. Бог, який полюбив нас, взяв в Свій вічний Завіт і дав вірні обітниці. Бог, який завжди з нами і чує наші молитви. Бог, який ненавидить насильство, який справедливо судить і не бере підкупу. Бог, в якому ми можемо покласти свою надію і ця надія не підведе.

В книзі Псалмів 150 розділів. Щоб вивчати їх всі потрібно не менше 3 років. Тому зараз ми попрощаємося з Псалмами, принаймні до часу. Далі буде Різдвяний цикл проповідей, а в новому році почнемо щось наступне. Сьогодні ж Псалом 26. Псалом Давидів. Псалом надії.

Нехай Господь помилує нас зараз, дасть м’яке серце і гострий розум, щоб нам розуміти Його слово, вірити і коритися йому.

Подивіться вірш 1: «Давидів. Господь моє світло й спасі́ння моє, — кого бу́ду боятись? Господь — то тверди́ня мого життя, — кого буду ляка́тись?».

Біблійна традиція приписує авторство цього Псалма царю Давиду. Ми не знаємо якими були життєві обставини Давида, коли він писав цей Псалом. Однак, судячи з його загального тону, обставини ці були непрості. Вірогідно, він був написаний в час вигнання, коли Давид змушений був переховуватися від царя Саула серед филистимлян. Він був далеко від Божого народу. Він був далеко від скинії, а отже не мав можливості приносити Богу свої жертви і приймати участі в богослужінні. Його життя було в небезпеці. Його ім’я було зневажене серед його народу. Слуги Саула розповсюджували про нього усіляку неправду. В своїй біді Давид приходить до Бога. Але, як бачимо, молитва Давида починається не з прохань. В його серці відбувається справжня боротьба. Боротьба з темрявою, страхом і сумнівами.

Справді, молитва – це не проста річ. Чи не так? Для того, щоб молитися потрібна віра. Невіруюча людина не може молитися. Усі ми знаємо, яка молитва важлива, але при цьому я не чув, щоб хтось казав, що цілком задоволений своїм молитовним життям і йому вже нема куди рости. Іноді молитва народжується в нас природньо, як дихання. Іноді ми втікаємо в молитві до Бога, як до безпечної пристані, відкриваємо перед Ним своє серце, приносимо Йому свої прохання і знаходимо спокій. Але іноді, молитва – це справжня боротьба. Часом навіть до крові (згадайте Христа в саду в Гетсиманії). Це боротьба за те, щоб довіритися Богу. Чому боротьба? – тому що на устах ми усі довіряємо Богу цілковито, навіть питання вічного життя. Але коли потрібно довіритися в тимчасових речах, як, наприклад: вибір місця, де жити, чи в питанні безпеки, або в питанні матеріального забезпечення, чи в питанні вибору чоловіка чи дружини. То все раптом перестає бути простим. Господи, почекай, я тут сам розберуся, а потім вже поговоримо… Часто, молитва – це боротьба з власним его, щоб зректися себе і прийняти Божу волю. Часто це боротьба з темрявою, зі страхом, який паралізує тебе і не дає ні думати чітко ані щось робити і т.д.

Так само серйозна духовна боротьба відбувалася і в серці Давида. Тому пророк починає з того, що ніби проповідує самому собі. Він підкріплює свій дух, згадуючи, як Бог відкрився йому раніше: в слові Божих обітниць, в підкріпленні від Святого Духа і в тій допомозі, яку Давид отримував в різних життєвих ситуаціях.

Що ж Давид сповідує про свого Бога? Подивіться вірші 1-3 ще раз: «Господь моє світло й спасі́ння моє, — кого бу́ду боятись? Господь — то тверди́ня мого життя, — кого буду ляка́тись? Коли будуть зближа́тись до ме́не злочи́нці, щоб жерти їм тіло моє, мої напасники́ та мої вороги, — вони спотикну́ться й попа́дають! Коли проти мене розло́житься та́бір, то серце моє не злякається, коли проти мене повста́не війна, — я наді́ятись буду на те́, — на по́міч Його́!»

«Господь – моє світло й спасіння моє, – каже Давид, – Господь – то твердиня мого життя». Ті, хто зараз знаходяться в Україні добре знають, що світло – це дуже важливо. Людина не створена для життя в темряві. В темряві ми нічого не бачимо і спотикаємося. Темрява лякає і тисне, але ми добре знаємо, що робити з такою темрявою: варто лиш запалити світло і вона відступить. Але що робити з темрявою, яка часом огортає наші серця? Що робити, коли приходять лихі, безрадісні, темні думки; коли не знаєш, чого чекати від майбутнього; коли проблеми обсіли і не видно спасіння? Що робити коли страшно?

Своїм світлом, своїм спасінням і своїм захистом (твердинею) Давид називає Бога. Цей Бог звелів світлу засяяти в темряві і стало так. Цей Бог освітлює і наші серця знанням Божої слави в Ісусі Христі (2Кор.4:6). Цей Бог турбується про нас Своїм провидінням, так що жоден волос з твоєї голови не впаде без волі на те Небесного Отця. Цей Бог має усю повноту влади на небі і на землі. «Господь — то тверди́ня мого життя, — кого буду ляка́тись?» — запитує Давид. «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» — запитує ап. Павло (Рим.8:31).

Любі брати і сестри, коли темрява огортає серце, коли приходять страхи і невірство, чи слабкість, коли ти знаєш, що попереду боротьба, будемо втішати себе думкою, що ми не належимо самі собі, але в житті і смерті, тілом і душею належимо нашому Господу. Господу, який полюбив нас і віддав за нас Сина Свого. Господу, який турбується про нас кожного дня в Своєму провидінні. Господу, який освітлює наші кроки світлом Свого слова і провадить нас до Своєї слави. Амінь.

Подивіться вірші 4-6: «Одно́го прошу́ я від Господа, буду жадати того́, — щоб я міг пробува́ти в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробува́ти! бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй ски́нії, сховає мене потає́мно в Своєму наме́ті, на скелю мене проведе́! А тепер піднесе́ться моя голова понад ворогами моїми навко́ло мене, і я в Його ски́нії буду прино́сити жертви при ві́дзвуках сурм, і я буду співати та грати Господе́ві!»

В цій частині Псалма Давид переходить до прохань. Яким є його найперше і найзаповітніше бажання? Про що він найперше просить Господа? – він хоче знову приходити до Божого храму, перебувати в Його домі і поклонятися Йому.

Чи не здається вам це дивним? Часто в питаннях релігії, духовності і служіння люди діють за залишковим принципом. Тобто, коли вже мої базові фізіологічні потреби задоволені, коли я і моя сім’я в безпеці, коли досяг успіху і поваги, от тоді можна подумати про Бога і про служіння. Але у випадку Давида порядок зовсім інший. Його найперше бажання – перебувати в Господньому домі і споглядати Господню приємність по всі дні свого життя. Це тоді, коли його життя, життя його батьків і сім’ї в небезпеці, коли він сам на чужині.

Ця молитва Давида змушує нас задуматися про свої цінності. Я думаю, останні події наших життів змусили багатьох з нас подивитися на своє життя і свої пріоритети по-новому, чи не так? В звичайний час, коли все добре, наші серця так легко приліплюються до речей цього світу, до комфорту. Але в часи криз ми чіпляємося за те, що цінуємо найбільше. Я пам’ятаю розмову з одним чоловіком, який разом з сім’єю пробивався з вже окупованої Херсонської обл. на підконтрольну ЗСУ територію. Він сказав: «ми взяли з собою тільки наші життя». Все, над чим він працював, все, що будував, він полишив позаду. Таких історій, насправді, безліч. Ми маємо задуматися, що, насправді, є моєю цінністю? Для Давида Бог є цінністю. Його присутність. Його слава.

Можливо, хтось сприймав зібрання церкви, богослужіння, коли усі сидять в одному залі і разом поклоняються – як щось звичайне і не дуже важливе. Але два роки ковіду, а потім війна і розсіяння змусили нас іншими очима дивитися на можливість збиратися разом і поклонятися Богу разом. Час кризи – це гарний час, щоб задуматися, що, насправді, значить для мене церква? Для Давида скинія – це не просто палатка, де священики щось там роблять для нього. Це місце, де Бог пообіцяв відкриватися Ізраїлю. Це місце, де Бог зустрічається і говорить зі Своїм народом. І, звичайно, для нас віруючих НЗ місце, храм не є чимось надто важливим. Ми знаємо, що Бог є Дух, і важливо не «де?», а «як?» поклонятися Йому. В дусі та в правді. Але церква, як зібрання Божого народу не втратило своєї актуальності. Господь пообіцяв бути в зібранні віруючих, чути наші молитви і відкриватися нам.

Багато хто останнім часом задумався про своє християнське покликання. До чого я покликаний в цьому світі? В чому полягає моє християнство, моя віра? Я пам’ятаю одну розмову з братом з іншої церкви. Ми приїхали в Підгірці, село майже вщент зруйноване на Пн. Київської обл. Він організовував роботи по розчищенню завалів і допомозі людям. Він казав: «в мене було зручне життя і зручне служіння, але воно було якесь порожнє. Зараз я можу практикувати своє християнство в ділі» і т.д. Давид хотів прийти в храм, тому що хотів поклонятися і служити Богу. Ми маємо задуматися, в чому, насправді, полягає моє покликання, моє служіння. Що значить: приносити Богу своє тіло на розумну жертву? Як я можу служити Богу і прославляти Його через своє життя?

Життя в домі Господньому, в присутності Господній – це прекрасне життя, чи не так? Життя в Божій присутності – це життя в якому є краса і слава. Життя в Божій присутності – це життя, в якому є захист і безпека. І це життя в якому є радість і поклоніння. Амінь!

Подивіться вірші 7-10: «Почуй, Господи, голос мій, коли кли́чу, і помилуй мене, і озви́ся до мене! За Тебе промовило серце моє: „Шукайте Мого лиця!“ тому, Господи, буду шукати обличчя Твого́: не ховай же від мене обличчя Свого́, у гніві Свого раба не відкинь! Ти був мені поміч, — не кидай мене, і не лишай мене, Боже спасіння мого, бо мій батько та мати моя мене кинули, — та Господь прийме́ мене!»

В часи труднощів і утисків ми шукаємо підкріплення і підбадьорення. Того самого шукає і Давид. Він просить Бога озватися до нього. І Бог відповідає. Давид не чує голосу з неба. До нього не приходить Ангел і він не підноситься в дусі аж до третього неба. Нічого надзвичайного. Як відповідає йому Бог? – Бог говорить до Давидового серця.

Минулого разу в проповіді п. Яків казав, що слухатися свого серця – це дуже небезпечно. І це правда. Людське серце зіпсоване і часто обманює нас. Але коли серце говорить вам: «Шукай Божого лиця» — ви можете сміливо слухатись його. Це Дух Божий говорить в вас.

«Шукайте Божого лиця» — це не просто запрошення чи добра порада. Це веління. Бог наказує нам шукати Його лиця. Шукати, коли все добре і шукати, коли все погано. Але також Він обіцяє, що коли ми будемо шукати Його усім своїм серцем, то знайдемо Його бо Він відкриється нам (Єр.29:13). І коли ми знаходимо Його, коли зустрічаємося з Ним лицем до лиця, назад відходять усі скарги, усі печалі, усі питання.

Але не так просто шукати Бога, коли в житті повний хаос, коли твій світ руйнується. Коли навіть помолитися нема сили. Крім того, ми не шукаємо Бога, коли в серці є ідоли. Коли наші бажання явно суперечать Божій волі. В такому випадку ми ховаємося від Божого світла, щоб наші бажання чи справи не виявилися і т.д.

Що значить: шукати Божого лиця? Хтось може думати, що для того, щоб шукати Божого лиця, треба десь піти в гори і молитися і поститися на самоті. Або поїхати на конференцію і отримати духовний заряд. Можливо іноді це не така вже й погана думка. Але в загальному, шукати Божого лиця – це дещо більше, ніж отримати якесь духовне переживання. Ми знаходимо Його, коли звіряємо свої життя Богу в молитві, коли в роздумах схиляємося перед Божим словом, коли бачимо Божу милість і вірність явлені нам в Ісусі Христі.

Але також, шукати Божого обличчя – це значить звіряти своє життя, бажання і вчинки з Божим словом. Шукати, як я можу догодити Йому. Тому Давид молиться: «Дорогу Свою покажи мені, Господи, і провадь мене сте́жкою рівною, ради моїх ворогів!» (11). Він не хоче ходити якимось своїми або не Божими шляхами. Він знає, що коли слідує не за Богом, а за власними пожадливостями, то дуже швидко заблукає на манівцях. Божа мудрість говорить до нас в Прип.14:12 «Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти». Давид добре знає це, тому просить Бога вказати йому рівний, правильний шлях і врятувати від ворогів.

Подивіться вірш 14: «Наді́йся на Господа, будь си́льний, і хай буде міцне́ твоє серце, і надійся на Господа!»

В цих віршах перемога Давида. Він прийшов до Бога, обтяжений сумнівами, тривогами і страхами. Але в молитві отримав укріплення і перемогу. Тому він закликає себе і нас із вами надіятися на Бога.

Надійтеся на Господа! Він освітить шлях. Він спасе. Він поставить на твердому місці. Він почує молитву. Він проведе життя. Ми можемо надіятися на Господа бо Він вірний і любить нас. Ми можемо надіятися на Господа, бо Він Всемогутній, і нема жодної сили в цілому всесвіті, яка б могла завадити Йому виконати Свій добрий задум про нас. Надійтеся на Господа.

(п. Йонатан)