Вивчення Біблії: Проповідь “Господь дивиться з неба” (Псалом 13:1-7)

“ГОСПОДЬ ДИВИТЬСЯ З НЕБА”

Псалом 13:1-7

Ключовий вірш 13:2 : “Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає”

Сьогоднішній Псалом написав цар Давид. Він адресував його диригенту хору. Ми точно не знаємо, ким був цей чоловік, але це показує велику повагу і любов царя Давида до музики, і бажання прославити Бога і через музику. В цьмоу Псалмі він піднімає фундаментальне питання людського життя: “Чи є Бог?” і показує, до яких жахливих наслідків призводить ігнорування Бога. Схоже що цей Пс. дуже любив ап. Павло, і Рим.1-3 тісно перекликаються з цим Пс. Ми бачимо в ньому глибину нашого падіння. і нашу відчайдушну потребу в Спасителі.

Звернемося до вірша 1а: “Для дириґента хору. Давидів. Безу́мний говорить у серці своїм: „Нема Бога!“ Я виріс у сов’єтському союзі, люди в якому дуже пишалися рівнем розвитку науки. Було багато наукових інститутів, науковців, кандидатів і докторів наук, проводилось безліч наукових конференцій. У цьому союзі навчали, що “Нема Бога” кажуть розумні люди, а в Бога вірують лише безумні. Але сьогоднішнє слово каже якраз навпаки: “Нема Бога” каже не розумний, а безумний. Чому?

Тому що Бог відкрив Себе людям у творінні. У Рим.1:18-20 написано:

18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив.

20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

Коли люди дивляться на творіння Боже, на створений Ним світ, природу, вивчають цю природу, її закони, вони приходять до висновку, що у цього всього є творець. Бог дав людині розум, і коли людина правильно їм користується, то приходить до висновку що Бог існує. Тому коли хто каже, що немає Бога, то він свідомо відкидає правду і каже неправду.

Коли людина каже “Нема Бога” це може означати не лише те, що вона не вірить у його існування Бога, а й те, що вона припускає, що Бог існує, однак не хоче мати з Ним нічого спільного і відкидає Його зі свого життя. Кажуть, що в оригіналі слово “безумний” означає морально зіпсовану людину. Це означає що людина каже що Бога немає не тому, що має якісь там інтелектуальні проблеми, а тому що хоче грішити. Вона просто хоче жити так, як вона хоче: вільно грішити, і не відчувати ніякої провини за свої гріхи. Тоді можна просто сказати, що я не вірю в Бога. Така людина може виглядати дуже мудрою в своїх очах, так як їй видається, що вона досить спритно позбулася Бога. На насправді вона безумна. Ап. Павло пише:

²¹ бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

²² Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли

Це саме те, про що писав ап. Іван в Ів.3:19: “Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки!” В цьому вірші ясно видно, що люди можуть бачити світло – чесно кажучи світло важко не побачити, і важко ігнорувати. Однак люди вирішили відкинути світло просто тому що більше полюбили темряву. Ми маємо розуміти одну річ: темрява притягує серце людини. Як перстень влади притягував того, хто володів ним у книзі “Володар перснів”, так темрява притягує серце людини. Багато християн проходили через той етап піднесення та радості, коли вони наверталися до Христа і хотіли навернути до Нього весь світ. І багато з них також стикалися і з іншою стороною цього процесу, коли після навернення падали в гріх і не розуміли, що відбувається. Але відповідь проста: людське серце притягується темрявою, воно зіпсуте і бажає темряви. І коли такій людині пропонують Христа, вона відмовляється, кажучи: “Нема Бога”, щоб продовжувати жити у темряві. Тому ап. Іван продовжує:

²⁰ Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.

Звернемося до віршів 1б-2:

1б … Зіпсу́лись вони, і обри́дливий чинять учинок, нема доброчи́нця!

2 Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.

Те, що люди кажуть “Нема Бога” не відмінило ні Бога, ні Його праведного суду над людьми. Хоча люди хочуть позбутися Бога, і навіть якщо Він і є, щоб Він залишив їх у спокої, Бог уважно спостерігає за ними з неба щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає. І що Бог бачить? Вірш 3:

3 Усе повідступа́ло, разом стали бридки́ми вони, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Про кого тут пише Давіид? Про поганів, які живуть без Бога? Чи про всіх людей, включаючи Божий народ? В 4-му вірші Давид говорить про “мій люд”, тобто про Божий народ, таким чином протиставляючи безбожних людей і Божий люд. Однак Давид був пропроком, і часто розумів не все, що пророкував. Ап. Павло, який жив значно пізніше Давида, у новозавітній час, і отримав від Бога значно більшу картину світу, у Рим.3:9-12 написав:

⁹ То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

¹⁰ як написано: „Нема праведного ані о́дного;

¹¹ нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

¹² усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Тут Павло використав ці пророчі слова Давида щоб показати, що всі люди – включаючи самого Давида, і себе – ап. Павла. Нема ні одного, хто б шукав Бога, чи чинив добро. Ви можете запитати: “А як же так? Я добре памятаю ті часи, коли жив без Бога і не шукав його, але потім щось сталося в моєму житті, я почиав вивчати Біблію, задавати питання і шукати Бога?” У цих віршах ап. Павло описує людину у її грішному стані. Сама вона не може вийти з цього стану. Вона крутиться в ньому як білка в колесі. І лише Бог, Його благодать можуть вивести людину з цього стану. І коли Божа благодать приходить в наше життя, ми починаємо шукати Бога і чинити добро.

Ісус Христос сказав (Ів.6;44):

⁴⁴ Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

Ми маємо чітко розуміти, що в самих нас немає нічого, що б спонукало нас шукати Бога чи чинити добро. Усе все приходить до нас лише з Божою благодаттю.

Подивіться на вірші 4-6:

4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безпра́в’я, хто мій люд поїдає? Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його,

5 Тоді настраши́лися стра́хом вони, бо Бог в праведнім роді.

6 Раду вбогого га́ньбите ви, та Госпо́дь охорона йому.

Базово, в цих віршах Давид говорить про те, як жити, чи виживати Божим людям у світі, який відвернувся від Бога. Давид задає питання: люди, які відкидають Бога – а чи є у них розум взагалі? Взагалі, вони здатні щось розуміти? Хоча іноді може здатися, що християни у цьому світі – безхарактерні дурні, та насправді дурні – це безбожники, які чинять зло. Для них чинити безправ’я так же природньо, як їсти хліб. Вони переслідують Божих людей. І, здається, що Божі люди безсилі щось з цим вчинити. Однак Давид дивиться далі – на той час. коли Бог здійснить Свій праведний суд над безбожними. Хоча вони виглядають впевненими, такими людьми, які знають, чого хочуть і що роблять, насправді вони “настрашаться”, вони живуть у страху, тому що бояться праведного Божого суду.

У цьому слові ми побачили страшні наслідки того, коли люди кажуть: “Нема Бога”. І ми побачиил, чому вони це роблять: великою мірою це не є інтелектуальна проблема, а моральна проблема – люди обирають не світло, а темряву. На перший погляд це здається дивно, що люди обирають темпряву. І щоб зрозуміти це, потрібно дивитися глибше на їх світогляд і систему цінгостей. Вони лежать в основі їхнії рішень. Через Псалми Давида ми бачимо одну важливу річ: Давид любить Бога, Бог стоїть на першому місці в його житті, до Нього він приходить у своєму горі, труднощах, і в своїх перемогах і радощах. На противагу любові до Бога у наш час багато говорять про любов до себе. Говорять, що перед тим, як навчитися любити інших, потрібно навчитися любити себе. А іноді запитують: “А що поганого в тому, щоб любити себе?” Це – невірне запитання. Вірне запитання таке: “А який результат любові до себе, які плоди життя приносить така любов?” Коли любов до себе ставиться на перше місце у житті, то ця любов починає визначати життя людини. Людина починає жити для себе, а це автоматично означає, жити заради задоволення себе. Ап. Павло писав Тимофію (2 Тим.3:1-4):

1 Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи

2 Будуть-бо люди самолюбні…

4 … що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога.

Любов до задоволень – це “продукт на продаж” любові до себе. Чим більш я люблю себе, тим більш я хочу зробити себе щасливим, а щасливим мене робялть задоволення, чим більше задоволень, тим більше щастя, і тому я буду жити заради власних задоволень. І це стає проблемою, великою проблемою. Той, кого ми любимо, тому ми служимо. Коли ми живемо заради Бога, Бог визначає, чому я працюю – так важко працюю, і навіть чому я відпочиваю. Коли я живу заради себе, я хочу більше і більше задоволень. І заради цих задоволень люди відмовляються від Бога, від світла, обирають темряву і кажуть: “Нема Бога!” Це – трагедія в житті людини.

Звернемося до 7-го вірша:

7 Аби то Він дав із Сіону спасі́ння Ізраїлеві! Як долю Своєму наро́ду пове́рне Господь, то радітиме Яків, втіша́тися буде Ізра́їль!

Давид знав, що ті, які чинять безправ’я, врешті решт не досягнуть успіху. В цьому вірші Давид відкриває своє гаряче сердечне бажання щоб Бог прийшов і виконав Свої обіцянки, явив благодать і спас Свій народ. Росіяни напали на наш народ та чинять безправ’я. Ми бажаємо щоб Бог прийшов та визволив нас. Ми не знаємо, коли це станеться. Але що ми знаємо, то це те що що росіяни не матимуть успіху у своєму безправ’ї, тому що Бог ненавидить пролиття невинної крові і буде судити таких людей.

(п. Яків)