Вивчення Біблії: Проповідь “Дорогу життя Ти покажеш мені” (Псалом 15:1-11)

ДОРОГУ ЖИТТЯ ТИ ПОКАЖЕШ МЕНІ

Псалом 15:1-11

Ключовий вірш 11 : “Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!”

Вивчаючи книгу Псалмів послідовно, псалом за псалмом, ми вже зустрічалися з різними їх видами. Ми вже бачили псалми хвали і псалми плачу; псалми призначені для виконання хором і ті, які співали прочани подорожуючи до Єрусалиму. Більшість із них приписується царю Давиду, а авторство інших не відоме. Псалом, який ми вивчаємо сьогодні в своєму заголовку має слова: «золота пісня Давидова». В оригіналі – «Міктам Давида».

Стосовно слова «міктам» перекладачі з єврейської не мають між собою згоди. Дехто розуміє його, як певну «золоту» відзнаку, інші вважають, що йдеться про певну музичну мелодію. Загалом, існує ще 5 таких «золотих» псалмів. Якщо ж говорити про цей псалом, то він швидше являє собою молитву, в якій цар Давид ввіряє себе і своє життя Богу, покладаючись на Його обіцянки. В цьому Псалмі Давид сповідує Бога джерелом всякого добра, благословень і безпеки в житті і в смерті.

Також цей псалом відомий тим, що він двічі цитується на сторінках НЗ, в книзі Дій. Ап. Петро, а пізніше, Павло стверджували, що в цьому псалмі цар Давид пророчим духом говорить про воскресіння Христа.

Як бачимо, в нас є досить багато різних ключів-підказок, щоб приступити до розбору цього тексту. Та все одно, без роботи Духа Святого, текст залишиться для нас мертвим. Тож нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі й серце, щоб розуміти Боже слово, вірувати йому і жити за ним.

Подивіться вірші 1-4: «Золота пісня Давидова. Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся! Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє! Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, — я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!»

Про що Давид просить Бога в цій молитві-псалмі? Він шукає Божого захисту і охорони. На відміну від багатьох інших псалмів, тут не йдеться про якусь конкретну небезпеку, яка загрожувала царю. Радше він молиться про те, щоб Господь наглядав за ним, беріг його і провадив його впродовж усього його життя і (як ми бачимо в останніх віршах) навіть в смерті.

«Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся!» — каже цар Давид. Що цар Давид тут має на увазі? Давайте поміркуємо разом.

Усі ми якимось чином будуємо і плануємо своє життя. Чи не так? Перед нами постають різні задачі. Нас турбують питання власного здоров’я і безпеки. Так само нас турбують питання здоров’я і безпеки наших близьких. Ми мусимо вирішувати питання щоденного забезпечення. Так само ми намагаємося планувати майбутнє своє і своєї родини: «що ми будемо їсти?», «де жити?», «де будуть навчатися діти?» і т.д. Думаю, в кожного є великий список таких питань. Щоб усі ці питання вирішити, ми вдаємося до різних засобів. Наприклад, щоб мати, що їсти, шукаємо кращої роботи, а щоб вберегтися від ракетних ударів, хтось спускається до сховища, а хтось виїздить з країни. Ми приймаємо свої рішення виходячи з тих цінностей, які маємо, а також, виходячи з тих сил і факторів, які, як ми бачимо, діють в світі.

Так одна людина говорить: «я нікому нічого не винен, я можу розраховувати лише на власні сили і знання» і, відповідно до цієї картини світу вона діє: не зважає на інтереси чи думку інших і не шукає нічиєї допомоги. В центрі життя, цінностей і рішень такої людини – її власні бажання.

Натомість Давид, коли каже: «хорони мене, Боже, – я бо до Тебе вдаюся!», ставить в центрі свого життя, в голові усіх своїх цінностей і в основі своїх рішень Бога. Бога, який говорить і являє нам Свою волю. Бога, який діє. Бога, який виконує Свої обіцянки. В своїй молитві Давид вирішує довіряти Богу і очікує, що вірний Бог буде охороняти його і проведе його життя, як обіцяв. І далі ми бачимо, що це означає на практиці.

Подивіться ще раз вірші 2-3: «Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!»

В цих віршах Давид сповідує, що його добро, його щастя можливе лише в Богові і, навпаки, неможливе без Нього. Він був царем і досяг в своєму житті того, про що більшість людей лиш мріє: великого багатства, слави і успіху. Він мав велику сім’ю. Тим не менше своє добро він знаходить не в цьому, а в Богові. Усе це – не погані речі, яких прагнуть люди. Але без Бога вони нікого не зроблять щасливим. А отже, він вирішує шукати в першу чергу того, що догодить Богу, шукати самого Бога, довіряючи, що Господь забезпечить і дасть все чого Давид потребує.

У вірші 4 Давид раптом згадує тих, хто поклоняється іншим богам. І ми бачимо: він не хоче мати з цими людьми нічого спільного: «Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів», — каже він.

Чому, він взагалі згадує про тих, хто служить ідолам? – тому, що коли ми шукаємо своє добро і щастя не в Богові, а в речах цього світу, ми стаємо ідолопоклонниками. Сама суть ідолопоклонства – це мати щось окремо від Бога. Коли ми шукаємо своє добро в чомусь, окремо від Бога, ці, в цілому непогані речі (багатство, безпека і стабільність, здоров’я, успіх, кохання, щаслива сім’я), стають нашими ідолами. Ми женемося за цим щастям, вкладаємо в це своє життя, однак здобуваємо все нові і нові смутки. Чи не так? – так! Давид добре це знав і розумів.

«Добро моє тільки в Тобі… усе моє жадання – до святих Твоїх» — це, насправді, дуже практична віра. Це віра, яка допомагає нам приймати іноді завідомо невигідне для себе рішення, для того, щоб догодити Богу і для добра Його народу. Йти туди де є труднощі і страждання, яких ти міг би уникнути. Віддавати своє заради інших, хоча ніхто від тебе того не вимагає. Чинити так, як правильно, а не так, як вигідно. Це віра, з якою Давид зберіг життя Саула, помазаника Божого, хоча багато разів мав можливість вбити свого ворога. Це віра, з якою Мойсей вирішив краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну потіху і наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби Єгипетські (Євр.11:25-26). Такою вірою ап. Павло йшов до Єрусалиму навіть знаючи, що там на нього чекають арешт і гоніння. Це віра, яка через все життя і вчинки людини стверджує, що Бог є і тим, хто шукає Його, Він дає нагороду (Євр.11:6).

Нехай Господь помилує нас і береже від ідолів, щоб разом з Давидом ми могли сповідувати: «Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі! До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!», щоб ті рішення які ми приймаємо щодня прославляли Бога і служили добру Його церкви. Амінь!

Подивіться вірші 5-6: «Господь — то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш! Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!»

Ці слова – явне посилання на історію виходу ізраїльського народу з рабства в Єгипті. Через пустелю Господь вів Свій народ до обіцяної землі. Звичайно, цю землю потрібно було ще завоювати і для того, щоб завоювати її, вони мусили діяти як один народ. Але як потім поділити цю землю, як вирішити кому який наділ дістанеться? Для цього вони вдалися до жеребкування. Це питання вони довірили Богу. Так свої наділи отримали усі племена окрім племені Левія. Левитам не дісталося землі, тому що Господь відділив їх для Себе. В Повт.18:2 Він каже: «А спа́дку не буде йому серед братів його: Господь — Він спа́док його, як Він говорив був йому».

Давид використовує ці образи, коли говорить про своє життя. Як євреї отримували свої наділи землі від Бога, так само Давид від Господа приймає події свого життя, свою долю.

Його життя не було простим. Він зазнав багато горя і біди. Він жив, як біженець в чужій землі, коли на нього полював Саул. Він втрачав близьких людей. Його власні діти повставали проти нього війною. Та в усьому цьому Господь був із ним. В усіх цих подіях він пізнавав милість і добрість Бога. Він багато чого втратив, але при цьому здобув Бога і тому щасливий. Не дивлячись на все, він сповідує – межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя.

Чи можемо ми, оглядаючись на своє життя разом з Давидом сповідувати: «межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя»? Нехай Господь помилує нас і навчить нас задовольнятися Богом, Його милосердям і любов’ю, усіма тими благами які Він проливає в наші життя через Христа.

Подивіться вірші 7-8: «Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки. Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — й я не буду захитаний!»

Давид благословляє Бога, який поруч із ним весь час, і вдень і вночі. Вночі, коли Давид сам на своєму ліжку, Господь навчає його, радить йому. Тут словом «нирки», а іноді «серця та утроби» в біблійній мові позначається внутрішній світ людини, центр її потаємних думок і почуттів, її внутрішня сутність. Давид свідчить про Бога, який працює в його житті не лише через якісь зовнішні фактори, але також і через внутрішнє просвітлення. Він трудиться в серці Давида, змінює його, навчає його ходити Божими дорогами. Вдень Господь по правиці Давидовій. Він допомагає царю повсякчас. Поруч з Богом Давид почувається захищеним. Він вірить, що стоятиме твердо, не захитається.

Яка це велика благодать, знати, що Господь завжди поруч, стоїть з правого боку, захищає, підтримує, дає мудру пораду і допомагає. Це близькість, яку ми особливо яскраво бачимо в житті і служінні Христа. Стоячи біля гробу з померлим Лазарем Він говорить: «Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав…» (Ів.11:41-42). І так само, Він знає, що почутий, коли в ніч перед стратою молиться: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти» (Мат.26:39). Він знає, що Отець поруч із Ним і що Його жертва приємна Йому, тож не захитався до кінця. Нехай Господь помилує нас і нам також допоможе завжди бачити перед собою Господа, який навчає нас, який допомагає нам, який спасає нас з великої милості Своєї, який не дасть нам захитатися.

Подивіться вірші 9-11: «Через те моє серце радіє та дух веселиться, — і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї душі до шео́лу, не попустиш Своєму святому побачити тління! Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!»

Свою тверду опору в Бозі Давид знаходить не лише, коли говорить про своє життя, але навіть тоді, коли говорить про смерть. Коли він роздумує про Боже спасіння, про вірність Бога, який не залишає його не лише в житті, а і в смерті, Давидове серце радіє та дух веселиться. Під Божим захистом ми маємо не лише спокій і впевненість, а й радість. Амінь!

Як я казав на початку, рання церква бачила виконання текстів цього псалма в Христі. В своїй знаменитій проповіді в день П’ятидесятниці ап. Петро каже: «Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон“, у передбаченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!» (Дії 2:29-32).

Воскресіння Христа і нам, так само, як Давиду дає тверду надію життя. Господь, який міцно тримає нас в житті, не відпускає нас і в смерті, так що «ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:38-39).

Нехай Господь помилує нас міцно триматися цієї надії, щоб навіть в години смертельних небезпек мати тверду впевненість і радість в Христі.

(п. Йонатан)