Вивчення Біблії: Проповідь “Твоя віра спасла тебе!” (Від Матвія 9:18-34)

ТВОЯ ВІРА СПАСЛА ТЕБЕ!

Від Матвія 9:18-34

Ключовий вірш 9:22 : “Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе! І одужала жінка з тієї години”

На початку 9-го розділу ап. Матвій, автор цього Євангелія, розповів, як Ісус зцілив паралізовану людину. Потім він розповів як Ісус уздоровив його самого від духовних хвороб. У сьогоднішньому слові одужання отримують зразу 5 людей: хвора жінка, дочка одного старшого, двоє сліпих та біснуватий.

Матвій показує нам прихід Божого Царства. На початку ми бачимо дівчинку, яка померла, і відчуваємо, що тут щось не так – дівчатка не повинні помирати, вони повинні жити, радіти життю та малювати яскраві малюнки. Ми бачимо сумного батька, у якого померла донька. Ми бачимо сумну та втомлену жінку, яка хворіє на хронічну хворобу без надії на одужання. Ми бачимо двох сліпих – у той час у них була лише одна можливість у житті – ставати жебраками. І в завершення цієї картини ми бачимо біснувату людину. Матвій змальовує світ, де люди хворі, сумні, де є смерть, де людьми управляють біси. Ця картина схожа на пекло. Ця картина нагадує сучасний світ, де багато хворих, сумних людей, де також є смерть, і де через бісів люди не можуть контролювати себе. Чи хотіли б ви жити серед таких людей? Недавно мій знайомий розповідав мені що захворів і його поклали у лікарню. Вночі у палату привезли одного алкоголіка, у якого почалася біла гарячка. Він не міг контролювати себе. Бути поряд із ним було жахливо. Біснуватість значно жахливіша за білу гарячку. Як страждали ті люди, які знаходилися поряд із ним!

Але потім засвітило сонце. Прийшов Ісус, і разом з ним прийшло Боже Царство. Ісус воскрешає мертву дівчинку. Батько отримує радість та втіху. Я думаю, що він став вірним послідовником Ісуса. Жінка, яка все життя не могла одужати – нарешті одужує. Двоє сліпих отримують зір. І німий біснуватий стає нормальною людиною, здатною контролювати себе та вести адекватно. У суспільстві таких людей уже хочеться жити. Ми бачимо дві картини – і який великий контраст! Не інакше, як завдяки Христу Боже Царство прийшло.

Однак одужали не всі жінки того часу. Багато з них так і лишилися страждати від своїх хронічних хвороб і померли у сумі. Не всі дівчатка того часу, які померли, воскресли. Не всі сліпі отримали зір, і не з усіх біснуватих Христос вигнав бісів. Чому саме про цих людей пише Матвій? Що спільного в цих, здавалося б зовсім різних людях? Чому Матвій хоче нас навчити?

Ісус вимагав віри від батька дівчинки. Він сказав жінці: «Твоя віра спасла тебе!» Він запитав сліпих: «Чи ж вірите ви?» Усі ці люди одужали по своїй вірі. Тому сьогодні ми подумаємо про те, якою була їх віра. І задамо собі питання: якої є наша віра? Якому має бути наша віра? Хай сьогодні Господь благословить нас зростати у вірі.

Перше, їх віра у Христа була особистою. Батько дівчинки прийшов до Христа та сказав: «Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, і вона оживе» (18). У той час було відомо, що Христос лікує навіть від таких хвороб, які вважалися невиліковними. Але воскресіння з мертвих було щось дуже незвичайне і навіть неймовірне, це не було те, що загальноприйняте у суспільстві. Тому віра цього батька була особистою та великою – він просив Христа воскресити його доньку. Він вірив, що якщо Христос прийде та покладе на неї руку, то вона оживе.

Жінка, яка прийшла до Христа. Вона хворіла дванадцять років на кровотечу. Кров – це життя. Втрачаючи кров, вона втрачала життя. Вона втрачала силу, вона втрачала красу і всяку надію у житті. Можливо у свої 30 вона була схожа на 60-річну бабусю. У тому суспільстві така хвороба вважалася нечистою. І людина, хвора на таку хворобу, вважалася нечистою. Це була церемоніальна нечистота. Ми не знаємо, чому та як ця жінка захворіла. Якщо в результаті розпутного життя – то це була її провина. А, можливо, вона захворіла не по своїй вині. Тоді не було ніякої її провини в цьому, бо немає нашої провини в тому, що хтось чхнув у вагоні метро, а ми підхватили вірус. Але через цю хворобу ця жінка не могла з’являтися у суспільстві – кожен, хто доторкнеться до неї, також вважався нечистим. Але вона вирішила прийти до Христа таємно і доторкнутися до Нього. Вона казала: «Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю» (21). Її віра була особиста. У той час багато людей не лише торкалися, але штовхали і навалювалися на Христа у натовпі. Але серед них одужання отримала лише ця жінка, яка доторкнулася до Нього вірою.

Друге, їх віра була дієвою та долала труднощі та сумніви. У наш час на Україні часто можна почути, що я маю віру, але вона у мене дуже особиста, і тому захована глибоко у серці. Віру намагаються не показувати, і не говорити про неї, як про своє інтимне життя. Але не таку віру ми знаходимо у Біблії. Віра цих людей, які сьогодні отримали від Христа благословіння, штовхала їх до Христа. Чоловік, який прийшов до Христа благати про свою доньку, був старшим. У нього було положення у суспільстві. У той час багато старших були налаштовані вороже до Христа. Але цей чоловік приборкав свою гордість і прийшов до Христа просити за свою доньку. Хвора жінка звикла уникати людей. Люди її часто не розуміли та засуджувала, або ж просто уникали, то й вона уникала їх. До того ж їй було фізично важко проштовхатися через натовп людей до Христа. Але вона все здолала і доторкнулася до Нього. І наша віра має бути дієвою. Якщо наша віра недостатня для того, щоб приходити до Христа в молитві, через вивчення Біблії, щоб прийти на Богослужіння чи зібрання від неї не дуже багато користі.

Третє, їх віра була сповідуючою. Це добре видно на прикладі двох сліпих. Вони ішли за Ісусом та кричали: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!» (27) Однак Ісус зцілив їх не зразу. Спочатку Він запитав їх: «Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце?» І вони відповіли: «Так, Господи» (28) Ісус допоміг їм сповідати свою віру. Наша віра зміцнюється та зростає, коли ми її сповідуємо. Якщо ми можемо сповідати її перед Богом, то можемо це зробити і перед людьми. Тому тут варто запитати себе: «Коли я останній раз сповідував свою віру перед іншими? Перед своїми знайомими? Чи в церкві?» Коли ми не говоримо про свою віру, вона не зростає.

Звідки усі ці люди взяли таку віру? І, взагалі, звідки приходить віра? Це гарне питання. По суті віра приходить від одного Бога. Біблія навчає, що людина повністю зіпсована через свої гріхи. Можна наказати їй: «Віруй!» Але де їй взяти віру, якщо вона зіпсована, у неї нічого немає, їй немає звідки взяти віру. Це як боржнику-банкруту наказувати «Плати!» – так, він має платити, але у нього немає чим!

Віра приходить від Бога. Однак це не означає, що ми маємо сидіти склавши руки та чекати, коли Бог дасть нам віру. А якщо у нас мало віри, то звинуватити Бога що не дав мені віру. Звичайно ні. Нам варто користуватися тією благодаттю, яку Бог дає нам кожен день, нам варто дивитися, вчитися, думати, робити правильні висновки. Жінка бачила, що лікарі не допомагають. А Христос допомагає. Вона бачила, як Він зцілював хворих. І вона зробила вірний висновок: значить, не потрібно більше надіятись на лікарів, а потрібна надіятись на Христа, потрібно прийти до Нього!

Ні в кого з нас немає довершеної віри. Тому усім нам потрібно зростати в ній. У цьому слові ми бачимо, що Христос бачив слабку віру і зміцнював її. Коли він прийшов до дому старшого, то побачив дударів та юрбу голосільників – вони уже оплакували померлу дівчинку. Це могло похитати віру батька, він міг подумати, що уже все закінчено. Бачачи це, Ісус сказав: «Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить» (24). Коли над Христом почали сміятися, Він випровадив цих людей. Він залишив лише батька, який мав віру.  Коли двоє сліпих кричали Ісусу зцілити їх, Він зробив це не зразу. Чому? Можливо, Ісус перевіряв їх віру. Справжня віра наполеглива, віра не здається. Нам варто також зміцнювати віру один одного. Нам варто молитися один за одного. У нас є зібрання свідчень. Це добра нагода сповідати свою віру. Це добра нагода розділити з іншими теми молитви. І це добра нагода розділити з іншими Божу благодать і зміцнити їх у вірі. Тут нам також варто запитати себе: яким чином я зміцнюю віру інших? Дивлячись на мене, вони надихаються в слідуванні за Христом?

Духовне життя – це боротьба, де ми не можемо сидіти, склавши руки. Ми маємо боротися за свою віру. Ми маємо вірити, навіть якщо віра – це не є загальноприйнята річ у суспільстві, в якому ми живемо. Наша віра має бути дієвою. Віра має бути не лише в серці, але й на устах. І ми маємо зміцнювати віру один одного. У цьому слові ми бачили самих різних людей, у яких на перший погляд мало спільного. Але вони боролися за свою віру, вони діяли, вони сповідували, і Христос благословив їх. Так і у нашому житті. Коли ми ведемо таку духовну боротьбу, наша віра зростає.

Клайв Льюїс був професором Оксфорда по англійській літературі. У дитинстві у нього була віра, але поступово він її втратив і став атеїстом. По роду своєї роботи, йому потрібно було багато читати. Якось він став помічати, що читає лише християнських авторів, бо не християнські були скучні, їм не вистачало глибини. Це його насторожило. Він також помітив, що кілька його друзів та знайомих, які раніше скептично і навіть цинічно ставилися до християнства, стали християнами, і тепер його оточували одні християни. Це його насторожило іще більше. Ці люди свідчили йому про Христа та християнство, і, напевно, молились за нього. І потім сталося справжнє чудо. Якось, одним сонячним ранком, Льюїс відправився у зоологічний парк. Коли він відправлявся туди, він ще не вірив, що Ісус – це Божий Син. Але коли він добрався на місце, він був твердо переконаний, що Ісус – це Божий Син. Пізніше, Бог щедро використав і самого Льюїса, щоб через нього дарувати віру багатьом людям. Якось Льюїс сказав: «Упіймати осу важче, ніж застрілити впритул слона, але якщо промахнешся, слон заподіє більше прикростей». Він сам став тим слоном, який заподіяв багато шкоди дияволу!

Ми живемо у світі, де багато хворих людей. Хворих фізично, і хворих духовно. Деякі люди помирають через їхні гріхи. Чи віримо ми, що Ісус може воскресити їх до нового життя? Якщо так, то маємо як цей батько приходити до Нього в молитві за них. У нас, як і у цієї жінки, є хронічні хвороби. Чи хочемо ми одужати? Якщо там, нам потрібно іти до Христа з вірою. Хай Господь благословить Вас навчатися вірі, якому можете приходити до Нього самі та приводити інших.

(п. Яків)