Вивчення Біблії: Проповідь “Тоді Він засяде на престолі слави Своєї” (Від Матвія 25:1-46)

ТОДІ ВІН ЗАСЯДЕ НА ПРЕСТОЛІ СЛАВИ СВОЄЇ

Від Матвія 25:1-46

Ключовий вірш 31 : “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї”

Різних речей ми очікуємо по-різному, чи не так? Наприклад, час іде дуже повільно, коли ти очікуєш відпустки. І, навпаки, час йде дуже швидко, коли ця відпустка настала. До настання одних подій ми готуємося, очікуємо їх заздалегідь. Про інші намагаємося не думати, надіючись, що того ніколи не станеться. Як ми маємо очікувати повернення нашого Царя і Господа?

24й і 25й розділи Євангелії від Матвія говорять про останні часи і прихід майбутнього віку. Це не єдине місце в цьому Євангелії, де Матвій піднімає цю тему. Наприклад, ви можете згадати 13йу розділ, де ми вивчали притчі про пшеницю і кукіль та про невода у море закиненого, а також і інші уривки. Але тут ми маємо найбільш цілісну картину Христового другого приходу. Однак цікаво, що навіть тут, Ісус зовсім мало говорить про якісь ознаки цієї події чи про сам прихід. Значно більше уваги Він приділяє тому, яким має бути наше ставлення до Його повернення. Він говорить про пильність, мудрість та відповідальність. Говорить про готовність і в цілому про очікування. Нехай Господь зараз відкриє нам розум до розуміння Його слова. Нехай Дух Святий змінює нас і зробить наші серця покірними Його благій волі. 

Минулого разу ми розібрали один з аспектів настання Небесного Царства. Який це аспект? – воно прийде неочікувано (24:39,42,44…) І, хоча в першій частині 24го розділу Ісус говорить про певні ознаки: землетруси, голод, хвороби, війни і час скорботи – насправді це речі, які ніколи нікуди не зникали зі світу. В кожному столітті християни, дивлячись на цей світ, були впевнені, що то все вже виконалося. Сьогодні ми чуємо про страшний коронавірус. Християни XVII ст. чули про страшну чуму, яка вбила 100000 чоловік, кожного п’ятого в Лондоні. Так само з війнами і стихійними лихами. Прихід Сина Людського буде неочікуваним, як потоп в дні Ноя, як прихід грабіжника. Ніхто не дасть «три зелених свистка», після яких можна буде сказати: «так, а тепер все… всі приготувалися, зібралися… вже скоро!»

В притчі про злого і лицемірного раба, якого господар поставив над своїм маєтком, головною помилкою раба була думка: «забариться пан мій прийти». Він думав, що пан прийде не скоро. Але пан не забарився. Він прийшов і зловив його на гарячому. Так само сьогодні багато людей думають: «Господь забариться прийти». Якщо не прийшов за 2000 років, то хто зна коли прийде і чи прийде взагалі. Але Господар прийде, це точно. Тож пильнуйте!

В сьогоднішніх притчах Ісус змальовує інший аспект Свого приходу. Він попереджає, що очікування справді може бути довгим. Як нам чекати в такому випадку?

Подивіться вірші 1-5: «Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули». 

Культура і звичаї в яких ми живемо дещо відрізняється від того, що було в часи Ісуса. Тому, коли ми читаємо цю притчу, нам не зрозуміло, чому ці діви мали очікувати молодого і як той міг спізнитися на власне весілля. В нашій культурі на весіллі в центрі уваги молода. Коли вам хтось розповідає про весілля, вам розкажуть, яке в неї було плаття. Який в неї був букет. Як вона його кинула і хто його зловив. Кожен хоче зробити фото з молодою. Це її чекають біля вівтаря і це вона, як правило, запізнюється. Якщо хтось навіть спитає: «а як жених?», йому відкажуть: «ну… молодий також був». Але в часи Ісуса все було навпаки. В центрі уваги був жених. Він приходив в дім молодої і забирав її до себе. Тому його приходу очікують. Його зустрічають урочисто, з великою радістю. Діви з світильниками освітлюють його шлях до нареченої, щоб далі він взяв свою молоду і разом з весільними гостями провів усіх до свого дому. 

В цій притчі молодий – це, звичайно, Господь Ісус. Діви з світильниками – ті, хто сповідують себе християнами, ті, хто покликаний очікувати Його приходу. Молодий в притчі забарився і всі поснули: і мудрі і нерозумні. Та коли він все ж прийшов, ті, хто був мудрий поправили свої світильники, зустріли молодого і пішли на свято. А нерозумні – залишились зовні. В кінці цієї притчі ми чуємо справді страшні які устами молодого Христос каже нерозумним дівам які просяться на бенкет: «Поправді кажу вам, не знаю я вас!» (12). 

Ці слова співзвучні словам, які Він говорить в Мат.7:21-23: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»

Ми читаємо ці слова і вони лякають нас. Ми розуміємо, що тут йдеться не більше і не менше, як про спасіння. Ми хочемо бути певними, що ці слова – не про нас. Хочемо зрозуміти, що мали одні діви, чого не мали інші. На перший погляд – це олива. Тому багато хто починає думати, а що ж в цій притчі символізує олива? Може віру? Чи може благодать? Але якщо ми подивимось глибше, то побачимо, що діви відрізнялися не тим, що в одних була олива, а в інших – ні. Чим вони відрізнялися? – Ісус говорить про це на самому початку: одні були мудрі, а інші – нерозумні. Саме мудрість перших підказала їм взяти оливи в посудини. Тут розділення проходить не за ознакою: «хто що має», а за ознакою: «хто ким є». 

В цій притчі Ісус каже Своїм учням: очікування справді може бути довгим, тож чиніть, як мудрі. Якщо прихід Христа відбудеться в рамках одного покоління, тоді учням нема часу думати стратегічно: треба йти, досягати як можна більшого числа людей. Але якщо Він не прийде ще 100, 200, 1000 років? – тоді потрібно діяти по-іншому. Потрібно записати слова Євангелії і вчення Апостолів в книгу, потрібно скласти символи віри, подумати про навчання служителів і лідерів. І якщо ми подивимося на історію церкви, то побачимо, що саме так все і сталося. 

Як же мають чинити мудрі і вірні служителі Євангелії? – про це наступна притча. Подивіться вірші 14-15: «Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов»

Притча розповідає нам про господаря, який відходив на довгий час (19) і доручив своїм рабам керувати своїм добром. Трьом з них він дав значні кошти відповідно до здібностей і спроможності кожного. Таланти, про які ми тут чекаємо, це не здібності і вміння, це – міра ваги, рівна приблизно 30кг. В даному випадку, це вага срібла.

Як зі своїм сріблом вчинив кожен з рабів? 

Перший – пустив кошти в обіг. За час відсутності пана на п’ять талантів здобув п’ять інших. Другий зробив так само і також подвоїв довірений йому капітал. Що зробив третій? – він пішов і закопав срібло свого пана. Коли пан повернувся, третій раб приніс йому той самий талант, який отримав на початку. 

Подивіться вірші 19-21: «По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п’ять талантів, приніс іще п’ять талантів і сказав: Пане мій, п’ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п’ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!»

Знову ми бачимо, що пана не було досить довго. Але одного дня він повернувся. Що сталося, коли він прийшов? – пан зажадав обрахунку. Ось так от неочікувано. Він захотів знати, як його раби розпорядилися його ж майном. 

Поки пан був відсутній, його раби здавалися незалежними, заможними людьми, здібними фінансистами. Це не були раби, яких ми можемо бачити в фільмах. Вони не ходили в лахмітті і не носили кайданів. Вони самі мали рабів і слуг. На власний розсуд вони орудували великими коштами і мали успіх. Але коли пан повернувся, все стало на свої місця. В присутності пана стало видно, що кошти, якими вони розпоряджалися ніколи їм не належали. Це власність пана. І самі вони також підзвітні своєму панові. Коли він хоче зробити обрахунок, вони мусять прийти і дати йому звіт. 

Поки Бог залишається за лаштунками, неявний в світі, в якому ми живемо, нам може здаватися, що наші життя, здібності, кошти, можливості, здоров’я, час… все це належить нам і ми користуємося тим, як хочемо. Задля власних забаганок. Задля власної слави. Вільні, підзвітні лише самим собі. Ми такі незалежні і впевнені, що іноді забуваємо, що все це – не наше. Що все це ми отримали від Нього. І, що коли одного дня Він захоче зробити обрахунок, кожен буде змушений прийти і дати звіт. Ця притча нагадує нам: є Бог і одного дня Він запитає: «як ти прожив Своє життя?», «як ти використав свій талант?» Подумайте, що ви відкажете Йому? 

В притчі ми бачимо перших двох рабів. Вони добре потрудилися. Вони збільшили статки вдвічі. Ми бачимо і високу похвалу від пана. Що цікаво: статки, які пан довірив рабам були справді величезні. Але пан каже кожному з них: «в малому ти був вірний, над великим поставлю тебе». Цей пан справді багатий. Здобутки вірних рабів чесно кажучи не так вже й сильно збагатили його. Але він задоволений ними. Він задоволений їхньою вірністю, їхнім бажанням примножити добро свого пана тими засобами, які вони мають. 

Що ж третій раб? – третій виявився лукавим і лінивим. Його можна спробувати зрозуміти. Чесно кажучи, його навіть трохи шкода. Він – раб. Кошти – не його. Якщо б він вклав гроші, ризикнув і прогорів – відповідальність була б на ньому. Якщо б вклав гроші і здобув, то сам від того нічого би не отримав, гроші все одно не його. Та і його відповідь і слова пана показують, що справа тут була зовсім не в тому, що він переживав за панове добро. Справа була в тому, що він був хитрий і лінивий. І боявся він не за панові статки, а за себе. Переживав про свій комфорт і безпеку: щоб нічого не сталося і пан не покарав. 

На перший погляд раби відрізняються лиш тим, що одні отримали прибуток, а інший – ні. Та знов таки ми бачимо, що різниця лежить глибше. Справа не в прибутку, не в сумі і навіть не у відсотках. Справа в тому, що один – добрий і вірний, а інший – лукавий і лінивий. Добрість і вірність першого спонукає його робити, що можна хоч, можливо сам з того і не матимеш нічого. Добрість і вірність одних спонукає їх кожного ранку встати, щоб трудитися для слави Господньої. На тому місці, де Бог тебе поставив. З тих можливостей, які Він поклав в твої в руки. Лукавство інших спонукає їх сховати свій талант і шукати виправдання своїй ліні. То ж чекайте, як добрі і вірні раби, які одного дня дадуть обрахунок своєму панові. Амінь. 

Подивіться вірші 31-33: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч».

Вірш 31 втішає мене безмірно. Син Людський може прийти раніше, ніж ми очікуємо. Як це було в притчах 24го розділу. Він може прийти пізніше, ніж ми очікуємо, як ми розбирали сьогодні. Та все ж Він прийде. І коли Він прийде, Він прийде у славі Своїй. Він засяде на престолі слави Своєї судити усі народи. І Він відділить Своїх овець від козлів. 

Коли ми читаємо цей уривок, нам здається, що лінія розмежування між вівцями та козлами полягає в ставленні до тих, кого Ісус називає «найменшими з цих братів Моїх» коли вони були голодні, чи гонимі чи спраглі. Звичайно, нам не хочеться бути зарахованими до козлів. Тому нам хочеться зрозуміти, хто ж такі ці найменші Ісусові брати, щоб правильно до них ставитися. 

Досить часто цей вірш собі на озброєння беруть різні благодійні організації. Вони кажуть: «Ісус називає Себе братом усіх бідних і знедолених, якщо ви хочете в Небесне Царство, маєте турбуватися про бідних». Але чи справді це так? Я думаю, ні. В Писанні справді є багато місць, які закликають нас бути жертовними, турбуватися про тих, хто в біді, підтримувати руки, що опустилися і т.д.. Це добре – допомагати тим, хто в біді. Однак, здається, Ісус ніде не асоціює Себе з вбогими. Більше того, вже в наступному уривку, Він скаже: «вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте» (26:11). Кого ж тоді Він називає Своїми братами та сестрами? – тих, хто виконує волю Небесного Батька (12:50), Своїх учнів (23:8). Христос пов’язує Себе зі Своєю церквою, і коли зустрічає Павла на дорозі в Дамаск, Павла який тероризує церкву, Ісус не каже: «чому ти женеш віруючих?», Він каже: «чому ти женеш Мене?» (Дії 9:4).

Але знов таки, ця притча не каже, що якщо ви будете підтримувати віруючих в їхніх труднощах, то заробите Боже Царство. Ні. Тут і вівці і козли щиро здивовані словами Христа. «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили… або спрагненого..? Коли то Тебе мандрівником ми бачили… чи нагим..?» Ті, кого Христос називає вівцями ніколи не думали про свою діяльність, як про спосіб здобути Царство. Вони бачили своїх братів в нужді і не могли діяти інакше. Це було їхньою сутністю. Так само і ті, кого тут назвали козлами чинили відповідно до того, ким були. Вівці і козли відрізняються не лише поведінкою. Вони відрізняються в своїй сутності. І Христос бачить Своїх. 

Але, також ця притча говорить і про те, що якщо ми справді Христові – це буде видно в наших словах і вчинках. В першу чергу в тому, як ми ставимося до своїх братів і сестер в Христі. Бо те, що ми робимо (чи не робимо) одне стосовно одного, Господь приймає на Свій рахунок. Амінь.

Притча гарна тим, що з її допомогою можна легко передати одну думку. Але реальність така, що дуже часто ми відчуваємо, що нам не вистачає мудрості. Іноді ми не чинимо, як вірні і добрі раби Господні. І іноді відчуваємо себе козлами. Але це не привід впадати у відчай. Бо Господь вірний. Джон Ньютон, пастор і автор гімна «О, благодать!» якось сказав: «Я не такий, яким маю бути. Я не такий, яким хочу бути. Я не такий, яким стану колись. Але також, я вже не такий, яким був раніше. І благодаттю Божою я є той, хто є». До того, як Господь знайшов його, цей чоловік був работорговцем. Він перевіз через Атлантику більше 20 тисяч рабів. Часто в своїх кошмарах він чув їхні зойки. Та Бог був вірний в його житті. Так само, як Він є вірним і в наших життях.

В цьому уривку Господь дав нам три притчі стосовно Свого другого приходу. Він може прийти не скоро, тому нам потрібна мудрість. Але одного дня Він прийде і ми дамо Йому звіт про те, як прожили Своє життя. Тому нам потрібна  вірність. Він хоче, щоб очікуючи Його ми любили одне одного і служили одне одному, як особисто Йому. Тому нам потрібна любов. Нам потрібно, щоб Він забрав нашу нерозумну, ліниву, лукаву і егоїстичну природу і дав нам нову. І це те, що Господь робить в наших життях просто зараз. З Своєї благодаті. Своїм Духом і словом. Щоб одного дня, коли Він прийде в славі, сказати: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу».

(п. Йонатан)