Вивчення Біблії: Проповідь “Сила віри” (Від Матвія 21:17-27)

Сила віри

Від Матвія 21:17-27

Ключові вірші 21:21,22 : “Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите”

Цього тижня ми всі з вами відчули справжню осінню погоду. Брати та сестри в церкві стали все частіше згадувати п. Ярослава із думкою чи не пора б нам включити опалення. Сьогднішній уривок також має осінні нотки – ми з вами будемо міркувати про засохле дерево і про плоди. А також цей уривок каже про владу Ісуса і силу віри, якою ми можемо принести багато плодів. Нехай Господь дасть нам сьогодні своє живе слово!

• Неплідне фігове дерево (17-19)

Погляньте на вірш 17: «І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув». Минулого разу ми вивчали про урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Там Він очистив храм і вигнав усіх продавців і грошомінів. Він уздоровив хворих. І все це під радісні крики дітей: Осанна Сину Давидовому! Обурені священники висловили Йому своє невдоволення, але Ісус відповів що так має бути згідно пророцтва. В кінці кінців Ісус покинув їх усіх і пішов на ночівлю. Хоча Він увійшов як Цар, але ночував не у царських палатах, а простонеба за містом у містечку Віфанії, щось на кшталт нашого Вишневого чи Клюківщини. У цей важливий час Ісус потребував духовної підтримки, тому багато молився, щоб отримати напрямок і силу від Господа.

Вірш 18 каже: «А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів». Чомусь ніхто не подбав про Його сніданок у Віфанії. Цю проблему мало вирішити фігове дерево, яке стояло при дорозі. «І побачив Він при дорозі одне фігове дерево, і до нього прийшов…» (19). Фігове дерево має унікальну властивість, на відміну від інших плодових дерев воно двічі на рік приносить соковиті плоди, які називають смокви або інжир. Також це чи не єдине дерево, що може одночасно мати і листя і квіти і плоди. Це дерево заввишки буває до 6 метрів, а велике листя і пишна крона дає гарний затінок, тому юдеї так любили садити ці дерева біля своїх домівок, колодязів чи просто при дорозі. Фігове дерево наряду із виноградом – одна із ключових рослин в історії Ізраїля. Хто пам’ятає першу згадку в Біблії про фігове дерево? Вірно, це Буття, коли Адам і Єва після гріхопадіння прикривалися фіговим листям. Також смокви були одними із скарбів, які розвідники принесли з обітованної землі. В Старому Заповіті картина миру і процвітання – це  час, коли кожен буде сидіти під своїм виноградником і під своєю смоковницею (3 Цар. 4,25; Мих. 4,4; Зах. 3,10). А гнів Божий малюється як день, коли Він повибивав виноград їхній та фіґове дерево (Пс. 104,33; Єр. 8,13; Ос. 2,12). Смоківниця – символ родючості, миру і процвітання.

Але чи знайшов Ісус плоди на цьому дереві при дорозі? Нажаль, ні. «…і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов» (19). Гарне листя – це було добре, але головна цінність смоківниці – це плоди, і їх не було. Тут дехто може поспередчатися, що це був квітень, час перед Пасхою, тобто ще не час урожаю. Але мабуть на цьому дереві не було навіть і натіку на плодів, ані квітів, ані зелених зародків. Схоже воно було хворим, чи просто здичавіло. Тоді Ісус промовив до нього: «Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фігове дерево зараз усохло» (19). 

Зазвичай кожна річ у світі має виконувати своє призначення. Якщо річ не виконує свою ціль, то стає непотрібною і викидається на сміття. Нещодавна в нашому домі почав погано працювати електрочайник. П. Ярослав із великим досвідом викладання «Теорії електричних кіл» кожного дня розкручував його і з великим терпінням лагодив реле. Але він знову і знову ломався і не працював. Він був ще досить новий і непогано виглядав на поличці, але все ж таки не виконував свою головну функцію (кипятити воду), тому опинився у смітнику. Людина також строрена Богом, щоб бути корисною, а не просто для декору (як офісні рослини). Бог дав нам великий потенціал і різні дари, тому очикує від нас багато плодів. Ісус казав: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Ів.15:8). Ізраїльський народ був покликаний, щоб стати царством священників і народом святим. Хоча вони знали Бога, мали Його Заповіт, Його великі обітниці, але в кінці кінців стали як це безплідне дерево, мали гарну форму, виконували обряди, але дім Божий став домом розбійників, а священники перетворились на бізнесменів. Їх роль були очікувати Месію, прияйняти Його і сповістити іншим, але коли Він прийшов вони відкинули Його, стратили і вбили.  Тому великий гнів Божий і прокляття чекало на них. Як сказано в Біблії: «Бо земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення» (Євр.6:7,8). Це також є застереженням і для кожного із нас. Безплідне життя веде до прокляття і загибелі! Як ізраїльському народу, Бог дарував нам багато привілеїв, Він дав нам спасіння і віру Ісуса Христа, Він дав нам воскресіння і надію вічного життя, і Його ціль для нас залишається незмінна – бути царством священників і народом святим, проповідувати Євагеліє і виховувати учнів. Нехай ми змарнуємо свій шанс і принесемо багато плодів!

• Сила віри (20-22)

Як учні відреагували на цю подію? Подивимось на вірш 20: «А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фігове дерево!». Зазвичай всі дерева час від часу засихають, але ця смоківниця засохла прямо на очах, відразу після слів Ісуса. Тут ми бачимо прояв могутньої влади Царя Ісуса. Таке вчинити міг тільки Господь, тому учні і здивувалися. Як написано в книзі Єзекііля: «І пізнають усі польові дерева, що Я, Господь, понизив високе дерево, повищив дерево низьке, висушив дерево зелене, і дав розцвістися дереву сухому. Я, Господь, говорив і вчинив!» (Єз.17:24). Ісус – це Господь, як Він говорив і так вчинив. Ми справді можемо покладатися на Його слова! 

Як же Ісус відповів учням? Поглянемо на вірші 21,22: «Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите». На чому Ісус тут акцентує увагу? Тут фокус вже не на дереві, не на плодах, а на вірі. Що ми дізнаємося тут про віру? Що віра – це дуже сильний і надпотужний інструмент Божої роботи, вона еквівалентна такій силі, що може навіть зелене дерево зробити сухим і гору зрушити із місця. Фактично, віра – це динаміт, це просто бомба! 

Але якщо її застосовати «в лоб», дослівно, як тут написано, то нажаль вас може чекати розчарування. Нажаль, нам до цього часу немає жодної інформації хоча б про одну пересунуту гору. Гора навіть не прийшла до Мухамеда, і йому довелося іти у гору ☺. Тому щоб уникнути розчарування треба добре розібратися що таке віра, і як її потрібно застосовувати.

Перш за все, віра – це віра в Бога, і ця віра має бути без сумніву. Оскільки у людей багато сумнівів, то придумали багато шаблонів і методик, щоб подолати ці сумніви і насадити віру в кінцевий результат. Вони кажуть, що треба вірити, що ти обовязкого отримаєш це, малювати в уяві, проголошувати словами, і це ніби то неминуче притягне бажаний результат. Але віра – це не просто впевненість у результаті (а Бог і молитва це так, просто як засіб). В паралельному уривку Ісус закликає нас: «майте віру Божу» (Мк.11:22), віру в Бога, а не в себе, свої здібності чи плани. Обєкт віри – це Бог. Він все чинить і Він все дає, якщо Його ласка. Послання до Євреїв каже: «І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр.11:6). По-перше, ми маємо вірити, що Бог є, що Бог живий і всемогутній, що Він має всю владу на небі і на землі, і в цій ситуації. І по-друге – шукати такого Бога, покладатись на Нього, на Його силу і на Його милість. Також у вірі ми маємо шукати та поважати волю Бога. Він суверенний Господь і має право чинити все у Свій спосіб і в Свій час, або взагалі не чинити. Але в будь-якому випадку ми маємо вірити, що Бог благий, і Він дійсно благий до нас, і Його воля – добро, приємність і досконалість (Рим.12:2). Звичайно Бог не обіцяє нам легкого життя, але під час труднощів Він обіцяє бути поряд. «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!», – казав Давид, який мав так багато ворогів і так багато труднощів (Пс.22:4).

Отож, для чого ми маємо застосовувати таку потужну зброю, як віра і молитва? У пустелі сатана спокушував Ісуса перетворити камені на хліби, або кинутись з високого храму донизу, щоб упіймали Анголи, як написано. Але Ісус відповів, що написано також: «Не спокушуй Господа Бога свого!» (Мат.4:7). Своєю вірою і молитвою ми не маємо спокушувати Бога, шукати своїх забаганок, а навпаки шукати те, чого дійсно хочить Бог. «Нехай буде воля Твоя», – вчить нас молитва Господня. «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!…», – молився Ісус перед хрестом. Звичайно, ми маємо бути щирими з Богом і відкривати Йому свої реальні бажання і потреби (Фил.4:6), але більш за все ми маємо воліти знайти і виконати Його волю! Яка Божа воля для нас? Це індивідуальне питання, але універсальна воля Бога незмінна – щоб ми жили як святий народ (це наше освячення, духовний зріст і пізнання Бога), а також щоб ми жили як царські священники (щоб звіщали Євангелію і приводили людей до Христа). На цьому шляху нас очикує багато труднощів і великих гір, це: власна лінь, сумніви після невдалих спроб, буденні справи і турботи, а також втома. Все це ми можемо здолати вірою, вірою у всемогутнього Бога, в Бога, що говорив і вчинив! Нехай Бог допоможе нам мати віру, щоб зрушити з місця наші гори і творити Його волю і  Його місію у нашому житті!

• «Якою Ти владою чиниш оце?» (23-27)

Поглянемо на вірш 23: «А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?». Минулий раз Ісус навів багато шороху у храмі і в цей раз знову сміливо прийшов і почав навчати людей. Тому обурені первосвященики і старші народу спитали в Нього: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?». Це було дуже гарним запитанням. Ісус не був із роду левитів, ані з роду священників. Звідки ж у Нього влада так чинити? Насправді священників і старших цікавило питання власної влади, вони були найвищою ланкою влади в Ізраїлі, але поведінка Ісуса підривала їх владу і їх популярність.

Ісус же промовив у відповідь: «Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?» (24,25а). Як бачимо, Ісус не дав прямої відповіді. Якби Він прямо сказав, що Він Син Божий і має владу від Бога, то первосвященики засудили б Його за богохульство. Але ще не прийшов час Його страждань, тому Він задав, як то кажуть російською «наводящий вопрос» про Іванове хрищення. Визнаючи владу Івана, вони мали б визнати і владу Ісуса, про якого Іван свідчив, що Він Агнець Божий. 

Тепер вже первосвященики були у незручному становищі. «Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо» (25б-27а). Тут добре видно грішну природу  первосвящеників. Їх совсім не цікавила істина, їх цікавало тільки їх положення і суспільна думка. Насправді вони все добре знали, але просто не хотіли приймати це і визнавати перед іншими. Не знайшовши нічого кращого, заслужені вчителі принизливо капітулювали: «ми не знаємо». Насправді багато людей так поводять себе по відношенню до Ісуса. Хоча серце їм підказує, що Ісус – це істина, але через бажання грішити і небажання якось виділятись, вони називають себе розумним словом «агностики». На питання чи є Бог, вони кажуть: «ми не знаємо, моживо щось є, але це не точно». Насправді, питання про владу Ісуса, це питання Ким Він є, і це вкрай важливе питання для кожного з нас. Це питання спасіння, питання життя і смерті. Але кожен має дати відповідь на нього особисто, не перед людьми, а перед Богом. Ми не можемо дати цю відповідь за когось, за наших дітей, за агнців, друзів чи батьків. Ми можемо лишень молитися із вірою, щоб Бог дав їм правильну відповідь і особисту віру!

Я дякую Господу за можливість розмірковувати над Його словом. В буденій суєті це як ковток свіжого повітря. Через нього я згадав милість Бога у своєму житті. Колись, коли я був ще школярем, я носив довге волосся, шкіряну куртку і порізані джинси. Коли мене питали: «Чи ти віриш в Бога?», я відповідав: «А по мені що, не видно?». Але насправді серцем я відчував, що Бог є, і що Він буде судити мене за мої гріхи, але сил залишити гріх я не мав. Але дякую Богові, що почув молитву із вірою від моєї сестри, і дав мені милість покаятись і сповідувати Його Своїм Господом і Спасителем. Також через це слово я побачив, як страшно жити безплідним життям. Останнім часом я загруз у ліні. Я міг з легкістю подивитися пару футбольних матчів за вечір, але прочитати пару глав із Біблії я не мав на те сили. Я міг з легкістю провести кілька вечорів в Інтернеті, збираючи інформацію про наступну країну чи місце, яке хочу відвідати, але потрати бодай 15 хвилин на молитву я не мав на те сили. Ісус хоче знайти в моєму житті не тільки листя: перелік країн, домів чи машин, які я мав. Ісус хоче знайти в моєму житті рясні плоди, плоди віри, молитви, пізнання Бога та виховання учнів. Тому я каюсь у своїй ліні і невірстві, Господи, мені дуже тяжко розпочати все знову. Але Я вірю, що Ти є, що Ти даєш нагороду тим, хто шукає Тебе. Допоможи мене здолати лінь, допоможи мені знову шукати Тебе і жити плідним життям. Амінь! 

Отже, чого ми навчились через цей уривок. Ми дізнались про владу Ісуса, Він є всемогутній Бог, сказав і вчинив. Також ми вичилися мати віру в такого Бога і молитися із вірою. Зауважу одне, що молитва – це невід’ємна частина віри, це ознака, що ми дійсно віримо в Бога. Якщо у церкві зникає молитва, то неодмінно згасає й віра і церква занепадає. Мене особисто сильно надихає приклад Даніїла, він був високопосадовцем, мав дуже багато справ і супротивників, але це не заважало Йому тричі на день зачинятися в кімнаті і молитися Богу, Який чинить усе. Скоро в нас відбудеться конференція, і зазвичай є багато справ і по підготовці і своїх особистих, щось завжди вилізає перед конференцією. Але без молитви, без довіри Господу усіх наших справ, всі наші старання можуть будуть марними. Нехай Господь відновить віру і молитву у нашій церві і в житті кожного із нас!

(п. Самурай)