Вивчення Біблії: Проповідь “Спокій для струджених та обтяжених” (Від Матвія 11:20-30)

Спокій для струджених та обтяжених

Від Матвія 11:20-30

Ключовий вірш 11:28 : “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!”

Сьогоднішнє слово для втомлених людей. Ми усі втомлені, чи не так? Тому що у цьому світі є багато речей, які втомлюють нас. Багато втомлює напружене міське життя, втомлюють затори, натовпи людей, щоденна біганина. Часто люди місяцями напружено працюють в очікування того моменту, коли вони на морі, чи в горах, чи у батьків у селі нарешті зможуть розслабитись і знайти довгоочікуваний спокій. Ми втомлені, тому кожен із нас хоче мати спокій. Але чи знаєте ви, хто створив спокій? Це Бог. І Він один знає, як дати нам спокій. І сьогодні Ісус запрошує нас у Свій спокій.

Перше, Ісус дорікає 3 галілейським містам (20-24). Більша частина служіння Ісуса пройшла у Галілеї, в околицях Галілейського моря, неподалік від якого знаходилися 3 міста: Хоразін, Віфсаїда та Капернаум. Там Ісус проповідував Євангеліє, зцілював хворих і виганяв бісів (4:23). Лише вдумайтесь: там служив і проповідував Сам Господь Ісус. Навіть більше, Він явив там багато чудес. Часто до Христа приходили цілі натовпи людей, які штовхалися біля Нього. Тому можна було очікувати, що усі люди цих міст розкаються і навернуться до Бога. Але масового пробудження не сталося. Подивіться на 20-ий вірш: «Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись». Ісуса не зрозуміли. Якось, коли Він нагодував 5 тисяч людей, вони захотіли поставити Його царем, щоб він постійно постачав їм безкоштовний хліб. Одного разу, коли Ісус говорив про Свою смерть на хресті, багато людей не зрозуміли і залишили Його. Людям було цікаво бачити чудеса Ісуса, але вони не слухали, що Він говорив їм. Вони як ніхто інший мали привілеї слухати Самого Христа, але були як балувані діти, які хотіли лише розважатися, і не хотіли слухати своїх батьків. Зрештою багато з цих людей так і не навернулися до Бога.

Ісус порівняв ці три галілейських міста з трьома язичницькими містами. Тир та Сидон були фінікійськими містами. Це були багаті міста, добре укріплені, там процвітала торгівля. Бог ніколи не являв там стільки чудес і не посилав туди пророків. Він просто проголошував суд над цими містами за їх ідолослужіння і гордість і судив їх. У Бутті 19 розповідається про те, як Бог знищив місто Содом за розпусту його мешканців. Бог обіцяв не знищувати його, якщо там знайдеться 50 праведників. Молитвою Авраама ця кількість була зменшена до 10. Але там не знайшлося і 10 праведників, і це місто було знищене. Усі ці 3 міста були жахливі, я б не радив Вам там жити. Але Христос каже, що вони були кращі за 3 галілейські міста – Хоразін, Віфсаїду та Капернаум, тому що вони давно б розкаялися, якби побачити стільки чудес, скільки зробив Ісус. І навіть Содому буде легше в день суду, ніж цим Галілейським містам.

З точки зору Христа люди Тиру та Сидону були непривілейованими. Пізніше, Він відвідав ці землі (15:21-28). Там одна жінка прийшла до Нього прохати вигнати біса з її дочки. Ісус відповів їй: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам». З його точки зору жителі Галілеї були як діти, тоді як мешканці язичницьких територій – як щенята. Жінка відповіла: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зі столу їхніх панів!» Вона нічого не вимагала від Христа. Вона знала, що не вправі щось вимагати від Нього. Вона благала про милість. Ісус був зворушений її скромною молитвою і уздоровив її дочку. Але жителі Галілеї не усвідомлювали Божої милості до них. Вони не усвідомлювали, який то великий привілей бути дітьми, тоді як усі інші народи – то щенята. Вони приймали Божі привілеї як належне.

Докір Христа жителям цих міст дійсно серйозний. Його слова збулися – цих міст сьогодні вже не існує. Чому ми тут вчимося? Ми не маємо приймати Ісуса як належне. Ми маємо усвідомлювати великі привілеї, які Бог дав нам. Ми можемо вільно ходити в церкву, вивчати Біблію. У багатьох країнах світу люди не мають таких привілеїв. Багато хто з нас мали привілей пізнати Христа ще у студентські роки. Наші діти з дитинства мають привілеї відвідувати церкву та служити Христу. Чи усвідомлюємо ми це? Чи вдячні ми за це Христу? Ми – привілейовані Богом діти. Тому ми маємо бути сами вдячними Богу людьми. Ми не маємо приймати все це як належне. Гріхи Тиру, Сидону та Содому страшні – ідолопоклонство, розпуста. Але гріхи міст Галілеї більші – невір’я, невдячність – тому що вони відсікають людей від Божої благодаті. Чи Бог благословив Вас? Якщо так, не приймайте Христа і Божу милість як належне. Скромно приймайте Божу благодать і кайтеся! Якщо Бог благословив нас, то варто шукати як послухатися Бога і жити по Його слову.

Друге, «прийдіть до Мене … і Я вас заспокою» (25-30).  Подивіться на вірш 25: «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив». Ісусу було сумно бачити невір’я людей з Галілеї. Звичайно, це розчаровує, коли ти проповідуєш, а ніхто не вірить. Але водночас Ісус дякував Богу за смиренних людей, які, як діти, вірили Йому і приймали Євангеліє. Божа справа не зупиняється, тому що горді люди не вірять у Христа і не розкаюються. Божа справа продовжується через простих людей, які вірять і приймають Христа. Недавно наші делегації відвідали служіння п. Поінта та Ревеки в Турції та п. Давида та Вікторії в Олександрії. Вони свідчили про те, що там, через цих скромних людей, відбувається Божа робота. Бог багато благословив нас. Але нам потрібно пильнувати про те, щоб ми не стали невдячними, приймаючи усе як належне.

Чому Бог втаїв Євангеліє від премудрих та розумних, а відкрив немовлятам. Не те що не можна бути мудрим та розумним. Але у духовному світі людські мудрість та розум часто роблять людей гордими. Людські мудрість та розум не допомагають нам пізнати Бога, тому що Бог відкривається не мудрим та розумним, а скромним. Часто люди знають правильні відповіді на питання. Але це нічого їм не дає. Вони надто горді та самовпевнені щоб прийняти Христа, розкаятися та підкоритися Йому. Тому вони не мають Божого спокою і не живуть у ньому. Христос сказав: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне».

Давайте разом прочитаємо вірш 28: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» Ми переходимо до головного – до Євангелія. Оце і є Євангеліє. Христос каже: «Прийдіть до Мене». Христос запрошує нас до Себе щоб дати нам спокій. Христос очікує нас з любов’ю.

Кого Христос запрошує до себе? Він запрошує тих, хто розчарувався чи відчаявся у житті. Тих, хто розчарувався у інших людях, чи у собі. Хто розчарувався у власних здібностях, кому здається, що він нічого не добився у своєму житті, хто бачить, як далеко він від Божих стандартів. Ісус запрошує тих, хто втомився боротися зі своїми гріхами. Ісус запрошує тих, хто перевантажений різними відповідальностями, хто втомився від справ та турбот. Ісус запрошує тих, хто втомився від постійних хвороб та болячок. Ісус запрошує тих, кого зрадили, і хто втомився від складних відносин у сім’ї, чи з близькими людьми, від постійних сварок і ненависті. Ісус запрошує тих, хто втомився від байдужості оточуючих.  

Чому Христос може дати нам спокій? Тому що Він один поніс наші гріхи. В основі того, що струждує та обтяжує нас лежить гріх. Гріх заставляє людей вважати, що гроші є самою важливою річчю у світі, і надмірно переживати та приділяти занадто багато уваги для своєї роботи. Гріх спричиняє конфлікти, руйнує стосунки, а зруйновані стосунки сильно втомлюють нас. Гріх робить людей гордими, так що вони не хочуть вислухати та зрозуміти інших, а натомість ненавидять їх. Ніщо так не втомлює і не виснажує, як гріх.

У книзі пророка Ісаї 53:5,6 написано:

5. А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!
6. Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!

Завдяки Христу у нас з’явилася можливість відпочити від тяжкої ноші гріха, тому що Він поніс важку ношу нашого гріха. Бог Сам відкрив цей шлях. Бог є творець цього світу, і самого спокою. Тільки Він знає, де знайти спокій. Без Бога справжнього спокою немає.

Прочитаємо вірші 29-30:

29. Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.
30. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!

Ісус страждав щоб ми змінили важке ярмо гріха на ярмо, яке дає Він. Що таке ярмо? Ярмо – це такий пристрій, який надягається на тварину, коли вона працює. Тут ярмо символізує роботу. Але яким же чином робота дає нам відпочинок? На перший погляд ці слова не мають ніякого сенсу. Ми думаємо, що для того, щоб відпочити, потрібно призупинити роботу.

Коли Бог створив рай і помістив туди людину, однією із необхідних умов щастя людини був змістовний труд. Так, в раю люди працювали, і ця робота доставляла їм задоволення та радість. Але коли гріх увійшов у світ, робота перестала бути благословінням, а стала прокляттям: тепер людина мусила працювати виключно заради власного виживання. Христос забрав це прокляття. Він знову зробив наш труд змістовним. Труд заради власного виживання Він перетворив на труд заради Божої слави. Ісус сказав: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (28:19)

Цей труд важкий чи легкий? Часто думають, що дуже важкий, тому його можуть робити лише супердуховні люди, як, скажімо, ап. Павло. Але Христос сказав: «Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» Чому ярмо Христа легке? Тому що коли ми беремо його, Бог допомагає нам Святим Духом. Ісус обіцяв: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (28:20) Другу причина, чому Божа робота здається нам важкою, Ісус вказав у вірші 29: «… і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм». Для Божого слуги потрібно вчитися покірливості. Проблема в тому, що по своїй природі ми не покірні. Ми хочемо добитися свого, щоб було як ми хочемо, і часто самі не знаємо, чого хочемо. Ми маємо претензії до інших: до чоловіка/дружини, до братів та сестер у церкві. Якщо не відбувається так, як нам хочеться, то ображаємося і закриваємося у собі. Тому Христос каже: «Навчіться від Мене». Покірливість допомагає нам приймати та витримувати життєві удари, і при цьому мати спокій.

У цьому світі є багато людей, які здалися. Вони не в силі нести Своє ярмо. Вони вдарилися в алкоголь, чи комп’ютерні ігри, чи нескінченний перегляд телесеріалів, аби втекти від реальності. Так трапляється, бо без Бога людина не здатна нести своїх тягарів. Але коли ми вчимося у Христа покірливості, коли беремо Його ярмо, то розуміємо, що воно легке. Чому? Христос допомагає нам! Ми можемо прийти до Бога в молитві: «Господь! Я сам не можу з цим справитись. Допоможи мені». І ми бачимо його підтримку. Ап. Павло сказав: «Коли-бо я слабий, тоді я сильний» (1 Кор.12:10б). Давайте прийдемо до Христа і Він дасть нам спокій.

(п. Яків)