Вивчення Біблії: Проповідь “Слово Царя. Дотик Царя” (Від Матвія 8:5-17)

СЛОВО ЦАРЯ. ДОТИК ЦАРЯ

Від Матвія 8:5-17

Ключові вірші 16,17 : “А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати Євангеліє від Матвія. Давайте оглядово згадаємо, що ми вже пройшли, щоб зорієнтуватися і зрозуміти де ми зараз знаходимося. Яка головна тема Євангелія від Матвія? — воно все про Боже Царство і царя Христа. Спочатку автор розповідає про народження Христа: він — царського роду, обіцяний пророками, Йому поклоняються мудреці зі сходу. Далі у Матвій показує Христа, який займає місце Божого народу: покликаний з Єгипту, охрищений у водах, ведений у пустелю для випробування, переможець. І далі Матвій зображує служіння Христа: розділи 5-7, проповідь на горі. Ісус навчає нас про Боже Царство. А тепер, починаючи з 8го розділу Він являє це Царство. Матвій показує нам благого і величного царя. Він має повноту влади в усіх сферах життя, в матеріальному і духовному світі. Владу очистити, як ми вивчали минулого разу. Владу сказати слово і зцілити, сьогоднішній уривок. Далі, владу над нечистими духами, над природою, владу покликати до Себе, простити гріхи і, кінець кінцем, дати життя мертвому. Там, де цей Цар-Христос з’являється і проявляє Свою владу, посеред царства цього світу, царства гріха, хвороб і темряви, розквітає Боже Царство.

Сьогоднішній уривок саме про це. Ми вивчаємо про Христа який явив Свою владу в житті римського сотника, тещі Петра і багатьох хворих і немічних, які прийшли до Нього. В наших життях є багато речей над якими ми не владні. Речей, які нам хотілось би змінити, які хотілося би контролювати, чи не так? В цьому уривку ми знаходимо милостивого і могутнього Царя. Він говорить Своє слово в наші життя і приносить зміни, відновлення і зцілення там, де ми безсилі. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум до розуміння Його слова і очі, щоб нам бачити Царя-Христа і жити, як люди Його Царства.

Подивіться вірші 5-6: “А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає”.

Ісус прибуває до Капернауму, рідного міста Петра і Андрія. Місто, в якому Він і Сам проводить дуже багато часу. Кого він зустрічає в там? — вірш 5 розповідає нам про римського сотника. Він прийшов до Христа благати про зцілення слуги. Ми звикли до того, що до Ісуса весь час хтось приходить і про щось просить. Але, чесно кажучи, перед нами картина не ординарна. Вона сама по собі заслуговує на те, щоб на неї звернули увагу. Задумайтеся на хвилинку: римський офіцер приходить до якогось юдейського вчителя скромно просити про зцілення свого слуги.

Весною цього року на екрани вийшов новий кінофільм: “Павло”. Він розповідає про ап. Павла в римській в’язниці і Луку, що саме пише книгу Дій. Так само, як і в цій історії, в фільмі, в центрі сюжету також римський офіцер, начальник в’язниці, в якого є смертельно хвора дочка. Впродовж всього фільму він приносить жертви своїм римським богам, щоб донька одужала, але безрезультатно. Гордість, упередження, релігія, осуд дружини, яка саме його звинувачує в хворобі доньки, думка колег-офіцерів, усе це не дозволяє йому звернутися до Павла. Але, через безвихідь, він зважується. Лука — досвідчений лікар, він допомагає дівчинці, а церква молиться за них. Але у фільмі йдеться про доньку римлянина, а в Матвія — про слугу, раба.

Ми не знаємо, які стосунки поєднували цього сотника і його слугу, що він так сильно переймався його долею. Ми не знаємо дуже багато і про самого сотника. Лише те, що він був багатою людиною і користувався повагою місцевої верхівки. Він був ласкавий до юдеїв і побудував для них синагогу (Лук.7). Але його вчинки і ставлення до хворого раба — виняткові. Він приходить до Ісуса заради свого хворого слуги, заради нього долає усі бар’єри і заради нього благає Христа про зцілення. Нужда слуги — ось, що приводить його до Христа.

Я думаю, цей сотник — гарний приклад того, якою має бути молитва за одну душу. Скромна, щира, наполеглива. Це прекрасно, коли в наших серцях, крім щоденних турбот, проблем і суєти, також є місце для однієї людини заради якої ми готові виділити спеціальний час і стати на коліна, щоб молитися. І також, це ні з чим не порівнянна радість, коли ми потім бачимо, як Бог працює в житті тієї душі, за яку ми щиро і наполегливо молились. Нехай Господь навчить нас бути людьми, які моляться за одну душу. Амінь.

Як Ісус відповів на благання сотника? Вірш 7 каже: “Він говорить йому: Я прийду й уздоровлю його”. Ісус не відкидає молитви язичника. Він не гребує зайти під його стріху. Він хоче зцілити. Але сотник знає юдейські закони і розуміє, що прийти в дім язичника — це певні незручності для Ісуса, тому він пропонує альтернативний варіант.

Подивіться вірші 8-10: “А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”

Це одне з небагатьох місць в Біблії, де Ісус справді здивований. Він не очікував такого повороту подій і те, що Він почув справді потішило Його серце. Що ж такого сказав сотник? Він говорить тут про дві речі: 1 — те, як він розуміє природу і дію влади; 2 — яку владу він бачить в Христі.

Можливо ви чули вираз: “слова мають силу”. Наш сотник сьогодні уточнює його: так, слова мають силу, коли той, хто їх говорить, має владу. Ми живемо в світі слів. Іноді наші слова мають значення, а іноді — це просто звуки. Якось я слухав виступ одного з колишніх президентів України. Він говорив впродовж 30хв і не сказав взагалі нічого. Але сотник був солдатом і жив в світі не просто слів, а наказів. Наказ — це таке слово, яке спочатку виконується, а вже потім може обговорюватися. Цей офіцер сам з одного боку, був підвладною людиною (бо над ним також був якийсь генерал), і з іншого боку сам мав владу над своєю сотнею і його слово виконувалось іншими. Іноді накази, які він отримував чи видавав були прості: принеси те або піди туди. Але іноді за цими наказами люди йшли навіть на смерть.

Слово сотника мало владу. В певних умовах і для певних людей. Як далеко розповсюджувалася влада сотникового слова? Чи міг він щось наказати іншому офіцеру? Чи міг він щось наказати комусь, хто не входив би до його сотні? — ні, його би ніхто не послухав. Він мав певну частинку влади, лише над певними людьми, тому що хтось вищий наділив його цією владою.

Що ж тоді сотник говорить нам про владу Христа? Подивіться ще раз вірш 8б: “Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!” Цей офіцер переконаний, що не важливо, де знаходиться Ісус поруч чи далеко, Йому достатньо наказати, і хворий буде зцілений. Йому достатньо промовити слово і воно буде виконане. Амінь! Влада Христа не обмежена відстанню. Влада Христа розповсюджується на язичників, так само, як на юдеїв. Влада Христа знаходить вираження в Його слові, яке завжди виконується. Амінь.

Це слово Царя, слово Боже. В першому розділі книги Буття багато разів повторюється ця пара: “І сказав Бог” – “і сталося так” і тут ми бачимо ту саму картину. Христос говорить слово і воно обов’язково виконується. Чи вірите ви, що слово Боже є істина? Чи вірите ви, що слово Боже може змінити ваші життя, зцілити хвороби, оновити? Амінь. Нехай Господь допоможе нам любити Його слово і вірити йому. І нехай Його слово змінює, формує і відновлює наші життя на славу Божу. Амінь.

Як відповів Ісус на слова сотника? Подивіться вірші 10-13: “Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!… І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його”.

Відповідь сотника стала для Ісуса справжньою несподіванкою, сюрпризом. Він називає її великою, досі небаченою: “навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”.

Часто, розбираючи цей уривок, його зводять просто до взаємодії між Ісусом і сотником. Сотник і його віра займають центральне положення, а Христос відсувається на задній план. Так, ніби віра тут — це головний, центральний аспект, а Ісус — просто засіб, через який ця віра реалізовується. І далі нас кличуть просто сильно вірити, щоб отримати бажане: “в що ти будеш вірити, те і отримаєш”. “От, просто вір!” В теорії звучить гарно. Є багато речей, які я хотів би отримати від Бога, справа за малим — треба в це сильно вірити. І ось ми починаємо проголошувати щось, уявляти, що це вже сталося, переконувати себе, вичавлювати з себе цю віру. Рік, два, п’ять. Але нічого не відбувається. Втома приходить, образа на Бога приходить, самоосуд приходить.

Чому? Тому що ми справді взаємодіємо з Богом через віру, але віра — це не пульт керування Богом. Об’єктом віри і молитви є Бог, а не наші бажання. В картині, яку змальовує нам Матвій є більше, ніж Ісус і сотник з його прекрасною вірою. Тут є ще свідки, з якими Ісус ділиться видінням майбутнього. І тут є ще дехто.  Невидимий для інших, але очевидний для Христа. Той, кому належить Царство Небесне, про яке говорить Ісус у 12 вірші. Хто він? — це Отець на Небесах.

Звідки береться віра? Як людина може увірувати в Христа? Можна якось переконати людину вірити? Може якось людина якось прийти до віри через спостереження і роздуми? — ні. Згадайте учнів Ісуса. Вони три роки слідували за Ним, бачили усе, що Він робив, чули усі Його слова, вчилися від Нього. Він питає їх: “а ви за кого Мене маєте?”, Петро відповідає: “Ти — Христос”. Що каже Ісус на це? “Молодець, Петро ти добре спостерігав і аналізував і дійшов правильного висновку!” — так? Ні! Він каже: “щасливий ти Петре, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Мат.16:17).

Сотник не слідував за Ісусом, як учні. Я не знаю яким шляхом він прийшов до тієї віри, яку проголосив. Але вона — результат Божої роботи в його житті. Так само і кожен із нас. Наші шляхи до Бога були різними, але усі вони — результат Божої роботи в нас. Амінь.

В багатьох з нас є діти, ну або багато з нас колись були дітьми чи зараз є. І, напевне, ви знаєте як це: отримувати на свято сюрприз. Так приємно дивитися на дитячі обличчя, коли вони розгортають пакунок з подарунком, а там в середині щось таке класнюче і неочікуване. Ось це приблизно те, що відбулося в цьому епізоді. Ісус зустрічається з черговим прохачем, якимось язичником, і знаходить чудовий дарунок Отця там, де Він зовсім не очікував його побачити.

В цій картині є більше, ніж Ісус і сотник. Саме тому після 10го вірша йде 11ий, а не зразу 13ий. Через цього офіцера Ісуса бачить видіння величної Божої роботи в світі: “Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом”. Перед Ісусом стоїть один римський офіцер, але за ним Він бачить знаєте кого? — кожного з нас. Людей зі сходу та заходу, які прийшли сьогодні, щоб поклонятися своєму Спасителю. Людей яких Бог відродив Своєю могутньою владою до віри в Христа, що помер і воскрес заради нашого спасіння. Людей, які засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. І так само, як Він радів вірою сотника, я впевнений, Він тішиться і вірою кожного із нас. Амінь.

Подивіться вірші 14-15: “Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, і гарячка покинула ту… І встала вона, та й Йому прислуговувала!”

Після епізоду з сотником Ісус прийшов в дім Петра. Що Він побачив там? Він побачив там хвору Петрову тещу. Кажуть, що коли вона дізналася, що Петро покинув рибу і сіті і подався в учні мандрівного проповідника, то від переживань захворіла. Не знаю, чи  це правда. Але побачивши її хворою Ісус доторкнувся її і зцілив.

Подивіться вірші 16-17: “А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс”.

Вечором того ж дня біля дверей Петрового дому зібралися усі хворі, немічні і біснуваті з усіх околиць. Що зробив Ісус? — Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив.

Ми не часто спілкуємося з хворими людьми. Не тому, що їх мало, а просто специфіка така, таке коло спілкування: молоді здорові студенти; айтішники, які турбуються про своє харчування і ходять до гімнастичної зали; ми самі ще досить нічого так… Ми не бачимо багато людей з обмеженими можливостями на вулицях, але це також, не тому, що їх нема, а тому що умови побуду у нас мало пристосовані для них. Одна з речей, які мене вразили в США — велика кількість людей з обмеженнями на вулицях, здається там їм все ж легше, ніж у нас і можна вийти з дому. Та, хоча ми їх не бачимо, вони є. А ще є хвороби і немочі, невидимі оку. Цей світ потребує зцілення.

Картина, яку ми бачимо під дверима Петрового дому — це світ в якому ми живемо, в концентрованій мініатюрі. Світ повний хвороб, темряви і неволі. Але в цей світ приходить Син Божий, милостивий Цар в руках якого зцілення.

Часто в мультфільмах і фільмах режисери показують таку картинку в фіналі: зло переможене і з місця перемоги починає розповсюджуватися відновлення всього, що було цим злом вражене. Розквітають гарні квіти, відступає темрява. Не одразу всюди, а від центру до країв. І тут ми бачимо таку саму картину. В царстві гріха і темряви з’являється Цар, і там, де Він являє Свою владу, раптом ми бачимо, як наверх проривається інше царство, Царство Боже. Реальне, свіже, потужне і його не спинити і не сховати. Матвій показує нам ці кадри Божого Царства і оновлення один за одним і вказує, як це оновлення стало можливим: бо Він, Цар-Христос, узяв наші немочі, і недуги поніс. На Себе взяв усі наслідки наших гріхів і переступів, нашого невірства і гордості, щоб дати нам Своє Царство.

Як я казав, в наших життях є багато речей, які нам не підвладні. Ми стикаємося з ситуаціями, яких не можемо подолати. Стикаємося з власними гріхами і обмеженнями. Але там де ми були немічні, свою владу являє Господь. Сьогодні прийми Його. Сьогодні молися, щоб Він в твоє життя сказав Своє слово, щоб Він доторкнувся. І нехай Його Царство все більше і більше стає реальністю нашого життя і відкривається в нас і через нас. Слава Царю!

(п. Йонатан)