Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб розп’ятий був” (Від Матвія 27:1-30)

Щоб розп’ятий був

Від Матвія 27:1-30

Ключовий вірш 26 : “Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп’ятий був.”

В сьогоднішньому слові є декілька різних подій: другий суд над Ісусом серед старших та первосвящеників, каяття та смерть Юди, суд над Ісусом у Пилата та знущання римських вояків над Ісусом. Як рентген робить очевидним, що є в середині тіла людини, так і події проявляють сутність грішної людської природи. Вони роблять очевидними, чому Ісус пішов на хрест.

Подивіться вірші 1,2: “А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв’язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.” Минулого разу ми говорили, що, за законом, суди мали відбуватися вдень. Тобто, суд над Ісусом навіть формально був беззаконним. Суд мав відбуватися вдень, мали бути заслухані всі свідки, мало бути обговорення й таке інше. Але первосвященикам цього було не потрібно. Вони шукали не справедливості й істини, а приводу, щоб вбити Ісуса. Тому вони зібралися вузьким колом. На судилище запросили тільки контрольованих свідків, що свідчили б проти Ісуса. І навіть тоді вони не могли знайти свідчення проти Ісуса, щоб віддати Його на смерть. Єдине, що вони змогли закинути Ісусу — це Його власні слова, що Він є Месією, Сином Божим. Вони вирішили, що то є богозневага, і отримали, нарешті, привід стратити Ісуса. Хоча весь цей суд був лише ширмою, щоб приховати їхню ненависть і заздрість, але первосвященики й старші народу хотіли зберегти видимість законності. Тому зранку вони зібрали ще одне засідання: щоб суд відбувався вдень. Там вже не було розгляду справи, лише виголошення звинувачення та присуду. Єдина мета цього дійства була формально виконати правило, що суд має бути вдень.

Що ми тут бачимо? Ми бачимо, як здійснюються слова Ісуса, що він сказав був на самому початку Свого служіння: “Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.” (Ів. 3:19,20) Люди ненавидять світло, тому що злі. Люди хочуть приховати свої злі вчинки. Первосвященики, фарисеї, старші народу знали, що вони насправді не люблять Бога, вони не люблять Народ Божий, не піклуються про нього. Але раніше вони це добре це приховували. Але Ісус самим Своїм життям та служінням виявив їхню сутність, тому вони ненавиділи Його та заздрили Його популярності. Щоб приховати свою заздрість та ненависть, вони зробили судилище, звинуватили Ісуса в богозневазі. Цього їм здалося недостатньо: щоб приховати незаконне судилище, вони провели ще один суд — вранці. Але й цього їм здалося недостатньо, вони вирішили віддати Ісуса римському правителю, щоб здавалося, що це він, а не вони вбили Ісуса. Це — прояв грішної природи людини: люди завжди хочуть приховати її, прикрасити, закрити приємними й благочестивими словами, щоб ніхто, а перш за все, я сам, не знав.

Подивіться вірші з 3 по 10. “Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим, та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам… І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився… А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров. А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені.” Тут ми бачимо три речі: по перше, розкаяння Юди. Юда побачив, що зробив щось погане. Можна сперечатися, чи думав Юда, що Ісуса засудять, але факт є факт: незалежно від причин та намірів, Юда зрадив Ісуса, і це його гріх. Що він робив з цим гріхом? Він спробував “відмотати його назад”. Він приніс ці срібняки первосвященикам, і сказав, що був неправий. Люди досить часто пробують “відмотати” свої дії, свої вчинки, свої гріхи. Але це неможливо. Зрада завжди буде зрадою, навіть якщо повернути гроші й визнати провину. Підлість, брехня, невірність — все це залишається гріхом, навіть якщо ми спробуємо вибачитися і визнаємо свою неправоту. Гріх не можна “відмотати”, він залишається назавжди. Так само не можливо “компенсувати” гріх. Не можна зробити гріх, але замість нього, зробити добрий вчинок, ні два, ні тисячу. Всі ці спроби марні. Слова первосвящеників: “А нам що до того? Дивись собі сам…” ясно показують цю марноту. Єдиний, хто може зняти гріх — це Господь. Гріх залишиться гріхом, але Господь може виправдати та відновити. Він кидає наші гріхи за хребет Свій, та не пригадує їх заради Самого Себе. 

Друге, ми бачимо, що священики й старші не були пастирями, вони тільки використали Юду для своїх цілей та викинули його, як непотреб.

По-третє, ці події справдили слова пророцтва про Ісуса. В Захарії 11:12,13 сказано: “І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших очах, дайте платню Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню відважили тридцять срібняків. І промовив до мене Господь: Кинь її ганчареві, ту славну ціну, що вони оцінили Мене! І Я взяв оті тридцять срібняків, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря.” Божий народ оцінив свого Бога лише в 30 срібняків. Хоча Бог віддав їм найдорожче, вони не оцінили. Більш того, вони віддали Богові не пошану, не вдячність, а, як жебракові дали гроші, заплатили Богові як за раба 30 срібняків. Це теж грішна сутність людини: думати, що все, що є — для мене; думати, що не я для Бога, а Він для мене, для моїх забаганок, для мого благополуччя. Але, все що відбувається, то відбувається за волею Бога, це Він так робить. Навіть в такій дрібниці, як покупка поля гончаря відбувається воля Бога.

Подивіться вірші з 11 по 14. “Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.” Первосвященики й старші привели Ісуса перед римського правителя й багато в чому Його звинувачували. Пилат знав, що звинувачення пусте, вони не дали доказів. Сучасними словами, справа Ісуса розпадалася в суді. Пилат бачив це. Він міг би закрити справу через відсутність доказів, або навіть через відсутність складу злочину. Проте, Пилат не хотів брати на себе відповідальність. Він спочатку спробував відпустити Ісуса як помилуваного на свято, а потім спробував перекласти відповідальність на народ. 

Подивіться вірші 21-25: “Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву. Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп’ятий буде!… А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп’ятий буде! І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите… А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!…” 

Пилат мав взяти відповідальність на себе. Але ще одна риса грішної людини — безвідповідальність. Грішник не хоче брати на себе відповідальність ні за добре, ні за зле. Це — гріх Пилата. Здається, люди взяли на себе відповідальність. Вони сказали: “на нас Його кров і на наших дітей!” Але це тільки здається. Вони розкидалися словами, яких не розуміють, легковажно кликали прокляття на себе та на своїх потомків, та розпорошили відповідальність на кожного, хто був в натовпі. Здається, якщо тисячі людей взяли на себе відповідальність, то на кожного припадає не так вже й багато. Але це не так. Кожен, хто подавав свій голос на вбивство Ісуса винуватий на стільки ж, якби він був лише один. Він винуватий в тому, що судив неправдиво. Винуватий в тому, що слухав старших народу, а не Бога. Винуватий в тому, що відкинув правду, в тому, що піддався натовпу та почуттям, пішов за жагою крові, винуватий в тому, що легковажив своїми словами. Тому Біблія засуджує цих людей. Ми також маємо знати: кожен раз, коли ми робимо якийсь вибір, ми несемо за нього відповідальність. Хоча тисячі людей роблять неправду, ми маємо робити правду, тому що кожен несе відповідальність за себе, незалежно від інших. Пилат винуватий в тому, що не судив, як треба, але спробував перекласти відповідальність на натовп. Омивання рук нічого не змінило, навпаки, підкреслило, що він знав правду, але не робив за правдою.

Коли Пилат засудив Ісуса та видав Його на розп’яття, над Ісусом почали знущатися вояки. Подивіться вірші 27-30: “Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…” 

Чому вояки знущалися над Ісусом? Це ще один прояв зіпсованої грішної природи людини. Люди знущаються над тими, хто слабше їх, якщо відчувають свою безкарність. Вояки відчували себе безкарними, і в той час мали владу над Ісусом, тому знущалися як тільки могли. Так саме діти в школі знущаються над слабшими. Так само роблять дорослі. Це — загальна риса грішників.

Давайте ще раз пригадаємо всі події в сьогоднішньому слові. Було багато людей: первосвященики, старші, Юда, Пилат, народ, вояки. І всі вони щось робили з Ісусом. Зазвичай, в кожній події в Євангелії, Ісус щось каже. Але не цього разу. Це зовсім незвично, але єдині слова, що промовив Ісус була відповідь на запитання Пилата “чи Ти Цар Юдейський?” Він сказав: “Ти кажеш”. Як перед синедріоном, так і перед Пилатом, Ісус підтвердив єдину істину: Він — Месія, Син Бога живого, Цар Юдейський. Це істина, і від того, як приймають її люди, залежить їхнє життя або смерть. Але весь інший час Ісус мовчав: перед судом, перед Пилатом, перед народом і перед вояками. Чому Ісус мовчав? Звинувачення розпадалося в суді, якщо Ісус хоча б трохи захищався, ні первосвященики, попри свою ненависть та заздрість, ні Пилат, попри свій страх, не змогли б Його звинуватити. Але Ісус мовчав, тому що Він вирішив піти на хрест. Це був Його вибір, виконати волю Бога й стати відкупною жертвою за гріхи всіх людей. В цих подіях були справджені слова пророка Ісаї: “Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст…” (Іса. 53:7) Сьогоднішнє слово взагалі виконує багато пророцтв. Те, що Ісус мовчав. Те, що Ісуса судили як злочинця. Те, що Ісуса проміняли на розбійника. Те, що гроші зради використали на поле гончаря. Сам той факт, що Ісуса схопили старші і засудили й видали на смерть поганам теж виконує слова Ісуса: “Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його… І поганам Його вони видадуть на наругу та на катування, і на розп’яття, але третього дня Він воскресне!” (Мт. 20:18,19). Здавалося, багато людей творять свою волю над Ісусом, а Ісус нічого не робить. Але, насправді, здійснюється тільки воля Бога, а всі люди тільки виказують свою грішну природу. Ми маємо знати, що страждання та смерть Ісуса на хресті — це не випадковість, не зла воля людей, але воля Бога та рішення Ісуса для відкуплення грішників від їх гріхів.

Суд над Ісусом дуже сильно виявляють грішну природу людини. Всі маски були скинуті. Гріх виявився дуже явно та неприкрито, як на операції, коли черево розкрито, і видно всі органи, всі виразки, всі рани, все, що треба вирізати й вилікувати. Але в цих людях ми знаходимо багато рис, що притаманні й нам. Як у первосвящеників та старших, в нас є таке ж саме бажання: заховати гріх за маскою благочестивості. Якщо хтось виявить, що це маска, той може наразитися на ненависть та ворожнечу. Як в Юди в нас є бажання, замість розкаятися, “відмотати” гріх, або ж “компенсувати” його добрими справами. Як в Пилата у нас є небажання приймати на себе відповідальність та стояти за правду всупереч обставинам. Подібно людям в натовпі, нам легко шукати “хліба й видовищ”, йти за емоціями, осуджувати, вимагати покарання та легких рішень, та розмивати відповідальність на багатьох. Подібно до римських вояків у нас є можливості вимістити свою біль та приниження на інших, на тих, хто не може відповісти. Звісно, в нашому повсякденному житті ми цю грішну природу якось ховаємо, ми пробуємо бути не такими. Але, якщо бути чесними, це в нас таки є. І що найгірше, це — наша грішна природа. Тобто, ми можемо спробувати її контролювати, можемо ховати, але не можемо позбавитися неї. Це і є відповідь, навіщо Ісусу треба було йти на хрест. Тому що жодним чином, жодними людськими вчинками, покараннями, вихованням не можна позбавитися цієї природи. Але це руйнується кров’ю Ісуса Христа. “Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.” (Рим. 8:3,4) Ісус пішов на хрест, щоб засудити цю зіпсовану грішну  людську природу, щоб виправдати нас перед Богом та відновити образ Бога в людині.

Подивіться вірш 26: “Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп’ятий був.” Це наше спасіння і милість Бога до нас. Так, ми такі, як ті люди, що ми їх сьогодні бачили. Але у нас є надія: Ісус був виданий на розп’яття замість нас. Господь взяв весь гріх, всю зіпсованість, і поклав на Ісуса Христа. Він дав волю гніву, вилив все своє прокляття на Ісуса, коли Він висів на хресті. Господь відпустив нас, як відпустили злочинця Варраву, тому що Ісус поніс на Собі прокляття гріха, та осуд за нього. Господь сказав: “Я, Я є Той, Хто стирає провини твої ради Себе, а гріхів твоїх не пам’ятає!” (Іс. 43:23) Він обіцяв стерти наші провини заради Самого Себе, та не пригадувати наших гріхів. Чому це сталося? Тому що Ісус пішов на хрест. Без Хреста, без Його крові, немає прощення. Але, якщо є Його кров, то більше нічого не потрібно. Більш того, смерть Ісуса Христа відкрила нам доступ до всякої благодаті. І найбільшу благодать ми маємо в тому, що Ісус відкрив нам шлях до Бога: “Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!” (Євр. 10:19-22). Коли ми приходимо з вірою та покаянням до Ісуса Христа, Його кров омиває наші гріхи та змінює нашу зіпсовану природу. Коли ми читаємо про суд над Ісусом, про Його розп’яття та смерть, нам боляче, тому що ми знаємо свою невідповідність між тим, якими ми маємо бути, та тим, що ми є. Але Христос був виданий для того, щоб ми жили, щоб ми стали дітьми Божими, щоб мали доступ до Бога, і щоб Його кров, омиваючи наші гріхи, змінювала нас. В цьому наша радість і наше сподівання. 

(п Авраам Влад)