Вивчення Біблії: Проповідь “Що опоганює людину” (Від Матвія 15:1-20)
ЩО ОПОГАНЮЄ ЛЮДИНУ
Від Матвія 15:1-20
Ключовий вірш 15:11
Сьогоднішній уривок, так само, як і декілька попередніх приходяться на пік Ісусової популярності. Його ім’я стало відомим царю Іроду. Звичайні люди обожнювали Його і всюди переслідували, особливо після того, як Він нагодував більш як п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами і двома рибами. В цьому уривку до Ісуса приходить інспекція з Єрусалиму. Звичайно, тут не обійшлось без конфлікту. І, як завжди, Ісус виводить предмет обговорення на значно глибший рівень. Ісус говорить з ними про чисте та нечисте, про істинне служіння Богу та традиції. Це важливі практичні речі, про які ми говоримо під час вивчення Біблії. Але є в цьому уривку ще дещо, те що змушує нас перевірити своє серце, зрозуміти про себе дещо важливе і прийти до Христа. В уривку описана суперечка між фарисеями та Ісусом, але дивлячись на неї, нам потрібно зазирнути в себе і запитати: “а яким є моє серце перед Богом?” і “що мені з цим далі робити?” Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свою благодать і Духа Святого.
Подивіться вірші 1,2: “Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають”
Хто прийшов до Ісуса? З якою метою? Що вони побачили і на що стали нарікати? Як ми вже відмітили, останні події зробили Ісуса дуже відомим. Його вчення, Його чудеса, зцілення, примноження їжі… усе це принесло Йому безліч прихильників. Про Нього говорили усюди і ці розмови досягли вже і Єрусалиму. Ісусове служіння і Його вплив розповсюдились далеко за межі Галілеї і ігнорувати їх вже не було ніякої можливості. Тому релігійна еліта відсилає представників, щоб вони подивились, послухали і перевірили, хто такий Ісус і до яких наслідків приведе Його служіння. Подібну картину ми бачили, коли вивчали про Івана Хрестителя. До нього також приходила делегація з Єрусалиму і проводила інспекцію.
Останнім часом, в зв’язку з усім відомими подіями, досить часто ми чуємо ім’я Рональда Рейгана, президента США. Так от в нього був один відомий вислів: “найстрашніші слова в англійські мові, такі: “ми з уряду, і ми прийшли, щоб вам допомогти”. Зазвичай, якщо до тебе приходять від уряду, це не обіцяє нічого доброго. Так було і в цей раз. Гостре око інспекторів одразу помітило недбалість. Яку? — Ісусові учні не мили перед їжею рук, як того вимагали від кожного щирого юдея передання старших, “халака”.
Чи потрібно мити руки перед їжею? — звичайно! Навіть мій маленький син знає про погані мікроби, через які ми можемо навіть захворіти. Але охайність фарисеїв носила не гігієнічний, а релігійний характер. Вони не боялись мікробів. Вони боялись опоганитись через умисний чи неумисний дотик до чогось нечистого, забороненого в законі.
СЗ справді вчить, що через певні дії людина може занечиститись. Також він дає певні настанови, як діяти коли ти занечистився. Частіше за все ці дії були пов’язані з омиттям чи з окропленням водою. Іноді — кров’ю, а іноді потрібен був вогонь. Але те, про що говорили фарисеї не було вимогою Божого закону. Це була та “зайва миля”, яку на думку фарисеїв, кожен мав бути готовий пройти, щоб бути справді впевненим, що не занечистився випадково. Для фарисеїв поведінка учнів свідчила про їхню недбалість і байдужість щодо святості. “Фу, які недуховні ці Ісусові учні”, думали вони.
Як Ісус відповів на ці звинувачення? Подивіться вірш 3: “А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?” Фарисеї звинуватили учнів Христа в тому, що вони не шанують традиції. Але Ісус нічого не відповів на ці звинувачення. Натомість Він навів приклад, як вони (фарисеї) порушують Божу заповідь заради дотримання своїх традицій.
Ісус згадує тут п’яту заповідь: “Шануй батька та матір”. Що це за заповідь? — це заповідь, яка навчала дітей поважати своїх батьків, слухатись їх і турбуватись про них, коли батьки постаріють. В ті часи не було міністерства соціальної політики, пенсії чи чогось подібного. Не хтось, а саме діти мали потурбуватись про стареньких тата і маму.
Веління шанувати батька та матір — це не рекомендація і не добра порада, це Божа заповідь. Той, хто злорічив батька чи матір мав бути покараний навіть на смерть. Тобто, це дуже серйозно. Взагалі не жарт. Але, що придумали фарисеї? Вони придумали “корван”. Правило, згідно якого, якщо присвятити в дар Богу те, чим би від них хотіли скористатись батьки, то можна не виконувати свій синівський чи дочірній обов’язок.
На перший погляд це виглядало дуже побожно. Вони казали: служити Богу — це ж важливіше, ніж служити людині, навіть батькам? Чи не так? — так, звичайно. Але далі йшов “фінт ушамі”: значить, казали вони, якщо я присвячу Богу те, що мав віддати батькам, то вони вже не матимуть цю річ ніякого права. Все, ось цю овечку, яку я мав би віддати батькам, я присвячую Богу. Це закляте. Тим часом вона поживе в мене, я настрижу з неї шерсті, а потім відведу в храм, принесу в жертву і буду їсти і радіти перед Господнім лицем.
Що каже Ісус про цю хитрість? Подивіться вірші 7-9: “Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей…”
Поводження фарисеїв з батьками не було проявом їхньої любові до Бога. Воно було проявом їхнього лицемірства. “Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме…” каже Господь (Ів.14:23). Наша любов до Бога проявляється в тому, як ми ставимось до Його слова.
Подібно до фарисеїв ми також схильні придумувати собі власні правила і традиції і іноді шануємо їх більше за Боже слово. Ми звикаємо до певного порядку, певної схеми в служінні церкви, в своєму житті і покладаємось на оманливе відчуття стабільності. Людина чи якісь події, чи пропозиції до змін, які не вписуються в цю звичну схему, завжди будуть викликати в нас роздратування і невдоволення.
Подібно до фарисеїв ми схильні придумувати собі якісь ніби-то “духовні” справи, щоб ними замінити те, чого Господь явно вимагає від нас. Наприклад, придумувати собі якісь справи в церкві, щоб не йти додому, бо посварився з дружиною.
Подібно до фарисеїв ми схильні придумати для себе набір правил (не пити, не палити, не лаятись, гарно вдягатись, слухати правильну музику) і слідувати цим правилам, і бути задоволеними собою, замість того, щоб слідувати принципам, які заставляють нас думати, аналізувати своє серце і Писання. Звичайно, є певні речі, яких не потрібно робити в жодному разі, якщо ми хочемо зберегти свої серця чистими, мова не про те. Мова про те, що не можна звести своє християнське життя до набору правил.
Який плід такої діяльності, такої підміни? Одне слово: “надаремне”. Фарисеї робили так багато всього: постили двічі на тиждень, давали десятину з того, з чого не було потрібно. Милися, коли треба і не треба. Але що каже Бог? — Він каже: “Мені це все не потрібно. Ви даремно марнуєте свій час, своє життя”. Як страшно прожити таке життя, обернутися і зрозуміти, що все те було надаремно, що всі ці зусилля гроша ламаного не варті.
Подивіться вірші 10-11: “І Він покликав народ, і промовив до нього: Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить”.
В цих віршах Ісус пояснює що таке чисте та нечисте. У віршах 17,18 Ісус ще більше розкриває цю тему: “Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину”
В розумінні фарисеїв, так само і учнів Ісуса релігійна нечистота була пов’язана з якимось зовнішнім впливом: ти з’їв щось нечисте, доторкнувся до чогось нечистого і сам став нечистим. Звідки в них взялась таке розуміння? — зі СЗ, звичайно.
В СЗ Бог вчив Свій народ, що є “чисте” і є “нечисте”. Бог чистий і ті, хто приходить до Нього також мають бути чисті. А є нечисте. І нечистий не може увійти в Божу присутність. Нечистий — це той, хто назовні, за станом. Нечистий це той, хто не може увійти в зібрання Господнє і поклонятися Богу разом з народом Божим. Нечистий — це відділений від Бога.
Як Бог вчив Свій народ цим поняттям “чистого” та “нечистого”? — через прості, зрозумілі, видимі речі. Нечистою, недостойною поклоніння, людину робило декілька речей: дотик до мертвого тіла, різні заразні захворювання шкіри, грибок на одязі, предметах та будівлях, будь які виділення з тіла (природні чи патологічні) і останнє — вживання в їжу продуктів, які вважалися нечистими.
Фізична нечистота, сморід, огидні заразні вавки, усілякі речі якими ми бридимось відділяють людину від інших. Нам не приємно спілкуватись чи дотикатись до того, хто так виглядає. Хвороби і виразки спотворюють образ людини. Тож не дивно, що Бог взяв саме ці речі, щоб показати Своєму народу, як діє гріх, як гріх спотворює людину, занечищує її, руйнує, вбиває, робить огидною для інших і для Бога.
Але тепер Ісус переходить від образів, бо СЗ даний нам як образ, до суті. Він каже: насправді, не зовнішнє нас робить нечистими, а внутрішнє. Не їжа чи дотик до нечистого, а гріхи, злі наміри серця. Ось, де народжується нечистота. Ось де народжується те, що справді огидно в очах Господніх, в людському серці.
Напевне ви чули фразу: “Бог ненавидить гріх, але любить грішника”. Це правда. Писання свідчить про це. Про те, що Бог ненавидить гріх і про те, що Він полюбив нас і Христос Ісус умер за нас, коли ми були ще грішниками. Але в нас тут є небезпека почати розглядати людину окремо від її вчинків. Ніби людина сама по собі добра і красіва, а от гріх, тобто щось зовнішнє, змушує її робити погані вчинки.
Як було би добре, якби нечистота, гріх були чимось зовнішнім: потер і відстало. Але ні, ми робимо злі речі не тому, що світ в якому ми живемо злий, не через погане виховання, не через бідність і не тому, що хтось колись неправильно з нами повівся. Чому ми робимо злі речі? — бо маємо злі серця. Що таке “серце” в Біблійній мові? — це осердя того, чим людина є, центр її особистості. І ось це серце, сама глибока сутність людини хоче гріха і чинить гріх.
Подивіться вірші 19-20: “Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини!”
Що ти бачиш, коли заглядаєш в своє серце? Як добре було фарисеям жити в щасливому незнанні: помив руки і все в тебе вже добре, вже чистий. А нам що робити? — “Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства?” (1Кор.6:9). Знаємо, звичайно. Вода може змити зовнішню нечистоту. Ти можеш випрати одежу, вмитись і причепуритись. Такий гарний будеш, хоч із лиця воду пий. Але що з того, коли всередині тебе працює фабрика, яка весь час генерує огидне?
Як нам досягти чистоти? — ніяк. Тільки Бог може очистити наші серця і звільнити нас від усілякої неправди. Коли ми приходимо до Христа з вірою і каяттям, визнаючи свою нечистоту, свої гріхи, Він очищує нас: “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9).
Те, що не могла змити вода, змила Кров Христа. З Христом повелися як з нечистим, розп’яли Його назовні, поза табором, на нечистому пагорбі, щоб ми могли приступити до Бога “з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!” (Євр.10:19). Те, що не могли змінити ми, змінює в нас Господь. Обіцянка Нового Заповіту в Крові Христа звучить для нас так: “Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!” (Євр.10:16,17). Ісус виконав закони про чисте, в Ньому ми є “чистими”, тож приступаймо до Нього.
(п. Йонатан)