head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Родовід від Авраама до Давида” (Від Матвія 1:2-6а)

Родовід від Авраама до Давида

Від Матфія 1:2-6а

Ключовий вірш 1:2а : “Авраам породив Ісака…”

У всього є своя історія. У кожного з вас є Своя історія. У міста Києва також є своя історія. І у Божого спасіння є своя історія. У цій історії були свої етапи. У своєму Євангелії Матфій виділяє 3 таких етапи. Сьогодні ми розглянемо перший із них – від Авраама до Давида. Він включає цілих чотирнадцять родів – чотирнадцять сімей, яких Бог так чи інакше задіяв у Своїй викупній історії. Життя деяких з цих людей описані досить детально – наприклад Авраама, Ісака та Якова. Про життя інших ми знаємо досить небагато – як то про Фареса, Есрома чи Арама. Але кожен з них важливий, тому що був задіяний Богом у самій великій справі усіх часів і народів – спасінні людства. За кожним з цих імен стоїть життя, наповнене стражданнями і радостями, духовними підйомами і падіннями. За кожним з них стоїть своя історія. Історія – це Божа наука. Кажуть, найважливіша після теології. У цій історії також відбувались свої кровопролитні битви, які проходили, як правило, у людських серцях.

Звичайно, нам, українцям, не так просто читати на перший погляд нудний родовід із 14 імен. Читаючи цей перелік імен, ми підсвідомо воліємо, щоб він якнайшвидше закінчився, і хочемо нарешті почути різдвяну звістку про народження Ісуса, яку принесли ангели. Або ж у нас виникає бажання натомість вивчити життя якихось інших видатних людей, наприклад 14 видатних українців – Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, звичайно, та інших. Але якщо ми пропустимо цей родовід, то втратимо те важливе, що хотів передати нам Матфій. Щоб проникнути у глибину цього слова нам потрібно зрозуміти, як мислили євреї. У нашій культурі ми говоримо про рідню відірвано від нас самих. Є я, а є моя рідня. Це – різні речі. Євреї ж оцінювали людину по тому, з якого вона роду, хто її батьки, предки, родичі. Цей родовід був частиною людини. З цим можна посперечатися, але у євреїв було так. Для єврея відкрити свій родовід – це як відкрити своє серце. І ап. Матфій, який писав це євангеліє для Євреїв, звертається на зрозумілій для них мові. Цей родовід показує, що з самого початку Ісус є відкритим для кожного. Ісус одразу говорить навіть випадковому гостю Біблії найсокровенніші речі – Свій родовід.

У одному джерелі (http://credo.pro/) автор наводить такий приклад: уявіть, що ви зустрічаєте малознайому людину і вона в ненав’язливій формі ділиться найпотаємнішим: «Мій дідусь віддав до гарема свою дружину, мою бабку, і намагався вбити свого сина (Авраам). А інший дідусь обманув батька і брата, а потім утікав від свекра. Взагалі він був дуже хитрий і брехливий (Яків). А ще один переспав із моєю бабкою, вважаючи, що вона повія. Вона зачала дитя від діда, і це її врятувало від каменування (Юда і Тамар). А ще один зґвалтував свою майбутню дружину, теж мою бабку, та вбив її тодішнього чоловіка, до того ж дуже підступно і підло (Давид і Вірсавія)». І це тільки початок історії! Чи є в нашому оточенні людина, яка щира з нами настільки і з якою ми можемо бути настільки щирими? Ці визнання Ісуса збуджують у нас вдячність та щирість у відповідь. Частину цих історій ми розглянемо сьогодні.

Подивіться на вірш 2: «Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова…» Авраама, Ісак та Яків – це патріархи віри. Через Авраама Бог дав початок вибраному Божому народу. Авраам любив Бога понад усе, і Бог не соромився називати Себе Богом Авраама. Ісак – це миротворець. Через Якова Бог поставив 12 колін. Ісус Христос до навіки засуджених: «Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть…» (Лк.13:28). Постаті Авраама, Ісака та Якова дуже відомі – навіть грішники, які підуть у пекло, зможуть розгледіти їх у Царстві Божім!

Серед 12 синів Якова особливим чином виділяється Йосип, якого брати продали у Єгипетське рабство. Йосип не лише зумів вижити там, але і став другою людиною після фараона у могутньому на той час Єгипті. Бог використав Йосипа щоб спасти Єврейський народ від голоду, привівши у Єгипетську землю. У цій землі невеликий на той  час народ – усього кілька десятків людей, примножився до 2 мільйонів. Йосип прожив гарне життя, його називають тінню Ісуса Христа. Але в родовід Христа включений не він, а його старший брат Юда (2-3). Подивіться на вірші 2б-3а: «… а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари». Саме Юда запропонував продати Йосипа, свого брата, у рабство. Дуже дивно, що такий негідник став одним із предків Ісуса Христа. Після цього життя Юди, як то кажуть, пішло по похилій (Бут.38). Він відійшов від своїх братів і став жити серед Хананеїв, імовірно тому що його брати були свідками того, як Юда продав у рабство свого брата, і Юда не міг простити сам себе за цей гріх. Він мав жити з ним до кінця життя. Там, у ханаанській землі, Юда одружився, і у нього народилося 3 сини – Ер, Онан і Шела. Здавалося, життя налагоджувалося. Для свого першого сина Юда взяв дружину – Тамару, саме її ім’я згадується у 3-ому вірші. Але Ер згодом помер. По законам того часу, Тамара стала дружиною другого Юдиного сина – Онана. Але і той згодом помер. Біблія вказує навіть причину смерті цих юнаків – вони були невгодні перед Богом. Сам не маючи правильних стосунків з Богом, Юда не зміг і виховати своїх дітей. Згодом померла і Юдина жінка. Здавалося, на Юдин дім накладене якесь прокляття. Юда не видав Тамару заміж за свого третього сина. а відіслав її до дому свого батька. Скоріше за все Юда боявся, що помре і його третій син.

З часом третій син Юди, Шела, виріс, але Тамару не віддали за нього заміж. І Юда не збирався цього робити. У той час жінка практично не мала ніяких прав. Вона ніяк не могла за себе постояти. З іншої сторони, живучи в домі свого батька, Тамара відчувала себе зрадженою, самотньою і нікому не потрібною. У неї не було чоловіка, не було сім’ї і не було дітей. І тоді Тамара прийняла рішення продовжити рід Юди. Вона перевділася повією і сіла на тому місті, повз яке проходив її свекор Юда. Юра пішов і переспав з нею, не знаючи, що це – його невістка. Тут ми бачимо, що Юда опустився на саме дно. Тамара завагітніла, і народила двох синів – Фареса та Зару. Пізніше Юда, завдяки Йосипу, розкаявся і змінився. Колись він продав свого брата у рабство, тепер був готовий уже за іншого брата сам піти у рабство. Бог прийняв віру Юди і включив його до Своєї викупної історії. Звичайно, ми не знаємо, чи знала Тамара на той час про Божу викупну історію, і що рід Юди має продовжити її. Скоріше за все ні. Але вона була вірною. Рід Юди не був дуже добрий в цілому, і не був добрий в ставленні до неї. Фактично Юда підманув її, прогнавши до дому її батька. Але Тамара лишилася вірною його сім’ї. Біблія ніде не засуджує її поступку. Вона вчинила так не через хіть, а через свою вірність. Бог високо оцінив її вірність і включив її до Своєї викупної історії.

Подивіться на вірш 5а: «Салмон же породив Вооза від Рахави». Ми перенесемося через кілька поколінь вперед від Юди до того часу, коли Ізраїльтяни стояли на границі обіцяної Богом землі – Ханаану, і готувалися до її завоювання (Ісус Навин 2). Головнокомандувач Ісус Навин послав двох шпигунів, які в Біблії люб’язно названі таємними відвідувачами, щоб отримати розвідінформацію про ворога. Ці двоє шпигунів зупинилися в домі однієї блудниці, яку звали Рахав. Саме її ім’я ми зустрічаємо у 5-ому вірші. Зупинитися в домі блудниці можливо це була не краща стратегія для шпигунів. Їх місцеперебування скоро було викрите, і місцевий цар послав за ними своїх бойовиків. Але Рахав сховала шпигунів і не видала їх. Потім, коли бойовики пішли, вона розповіла цим двом людям про причину свого вчинку. Вона знала, що Господь дав цей край Своєму народові. Вона знала про те, що Господь провів свій народ через Червоне море. І вона знала ще про деякі перемоги, які Бог вчинив для Свого народу. Одним словом вона вірила, що Бог – це Творець і Управитель цього світу. Він благословляє того, хто кориться Йому, і карає хто стоїть у Нього на шляху. Ця жінка не мала багато інформації. Але навіть з того, що вона знала, у критичний момент свого життя вона прийняла рішення стояти на стороні Бога. Вона знала, що якщо цар дізнається про її вчинок, то її стратять. Але ще більше вона боялася стати на шляху Самого Бога. Її сповідь сильно зміцнила Ізраїльтян. Вони дізналися про те, що місцеві народи тремтять через страх перед Богом. Вони зміцнилися у вірі в те, що Господь віддав цю землю для них і що вони таки завоюють її.

Коли Ізраїльтяни брали місто Єрихон, Рахав повісила у себе на вікні червоного шнурка. Завдяки йому Рахав та її родина були збережені. Пізніше Рахав вийшла заміж за Салмона і стала частиною Божої історії. Кажуть, що можливо Салмон був одним із тих двох розвідників, яких послав Ісус Навин. У книзі Євр.11:31 написано: «Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів». Євр.11 – це зал героїв віри, і Рахав причислена до них. Вона мала віру у Всемогутнього Бога. Завдяки цій вірі вона не згинула, більше того, вона стала джерелом благословіння для багатьох, тому що в її потомках народився Ісус Христос.

Подивіться на вірш 5б: «… а Вооз породив Йовіда від Рути». Третьою героїнею цього родоводу є Рут. Про неї відомо більше, ніж про перших двох жінок, про неї написана ціла книга у Старому Заповіті, яка так і названа – «книга Рут». Події у цій книзі мали місце у час Суддів. В цей час в Ізраїлі був і духовний, і фізичний голод. Одна юдейська сім’я – чоловіка звали Елімелех, жінку – Ноомі жили у Віфлеємі. Віфлеєм означає «дім хліба», але у той важкий час цей дім був порожнім. Спасаючись від голоду вони пішли у землю Моавітян. Але життя на чужині не склалося. Спочатку помер чоловік Ноомі. Двоє її синів взяли дружин, одну звали Орпа, іншу – Рут. Але згодом померли і обидва сини Ноомі. Так Ноомі лишилася сама з двома невістками. Через 10 років Ноомі почула, що Бог змилостився над Своїм народом і дав хліб, і вирішила повернутися у Віфлеєм. Вона запропонувала своїм невісткам повернутися додому і знайти собі чоловіків. Орпа так і зробила. Але Рут відмовилася. Вона сказала: «Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог» (Рут 1:16). Тут добре видно, що за ці 10 років, що Рут жила з Ноомі, вона повірила в Бога Ізраїля і прийняла його своїм Богом. У Моаві були якісь свої боги. Але ніхто з них не міг зрівнятися з Богом Ізраїля. Рут вирішила піти з Ноомі в чужу для себе землю і чужий народ. Вона не знала, чи захоче там хто взяти в дружини Моавітянку. Вона довірила Богові Ізраїля своє життя. Як пізніше сказав Боаз, її чоловік, Рут прийшла «сховатися під Божими крилами» (Рут 2:12). Пізніше, Бог благословив Рут і дав їй гарного чоловіка Боаза і зробив її прабабусею царя Давида.

Таким чином у першому етапі викупної історії – від Авраама до Давида, ап. Матфій включив трьох жінок. Сам факт включення жінок до родоводу був чимось дуже незвичайним. У ті часи жінка – це була власність чоловіка, у неї не було права голосу, їх не включали у перепис. Більше того, Матфій міг включити до родоводу Ісуса, скажімо, поважну Сару – дружину Авраама, чи Ревеку – дружину Ісака, чи Лію – дружину Якова, яку вважають матір’ю Ізраїльського народу. Але Матфій включив Тамару, Рахав та Рут. Усі вони були язичницями, більше того, Рахав була повією, а вчинки Тамари викликають багато питань. Що ж Матфій хотів сказати через це?

По-перше, Божа викупна історія – це Його історія. Цю історію спланував і здійснив Сам Бога. Це не історія ідеальних чи достойних людей. Це Божа історія, це історія людей, яких Бог Сам побажав включити до неї. І кожен з цих людей включений туди виключно по Божій благодаті, а не по своїм заслугам. Коли наша сім’я розширяється – скажімо коли син одружується, ми хочемо щоб це була достойна дівчина. Але Бог включив до Своєї сім’ї брехунів, боягузів, зрадників, вбивць і повій. Сам Матфій, автор цього Євангелія, був митарем – це означає, що він був зрадником і злодюгою. Його ненавидів і власний народ, і Римляни, тому що зрадників усі ненавидять. Але Христос покликав Його слідувати за Собою і зробив одним із 12 учнів. Матфій добре зрозумів, що таке Божа благодать. Ми, християни, є також спадкоємцями Авраама по вірі, і нас Бог включив до Своєї сім’ї. Божа історія – це історія Його благодаті.

По-друге, Бог здійснює цю історію через людей. Усі ці 14 поколінь – дуже цінні, тому що Бог використав їх у Своїй історії. Через приклади деяких з них ми побачили, що все ж таки це були незвичайні люди. У критичні моменти свого життя вони приймали рішення залишатися на Божій стороні. Іншими словами, вони мали віру в Бога. І Бог щедро благословив їх віру. Віру добре видно і вона діє, коли людина знаходиться у критичній ситуації, коли вона має прийняти рішення, зробити виріб. Хай Господь допоможе Вам стояти на Його стороні у такий час!

Ми також бачимо, що Божа історія – це довга історія, яка включає 3 р. по 14 – усього 42 покоління (1:17). Великі справи не робляться за один день, чи навіть один рік. Бог ростив 42 покоління людей, перш ніж послати у наш світ Спасителя Ісуса. Зараз у нашій країні є величезний попит на зміни. Люди очікують змін – справедливих судів і реального осуду корупціонерів, гарних доріг, зрозумілих та прозорих законів. Але як виявилося ці зміни впираються у грішну людську природу – не лише у грішну природу народних депутатів і чиновників, але у грішну природу кожної окремої людини. А люди змінюються дуже повільно. У цей час нам варто запастися терпінням і почати зміни з себе.

За родоводом цього слова ми побачили не лише 14 імен. За цими іменами стоїть Бог, Який здійснює Свою викупну роботу. За ними ми побачили Христа, Який відкритий для нас. Матфій відкриває нам двері Євангелії. Він відкриває шлях до Христа, Божу благодать і Божу любов. Він запрошує нас увійти.

(п. Яків)