Вивчення Біблії: Проповідь “Рішення Ісуса” (Від Матвія 14:1-14)

Рішення Ісуса

Від Матвія 14:1-14

Ключовий вірш 14 : “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив”

Сьогоднішнє слово ми вивчали не часто. Воно дуже просте з точки зору подій, йдеться про смерть Івана Хрестителя. Але воно складне з точки зору того, чого з нього можна навчитися. Але це слово безпосередньо пов’язане з наступними подіями: насиченням 5000 п’ятьма хлібами та двома рибками. Якщо ви пам’ятаєте, то насичення 5000 чоловік — це єдина подія, крім смерті й воскресіння Ісуса, що описується у всіх чотирьох Євангеліях, тобто вона дуже важлива. А сьогоднішнє слово, тобто смерть Івана Хрестителя і рішення Ісуса, як служити людям, дає контекст і ключ до розуміння, що сталося при насиченні 5000 людей. Це не просте слово, це тверда їжа, але дуже важлива. Тому закликаю всіх дуже уважно поставитися до цих подій.

1. Смерть Івана Хрестителя (1-11)

Подивіться вірші 1,2: “Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…”. Що відбувалося? Ірод чотиривласник почув чутки про Ісуса. Не смерть Івана Хрестителя, а те, що Ірод почув чутки про Ісуса. Коли це відбувалося? Після того, як Ісуса не прийняли в Назареті. В Євангеліях від Марка й від Луки ми читаємо, що після несприйняття Ісуса в Назареті та перед тим, як нагодувати 5000, Ісус відправив 12 Апостолів проповідувати в різні міста. Проповідь Апостолів була дуже успішною, так що навіть демони корилися їм, та ім’я Ісуса стало відомим в усіх містах. Про Ісуса почало ходити багато чуток, а люди багато пересуджували між собою, хто такий Ісус. Такі чутки дійшли навіть до царя Ірода. Що зробив цар? Він висловив своє ставлення до Ісуса: “Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…”

Цікаво, що серед народу не було однієї усталеної думки про Ісуса. Хтось вважав Ісуса за Івана Хрестителя, хтось за Іллю, хтось за одного з давніх пророків. Фарисеї вважали його неправдивим вчителем, та тим, хто виганяє бісів силою бісівського князя. Никодим вважав Ісуса вчителем, що від Бога прийшов. Багатий юнак вважав Ісуса за благого вчителя. Деякі, мабуть, надіялися, що Ісус — обіцяний Месія, але це не точно. Мабуть, всі ці чутки були донесені до Ірода, і він мав би сумніватися, хто такий Ісус, але сам Ірод не мав жодних сумнівів про Ісуса. Він був впевнений, що це Іван Хреститель воскрес з мертвих, саме тому він творить чуда. Люди сумнівалися, але цар був впевнений: Ісус — це точно те. Хоча це було хибне твердження, але впевненість Ірода вражає. Звідки вона взялася?

Вірші з 3 по 12 докладно описують смерть Івана Хрестителя. В Євангелії від Марка там описано ще детальніше, потім самі прочитаєте. Виявляється, це цар Ірод (Антипа) вбив Івана Хрестителя. Спочатку Ірод Антипа одружився з Іродіядою, дружиною свого брата Ірода-Пилипа. Ірод Антипа був сином царя Ірода 1, що винищив немовлят в Віфлеємі, а Іродіяда — онука того самого Ірода 1. Це був потрійний переступ закону: не можна було брати розведену жінку при живому чоловікові, це був перелюб, не можна було брати дружину брата, а також не можна було брати за себе свою близьку родичку, тому що Іродіяда була небогою Ірода. Хоча ці закони не дуже суворо дотримувалися в Ізраїлі, але “три в одному флаконі” тим більше, коли це робить цар — це вже занадто. Іван Хреститель публічно викрив гріх царя, чим викликав лють як самого Ірода, так і цариці Іродіяди. Ірод ув’язнив Івана і хотів заподіяти йому смерть, але боявся народу, бо всі вважали його за пророка. В Євангелії від Марка сказано, що більше Іванової смерті прагнула Іродіяда, а сам Ірод боявся Івана як Божого пророка, слухав його, і хоча приходив в жах від слів Івана, але часто слухав його. Мабуть, там було все разом: Ірод мав і забобонний жах перед Іваном, і мав його за блазня, і Іродіяда лютилася на Івана, і сам Ірод планував вбити Івана, і одночасно побоювався заворушень в народі. Так чи інакше, але Ірод деякий час тримав Івана у в’язниці.

Одного разу настав слушний час: був день народження Ірода і він робив гостину. В той час Іродіядина дочка танцювала перед гостями й догодила Іродові. Ірод з клятвою обіцявся дати дівчині все, що вона захоче, навіть відписати половину царства. Тоді дівчина, намовлена матір’ю, просила тут і зараз, перед свідками-гостями, отримати на полумиску голову Івана Хрестителя.

Подивіться вірші 9-11: “І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.  І послав стяти Івана в в’язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері…” Хоча цар засмутився, але віддав наказ і вбив Івана.

Що ми тут бачимо про Ірода? Я думаю, що тут видно головну рису характеру Ірода: страх. Він боявся, коли Іван викривав його гріх. Він боявся своєї дружини, що надокучала йому з приводу Івана. Він жахався проповідей Івана у в’язниці, боявся думки людей і боявся думки гостей на святі. Страх Ірода — не благоговійний страх прощеного грішника перед Богом, це забобонний жах грішника, залишеного Богом сам на сам зі світом. Хоча він ненавидить Івана, ненавидить його слова про гріх, але не може вбити, тому що є жах: коли я вб’ю божого чоловіка, то зі мною точно станеться щось погане, можливо люди повстануть. Сам не знаю, що може статися, але щось погане обов’язково станеться. Тому життя Ірода — постійне очікування відплати: за перелюб, за хіть, за вбивство. Мабуть, і сама вимога дочки Іродіяди була сприйнята ним як відплата за якісь переступи в минулому: ось тепер я в безвихідному становищі, я вимушений робити те, що не хочу, це точно мені відплата за цю жінку. Так само сталося з чутками про Ісуса: Ірод постійно очікував відплати за вбивство Божого слуги, тому, як тільки почув про чуда Ісуса він точно зрозумів: ось, це точно воно, це Іван Хреститель, він воскрес з мертвих, ось, він робить чуда і тепер буде мені мститися, а я вже йому нічого не можу заподіяти.

Жити в постійному страху відплати за гріхи — це пекло. Тоді навіть цар не в силах сам вирішувати, що робити. Вже не Ірод вирішував, що йому робити, інші люди, використовуючи його страх, штовхали його робити те або те, а він не мав сили опиратися. Він навіть не збагнув, що вихід є. Що може бути простіше, ніж сказати дівчині: “помилувати чи стратити — це не твоя компетенція, я обіцяв дати тобі половину царства, а не право царя виносити вирок”. Скажи так і все — він виконав обіцянку і перед всіма гостями виявився царем, в не тюхтієм, яким навіть дівча маніпулює. Але страх осоромитися перед людьми та очікування відплати, зробили його дурним.

Я думаю, кожен з нас відчував, як тяжко жити, коли страх керує нами. Страшно, що хтось взнає про мої гріхи. Страшно, що хтось використає це знання, щоб керувати мною. Страшно, що десь в сейфі, або в файлі на диску є компромат на мене, і одного часу хтось дістане його і скаже: подивись, що в мене є. Але ми можемо домовитись, зроби тільки ось це. Життя в постійному очікуванні відплати за колишню провину — це пекло. Тому ми постійно маємо дякувати Господові, що спас нас від такого життя в осуді й страху. Хто забув, що це значить, інколи пригадуйте, щоб дякувати й розуміти невіруючих.

2. Рішення Ісуса (12-14)

Подивіться вірші 12,13: “А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним.”

Як відреагували учні Івана Хрестителя на смерть вчителя. “А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.” Вони поховали тіло Івана і прийшли до Ісуса зі звісткою. Мабуть, учнів не було багато, лише декілька чоловіків. Вони віддали вчителю останню шану й далі не знали що робити. Очевидно, вони були засмучені й втратили напрямок в житті. Вони прийшли до Ісуса й звістили Його про всі ці події.

Як відреагували люди на смерть Івана? До Івана приходило хреститися багато людей. Може вони підняли повстання, якого так боявся Ірод? Юдеї часто повставали, і про це було відомо і перським царям, і грецьким і римським. Коли запусто, заради розваги, вбили великого пророка, що мав велику популярність, що сталося? Подивіться уважно. Не сталося нічого. Зовсім нічого. Всі ті люди, що приходили до Івана на Йордан, що сповідували свої гріхи й хрестилися, просто не зробили взагалі нічого. Звичайно, протестувати в першому столітті в Юдеї це зовсім не те саме, що в 2019 році в Києві чи в Парижі, але не сталося взагалі нічого. Людям це було не цікаво, вони просто продовжували робити свої буденні справи. Навіть на похорон прийшли тільки декілька вірних учнів.

Як відреагував Ісус? “Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє.” В інших Євангеліях сказано, що саме в той час учні повернулися з місіонерської подорожі, і ми зазвичай кажемо, що Ісус хотів провести час з учнями. Це правильно, але в Євангелії від Матвія також видно, що Ісус хотів побути на самоті. Мабуть, Ісус хотів отримати від Отця відповідь, що Він має робити. Ми не знаємо, які думки були у Ісуса, але ми точно знаємо, як би ми думали на місці Ісуса. У мене б, особисто, точно виникли б сумніви, чи треба продовжувати щось робити з цими людьми. Сьогодні вони всі йдуть каятися на Йордан, а завтра навіть не приходять на похорон. Сьогодні вони кричать “осанна, Сине Давидів”, а завтра “розіпни Його”. Іван проповідував їм покаяння, а коли його вбили через викриття гріхів царя, то хоч один з тих, хто слухав Івана, вирішив сам не грішити? Ці люди були безвідповідальні та егоїстичні. Ви чули мем “тут вже нічого не змінити, Господь, жгі”? Значить, безнадійно. Це про цих людей. У мене б на місці Ісуса точно виникли б сумніви: чи варто заради таких людей йти на хрест? Ось, вони зараз прибігли з різних міст, але чи хочуть вони слухати, чи тільки щоб уздоровитися? Бог понад 2000 років виховував Свій народ, але чи вони слухаються? Може варто просто залишити їх, а самому повернутися на Небеса?

Яке рішення прийняв Ісус? Вірш 14: “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.” Амінь! Ісус змилосердивсь над ними. Ісус змилосердивсь над ними не тому що в них була якась надія, якийсь знак, що вони можуть змінитися, а тому, що Бог милосердний.

У братів Стругацьких є повість “Трудно бути Богом”. Там є діалог між лікарем Будахом, і доном Руматой. Хто не читав, там Румата пропонує Будаху дати пораду Богу, як зробити світ краще, той дає одну пораду за іншою, а Румата кожен раз показує, що це не зробить тільки гірше. В решті решт Будах нічого не може порадити Богу. Далі мовою оригіналу.

“Будах, сморщив лоб, молчал обдумывая. Румата ждал. За окном снова тоскливо заскрипели подводы. Будах тихо проговорил:

– Тогда, господи, сотри нас с лица земли и создай заново более совершенными… или, еще лучше, оставь нас и дай нам идти своей дорогой.

– Сердце мое полно жалости, – медленно сказал Румата. – Я не могу этого сделать.”

“Моє серце сповнено жалості, Я не можу вас залишити” – це серце Ісуса. І це Євангеліє для нас. Те, що Ісус не залишив таких грішників, то наша надія.

Ще раз подивіться вірш 14. “І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив.” Ісус уздоровив тих, хто потребував зцілення. Але Ісус зробив більше. На відміну від дона Румати, Він не безпорадно дивився на зло цього світу. Він зробив дві речі, які не пропонував Будах і які не робив Румата.

Перше — Ісус став навчати. Про це буде докладно наступного разу, а зараз коротко. Навчати, виховувати Божий народ — це шлях на тисячоліття. Але це єдиний шлях, який реально дає результат. М. Петро раніше багато розказував, що коли він був студентом, то багато брав участь у студентських заворушеннях, але Самуїл Лі завжди навчав, що треба вивчати Біблію, змінити країну можна не протестами, а Біблією. Чесно кажучи, мені завжди це здавалося якось не так, це що, треба по 10 років виховувати одного учня і ще невідомо, чи буде він вихований? І за скільки часу це можна змінити? Що, треба 40 років ходити по пустелі? Але тепер я розумію, що це було правильно. Країну і суспільство можна змінити тільки Словом Бога та надією Бога. Так, це довгий шлях. У нас інколи кажуть, що Україна 27 років вже ходить по пустелі, залишилося ще 13. А їм відповідають: ні, тільки 5 років, залишилося ще 35. Це смішно і занадто оптимістично. Від Мойсея до Христа пройшло не 40 років, а 1,5 тисячі років, і весь цей час Господь виховував Свій народ. Сорок років — лише найперший етап навчання. І пустиня, і життя в Краї, і виселення в Вавілон, і повернення з Вавілону, і відбудова Храму, і життя без пророків, все це було виховання Бога. Подумайте, Всемогутній Бог, що за шість днів створив небо й землю, потратив півтори тисячі років, щоб підготувати народ прийняти Христа, і то, не всі прийняли. Мабуть, швидше просто неможливо. І ще 2000 років, щоб готувати церкву, і ще невідомо скільки треба далі навчати, виховувати й готувати. Але навіть для Бога навчати — це єдиний дієвий шлях. Навчати, виховувати, самим навчатися — це єдиний для нас шлях. І для України також. Не очікуйте, що через 13, чи 35 років “бац”, і Україна стане землею обіцяною, краще за Англію, Америку, чи, хоча б Польщу. “Бац” не буде. Але може бути краще, ніж зараз. А може бути значно гірше, якщо не будемо вчитися, а будемо прогулювати уроки. Не можна розстріляти всіх корупціонерів, це не працює. В Китаї 40 років розстрілюють, а їх не стає менше. Мріяти про те, що прийде новий президент “бац” і викоренить корупцію — це прогулювати уроки. Не можна взяти все й розділити, вже робили, буде значно гірше. Так само неможливо вірити, що “бац” і Україна сама собою стане царством священиків і народом святим. Мріяти при це — це також прогулювати уроки. Само собою нічого не станеться. Єдине що можливо — вивчати Біблію, жити відповідно, і навчати так інших. Самим жити чесно, самим бути відповідальними, самим виховувати дітей в страсі Бога, самим допомагати іншим, самим мати надію на Ісуса і давати таку надію іншим. Інакше ніяк. І треба усвідомлювати, що ми самі не побачимо великих плодів, тільки невеликі. Але у нас є велика обіцянка Ісуса — Він не залишить нас самих йти весь цей шлях. Кожної неділі ми читаємо слова “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”. Ісус обіцяв, що буде з нами весь цей довгий шлях виховання, до самого кінця віку.

Друге, що зробив Ісус — Він пішов на хрест. Цим Він змінив світ. Це окрема тема, єдине що скажу — без хреста Ісуса ніяке навчання і виховання Бога нам не допоможе. Тільки коли жертва Ісуса змінює нашу сутність, тоді виховання Бога приносить плід.

Сьогоднішнє слово — це не про Ірода, не про Івана Хрестителя, не про народ. Це про нас. І про Євангеліє. Ми легко можемо бути Іродом. Якщо не маємо прощення гріхів, то будемо жити в пеклі, очікуючи відплати за наші гріхи. Тоді ми так само легко, як Ірод, будемо вбивати чи то словом, чи ділом, чи бездією. Нам так само легко бути безвідповідальними та егоїстичними, як народ. Якщо ми не матимемо надії в Царстві Бога, то як ті люди, що ходили за Ісусом, будемо як вівці, що не мають пастиря. Але Євангеліє в тому, що, попри все, Ісус вирішив змилосердитись над нами. Ісус з милості до нас вирішив піти на хрест, щоб спасти нас. Він також вирішив навчати нас, і не залишити нас навіть до кінця світу, щоб змінити нас, і щоб Царство Боже прийшло на землю.

Ми не можемо, і це непотрібно, розділити з Ісусом Його хрест смерті на викуплення гріхів. Але ми можемо розділити з Ісусом хрест навчання й місії в цьому світі, щоб Його Царство було й на землі, як на небі.

(п. Авраам Влад)