Вивчення Біблії: Проповідь “Притча про двох синів” (Від Матвія 21:28-32)

ПРИТЧА ПРО ДВОХ СИНІВ

Від Матвія 21:28-32

Ключовий вірш 21:31 : “Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство”

В минулих уривках ми вивчали, як Ісус повиганяв покупців та продавців із храму. Первосвященики та старшини були вражені Його силою та владою, прийшли до Нього та запитали, якою владою Ісус це вчинив. Ісус поставив їм зустрічне запитання: «Звідки було Іванове хрещення: із неба, чи від людей?» Первосвященики знали, що із неба. Але вони боялися людей, тому відповіли: «Ми не знаємо». Вони були лицемірними та хитрими. Не дуже приємно мати справу із такими людьми. Однак що дивовижно, це те що Ісус любив їх, мав надію на них і продовжував терпеливо запрошувати їх до Свого Царства.

Прочитаємо вірші 28-30:

28 А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!

29 А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов.

30 І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов.

У цих віршах Ісус розповідає первосвященикам та старшим притчу. Він не каже їм зразу: «Ви – страшні грішники, Вам потрібно розкаятись, інакше Ви усі попадете у пекло!» Ні, спочатку Він розповідає їх притчу. Намагається донести їм Боже слово таким чином, щоб вони зрозуміли. У одного батька було двоє синів. У них самих напевно також були сини. Він просить їх піти попрацювати у його винограднику. І в них були виноградники! Така робота – це велике благословіння. У той час виноград був однією з основних сільськогосподарських культур в Ізраїлі, він плодів виноградника залежав їх добробут. Один син відповів батькові дуже гарно: «Готовий, панотче». Він знав правильну відповідь. Скоріше за все він знав усі правильні відповіді. Однак це були лише слова. Він не пішов працювати, і не зробив нічого. Інший син на початку відповів досить жорстко: «Я не хочу!» Але потім розкаявся, пішов і зробив те що мав. Потім Ісус запитує їх. Подивимося на 31-ий вірш: «Котрий же з двох учинив волю батькову?» Оскільки ця притча була безособова, то первосвященики та старші без проблем відповіли на це запитання: «Останній». Так, дійсно, останній син, який пішов і працював у винограднику, виконав волю батька, бо саме про це батько його і просив.

І лише після цього Ісус їм дорікає. Подивіться на вірш 31б: «Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство». Хто такі митники та блудодійки? Це люди, які у той час знаходилися на самому дні суспільства. Митники – це люди, зрадили свій народ і працювали на римлян. Римляни були загарбниками, які окупували їхню країну. Євреї ненавиділи римлян, але зрадників вважали гіршими за загарбників. Тому у переліку людей, які знаходяться на дні суспільства, вказані не загарбники римляни, а зрадники митники. В цей перелік попали також блудодійки. Ці люди дійсно знаходилися на самому дні суспільства. І от із такими людьми Ісус порівняв первосвящеників та старших. Це був дуже серйозний виклик. Якби Ісус говорив у наш час, то, можливо, Його докір пролунав би так: «Поправді кажу вам, що російські найманці на Донбасі, наркомани та педофіли випереджують вас у Боже Царство». Що ж такого страшного робили первосвященики та старші, що були гірші навіть за митників та блудодійок?

Ісус відповідає на це у 32-ому вірші: «Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому».

По-перше, вони не повірили Івану, який прийшов дорогою праведності. Іван Хреститель прийшов згідно Божої волі. В Мт.3:3 про Івана написано так: «Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Усі Євреї пристрастно очікували на  прихід Месії. Первосвященики та старші також казали, що очікують. Пророки Старого заповіту казали, що перед приходом Месії з’явиться людина, яка приготує Йому шлях. Іван не був самозванцем. Він прийшов згідно Божої волі для того, щоб приготували людей до приходу Месії. Його служіння було дуже впливовим, так що весь Єрусалим та вся Юдея виходили до нього та хрестилися у нього. Первосвященики та старші були духовними лідерами. Вони першими мали розгледіти в Івані Хрестителі Божого слугу, прийти до нього та розкаятися у своїх гріхах. Проте вони не повірили Іванові, не дивлячись на докази, і не розкаялися.

По-друге, вони не покаялися навіть після того, як покаялося багато людей. На відміну від них, багато людей приходили до Івана та розкаювалися у своїх гріхах. Звичайні люди з Єрусалиму та Юдеї, митники, воїни приходили, розкаювалися і їхнє життя змінювалося. За часів Івана Бог створив справжнє національне пробудження. Розкаювалося дійсно дуже багато людей. В Лук.3:12-13 так написано про служіння Івана Хрестителя:

12 І приходили й митники, щоб христитись від нього, і питали його: Учителю, що ми маємо робити?

13 А він їм казав: Не стягайте нічого над те, що вам звелено.

Якщо митник переставав брати більше, ніж йому було велено, хіба це не покаяння у жадності? В Лук.3:14 написано: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю». Коли воїни переставили проявляти жорстокість та грабувати, а вдовільнялися своєю платнею – хіба це не покаяння? Це було саме те покаяння, про яке Ісус розповідав у цій притчі. Другий син розкаявся, і пішов працювати у винограднику. Він робив саме те, чого хотів від нього батько. І після проповіді Івана Хрестителя митники розкаялися у жадібності і почали робити те, чого хотів він них Бог: не брати більше, ніж їм велено. Воїни розкаялися у жорстокості та жадібності і перестали грабували людей. Це було справжнє покаяння. Первосвященики та старші мали самі мріяти, трудитись та очікувати такого покаяння. Вони бачили, що це сталося, вони бачили змінені життя людей, але і тоді не повірили.

Матвій, автор цього Євангелія, сам був у минулому митником. Коли він почув слова Ісуса «Поправді кажу вам, що митники … випереджують вас у Боже Царство» то подумав: «Боже, так це ж про мене!» Він спритно зорієнтувався у політичній та економічній ситуації, та знайшов роботу, яка б приносила йому не копійки для виживання, а справжні гроші. Звичайно, для цього йому довелося стати жорсткою людиною, оббираючи свій бідний народ. Але такі гроші мали побічний ефект: він став дуже самотнім. Усі люди, навіть його дружина та діти, перестали ставитись до нього як до особистості, а лише як до торби із грошима. Звичайно, час від часу нам потрібно побути на самоті. Але не постійно. Ми не створені для самотності, ми створені щоб жити з Богом та з іншими людьми. Постійна самотність – це страшно. І ми живемо у час самотніх людей. Самотні люди пишуть гімни самотності. Потім вони збираються разом і співають гімни самотності. В одному із сучасних гімнів самотності є такі слова:

Сейчас со всей мочи завою с тоски – никто не услышит.

Ой-йо, ой-йо, ой-йо. Никто не услышит.

Можливо і Матвій вив кожен день із сердечної туги, коли ніхто його не чув. Але гімни самотності не спасають людей від самотності. Від самотності Матвія міг спасти лише добрий друг. Але ніхто не хотів бути його другом. Ніхто не хоче дружити із егоїстом. Однак Ісус знайшов його, самотнього, і став його другом. Він покликав його зі словами: «Слідуй за Мною». Матвій залишив свою прибуткову роботу і  пішов за Ісусом. Матвій став Апостолом, і пізніше написав проповідь на горі, де сказав: «Ви – світло для світу». Це було справжнім покаянням.

За Ісусом слідувала одна жінка. Її звали Марія Магдалина. Коли вона почула Його слова «Поправді кажу вам, що … блудодійки випереджують вас у Боже Царство» то подумала: «Боже, це ж він говорить про мене!» Вона була повією. У наш час сказали б, що вона займається безпечним сексом чи ж що вона часто змінює сексуальних партнерів. В той час люди висловлювали простіше, і називали їх повією. Таке її блудодійне життя також мало побічні наслідки: у Марії жило сім демонів. Для жінки чистота та непорочність це те ж  саме, що життя. Але втративши чистоту, вона втратила життя. Вона відчувала себе мертвою. Якось, коли Ісус був в гостях у одного фарисея, вона прийшла до Нього, припала до Його ніг, плачучи, обливала їх слізьми, цілувала та мазала миром. Це були ознаки покаяння. Пізніше ми бачимо Марію, яка слідує за Ісусом та служить Йому (Лк.8:2). У житті Матвія, Марії та багато інших було ясно видно покаяння. Було видно, що їх життя змінилося. Первосвященики та старші не повірили Івану. І вони ж відмовлялися вірити Ісусу, навіть коли бачили багато спасених та змінених життів.

Митники та блудодійки спочатку сказали «Ні» Божим заповідям. Божі заповіді кажуть: «Не кради», а митники крали. Божі заповіді кажуть: «Не чини перелюбу», а блудодійки чинили. Але потім вони розкаялися і отримали Боже Царство.

З іншого боку релігійні лідери стверджували, що слухаються Бога в усьому. Вони вважали себе вибраним Божим народом, Який знає Бога та виконує Його волю. Вони вважали себе синами, які кожен день тяжко працюють у батьковому винограднику. Бог дійсно вибрав їх Своїм народом. Бог дав їм Свої заповіді. Він дав їм можливість входити у Його присутність через служіння у скинії та храмі. Бог надіявся, що вони стануть царством священиків та народом святим. Що через них усі народи землі прийдуть до пізнання Бога. Але Його вибраний народ не жив як царство священиків та святий народ. З однієї сторони, вони хотіли мати у кармані квиток у Небесне Царство, вони не хотіли, щоб їх участь була як участь поганів, яких вони вважали паливом для багаття у пеклі. З іншої сторони, вони не жили як царство священиків та святий народ, вони не служили іншим людям, не очікували їх навернення до Бога. Вони жили як звичайні люди, які лише працювали, виховували дітей та мріяли про відпустку на морі. Як же їм було сумістити ці 2 положення: з однієї сторони, вони вважали себе вибраним народом, з іншої – не жили і не хотіли жити як вибраний народ. Лишалося лише одне – лицемір’я. Вибраний Божий народ став лицемірним. Це добре видно із попереднього уривка, коли Ісус запитав їх звідки було хрещення Івана – від Бога чи від людей. Подивіться на хід їхніх думок:

25 …Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили?

26 А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка.

Єдине, що їх цікавило, це що про них подумають інші люди. Понад усе на світі вони боялися бути посоромленими черех їхні гріхи. Понад усе на світі вони бажали отримати від інших визнання та повагу. Саме тому Ісус порівняв їх із митниками та блудодійками. Він хотів вивести цих людей із оманливого стану самовдоволення, щоб завоювати їх для Божого Царства. Ісус говорив такі жорсткі слова, тому що любив їх та бажав їхнього покаяння. І ми бачимо що Никодим, а за ним і деякі інші із старших повірили в Христа. Дорікаючи їм, Христос являв Свою любов.

На кого схожі ми: на митників і блудниць, чи ж на первосвящеників та старших? Нам не хочеться були схожими ні на тих, ні на інших, та насправді ми схожі на усіх них. Ми сказали Божим заповідям «ні». Ми крали. Ми чинили сексуальні гріхи. З іншої сторони, коли ми стали християнами, то цим сказали Богові «так». Ми молимося, щоб Бог зробив нас Царством Священиків та народом святим. Значить, ми маємо виконувати Божу волю. Але одна справа сказати так, і зовсім інша справа – виконувати. Ставши священиками, ми не можемо жити, як невіруючі, ми маємо іти та працювати у Божому винограднику. Це – велике благословіння. Але це і дуже велика відповідальність. Недостатньо просто погоджуватися із християнськими доктринами та давати правильні відповіді на запитання. Потрібно слухатися волі батька і працювати у винограднику. А яка воля батька? До якої справи Бог кличе нас? В Ів.6:29 Ісус сказав: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав». Ми маємо розкаятися у своєму невір’ї, та вірити в Ісуса, Якого Бог послав. Ап. Павло в 2 Кор.5:17 сказав: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове…» Покаяння завжди включає зміну свідомості, зміну серця і зміну життя. Тому то, коли ми дійсно віримо у Христа, наше життя змінюється. Первосвященики та старші казали, що вони очікують Месію. Але коли Месія прийшов, вони хотіли Його вбити. Вони мали розкаятись у своєму невір’ї та повірити в те, що Ісус – це обіцяний Богом Месія. Ми кажемо, що любимо Бога? Хто любить Бога, той любить свого ближнього. Ми маємо любити свого ближнього, ми маємо любити церкву. Як? Ми не можемо робити цього на відстані. Приходьте, спілкуйтеся, слухайте свідчення, моліться один за одного, зміцнюйте один одного. Христос сказав, що Його дім має бути домом молитви. В церкві має бути вивчення Біблії та молитва. Приходьте, вивчайте Біблію та моліться. Ми маємо трудитись для духовного пробудження. Ми маємо радіти, коли життя інших людей змінюються.

Якщо ми не трудимось у Божому винограднику, Ісус сьогодні каже: «Ще не пізно». Хай Господь благословить нас жити як царство священиків та народ святий.

(п. Яків)