Вивчення Біблії: Проповідь “Прощайте ваших братів та сестер від серця” (Від Матвія 18:21-35)

ПРОЩАЙТЕ ВАШИХ БРАТІВ ТА СЕСТЕР ВІД СЕРЦЯ

Від Матвія 18:21-35

Ключовий вірш 18:35 : “Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів”

Коррі тен Боом – це нідерландка, яка допомагала євреям під час нациської окупації Нідерландів. Її піймали та посадили в концтабір. Вона пройшла усі його жахи, і по Божому провидінню вижила. Після цього вона стала їздити по світу і звіщати силу Божого прощення. Якось, коли вона була в Німеччині, після одного із зібрань до неї підійшов чоловік, в якому вона пізнала колишнього наглядача у концтаборі – одного із самих жорстоких. Ці наглядачі заставляли її та інших жінок проходити оголеними повз них. У цьому концтаборі померла її сестра. Він сказав:

«Ви згадали Равенсбрюк у своїй промові, а я був там наглядачем. Але з того часу я став християнином і знаю, що Бог простив мені всі ті жорстокості, які я робив. І все ж мені хотілося б почути слово вибачення з ваших уст, фройляйн. Ви можете пробачити мені? »

Це відома історія. Тоді Корі відповіла: «Я прощаю Вас, брат… від усього серця». І тема сьогоднішньої проповіді: «Прощайте Ваших братів та сестер від серця». В історії багато людей змогли пробачити іншим. З іншої сторони ми бачимо багато людей, які по значно меншим причинам багато років носять у серцях образи та не можуть пробачити. Чому так? Чому одні люди можуть пробачити такі страшні провини, а інші не можуть пробачити дріб’язкових? І навіть через 10 років думають: «Він тоді, 10 років тому, мене образив!»

Сьогодні ми будемо говорити про прощення. Це непроста тема, тому що ми, людські створіння, не любимо прощати. Ми тримаємо образи та ненависть всередині себе, і вона як рак виїдає нас зсередини. Хай Господь відкриє нам сьогодні Своє милосердя.

Подивіться на 21-ий вірш: «Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Слово, яке ми вивчали минулий раз, починається словами: «Коли прогрішиться твій брат проти тебе…» (15а) В християнській спільноті збираються грішники, і тому так трапляється, що вони прогрішаються один проти одного. Якщо брат згрішив проти тебе, як потрібно з ним поступити? Його потрібно простити. Звичайно, бувають випадки, коли прощати зовсім не важко. Наприклад, коли брат тебе не сильно образив, або не образив зовсім. Тоді не важко сказати йому: «Я не ображаюся». Однако іноді пробачати зовсім не просто. Особливо не просто, коли людина повторює один і той самий гріх вкотре. Тоді хочеться сказати: «Ти завжди так робиш! Скільки я це можу терпіти?» Можливо, і Петру, який поставив це запитання, було важко пробачати деяким іншим учням. Братів Івана та Якова називали синами громовими (Мк.3:17), і у них був гарячий непростий характер. Якось вони так розгнівалися на людей, що попросили Ісуса спалити їх вогнем (Лк.9:54). Так, біля них було непросто. Пробачити таку людина навіть один раз – це вже видається дуже багато. Тому Петро підійшов до Ісуса та запитав: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Дивовижно, у той час як інші люди не можуть пробачити ні разу, Петро був готовий пробачити такому брату цілих 7 разів! Можливо Петро очікував, що Ісус похвалить його, кажучи: «Петре, так ти справжній духовний гігант, ти готовий прощати аж до семи раз!»

Однак Ісус відповів не так. Прочитаємо вірш 22: «Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» «Семидесяти раз по семи» це аж 490 разів. Ви записуєте, скільки раз Ви вже пробачили своєму брату? Насправді 490 разів означає, що не потрібно рахувати, скільки разів ти пробачив брату – це означає пробачати брату постійно. У Петра та Ісуса інші підходи. Ціль Петра – це лише вияснити, скільки йому потрібно терпіти брата. І, якщо брат не виправляється, Петро готовий розірвати стосунки. І ми бачимо так багато прикладів у цьому світі коли люди роками не спілкуються з батьками, з дітьми, коли розпадаються сім’ї, або коли живуть разом, але як кіт із собакою – просто тому, що ніхто не хоче першим сказати «Вибач». Ціль же Ісуса – зробити все, що від мене залежить, щоб зберегти стосунки із братом.

Зруйнування стосунків – це справа по меншій мірі двох людей. Повинно бути хоча б двоє, щоб зруйнувати стосунки. Тому кажуть, що зруйновані стосунки – це двостороння дорога. Схожим чином і відновлення стосунків – це справа двох людей. Хтось має усвідомити свою провину і попросити прощення, а інша людина має її пробачити. Якщо чогось одного з цього немає, відновлення стосунків неможливе. Якщо ми згрішили і усвідомили свій гріх, то маємо попросити пробачення та примиритись. Але якщо інша людина згрішила? Ми не можемо за неї усвідомити гріх та попросити пробачення. Іноді люди, а то і цілі народи згрішили, але поводяться так, наче нічого не сталося. Вони хочуть примирення без покаяння. Так не буває. Але з нашої сторони ми маємо бути відкритими та бути готовими пробачити. Але іноді це так важко робити, коли нас ранили глибоко, зачепили за живе. Ми не хочемо переживати цей біль знову і знову. Здається, що простіше просто розірвати стосунки і все. Тому Петро і намагається вияснити в Ісуса, скільки йому терпіти. Він запитує Ісуса: «Ісус, скільки разів мені пробачати? Це ж так важко!» Ісус знав, що пробачати важко. Тому Він розповів своїм учням одну історію – ми знаходимо її у віршах 23-34. Це притча про немилосердного боржника.

У цій притчі розповідається про одного царя, який захотів розрахуватися зі своїми рабами. І до нього  привели одного раба, який був винен йому 10 тисяч талантів (23-24). Насправді не так легко підрахувати, скільки це на сьогоднішні гроші. Ті, які користуються Біблією Огієнко, можуть знайти посилання, що один талант приблизно рівний одній тисячі доларів, значить, цей раб був винен 10 мільйонів доларів. Але з того часу, коли Огієнко робив переклад пройшло 80 років, відбулася значна інфляція долара, і на сьогодні ця сума значно вища. Один талан – це 1 мішок срібних монет, вагою 34 кг. Якщо порахувати по вартості срібла, то на сьогоднішні гроші 10 тисяч талантів коштують 170 мільйонів доларів. Але кажуть, що у той час срібних копалень було мало, і срібно було значно ціннішим, ніж у наш час. В любому випадку, 10 тисяч талантів – це дуже велика сума. Це 10 тисяч мішків срібла! Це більше ніж валовий внутрішній продукт нашої країни!

Очевидно, що цей раб ніколи не зміг би віддати таку суму. Навіть якби він працював усе своє життя, то максимум зміг би заробити 10 талантів. У цій притчі цар символізує Бога, раби – людей – нас з вами, а борг символізує гріх. У того, кого є борг, або раніше були борги, можуть це зрозуміти. У кого є борг, не може жити спокійно. Борг заставляє хвилюватися – а що буде, якщо я втрачу роботу і не віддам? У мене заберуть автомобіль? житло? Борги часто забирають радість у житті, і люди відчувають себе як у в’язниці. Але борг – це лише бліда тінь гріха. Гріх – значно серйозніша проблема. У наш час багато людей не вважають себе грішниками. Вони порівнюють себе з іншими людьми, і бачать, що не гірші за них, а то і значно кращі. Але перед святим Богом ми – жахливі грішники. Хоча багато людей не вважають себе грішниками, вони – дуже самотні, спустошені та сумні люди. Вони не сидять на одному місці, постійно їздять туди і сюди, але подорожі не можуть наповнити їх життя сенсом і радістю, і вони приходять до того ж самого: самотності, пустоти та суму. Чому? Тому що вони грішники. Гріх робить людей такими. Гріх забирає надію, радість у житті та спокій.

Через те що цей раб не міг заплатити такий борг, то цар наказав продати його, його дружину та дітей і все, що той мав (25). Цар чинив справедливо. Ця справедливість царя показує Божу справедливість – за борги потрібно платити. Хтось має заплатити за борги. Звичайно, у наш час работоргівля заборонена, і таку боржника скоріше за все оголосили б банкрутом і списали йому борги. Але в любому випадку за борги хтось платив би – чи він сам, чи ми з вами.

Але тут виникає одне важливе запитання: чому Ісус використав у цій притчі таку неймовірно велику суму грошей? Це не просто гіпербола. Ця сума відображає наш борг Богові через наші гріхи. Тут ми бачимо, наскільки великий наш борг Богові. В Рим.3:23 написано: «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави». Усі ми – грішники. Бог створив людину за Своїм славним образом і подобою, але людина згрішила. Люди порівнюють себе з іншими – так, на Україні виділяють багатих, середній клас та бідних. Але перед Богом немає великих, середніх та маленьких грішників. Перед Богом усі ми – страшні грішники. (тут приклад людини, яка усвідомила себе грішником) Люди борються за соціальну справедливість, і це правильно, на Україні сильна соціальна несправедливість. Люди борються за політичну справедливість, і це правильно, тому що інакше до влади приходять корумповані та непрофесійні люди. Але є ще Божа справедливість. І ця справедливість вимагає, щоб кожен із нас повернув Богу 10 тисяч талантів. Ця Божа справедливість значно серйозніша та важливіша. Проблема наших гріхів перед Богом значно серйозніша, ніж ми собі уявляємо.

Прочитаємо вірш 26. Почувши слова царя, раб не міг нічого вдіяти. Він упав до його ніг та почав благати: «Потерпи мені, я віддам тобі все!» Цар знав, що він ніколи не зможе повернути все, скільки б, і як довго не працював. І якщо він, цар, поступить по справедливості, то цьому рабу кінець. Його життя закінчилося. Він має провести у в’язниці усе своє життя. Але цар був не лише справедливим, він був і милосердним. Прочитаємо вірш 27: «І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг». Дивовижно, пан повністю пробачив цьому рабу всі його величезні борги, і звільнив його. Він більше не був боржником, і був вільним. Подібно тому, як борг цього раба був величезним, таким же великим було милосердя царя. Таке не повинно забуватися. Цей раб на все життя мав запам’ятати, яким великим було милосердя царя і самому бути милостивим.

Але як же він вчинив? Якось він спіткав товариша, який був винен йому 100 динарів. Ця сума становила мізерну частку того, що йому недавно пробачили. Але він схопив його, почав душити та казати: «Віддай, що ти винен!» Товариш впав йому у ноги, благаючи: «Потерпи мені, і я віддам тобі!» Товариш благав його так само, як він благав царя. І зараз прийшла черга цього раба проявити милосердя. Але натомість, цей раб проявив лише справедливість. Коли про це дізнався пан, то покликав цього раба та й сказав:

32 Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене.

33 Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?

34 І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу.

І після цього Ісус робить наступний висновок. Прочитаймо разом вірш 35: «Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів». Цей вірш – це серйозне застереження. Якщо ми не будемо прощати інших, то на нас чекатимуть тяжкі наслідки. Ми маємо прощати інших від серця, як наш Небесний Отець пробачив нам. Тут є лише одна проблема: часто це не так просто. Коли ми образились навіть через якусь незначну річ, яку скоїли проти нас, то гріхи іншої людини, яка нас образила, зростають і зростають, і здаються такими великими, як 10 тисяч мішків срібла. Водночас наші власні гріхи здаються незначними, як кілька монет. В такий час важливо дослідити своє серце перед Богом, який я є насправді перед Богом. І тоді ми дізнаємося, що справжньою проблемою є мої власні гріхи. Але Бог по Своїй великій милості пробачив усі мої гріхи. То ж і я маю пробачити гріхи інших. Тому якщо я маю щось проти інших, спочатку потрібно молитися, щоб Бог показав мені моє серце перед Ним, вияснити перед Богом, чому я такий великий боржник, звідки у мене взявся борг у 10 тисяч мішків срібла. І потім іти, і пробачити іншим.

На завершення: у вірші 23 Ісус сказав: «Тим-то Царство Небесне подібне…» Прощення є невіддільна ознака Божого Царства. Бог пробачив усі наші гріхи. І Бог наказав нам прощати наших братів та сестер від серця. І якщо ми хочемо збудувати гарну християнську спільноту у нашій церкві, то ми маємо вчитися практикувати прощення.

(п. Яків)