Вивчення Біблії: Проповідь “Побудую Я Церкву Свою” (Від Матвія 16:13-20)

ПОБУДУЮ Я ЦЕРКВУ СВОЮ

Від Матвія 16:13-20

Ключовий вірш 18 : “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її”

Уривок, який ми сьогодні розглядаємо, дуже важливий. Його значення важко переоцінити. Певним чином тут продовжується тема розпочата в минулому уривку. Це тема ідентифікації: “хто такий Ісус?”. Там, якщо ви пам’ятаєте, на початку розділу, ми бачили фарисеїв та саддукеїв, які хотіли від Ісуса ознаки. Такої ознаки, яка могла би стати для них залізобетонним аргументом. Насправді, вони бачили Ісусові чудеса і багато чули про них, та усе це не переконувало їх. Не дивлячись на усю свою вченість, ці книжники не змогли розпізнати ознак часу. Не змогли розпізнати ознак Царства Божого, що наблизилось в Ісусі.

В сьогоднішньому уривку те саме питання: “ким є Ісус?”, постає на цей раз вже перед Його учнями. І вони змушені дати відповідь. Те саме питання рано чи пізно постає перед кожним, і нам також потрібно дати на нього відповідь.

Отже: “хто такий Ісус?” і “що таке Церква?”, “яке моє місце в Божій історії?” На усі ці питання ми знаходимо відповідь в сьогоднішньому уривку. Ми знаходимо тут дивовижні обіцянки щодо нас і вчимося про владу, яку Господь дав Своїй Церкві. Цей уривок — певною мірою поворотний момент в Євангелії від Матвія, після нього Ісус починає вчити учнів про служіння, про хрест, про велике спасіння, яке Бог дав Своїй Церкві в смерті і воскресінні Спасителя. Тож нехай Господь зараз благословить нас і відкриє наші серця і розум, щоб розуміти і приймати Його слово.

Подивіться вірші 13-14: “Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків”.

Ісус з учнями опинилися на дорогах неподалік від Кесарії Пилипової. Тут вже не було натовпів голодних і хворих людей, яким Ісус служив напередодні. Це була місцевість значною частиною заселена греками і римлянами. Тут люди поклонялися різним богам та природі. Тут Ісус з учнями залишилися самі.

Чому вони відправились в це місце? Важко сказати точно. Можливо Ісус хотів відпочити і відновити сили. А може Він хотів говорити з учнями про щось важливе. А може і те і інше і ще щось третє. Але ось ми бачимо цю невеличку групу, що йде собі шляхом. І може навіть вони якраз минали якесь святилище, де місцеві поклонялися своїм богам. І Господь ставить Своїм учням питання: “за кого народ уважає Мене, Сина Людського?”

Учні багато спілкувалися з людьми і чули багато різних версій. Хтось, як цар Ірод вважав Ісуса за воскреслого Івана Хрестителя, інші — за Іллю, який прийшов підготувати прихід Христа. Ще хтось — за Єремію чи якогось іншого великого пророка минулого.

Про що свідчать такі думки про Ісуса? Як мінімум про те, що люди дуже високо Його цінували. Зазвичай люди досить скептично ставляться до своїх сучасників, тоді як великі постаті минулого, навпаки, овіяні легендами і осяяні певним ореолом героїзму. Ілля, Єремія, Іван… – цих служителів, насправді, не дуже шанували за їхнього життя, але пізніше вони стали прикладом для наслідування. Ісусові слова, Його вчинки на стільки вражали людей, що їм здавалось, що це точно хтось із великих служителів минулого повернувся, щоб творити такі чудеса. Це було найбільше визнання, той максимум, на який ці люди були спроможні. Але, як ми побачимо далі, цього було не достатньо, щоб описати велич того, ким насправді був Ісус.

Подивіться вірші 15-16: “Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого!”

Відповісти на питання, за кого мають Ісуса люди, було не складно. Це просто опитування громадської думки. Але тепер потрібно було не просто переказати чиїсь слова, а самому відповісти на питання. І, насправді, ми знаємо, що це питання вже не раз виникало в учнів раніше: “хто ж це такий..?” запитують учні раз за разом, ледь не за кожним Ісусовим дивом. Вони бачили усе, чули усе, весь час були з Ним. Тепер Ісус в них питає: “ну що, ви визначились вже..? Ви за кого Мене маєте?”

Напевне запала тиша. Учні почали напружено підбирати правильні слова. Усі згадали, як недавно Ісус розпікав їх за те, що не розуміють Його слів. Але мовчанка переривається, за всіх відповідає Петро: “Ти Христос, Син Бога Живого!” Хух, сказав, як відрізав, не підкопаєшся. Але, що значить ця відповідь Петра? Хто такий Христос?

Відповідь Петра — подвійна: “Христос” і “Син Бога Живого”. Тут слово “Христос” (Месія, Помазаник) відноситься більшою мірою до унікальної Ісусової ролі і місця в Божій історії спасіння. До того, що Він вчинив чи, на той момент, ще мав вчинити. Слова ж “Син Бога Живого” — більшою мірою відносяться до Ісусової природи, того ким Він є. Але, звичайно, поділ цей досить умовний, бо справа Христа не віддільна від Його особистості. З одного боку Він здійснює наше спасіння, бо Він є Спаситель, а з другого — для того, щоб здійснити те, що призначалось Христу, Він мав бути Сином Божим, втіленим Богом і не менше.

Наші стосунки з кимось, те як ми діємо, будуються на тому, ким ця людина є для нас. Якщо я розмовляю з жінкою, і ця жінка — моя дружина, то я буду поводитись з нею не так, як з будь якою іншою жінкою. Те, як я буду спілкуватися з братом буде відрізнятися від того, як я спілкуюсь з колегою чи незнайомцем. Тому питання, на яке відповідає тут Петро, це не стільки питання інтелектуального знання скільки питання особистих стосунків і поклоніння. Якщо Ісус це один з пророків, то Його вчення, те що Він казав про Царство Небесне, про волю Бога — це все важливо, але сама особистість посланця відходить на другий план. Кінець кінцем, яка різниця, хто саме передав Божу волю? Чи не так? Але, якщо Він — Месія, Христос, істинний пророк, Який відкрив нам самого Бога. Якщо Він — істинний священник, який входить в самі небеса і проливає за наші гріхи Свою Кров. Якщо Він — істинний Цар, якому дана вся влада на небі і на землі, який розіб’є всіх ворогів і Свою перемогу складе до ніг Отця. Тоді для нас однаково важливими стають і Його слова, і Його служіння і сама Його особистість. Він Сам стає об’єктом нашої любові і поклоніння.

За кого ви вважаєте Ісуса? Подумайте перед тим, як відповісти. Відповідь на це питання визначає не лише те, що ми робимо в неділю зранку (збираємось на богослужіння чи на пляж). Це не лише питання знання. Це відповідь, яка визначає кожен наш вибір. Відповідь, яка визначає заради кого і навіщо я живу.

Але як грішник може сповідати Ісуса Христом? Подивіться вірш 17: “А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець”.

Усвідомлення Ісуса — Христом, це не такий висновок, до якого ми приходимо в результаті самих лише наших роздумів і аналізу ситуації. Це висновок, до якого нас приводить лише Бог. “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його…”, каже Ісус в Ів.6:44. І Петро сповідав Його Христом не тому, що мав гострий аналітичний розум, а тому, що Бог відкрив йому це. І тому ж, через Божу роботу в житті Петра, Ісус називає тут його… яким? — блаженним.

Блаженний це який? — це щасливий. Скажіть, чи усвідомлюєте ви себе блаженними від того, що пізнали Ісуса, як Христа, Сина Божого? Так має бути. Ми блаженні, не тому, що ми знаємо щось, чого не знають інші, а тому, що Бог дав нам Свого Христа, а в Ньому, в Ісусі Христі, дав нам усе. В Ньому, в Христі справджуються всі дані нам Богом обіцянки. В Ньому — багатство благословень. В Ньому — повнота.

Подивіться вірші 18-19: “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі!”

В цих віршах Ісус дає Петру та іншим учням абсолютно неочікувану обіцянку: “Я збудую Церкву Свою”, каже Він. Чому ця обіцянка неочікувана? Бо Ісус вживає слово “Церква” в Євангеліях всього тричі — це, перший раз і ще двічі у 18ому розділі. Від початку і до кінця в Євангеліях Ісус проповідував про прихід Царства Небесного. Але що Він побудував, що Він залишив цьому світу? — Церкву.

Ми живемо в дуже індивідуалістичному суспільстві. І в сучасному світі спасіння сприймається також дуже індивідуалістично. Ми говоримо про особисті стосунки з Богом (і це важливо), але забуваємо про церкву, як невід’ємну частину Божого задуму. Але, якщо ми уважно проаналізуємо Євангелія, то побачимо дещо цікаве. Кому Ісус проповідує? — усім, хто приходить. Кому Він дає зцілення? — усім, хто потребує. Але Його особлива увага — на учнів, на невеличку спільноту тих, кого Він Сам покликав бути з Собою. З ними Він лишається на одинці і пояснює Свої притчі. Їх Він виховує і тренує. Їх Він називає Своїми братами і сестрами, Своєю сім’єю, Церквою за яку Він віддав Себе.

Ісус не просто збирається спасти окремих (ізольованих) людей, які потім зберуться собі в церкви. Ні, Він говорить про нове суспільство в цілому. Про нову спільноту любові, через яку в цілому буде явлена слава і влада Христового Царства. Це оновлене творіння, спільнота в якій панує життя майбутнього віку, Церква Божа.

Що ж Ісус говорить про Свою Церкву в цих віршах?

По-перше, це Його Церква, яку Він Сам будує. Ми вдаємось до різних заходів і методик, докладаємо зусилля, щоб запросити людей в наші зібрання. Ми вивчаємо Біблію і віддаємо свій час служінню студентам. Але все одно це Христова Церква, яку Він Сам будує. Який перший камінь Ісус поклав в цю будівлю? — Петра. Так, Петра. Ісус каже: “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою”.

Ці Ісусові слова не є підставою для встановлення інституту Папства. Петро тут в жодному разі не заміняє Христа в основі Церкви. Петро не стає будівничим Церкви. Він — перший камінь. Так само, я не думаю, що тут йдеться про Петрове сповідання віри, хоча воно також дуже важливе і ми очікуємо його від кожного, хто приєднується до церкви. Про що ж тут йдеться? — про те, як Ісус будує Свою Церкву. Петро не мав якоїсь особливої освіти, він був рибалкою. Петро не був взірцем вірності, він тричі відрікся Христа і втік. Віра Петра також не була якоюсь особливою. Наприклад, так само як і інші він не повірив звістці про воскресіння Ісуса. Але Господь захотів зробити його каменем. Про нього Ісус молився, щоб він не захитався і утвердив братів своїх. І що ми бачимо? Де б в Новому Заповіті ми не читали якісь списки апостолів, завжди на першому місці стоїть Петро. Він справді став лідером і міцним каменем в історії ранньої церкви. В Еф.2:22 ап. Павло говорить про Христа, як про наріжний камінь церкви, а про пророків та апостолів, як про її основу. І справді, свідчення апостолів, їхні слова і вчення перетворились на Біблію, яку ми приймаємо за єдине правило життя і віри.

Але Петро був не єдиним каменем. Якщо ми подивимось історію Церкви, то побачимо, що в кожен період Бог ставив людей, через яких працював дуже могутньо і збудовував Свою Церкву. Те саме Він робить і зараз. З нас, не дивлячись на наші недоліки, слабкість і невірність Христос будує Свою Церкву.

По-друге, сили адові не переможуть її. Тут Ісус вдається до мови військових дій. Він одразу попереджає, що наше життя не буде приємною прогулянкою. Це війна, яка почалася з першого дня існування церкви. Сатана діє через гоніння. Якщо гоніння не діють, тоді він руйнує Церкву через людей, які шукають слави, здійснення амбіцій, наживи. Якщо це не працює — через розділення. Але Господь не просто поставив Церкву навпроти адових брам. Він озброїв Свою Церкву вірою і надією, словом і молитвою, Євангелієм, присутністю Духа Святого.

Третє, Христос наділив Свою Церкву владою. Говорячи про владу Церкви Ісус вживає метафору ключів від Царства Небесного. Навіщо ми використовуємо ключі? Щоб щось відкривати чи закривати. І, звичайно, Церква не дає комусь спасіння, це робить лише Бог. Але робить це, через Церкву, Він спасає нас приєднуючи нас до Церкви, роблячи нас частиною Свого народу, спільноти любові.

І коли ми говоримо про ключі, традиційно ми згадуємо два ключі: це проповідь Євангелії і церковна дисципліна. Через проповідь Євангелії Царство Боже відкривається для тих, хто відповідає каяттям і вірою. Але ця сама проповідь стає засвідченням на осуд для тих, хто відкидає Христа. Також, дисципліною Церква укріплюється, являючи славу Спасителя. Але та ж дисципліна застерігає і відлучає непокірних, оберігаючи Церкву.

(п. Йонатан)