Вивчення Біблії: Проповідь “Петро та Юда” (Від Матвія 26-27)

ПЕТРО ТА ЮДА

Від Матвія 26-27

Ключовий вірш 26:75 : «І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…»

 

Ми закінчили вивчати 26-27 розділи Євангелія віт Матвія, у яких описані арешт, страждання та смерть Ісуса Христа. Звичайно, Ісус Христос був, є та буде завжди головним діючим персонажем цих розділів. У цих розділах слава Христа – нашого Спасителя, Який заради нас пішов на страждання та смерть буде сяяти завжди. Однак при уважному вивченні можна  помітити, що в них мова йде ще про двох людей, які, звичайно, виконують другорядні ролі, однак про них розповідають цілі великі частини.

 

Обидва мали унікальні привілеї, яких ніколи не було ні в кого в історії. Обох їх покликав особисто Ісус. Обидва пішли услід за ним, обидва були з Ним 3,5 р. у режимі 24/7. Обох Ісус виховував в учнівстві. Обох готував до служіння іншим. Ісус навчав їх та показував на особистому прикладі. За ці 3,5 р. Ісус формував їх світогляд та систему цінностей. Обоє бачили чудеса Ісуса: Його владу над демонами, над природою, над хворобами і навіть над смертю. Обоє бачили мудрість Ісуса в слові. Вони чули Його відповіді на всі складні питання. І вони бачили та чули значно більше того, що записано в Євангеліях, тому що не все записано в Євангеліях. Обоє отримали Божу силу, обоє робили чудеса, виганяли бісів. Обоє отримали владу проповідувати слово. Одним словом, обоє мали дуже схожий досвід.

 

Обидва були грішниками, і обоє добре це усвідомили. Гріх обох було практично неможливо винести. Обох них спокусив диявол. Обоє зрадили його, по різному, але зрадили, зрадили публічно та приблизно в один і той же час. Один так страждав, що вбив себе, інший  розкаявся. Один, попри свої немочі, вознесений, шанований, так що люди називали та продовжують називати дітей його ім’ям. За 2000 р. це ім’я не втратило своєї популярності, хоча означає просто «камінь». Інше ім’я так зневажають, що серед Ваших знайомих навряд чи є люди з таким іменем, хоча означає воно «хвалити Господа». Одного з них ми зустрінемо на небесах – так, цей зрадник знаходиться на небі. Іншого можуть зустріти ті, які зреклися Ісуса, бо він знаходиться у пеклі. Один не зміг навіть успішно закінчити життя самогубством – у книзі Дій написано, що «впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось» (Дії 1:18) Іншій став мучеником і закінчив як святий, якого розіп’яли головою донизу. Обоє, які почали так схоже, закінчили так по-різному, як лише можна собі уявити. В Євангеліях, перераховуючи апостолів, усі євангелісти ставлять їх якомога далі один від одного навіть у переліку – одного – завжди першим, іншого – завжди останнім. Що зробило їх такими різними? Однакові знання, однаковий досвід, навіть схожі справи, і такий різний результат. Насправді це не таке просте запитання. Заглиблюючись у нього, ми можемо дійти до запитання: «Чи може людина втратити спасіння» та до теми про стійкість святих («Perseverance of the Saints»). І, заглиблюючись іще ближче, ми доходимо до Божої любові, яка відкрилась нам в Ісусі Христі. Хай сьогодні Господь дасть нам Свою милість та благословить коли ми будемо вивчати історію цих двох людей.

 

Перше, Юда. На початку 26-ого розділу ми зустрічаємо апостолів на вечері у Симона прокаженого, коли одна жінка прийшла намастити Його миром. Тоді апостоли сказали: «Нащо таке марнотратство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим» (26:8-9). Євангеліст Іван уточнює, що ці слова сказав Юда, бо був злодієм, він мав скриньку на гроші та крав, що туди опускали (Ів.12:4-7) Далі, в 26-ому розділі, у віршах 14-16 розповідається як Юда зраджує Христа. Він іде до первосвящеників, домовляється про зраду та бере з них гроші за зраду. В цих  подіях Юда показаний жадібним. Коли він побачив, що його плани руйнуються, то хотів хоть щось отримати від Ісуса. Можливо, як компенсацію за проведені з ним 3,5 р. Можливо, він був невдоволений Ісусом, можливо розізлився на Нього. Фінанси це делікатна тема. Люди не люблять про це говорити. Але ми маємо знати, що Юда продав Ісуса за гроші. Ми не повинні любити гроші більше ніж Христа.  

 

Далі ми зустрічаємо Юду на пасхальній вечері. Коли вони споживали, Ісус несподівано сповістив їм приголомшливу новину: «Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене» (26:21). Це було дійсно приголомшливо. Це якби сказати для тих, хто зараз присутній тут чи слухає цю проповідь: «Один із вас зрадить Ісуса». Учні Ісуса засмутилися тяжко, але вони й гадки не мали, хто це може бути. І кожен із них став питати Ісуса: «Чи не я то, о Господи?» Ісус відповів: «Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився!» (24) Ніколи не народитися – значно краща доля, ніж вічність у пеклі. У вірші 25 написано: «Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю?…» Потрібно розуміти, що Юда запитав це, коли вже домовився з первосвящениками про зраду Христа, і коли вже взяв гроші. Він добре розумів, що обманює, тому що знав, хто зрадник. Він добре розумів, що зраджує Христа. Можливо, він мав виправдання, чому це робить. На той момент ці виправдання ще працювали. Написано, що коли Юда це сказав, то диявол увійшов у нього (Ів.13:2,27). Людські виправдання завжди мають обмеження, а диявол хитріший за людей. Пізніше Юда вже не міг виправдовувати своїх вчинків та закінчив життя самогубством.

 

В 26:47-56 описаний арешт Христа. Це останній описаний випадок, коли Юда особисто зустрічався з Христом. Була ніч, але при світлі факелів він розгледів Христа, підійшов і поцілував Його. Коли ми читаємо про поцілунок, то нам здається, що мова іде про любов. Але це не був поцілунок любові, це був поцілунок ненависті та лицемір’я. Юда поцілував Христа, але він не любив Його. Тут важливо порівняти, як відбулася остання зустріч Петра з Ісусом. В Лк.22:61 написано, що після того, як Петро втретє відрікся від Ісуса, Господь обернувся й подививсь на Петра. Ісус подивився без осуду. В цьому погляді Христа була любов. Петро зрозумів це, і, вийшовши звідти, гірко заплакав. Христос любив і Петра, і Юду. Але Юда не любив Христа, і так і не прийняв любові Христа.

 

В 27:3-10 описаний кінець Юди. Це був дуже трагічний кінець. Звичайно, перш за все тому що він не прийняв Христа, хоча як ніхто інший мав безліч шансів, і пішов у пекло. По-друге, тому що мав унікальний шанс, дарований Христом, бути Апостолом, бути Його учнем, бути поряд із Ним 3,5 р., проте усе змарнував. Це трагічна історія егоїста, який так і не зміг побороти  любов до себе, який не зміг відірватися від своїх гріхів, який надто любив себе, і не приймав попереджень Христа.

 

Друге, Петро. В  26:31 Ісус попередив учнів що вони спокусяться: «Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари». Тоді Петро почав запевняти Ісуса: «Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи» (33), «Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе!» (35). В Лк.22:31-32 Ісус каже Петру:

 

31 І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.

32 Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!

 

Хто коли-небудь пересівав пшеницю? Напевно ніхто. Але сам по собі процес пересівання пшениці нескладний. В цілому усяка людина може робити це. Звичайно, для цього потрібно затратити час та сили, але в цілому це цілком посильна робота для любої людини. Кажучи це Петру, Ісус закликав його не покладатися на власні сили. Якими б не були власні сили Петра, сатана легко пересилить його. Це так же легко для сатани, як для людини пересівати пшеницю. Дві речі зрозумілі із цих слів Ісуса. Перша, що Петро відпаде. Друга, що Петро навернеться. Причому Ісус не каже «якщо навернешся», а «як навернешся». Тобто Ісус гарантує навернення Петра. Що ж було гарантією того, що Петро навернеться? В подальших словах Христа. Він не сказав Петру: «Що робиш, роби скоріше». Христос сказав: «Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!» Гарантією була заступницька молитва Христа. Христос молився за Нього. Христос любив Петра та молився за нього. І ця любов Христа не дала Петру загубитися, навіть після його падіння.

 

В 26:69-74 розказано про те, як Петро тричі відрікся від Ісуса. Звичайно, Петро не планував цього. Він планував стояти на стороні Ісуса навіть до смерті. Але він відрікся від Ісуса перед звичайними слугами. Це був важкий урок, через який самовпевненість Петра була поламана. Спів півня привів Петра до тями. У вірші 26:75 написано: «І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…» Різниця з Юдою була в тому, що Петро, усвідомивши свою зраду, не повісився, а гірко заплакав. Петро розкаявся. Він знав, що Христос любить Його, і ця любов дала йому змогу піднятися.

 

В Ів.21 описана зустріч Ісуса з Петром після воскресіння Ісуса. Під час цієї зустрічі Ісус відновив Петра. Як Ісус це зробив? Ісус запитав Петра: «Чи ти любиш Мене?» Ісус, звичайно, міг запитати Петра багато про що. Але тричі прозвучало лише одне запитання: «Чи ти любиш Мене?» І тричі Петро відповів, що любить Ісуса: «Відаєш Ти, що кохаю Тебе». В світлі цього запитання видно, що означає бути християнином. Бути християнином означає любити Ісуса. В чому різниця між Петром та Юдою? Любов до Христа. І кожен раз коли Петро сповідував свою любов, Ісус говорив: «Паси ягнята Мої» або «Паси вівці Мої». Час від часу, коли ми вивчаємо Біблію, збираємося разом, робимо Божу справу, християнство та християнське життя може здатися нам досить складним. Дійсно, ми не повинні усе спрощувати. Але по суті що означає бути християнином? Це означає любити Христа. Ми робимо Божу справу лише з однієї причини: тому що любимо Христа. Любити Христа означає, що ми хочемо бути із Ним, хочемо прославити Його, хочемо слухати Його слово. В Ів.14:21 Ісус сказав: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене». Якось, коли багато учнів залишили Ісуса та більше не йшли за Ним, Ісус запитав Дванадцятьох: «Чи не хочете й ви відійти?» Петро відповів: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів.6:60-68). Петро любив слова Христа, любив істину і любив Христа. Тому він був у безпеці. Тому, хоча Петро спіткнувся, Христос відновив Його. Відновлення Петра не викликає ніякого сумніву. Як Христос і обіцяв, що Петро навернувся, так і сталося. Петро дійсно навернувся і став Апостолом церкви. Петро став в основі ранньої церкви. В книзі Дій в розділах 1-12 Петро – головний проповідник. В 1 Пет.1:8-9 він сказав:

 

8 Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю,

9 бо досягаєте мети віри вашої спасіння душам.

 

Христос каже це віруючим: тим, хто любить Христа та вірує в Нього. В кінці вони досягають спасіння душ. Петро сам пройшов через тяжкі випробовування та болючі падіння, але він любив Христа, вірував в Нього і став тим, ким ми його знаємо зараз.

 

Я знаю, що для багатьох із нас небо видається дуже далеким, а дорога до нього довгою та заплутаною. На цьому шляху ми зустрічаємо безліч випробовувань – великих та малих. І, час від часу, ми запитуємо себе: «А чи дійдемо ми до кінця?» В такий час ми маємо знати, що Христос любить нас та молиться за нас. Його молитва – ось що тримає нас.

 

На завершення я прочитаю вірш, який часто читають в церквах як благословіння: «Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь» (Еф.6:24). Чи любите Ви Христа? Так, що хочете бути з Ним, слухати Його, говорити про Нього? Така любов є знак християнина. Благодать з вами! Амінь.

(п. Яків)