Вивчення Біблії: Проповідь “Перед лицем Отця на небесах” (Від Матвія 6:1-10)

ПЕРЕД ЛИЦЕМ ОТЦЯ НА НЕБЕСАХ

Від Матвія 6:1-10

Ключові вірші 9,10 : “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”

Уривок, який ми сьогодні вивчаємо досить довгий (тематично) і не простий. Тут переплітаються декілька тем. Багато більше, ніж ми можемо охопити в одній, чи навіть двох проповідях. Ісус говорить і про милостиню, і про молитву, і про Отця на небесах, і про Його Царство. Про нагороду і про славу, про небесне і про земне. Але все це сказано для нас і про нас, для дітей небесного Отця і громадян Його Царства. Господь вчить нас жити, діяти і молитись перед лицем Небесного Отця і для Його слави. Нехай Господь зараз помилує нас і відкриє нам серця і розум до розуміння Його слова. Амінь.

І. Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (1-6).

Подивіться вірші 1-4: “Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”.

З чого починається наш сьогоднішній уривок? — він починається із застереження.  “Стережіться!”, каже Ісус Своїм учням. “Стережіться!”, хоча Царство Небесне наблизилось, але це не значить, що ви вже в безпеці. Є речі, які певним чином можуть вам зашкодити. Які це речі? — Ісус застерігає нас виставляти свою милостиню перед людьми у віршах 1 та 2, а також молитися перед людьми у віршах 5 та 6.

Але, в 5ому розділі, два тижні тому ми читали вірш 16. Там написано: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мат.5:16). І ми говорили про те, що люди Божого Царства мають являти своїм життям свого Отця, що на небі. Він чинить добро і ми чинимо добро в Його ім’я. Через наші життя Його ім’я має бути прославлене і звеличене в цьому світі.

Але тут ми чуємо дещо інше: “стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас”. Виявлення милосердя до тих, хто знаходиться в нужді — це одне з тих добрих діл, які Господь закликає нас чинити? — так, поза всяким сумнівом. Наприклад, в книзі Левит 19 розділ Він навчає Свій народ бути милосердними і щедрими і в час збору врожаю залишати трішки на дереві чи на полі для вбогого та для приходька, для тих хто в нужді. Знов таки, Ісус не каже: “якщо ти чинитимеш милостиню”. Він каже: “коли чиниш ти милостиню” (2). Тобто, Він виходить з того, що ми таки не будемо черствими і байдужими, а будемо являти милосердя і допомагати тим, хто цього потребує. Звичайно, в цьому світі багато пройдисвітів, професійних жебраків, які грають на почуттях людей, щоб збагачуватись і нічого не робити. Але те, що вони є і роблять свою чорну справу, не виправдовує нас жодним чином, коли ми залишаємось глухими і холодними до чиєїсь біди. Ми покликані бути милосердними, як милосердний наш Отець небесний (Лук.6:36). Амінь?

Як же ми можемо чинити добро перед людьми і в той самий час не виставляти свою милостиню перед ними? Ми можемо це робити, коли діємо не для того, щоб прославити себе, а для того, щоб прославити Отця на небесах. Не від свого імені, а від імені Отця. Ісус говорить тут про те, навіщо ми це робимо, і з цього випливає, як ми це робимо. І Він каже нам: “стережіться”, тому що є реальна небезпека, реальна спокуса привласнити собі те, що ми отримали, як дар. Бо ми були людьми, які робили зло. І, чесно кажучи, ми все ще продовжуємо робити багато зла. Але по милості Своїй, Господь викупив нас від того зла, що всередині нас і Духом Святим змінює нас, щоб ми були схожі на свого милосердного Батька. Добрі справи — це не привід гордитися, це привід дякувати Богу. Це джерело невимовної втіхи і свідчення Божої роботи в нас. Те саме стосується і молитви. Можливість приходити до Бога в молитві і мати з Ним спілкування — це дар. Але як просто грішне серце перетворює те, за що треба дякувати на підставу для гордості. Нехай Господь збереже нас від цього і продовжує в нас Свою роботу, щоб через нас Його ім’я завжди було прославлене. Амінь.

ІІ. Помолися Отцеві своєму (6-8).

Подивіться вірші 6-8: “А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!”

В цих словах Ісус навчає нас молитися. Молитва є важливою частиною життя християнина. Ми це добре знаємо, і сьогодні вже, напевне, не раз молився особисто або з іншими. Але, молитва присутня в житті не тільки християнина. Юдеї, індуїсти, буддисти, мусульмани чи якісь тубільці з південних островів також моляться. Величезна кількість людей в світі регулярно чи хоча б іноді приходять до своїх богів в молитві.

Є багато способів якими люди моляться. Хтось медитує, хтось використовує чотки, хтось молиться в строго визначені години і в певному напрямку, хтось завченими молитвами, а інші — вільно. Але Ісус говорить тут, що є в принципі лише два підходи до молитви. Перший підхід — той, який Він називає “поганським”, інший — той яким мають молитись християни, тобто ми з вами. Ісус розділяє людей не на тих, хто молиться і не молиться, не на релігійних і нерелігійних, а на тих, хто молиться, як погани, і на тих, хто молиться: “Отче наш”. І Він звертається до Своїх учнів, тому що, на жаль, є багато людей, які належать церкві і навіть в своїх молитвах промовляють слова “Отче наш”, але насправді не приходять до Бога, як до Батька. Лінією розділення тут є причина, з якої ти маєш бути почутий.

Задумайтесь. Коли ми приходимо до кого-небудь, до іншої людини з певною метою. Можливо хочемо щось сказати, чи спитати, чи обмінятися, чи якось по-іншому взаємодіяти, завжди для цього є якась основа, якийсь базис від якого ми відштовхуємось. І інтуїтивно ми розуміємо, що глибина нашої взаємодії залежить якраз від цього базису.

Наприклад, ви можете підійти до незнайомця в Київському метро і спитати його котра година, або як проїхати до станції “Університет”. І ви очікуєте, що він відповість вам базуючись на якихось загальнолюдських цінностях чи через елементарне співчуття. Але ви не можете очікувати, що він відповість, якщо ви спитаєте, скільки він заробляє, чи який пін код в його картки. Для цього просто недостатньо підстав. Якщо нам потрібна глибша взаємодія, нам потрібна міцніша основа.

Так само і в стосунках з Богом. Нам потрібна певна основа. Чи не так? Що може бути цією основою? В принципі, так само, як і в стосунках з людьми, тут є тільки два базових варіанти. Це або ринкові стосунки: “в мене щось є для тебе”, або це сімейні стосунки: “я кимось є для тебе”. Звичайно, стосунки між людьми більш різноманітні, але базово вони зводяться до цих двох або їх поєднання. Перші, ринкові стосунки, пов’язані з тим, що ти маєш, або з тим, що ти робиш. Вони пов’язані з тим, що в тебе є. Другі, сімейні, — з тим, ким ти насправді є. Ринкові стосунки умовні: “утром деньги — днем стулья”, немає грошей, немає стосунків. Сімейні стосунки — без умовні. Мама з дочкою можуть розсваритися в хлам, образити одне одну, страждати від цього, але все одно вони будуть мати стосунки, і будуть прислухатися одне до одної просто тому що вони є мамою і дочкою, батьком і сином, чоловіком і дружиною. Просто тому що вони є кимось по відношенню одне до одного, сім’єю. А хтось зовнішній за таку поведінку вже давно був би просто викреслений з життя і посланий подалі.

Ісус пропонує нам подивитись на своє молитовне життя і подумати, як ми приходимо до Бога: як погани, сподіваючись якось Його вговорити, переконати зробити те, чого я хочу? Чи як діти, знаючи, що ми вже почуті і прийняті?

Як Ісус зображує тут поганську молитву? — Він каже, що вона є велемовна і порожня. В ній є багато порожніх слів. Вони можуть звучати дуже гарно, дуже духовно, але вони порожні, бо ми в принципі не маємо нічого, що могли б запропонувати Богу. Згадайте епічний батл між пророком Іллєю і пророками Ваала. Тих 450 чоловік, цілий день вони скакали, співали, кричали, різали собі груди ножами. Вони намагалися змусити чи вблагати свого бога зробити, що вони хочуть. А Ілля насміхається з них: кричіть голосніш, може він відійшов, чи спить. Його молитва зовсім інша, вона проста і сповнена віри. Ілля не намагається змусити чи переконати Бога щось зробити. Навпаки, Ілля, тут, щоб виконати те, чого хоче Бог. “Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом” (1Цар.18:36).

Я не говорю зараз про артикуляцію чи гучність, з якою ми молимось. Не говорю про те, скільки разів ми повторюємо ім’я “Ісус”. Це зовсім не про те. Я говорю про саму сутність молитви. Про те, чому ми сподіваємось бути почутими. Тому що ти зробив щось особливе? Тому що ти достатньо посвятив себе служінню і тепер Богу вже час розплатитись? Тому що тобі так сильно хочеться, щоб Бог відповів, так як ти хочеш? Або навпаки, чому ти вважаєш, що Бог тебе не почув? Бо ти згрішив і тепер Він не слухає тебе? Усе це поганська молитва. Вона заснована на тому, що ти зробив, чи не зробив, а не на тому, ким ти є, ким Бог зробив тебе. І це не та молитва, якої Господь Ісус навчає Своїх учнів.

Тобі не потрібно привертати увагу Бога до своїх проблем. Його увага вже належить тобі. Він вже готовий чути. Завдяки Христу. Завдяки тому, що Він здійснив. Він прожив життя, яке я мав прожити. Він помер смертю, якою я мав померти. Він став моїм Спасителем і старшим Братом. Він став Перворідним для усіх, хто вірує в Нього. Він привів мене в Божу сім’ю і всиновив мене Отцю. “Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі” (Рим.8:15,16)

Навіщо у вірші 8 Ісус каже, що Отець вже знає, чого ми потребуємо? Не для того, щоб ми думали, що раз Він знає, то просити вже не треба. Треба. Він говорить це для того, щоб ми довіряли Отцю. Щоб не залежно від того, як Бог відповів на молитву: “так” чи “ні”, ми були впевнені, що молитва почута і благий Отець справді турбується про нас. Коли ми знаємо, що на іншому кінці кожної нашої молитви є благий і люблячий Отець, ми можемо молитися і ми мусимо молитися. Амінь.

ІІІ. Моліться ж отак (9-10).

Подивіться вірші 9-10: “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

Від загального вчення про те, чим має бути молитва Ісус переходить до моделі молитви. Якщо до цього в когось виникали сумніви, чи потрібно молитись взагалі, бо ж Отець все знає, то тут ці сумніви мають бути розвіяні, бо Ісус велить нам молитись і розповідає про що. В цілому молитва Господня складається з 6 прохань. Зазвичай їх ділять на ті, що стосуються самого Бога і наших взаємин із Ним і ті, що стосуються наших щоденних проблем. Сьогодні розглянемо перших 3.

Перше, нехай святиться ім’я Твоє.

Що значить, що ім’я нашого Отця має святитись на землі, як на небі? Відповідно до оригінального тексту слово “святиться” означає освячувати щось, або робити щось святим. Але як ми можемо застосувати це слово до Бога? Хіба Він сам не є найсвятішим у всесвіті? Хіба ми, грішні створіння можемо додати бодай щось до Його святості? Звичайно ні. Святість Бога жодним чином не залежить від нас і нам нічого дати Йому. Це Він освячує усе, це Він об’єктивно є найбільш славний, найбільш прекрасний і цінний у Всесвіті. Однак, не дивлячись на це, що ми бачимо, коли озираємось навкруги? Ми бачимо, як ім’я Боже нехтується в світі. Люди сміються з Божого імені, розказують про Нього анекдоти і зневажають Його. Це жахливо, але це є лише пів біди. Що справді засмучує, так це те, що навіть ми, віруючі, ті які називаємо Його своїм Отцем, не виявляємо до Нього тієї поваги і любові, яких Він заслуговує.

Ісус каже: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!” (Мар.12:30). Але я дивлюся на своє життя, на своє егоїстичне серце, на свої гріхи і розумію, що жодної хвилини я не любив і не цінував Бога так як мусив би. І що ж я маю робити, коли усвідомлюю це? Ісус відповідає — молися ж отак. Бог працює через молитву. Через молитву Він змінює світ і обставини. Але саме головне, що через молитву Він змінює мене самого. І одного дня Він завершить Свою роботу. Прийде день, коли кожне коліно небесних і земних схилиться в покорі перед Царем царів і вшанує Його. Прийде день, коли я буду змінений цілковито і разом з мільйонами святих і ангелів співатиму пісню святому Отцю що на небі. Амінь.

Друге, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя.

Хто пам’ятає, що саме Господь Ісус каже Своїм учням про Себе, перед тим, як дати їм велике доручення? — Він каже: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (Мат.28:18). Та сама думка звучить в Еф.1:20-22, де ап. Павло говорить про Христа, Якого Бог-Отець воскресив із мертвих і посадив на небесах вище від усякої влади, і сили, і панування, і всякого ймення. І все впокорив Він під ноги Йому.

Бог царює і завжди царював над всім створеним світом. В цьому немає жодного сумніву. Про це неодноразово свідчить Писання. Його задум виконується завжди. Немає жодної істоти чи події у всесвіті, які могли б захопити Бога зненацька, зруйнувати Його задум чи заставити Його змінити свої плани. Навіть сатана не може нічого зробити, якщо Господь не попустить йому. Але якщо всяка влада на небі і на землі вже належить Христу. Якщо Він вже царює і посаджений вище за все і все покорене Йому під ноги, навіщо тоді ми молимось: нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя? Що значить ця молитва?

І відповідь, як я думаю, ось в чому. Коли ми дивимось на цей світ, то мусимо визнати дві речі. Перше: не всі виконують Божу волю однаково. Є ті, для кого виконувати Божу волю є найбільшою радістю життя. Ті, хто, як псалмист каже: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці” (Пс.39:9). Але також є ті, хто не кориться Божій владі і протистоїть Йому. Таку саму картину ми бачимо, коли відкриваємо книгу Об’явлення, коли кожне коліно схиляється перед Христом. Але одні схиляються з радістю, а інші — тому що змушені.

Друге: не всюди Боже правління видиме і явне в однаковій мірі. Наприклад, Боже слово каже, що це Бог щодня наказує сходити Сонцю і посилає дощ на землю для праведних і неправедних (Мат.5:45). Тому, коли ми дивимось на схід Сонця, то бачимо в цьому прояв Божого правління. Але коли невіруючий дивиться на той самий схід Сонця, він не бачить геть нічого. Боже царювання часто є невидимим, неявним для світу. Де ж тоді воно є найбільш явним і видимим? — В Церкві, посеред народу Божого, де Його слово, Його воля є головним правилом віри і життя. Де ми щоразу коли збираємося, проголошуємо Його панування і явно впокорюємо себе Христу. Власне, задача Церкви і є — зробити невидиме видимим. Тому Ісус і додає ці слова: “на землі, як на небі”. Він молиться, щоб Боже Царство прийшло у всій повноті. Щоб Божа слава, сила, турбота, справедливість стали явними для кожного. Щоб усіляке зло і неправда були знищені. Щоб кожен чоловік чи жінка тут на землі виконував Його досконалу і благу волю так само радісно і щиро, як це роблять ангели на небесах, навіки. Амінь.

Євангелія від Матвія — це Євангелія Царства. Ніде більше Царство Боже не представлене так детально, в такій силі і славі, як тут. Сьогоднішнє слово вчить нас, людей Царства жити перед Отцем на небесах. Перед Його лицем творити добро і милосердя. Перед Його лице приходити в молитві. Заради Його слави і Його Царства жити. Нехай Господь помилує нас і діє в нас благодаттю спасіння, щоб очистити нас від всього зла і неправди. Щоб Його Царство було видимим для всього світу через наші життя і молитви. Амінь.

(п. Йонатан)