Вивчення Біблії: Проповідь “Нехай нам розкриються очі!” (Від Матвія 20:29-34)

Нехай нам розкриються очі!

Від Матвія 20:29-34

Ключовий вірш 20:33 : “Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі!”

Минулий раз ми почули прохання Соломії – матері Якова та Івана до Ісуса: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм – праворуч один, і ліворуч від Тебе один». Сьогодні ми також чуємо прохання двох сліпих до Ісуса: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Насправді ми всі чогось просимо у Ісуса. І сьогодні Ісус запитує: «Чого хочете, щоб Я вам зробив?» Чого Ви хочете від Ісуса? Хай Господь дасть Вам ясну тему молитви.
Подивіться на 29-ий вірш: «Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий». У 17-ому вірші цього розділу написано: «Побажавши ж піти до Єрусалиму…» У ньому ми зустрічаємо Ісуса, Який вирішив піти в Єрусалим. Сьогодні ми зустрічаємо Ісуса уже в Єрихоні. Єрихон знаходився близко 25 км. від Єрусалиму. Ісус наближався. І вже в наступному розділі ми бачимо Його вхід в Єрусалим. Ісус знав, що це Його остання подорож до Єрусалиму, де Він має померти за гріхи світу. І, тим не менше, Він вирішив послухатися Бога і виконати історію спасіння. Великий тягар лежав на плечах Ісуса. Част ми, зустрічаючи найменші труднощі, кажемо що втомилися та лишаємо служіння. Однак Ісус не казав, що втомився. Він ніс Свій хрест.

Єрихон – надзвичайно історичне місто. Це перше місто, яке завоювали Ізраїльтяни у ханаанській землі. Ця епічна битва описана в книзі Ісуса Навина. В історії це місто переживало різні часи, але в часи Ісуса Єрихон вважався багатим містом. Дорога з Єрихону в Єрусалим була повна бандитів, тому що вони знали, що звідти до Єрусалиму подорожують багаті люди. Саме цю дорогу згадує Ісус у притчі про доброго самаритянина, на якій бандити побили мало не до смерті самотнього подорожнього. В багатому місті було і багато бідних людей, які знали, що якщо ти будеш навіть жебраком, але в Єрихоні, то голодним не будеш.

Двох таких жебраків ми зустрічаємо у сьогоднішньому слові. Прочитаємо вірш 30: «І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Перше, що вражає, коли ми читаємо ці слова, це те, що ці двоє сліпих знали, Ким насправді був Ісус! У той час багато людей бачили в Ісусі просту людину. Багатий юнак, історію якого ми розглядали кілька тижнів тому, вважав Ісуса просто добрим вчителем. Фарисеї вважали що Ісус виконує справи диявола. Однак ці двоє сліпих звертаються до Нього як до Сина Давида. Син Давида – це Месія, прихід Якого був обіцяний у Старому Заповіті. Яким чином вони дізналися, що Ісус – Мессія? Звичайно, вони чули свідчення інших людей. Вони знаходилися в багатому людному місті біля його воріт – там завжди багато свіжих новин. Вони чули про Ісуса, Який проповідує Євангеліє та робить багато чудес – в тому числі повертає зір сліпим. Можливо, вони знали пророцтво з книги Ісаї, де написано, що коли прийде Месія, то «розплющаться очі сліпим…» (35:5) Вони бачили, що справи Христа доводять те, що Він і є обіцяний Богом Месія. І тоді ці сліпі повірили, що Ісус – це Месія! Коли вони почули, що поруч проходить Ісус, то стали кричати: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Ми живемо у складному світі, де багато речей незрозумілі та заплутані. Але часто нам потрібна проста віра, віна, яка заснована на Божому слові, на фактах, на вірних свідченнях, така віра, яка була у цих сліпих. Ісус – це Месія. Ця віра змінила їх життя.
Друге, що вражає в цих сліпих, це їх прохання. Подивіться ще раз на 30-ий вірш: «І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» У той суровий час не було спілки сліпих, пішохідні переходи не обладнували світлофорами зі звуком, компанії не зобов’язували надавати роботу сліпим. Фактично, у сліпого був один спосіб заробляти собі на життя – це жебракувати. Перед цими сліпими також стояла проблема виживання – і вони її вирішили – якимось чином їм вдалося влаштуватися у багатому місці Єрихоні, вони просили милостиню і так заробляли собі на життя. Вони звикли просили милостиню. Як сказав один брат на вивченні Біблії це був стандартний шаблон їхньої поведінки. Однак тут вони діють нестандартно. Вони не просять у Ісуса грошей. Вони просять у Нього милості. Що змінилося? У них з’явилася віра. Вони повірили, що Ісус не просто людина, Ісус – це Месія. Вони зрозуміли, що є річ, якої вони потребують значно більше, ніж грошей – це милості, і Ісус може дати їм милість! Тоді вони почали кричати до Нього, благаючи: «Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!»

Кого нагадують нам ці сліпі? Або, кого вони нам мають нагадувати? Вони мають нам нагадувати нас з вами. Так, на відміну від цих сліпих, у нас усіх є очі. Але у нас є багато немощів і гріхів, і лише один Ісус може допомогти нам. Звичайно, усі люди потребують Ісуса. Але багато людей не усвідомлюють цього, а думають, що вони просто потребують трішки більше грошей. Вони думають, що самі можуть справитися зі своїм життя – підлатавши його тут і там. Але насправді ми не можемо самі справитися зі своїм життям! Раніше чи пізніше кожен має усвідомити це: «Без Ісуса я не можу справитися зі своїм життям!» Уявіть собі сім’ю, у якій чоловік алкоголік, і яка не межі розпаду. Йому кажуть: «Слухай, ти – алкоголік, ти вбиваєш своє життя», а він відповідає: «У мене усе під контролем!» І той момент, коли ця людина усвідомить, що її життя летить у безодню, і коли вона усвідомить, що як нічого іншого потребує Божої милості – це буде найвеличніший момент його життя. В чому велич цих сліпих? В тому, що вони усвідомлювали, що потребують Божої милості! Минулий раз проповідник запитував: «Чому ми сьогодні тут зібралися?» Тому що ми потребуємо Божої милості!

Прохання цих сліпих стає ще більш дивовижним, якщо ми порівняємо із проханням, яке ми почули у попередньому уривку. Там Соломія – матір двох учнів Ісуса – Якова та Івана, підійшла та попросила Ісуса: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм – праворуч один, і ліворуч від Тебе один» (20-21) Прохання Соломії було приватним, тому що було доволі егоїстичним: місце справа Ісуса було лише одне, і місце зліва одне, і якщо її сини займуть їх, то іншим вже не лишиться. Не дивно, що коли інші учні дізналися про це прохання, то розгнівалися. Прохання ж цих сліпих публічне, вони кричали на всю вулицю, усі люди чули їх. Соломія просила на основі своїх амбіцій, просила того, що Ісус не міг виконати. Ці сліпі просили на основі Божого пророцтва, у якому сказано, що коли прийде Месія, то розплющаться очі сліпим. У проханні Соломії відчувається певна маніпуляція: вона матір, жінка, перша прийшла – зазвичай тут важко відмовити. Ці сліпі не намагалися маніпулювати Ісусом. Вони віддалися на Його милість.
Подивіться на вірш 31: «Народ же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!» Ким були ці люди, які сварилися на цих сліпих та заставляли мовчати? Ми не знаємо. А де були в цей час учні Ісуса, чому вони не допомогли цьому сліпому? Так, нам дуже цього хотілося б, але вони не зробили цього. На жаль, люди часто байдужі, люди часто діють егоїстично, або не можуть повністю зрозуміти нас. Ми маємо це розуміти. Тому не можна покладатися на людей. Не потрібно ображатися на людей. І не потрібно очікувати від них того, чого вони не можуть дати, а може дати лише один Ісус. Люди не можуть повністю нас зрозуміти. Вони не можуть зцілити рани нашого серця. Це може зробити лише один Бог. Але ми також тут бачимо, що якщо у нас є віра, то інші люди не завадять нам прийти до Ісуса. Не дивлячись на сварку інших людей, ці сліпі ще більше кричали до Ісуса та благали Його змилостивитися над ними.

Подивіться на вірші 32-34:

32 Ісус же спинився, покликав їх та й сказав: Що хочете, щоб Я вам зробив?
33 Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі!
34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.
Ісус направлявся в Єрусалим, де мав перенести багато страждань та бути розіп’ятим. Люди, які ішли поруч із Ним, не розуміли Його, навіть Його учні не розуміли Його, тому що думали, що Ісус іде в Єрусалим щоб стати царем. Ісусу було надзвичайно важко. Але він зупинився, щоб допомогти двом нещасним людям. Це і є справжня велич. У 18-ому розділі учні запитали Ісуса: «Хто найбільший у Царстві Небеснім?» Найбільший той, хто турбується про одну нещасну душу, яку інші люди ігнорують.

Після того, як Ісус вернув сліпим зір, написано, що вони «подалися за Ним». Чого ми найбльше потребуємо? Коли хворіють наші діти, ми молимося за їх здоров’я. Коли у нас не вистачає грошей, ми просимо про фінанси. Коли ми втомилися, ми просимо Бога про відпустку. Але наша дійсно справжня та найбільша потреба – це мати самого Христа. Ці сліпі це усвідомили, тому не просто зраділи, що тепер бачать, а послідували за Ісусом. Вони усвідомили, що без Божої милості їм не прожити, тому вони послідували за Ісусом. Куди вони прийшли, слідуючи за Ісусом? Вони прийшли до Його хреста. Нам не прожити без милості Бога. Нам не прожити без хреста Ісуса.
Один брат із Франції став монахом у далекому 1666 р. Його послали працювати на монастирську кухню. Напочатку він ненавидів цю роботу. Але потім він вирішив служити Богові навіть на кухні, а не лише у храмі. Він молився так: «Господь, Ти є Господь усіх каструль і сковорідок, освяти мене через приготування їжі та миття посуду». Цього монаха звали брат Лоренс. З часом багато людей приходили до нього за молитвою та порадою. Пізніше, він написав невелику книгу, яка стала класикою: «Практика Божої присутності». Про що ви простите Ісуса? Хай Господь дасть Вам ясну тему молитви.

(п. Яків)