Вивчення Біблії: Проповідь “Не як Я хочу, а як Ти” (Від Матвія 26:31-46)
«Не як Я хочу, а як Ти»
Від Матвія 26:31-46
Ключовий вірш 26:39б: «Та проте, не як Я хочу, а як Ти…»
Сьогодні ми будемо говорити про молитву Ісуса в Гефсіманії. Те, що там відбувалося, перевищує нашу уяву та розуміння. Ісус був у такій печалі, відчував таку біль, Його страждання були такими великими, що це все мало не вбило Його. Цей уривок сповнений таких страждань Христа, що нам часто хочеться пропустити його, тому що нам важко дивитися на страждання. І все ж нам не варто проходити мимо цієї події. Її змальовують усі чотири євангелісти: Матвій, Марко, Лука та Іван. У ній ми можемо заглянути в серце Ісуса, нашого Спасителя. У ньому ми бачимо ціну нашого спасіння. Хай Господь сьогодні благословить нас.
Перше, Ісус попереджає учнів (31-35). Подивіться на вірші 31-32
31 Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари
32 По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.
Ісус пам’ятав пророцтво пророка Захарії: «Удар пастиря – і розпорошаться вівці» (Зах.13:7), та знав, що цієї ночі воно збудеться. Ісус, пастир, буде вражений, а Його вівці – учні – розпорошаться. Але була і гарна новина. Хоча Ісус буде вражений, Він воскресне. Хоча Його учні розпорошаться, але потім зберуться знову в Галілеї. Там Христос їх зустріне. Хоча вони зрадять Його, Він не зречеться їх.
Петро відповів: «Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи» (33) Ми не очікували від Петра іншої відповіді. Ісус сказав: «Усі ви … спокуситеся», проте Петро не погодився з Ним, і сказав: «тільки не я». Іншими словами, Петро наче казав: «Ти, Ісусе, не знаєш, який я сильний!» Петро був щирий, коли це говорив. Він дійсно любив Ісуса. Але Петро не знав однієї дуже важливої речі: люди – це занепалі та зіпсовані істоти.
Ісус йому відповів:
34 Промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене…
Тут Ісус уже каже конкретно про Петра і каже детально: перш ніж заспіває півень, Петро відречеться від Нього тричі. Петро не погодився та відповів: «Навіть коли б мені навіть умерти з Тобою, – я не відречуся від Тебе!» (35) Петро знав, що любив Христа. Але він не знав іншої – дуже важливої речі – те що люди це занепалі істоти. Люди – повністю зіпсовані істоти. Біблія навчає, що усі люди – грішні та дуже зіпсовані. Небезпека не лише в тому, що ми живемо у грішному світі, серед грішних людей та зіпсованої культури. Небезпека в тому, що ми самі зіпсовані, небезпека всередині нас. І не знати цього – це велика небезпека. Один із самих великих обманів культури, у якій ми живемо, це коли люди кажуть: «я вірю лише в себе». Схоже стверджував і Петро: «Ісус, ти не знаєш мене. Вір у мене -я тебе не зраджу». Однак проблема в тому, що люди – повністю зіпсовані істоти. І коли вони покладаються за свою зіпсованість, то падають та ламаються.
Покоління часів Христа було дуже привілейованим, тому що вони бачили своїми очима і чули своїми вухами Самого Христа. Серед цих людей Дванадцять учнів були найбільш привілейованими, тому що 3,5 роки жили поруч з Христом у режимі 24/7. І серед цих Дванадцяти найбільш привілейованим був Петро. Але навіть Петро був повністю зіпсованою людиною. Тому хоча він був впевнений, що піде за Христом на смерть, він не зміг дотриматися цього свого рішення. Це називається самовпевненість, і є дуже небезпечно. Петро багато гордився собою, не слухав Ісуса, і, як ми побачимо далі, не молився. Мудрість у тому, щоб знати свої недоліки, і пильнувати. Інакше, ми несподівано, і дуже болюче падаємо.
Друге, «не як Я хочу, а як Ти» (36-46). Подивіться на вірші 36-37:
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити.
Після святкування Пасхи Ісус прийшов уночі із учнями в Гефсиманський сад. «Гефсиманія» означає «оливкова давильня». Там був оливковий сад, кажуть що і в наш час там також оливковий сад, і навіть показують місце, де молився Ісус. Цей сад був приватною власністю. Він комусь належав. Господар вирощував там оливки і давив з них оливкове масло. Незадовго до цього невідомий послідовник Ісуса дав йому осла щоб увійти в Єрусалим, інший невідомий послідовник дав Йому кімнату щоб святкувати Пасху. А тут невідомий послідовник дав Ісусу можливіть знаходитися у своєму саду. Можливо там була палатка, щоб переспати уночі. В Ів.18:2 написано, що Ісус і учні часто збиралися там (див. також Лк.22:39). Тобто коли Ісус із учнями приходили в Єрусалим на Пасху, іноді вони лишалися в домі Лазаря, а іноді вони ночували в цьому Гефсиманському саду. Саме тому Юда добре знав це місце.
Ісус взяв з собою трьох учнів – Петра, Якова та Івана та відійшов із ними в глибину саду. Чому Ісус взяв їх з собою? Він хотів навчити їх одному важливому уроку – як через молитву перемагати спокуси. Як ми знаємо, учні не молилися і не перемогли спокуси. Вони помилилися, не послухавши Ісуса, помиллися, вирішивши спати, а не боротися в молитві. Але Ісус хотів, щоб вони навчилися важливості молитви, навіть через власні помилки. Петро був головним з Дванадцяти, Яків та Іван хотіли сидіти по праву та по ліву сторону Ісуса. Але вони не молилися і не пильнували, тому впали у спокусу. Ісус хотів навчити їх молитися.
Таким чином, Ісус взяв трьох учнів та відійшов із ними в глибину саду. Прочитаємо разом вірш 38: «Тоді промовляє до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною…» До цього часу Ісус уже зустрів багато потрясінь. Бог прийшов до Свого народу, але вони Його не прийняли. Його зрадив Юда. Інші 11 учнів мали втекти. І багато страждать були попереду, уже в цей самий день, у п’ятницю. Ісуса мали арештувати, бити, знущатися над Ним. Але смертельний сум був через дещо більше, ніж усе це. Перед Ісусом лежала смерть. Насправді в історії багато людей спокійно зустріли свою смерть. Але не через саму по собі смерть так сумував Ісус. Ісус мав стати пасхальним Ягням, та взяти на себе гріхи світу. Ніхто в історії не стравждав так, як Ісус. Тому що на Ньому були гріхи людей усього світу. Він увібрав у Себе усю біль та страждання світу – минулі, теперішні та майбутні. І Христос мав понести гріхи усього світу. Це було зовсім нове для Христа. Він ніколи не знав гріха, Він не був грішним, Він був святим Божим Сином. Але Він мав взяти на себе та понести гріхи світу. У книзі «Володар перснів» Фродо несе перстень влади, який уособлює зло, щоб знищити його у Мордорі. Там описані його страшні страждання. Схожим чином Ісус мав понести на собі гріхи усього світу. Він не знав Божого гніву, але мав відчути Його на Собі. В Євр.5:7 написано: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви…». Ісус молився в великим голосінням та слізьми. Він був на межі Своїх сил. Євангеліст Лука описує, що Його піт був як каплі крові. Піт як кров – це максимальна стадія людського стресу. Ніхто з тих, хто коли небудь жив чи буде жити на цій землі у людському тілі не переживав таких страждань.
Ісус ніколи раніше не мав такої боротьби. На початку Свого служіння диявол спокушав Його в пустелі. Він спокушав їти легким шляхом у житті. Не страждати. Не пережити цього всього, до чого Ісус готувався. В Мт.16:22 диявол знову спокушав Ісуса через Петра, який сказав Йому: «Такого Тобі хай не буде!» І тут ми бачимо диявола знову. В Лк.22:53 прямо перед Своїм арештом Ісус каже: «Та це ваша година тепер, і влада темряви…» Цю подію іноді називають «Остання спокуса Христа», і це дійсно так. Але знову: ніколи раніше боротьба Ісуса не була такою суворою та виснажливою.
По Своїй божественній природі Ісус не був підвладний спокусам. Ап. Яків сказав: «Бо Бог злом не спокушується» (Як.1:13б) Як Бог Ісус не міг ні спокуситися, ні згрішити. Але як людина, Ісус був підвладний спокусам. І тому Він вів цю напружену боротьбу.
Прочитаємо вірш 39: «І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти…» «Упав Він долілиць»: раніше перед Ісусом падали долілиць – як вираз великої покори перед Божим Сином. Але тут Ісус падає долілиць перед Своїм Батьком. Це єдине місце в Біблії, де Ісус падає долілиць. І це показує велику покору Христа перед Своїм Батьком. Ісус не хотів брати на Себе гріхи світу. Він був Святим. Гріх був йому противним. Він не хотів страждати і молився: «нехай обмине ця чаша Мене». Що було налито у ту чашу? Божий гнів. Ісус не хотів брати не Себе Божий гнів. Але якби Ісус оминув хрест, то як кажуть: небеса були б порожні, а пекло переповненим. Тоді не було б спасіння.
Дивовижно, що посеред такої напруженої боротьби Ісус думав про Своїх учнів. Подивіться на вірші 40-41:
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?…
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло.
Ісус знайшов, що учні Ісуса спали. Звичайно, вони поїли на пасхальній вечері, потім прогулялися в сад. Була глибока ніч. Звичайно, вони дуже хотіли спати. Євангеліст Лука добавляє, що учні «спали з журби». Останнім часом на них звалилося багато такого, через що вони журилися. Вони надіялися, що Ісус встановить земне царство, але Він збирався померти. Вони очікували на славу, але тепер їх майбутнє було незрозумілим. Він сказав, що усі вони зрадять Його. Це було не те, на що розраховували учні. Все це було дуже сумно. Тому учні поснули з журби. Сон заспокоює. Ви коли небудь спали з журби, щоб утекти від реальності? Ісус застеріг їх: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло». Ісус застеріг їх: вони вразливі духовно, їм потрібно покладатися не на себе, а на Бога. Серед страшних страждать, Ісус пам’ятав про Своїх учнів.
Далі Ісус знову повернувся до молитви, і перервав їх лише тому, що турбувався про Своїх учнів. Ісус вийшов переможцем із цієї спокуси та боротьби. Він молився так у 42-ому вірші: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» В напруженій молитовній боротьбі Він вирішив прийняти Божу волю. Молитися про виконання Божої волі – це високий рівень молитви. Зазвичай люди просять Бога про виконання своєї волі. Але Ісус молився: «нехай станеться воля Твоя!» В 1902 р. Аделаїда Поланд у віці 40 р. була присутня на молитовному зібранні. Там вона почула молитву старших жінок: «будь з нами, Господи». Молитва цих жінок зворушила її серце та надихнула написати гімн «Хай буде воля, Боже Твоя». Чи молитися Ви так? Ісус навчає нас молитися так. В молитві Господній Він сказав: «Хай буде воля Твоя!» Петро казав, що готовий померти за Ісуса, але не міг помолитися навіть годину (40). Ви можете молитися одну годину? Важко молитися одну хвилину. Дуже важко молитися десять хвилин. А молитися годину – для багатьох це як померти.
Ісус молився усю ніч. І в 46-ому вірші ми бачимо вже зовсім іншого Ісуса: «Уставайте, ходім, ось наблизився Мій зрадник!» Спокуса подолана. Рішення прийнято.
На завершення: сьогодні через молитовну боротьбу Христа ми побачили ціну нашого спасіння. Ми також навчалися молитися: «Хай буде воля Твоя!» У нас є багато бажань: щоб ми були здорові, щоб наші діти були здорові, щоб жити у гарному будинку чи квартирі. Але більш важливе запитання: «Яка Божа воля?» Якщо ми лише наполягаємо на своїй волі, і не переймаємося тим, що Бог хоче, то ми приречені на поразку та невдачу. Тому питання, яке я маю собі задати: «Чого хоче Бог? Чи вірю я, що Божа воля найкраща для мене?» Хай Господь допоможе Вам прийняти Його волю.
(п. Яків)