Вивчення Біблії: Проповідь “Кров Нового Заповіту” (Від Матвія 26:14-30)

КРОВ НОВОГО ЗАПОВІТУ

Від Матвія 26:14-30

Ключовий вірші 27,28 : «А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»

В дитинстві моїм улюбленим святом в році була Пасха. З різних причин. По-перше, рідня мого батька була католицькою, а мами – православною. Тому ми святкували двічі. Спочатку ми їхали до одного дідуся і там хресна готувала рясний і смачнючий обід. Потім – до іншого, і там ми також наїдалися пасками, яйцями і домашніми ковбасами. Спочатку ми христосались польською, а через тиждень-два – українською. В костелі м. Бар, Вінницької обл. вночі відбувалася дивовижна літургія з урочистими співами. Це було на стільки прекрасно, що навіть важко передати словами. 

Зараз Пасха, напевне, також моє найулюбленіше свято. Але вже не через весь той перфоманс, а через те, що саме ми святкуємо на Пасху – воскресіння і перемогу нашого Господа над гріхом, смертю та адом. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Пасху святкує наш Господь. Він святкує її разом зі Своїми учнями і це Його остання Пасха. Вона відрізняється від тієї, яку святкуємо ми. Чесно кажучи, вона більше схожа на Пасху Старого Заповіту. Схожа, але все ж не така сама. Бо раптом, під час вечері Ісус берез звичні кожному юдею образи і наповнює їх новим значенням. Раптом, під час вечері Він проголошує настання епохи Нового заповіту і запроваджує таїнство Причастя. Він проголошує відпущення гріхів в Своїй крові. Що це за дивовижна вечеря? І що це за Новий заповіт, в який Господь бере Своїх учнів? Нехай Господь зараз зробить наші серця м’якими, а розум гострим, щоб нам розуміти Його слово, вірувати в нього і коритися йому.

Подивіться вірші 14-16: «Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його».

Минулого разу ми читали про жінку, яка помазала Ісуса дорогоцінним миром. Її вчинок був дивним, незрозумілим і, на думку багатьох, марнотратним. Її вчинок викликав обурення в серцях учнів, і особливо в Юди. Але її вчинок був виявом щирої любові цієї жінки до Вчителя. Ісус прийняв його, як зроблений особисто для Нього і високо оцінив. Тоді, каже Матвій, один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам?

Чому Юда так вчинив? – нам важко сказати напевне. Вочевидь, його цінності і стосунки з Ісусом, його мотиви відрізнялися від мотивів і цінностей інших учнів. Писання називає його злодієм і відкриває нам одну з його рис – він любив гроші. Він слідував за Христом поки мав надію збагатитися. Але, вочевидь, тепер зрозумів, що ця надія марна. І, якщо жінка віддала все, що мала заради Ісуса, то Юда, навпаки, видав Ісуса, щоб здобути хоча б щось для себе.  

Навіщо Юда знадобився первосвященикам? Це, в цілому, зрозуміло. Вони задумали згубити Ісуса, але боялися, що це спричинить колотнечу в народі. Священики не могли взяти Ісуса вдень, коли Він був оточений людьми. І вони не могли взяти Ісуса вночі, бо Ісус вечором йшов з Єрусалиму. Щоб здійснити свій задум, їм потрібна була людина, яка могла б вказати слушний час і місце, коли навколо Ісуса найменше людей. Юда мав стати їм у нагоді. 

Подивіться вірші 17-18: «А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі? А Він відказав: Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе» 

Для первосвящеників зручним часом був би вечір, коли люди розійдуться по домівках, щоб в колі сім’ї споживати Пасху. Відповідно до записів Луки, місце щоб спожити Пасху готували Петро та Іван. Ісус не вказав конкретного місця. Вечеря готувалася в атмосфері таємничості. Тому вона і називається Таємною Вечерею. Юда до останнього моменту не знав, де саме вони зберуться. Він подався до храмової сторожі, вночі, коли вечеря вже почалась. Завдяки цьому Ісус мав час, щоб побути з учнями. Три з половиною роки Він був із ними і навчав їх усього, та цієї ночі Він хотів дати їм дещо особливе. 

Чи знав Ісус про Юдину зраду? Звичайно знав. Тим не менше Він до кінця любив навіть Свого зрадника. До кінця намагався допомогти навіть йому. Подивіться вірші 20-21: «А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене…»

До цього випадку Ісус декілька разів попереджав учнів про те, що Він буде виданий в руки первосвящеників і грішників. Учні розуміли, що в Єрусалимі їх не чекають з хлібом-сіллю, і розуміли, що у Вчителя є вороги. Тим не менше до цього моменту Ісус жодного разу не прохопився, що один з них – зрадник. Для них Його слова – несподіванка. «вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: Чи не я то, о Господи?» (22) Але зовсім по-іншому ці слова звучать для Юди, коли в нього в кишені вже лежить 30 срібняків. Звичайно, Юда, щоб не виділятися, також питає: «чи не я то, Учителю?» але він бачить, що Ісус знає і ті гроші печуть йому кишеню. 

Слова про зраду сказані для Юди. Попередження про те, що ліпше б тій людині, що видає Сина Людського, не родитися – також для нього. І ми не знайдемо жодного Ісусового слова гніву чи ненависті до того, хто Його зрадив. Лише глибокий жаль. Та Юда, вирішивши робити зло, на свою біду пішов до кінця. 

Євангеліст Іван, каже, що після цього епізоду Юда залишив зібрання. Вийшов в ніч, щоб привести храмову сторожу і видати їм Ісуса. Установлюючи Господню Вечерю, Ісус залишається з самими лиш учнями. Тому, хоча Церква має різні служіння і активності і деякі з них назначені як для віруючих так і для невіруючих (наприклад, служіння слова і проповідь Євангелії), але Причастя – це дещо особливе. Це те, що Господь дав Своїй Церкві, тим, хто вірує в Його ім’я, кого Він взяв в Свій заповіт. 

Подивіться вірші 26-28: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»

Перше, що ми помічаємо в цих словах, це те, що Ісус використовує тут певні специфічні поняття і терміни. Ми звикли до них, тому що вони весь час на слуху і часто ми навіть не задаємо собі питання, що ж вони значать. Я говорю зараз про такі речі, як «Новий Заповіт» та «кров Заповіту», про які Ісус говорить в цих віршах. Слова «Новий Заповіт» асоціюються в нас швидше з певною частиною Біблії, ніж з якимись стосунками. Чи не так? Але Ісус явно говорить не про Євангелія і Послання апостолів, які ще не були написані. З іншого боку, ми не знайдемо, щоб Він вживав ці слова десь раніше, чи пояснював учням їх значення. Вочевидь учні розуміли їх без додаткових пояснень. Що ж значать ці слова? Що таке «заповіт»? 

В загальному випадку, Заповіт (євр. behrit) – це узи скріплені кров’ю, стосунки в основі яких життя і смерть. Фраза «укласти заповіт» дослівно перекладається з єврейської, як «розсікти заповіт». Як правило, при укладанні заповіту сторони брали жертовну тварину, розсікали її навпіл, а потім проходили між цими  половинами, або кропили її кров’ю учасників заповіту. Ця тварина вказувала на виключну значимість і серйозність уз, якими сторони пов’язують себе. Це не просто домовленість, це справді узи життя і смерті. Смерть тварини вказувала на прокляття, яке впаде на того, хто цей заповіт порушить. 

Для сучасного світу такі стосунки в цілому не характерні. Ми скріплюємо наші домовленості підписами і мокрими печатками, а не кров’ю. Тому сучасні віруючі іноді думають про Божий заповіт, наприклад, як про останню волю: ось, Ісус зараз готується померти і тому диктує учням Свій заповіт. Інша помилка – сприймати заповіт, як форму угоди між рівними сторонами по типу: «ти мені – я тобі». 

Заповіт Бога з Його творінням за означенням не може бути ані Його «останньою волею» (Бог не збирається помирати), ані угодою між рівними сторонами. Бог і людина не є рівними сторонами. Бог – це Бог, а людина – це людина. Це не ми приходимо до Бога з пропозицією укласти заповіт. Це Він за власним розсудом зв’язує самого Себе, Всемогутнього Бога, якому належить усе і який править усім, узами життя і смерті, зобов’язаннями, клятвами і обітницями з Тими, кого Він сам покликав. Це не ми визначаємо умови і межі цього заповіту. Це Він проголошує нам Свою волю. І ми не можемо повернути Йому свою копію з правками і побажаннями: «Господи, ну це ми можемо прийняти, а тут Ти вже надто багато хочеш». Він не торгується. Кінець кінцем, Бог не вступає з людиною у випадкові стосунки, або стосунки, які ні до чого не зобов’язують. Ці стосунки напряму стосуються життя та смерті. 

І тут ми підходимо до наступного питання. Ми приблизно розуміємо, що таке Старий Заповіт. Як правило, під Старим, ми розуміємо Мойсеїв Заповіт, який Бог уклав з Ізраїлем, коли вивів його з Єгипту. Книга Вихід 19-24 розділи. Бог обіцяє зробити Ізраїль царством священиків і народом святим, якщо вони берегтимуть Його заповіт. Пояснює положення цього заповіту і скріплює його кров’ю козлів і телиці. Але що таке Новий Заповіт, про який говорить тут Ісус? Що це за нові стосунки, що це за нові узи, якими Ісус через Свою кров зв’язує Себе зі Своїми учнями? 

Ми не знайдемо відповіді на це питання в Євангеліях. Але ось що нам каже послання до Євреїв: «Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!» (Євр.10:15-17). Тут автор послання до Євреїв цитує пророка Єремію 31:31-34. Цей самий уривок автор цитує ще двічі раніше: у 8му та 9му розділах послання, кожного разу, коли говорить про зв’язок і різницю між Новим і Старим Заповітами. І, насправді, Єремія говорить трішки більше, але ось вона формула Нового Заповіту, ті нові стосунки які через кров Христа стають тепер для учнів Христа реальністю: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!.. бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» (Єр.31:33-34).

Коли ми з лідерами вивчали цей уривок і читали з пророка Єремії, хтось із братів запитав: хіба в СЗ Бог не обіцяв так само стати для Ізраїля Богом, а їх зробити Своїм народом? Яка ж тоді різниця між Старим та Новим заповітом?

Справді, таку саму обітницю ми знаходимо і в Божому заповіті з Авраамом, коли Він обіцяв стати Богом Авраамових нащадків. І в Господньому заповіті на Сінаї, коли Він вирішив назвати синів Ізраїля Своїм особливим народом. В цьому плані між Старим і Новим заповітом справді нема різниці. Різниця є в тому, як Бог здійснює Свій заповіт. 

Тому що укладаючи заповіт на Синаї Мойсей взяв кров козлів та телят із водою і червоною вовною та покропив нею книгу заповіту і людей, проказуючи: це кров заповіту, що його наказав для вас Бог! Так само і скинію і весь посуд служебний… (Євр.9:19-21) Та кров Нового заповіту – це не кров телят та козлів. Що це за кров? – це кров Христа.

Ця кров очищує не посуд для богослужіння, не книгу, не одіж священика і не скинію. Що омиває ця кров? – нас самих. Омиває щоб очистити нашу совість від мертвих справ для служіння Богу живому та істинному (Євр.9:14). 

Люди Старого Заповіту мали Божий закон перед своїми очима, написаний на кам’яних скрижалях. Та в нас виконалася обіцянка Отча. Він послав нам Свого Духа, відродив нас до віри і Свої закони написав не на кам’яних скрижалях. Де Дух Святий записує Божий закон для нас? – на самих серцях наших. Щоб вони стали частиною нас самих, нашою плоттю і кров’ю, нашою сутністю. Кров’ю Сина ми були викуплені від нашого марнотного життя, щоб стати Богу за народ, щоб Він став для нас Богом. 

Що ж ми згадуємо і що звіщаємо, коли приступаємо до столу Вечері Господньої? Подивіться ще раз вірші 26-28: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»

Пасха Старого Заповіту мала свої знаки. Вони їли прісний хліб, згадуючи, як Господь вивів їх з Єгипту і очистив від старої закваски, від рабського життя. Так само своє значення мала і чаша. Але Ісус бере і наповнює ці звичні речі новим смислом. Переозначує їх. Він ламає хліб в учнів на очах і роздає його їм, зі словами: прийміть, споживайте, це тіло Моє. Він подає їм чашу і вино, як кров Нового Заповіту. І, долучаючись одного хліба, однієї чаші, одного Христа учні стають народом Нового Заповіту. Тому і ми, приймаємо хліб і вино причастя не вдома, наодинці з Богом, а разом, бо цей стіл Господньої Вечері змінює нас, робить з нас один народ Божий.

В Господній Вечері ми згадуємо Христа. В Ньому наші стосунки з Отцем, стосунки Нового Заповіту. В Його плоті. В Його крові, що вилилася на відпущення наших гріхів. І без Нього, поза Ним ми не маємо нічого. Але через Христа ми приходимо на Богослужіння і збираємося перед Господнім лицем, як Ізраїль збирався на святкове зібрання. Своїми вухами ми чуємо Його слово в проповіді. Своїми очима ми бачимо Його самого і Його жертву в хлібові і вині. Всім своїм єством ми приймаємо Його самого і оновлюємося в Його Заповіті. І я молюся, щоб ми і жили в цьому поколінні, як люди Нового Заповіту. Нехай Господь помилує нас і будує з нас Свій новий народ.

(п. Йонатан)