Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус Христос, Син Давидів, Син Авраамів” (Від Матвія 1:1)

ІСУС ХРИСТОС, СИН ДАВИДІВ, СИН АВРААМІВ

Від Матвія 1:1

Ключовий вірш 1:1 : “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового”

Останніх кілька років Господь благословив нас вивчати різні книги Біблії, Старого і Нового заповітів. Ми вивчали історичні книги, такі як Вихід та Повт. Закону. Ми вивчали апокаліптичну книгу — Об’явлення св. Івана, ми вивчали пророчі книги Єремії, Амоса, Аввакума та ін., ми вивчали послання: до Римлян, до Ефесян і ось закінчили до Колоссян. Усі ці книги були написані в різний час і різними людьми. Тисячі років розділяють їх. Однак, як ми могли вже не раз переконатися, усі вони мають дещо спільне: центральна фігура, до якої стосувались дослідження пророків, до якої відносились очікування Старого Заповіту і вчення Нового — одна і та сама. Це Господь Ісус Христос. Але жодна інша книга не розповідає нам про Ісуса Христа так багато, так досконально і так живо — як 4 Євангелії: від Матвія, Марка, Луки та Івана.

До вивчення Євангелій ми не поверталися вже кілька років, а першу книгу Нового Заповіту ми не вивчали вже 12 років. Для декого з тих, хто сидить в цьому залі, 12 років — це значить, ніколи раніше. Тому сьогодні ми починаємо вивчати Євангелію від Матвія. Це досить довга книга, думаю нам її вистачить до кінця цього року, а може й більше, так що нам потрібно запастися терпінням і підготуватися до довгої подорожі. Подорожі, в якій нас чекає так багато благословень, і саме головне — зустріч з Ісусом Христом, сином Давидовим, сином Авраамовим. Нехай Господь благословить зараз кожного з нас  і відкриється в Своєму слові. Амінь.

Перед тим, як приступити власне до вивчення Євангелії від Матвія, давайте розберемося, що це за книга? хто її автор? з якою метою і в якому контексті вона була написана? Відповісти на ці питання вкрай важливо, тільки тоді, коли ми знаємо це, ми зможемо задати правильні питання до тексту, знайти відповіді і зробити відповідні висновки і не звернути на манівці.

Стосовно авторства в нас не має жодних сумнівів. Автором цієї книги, як не дивно, є Матвій, один з 12ти учнів Ісуса Христа, свідок і очевидець Його життя, смерті і воскресіння. Немає жодного історичного документа, де хтось сумнівався би в тому, що ця книга — прямі слова учня Ісуса Христа. Вона без сумнівів і застережень була прийнята і східною і західною церквою, як оригінальний і автентичний документ гідний повної довіри. Тому, читаючи слова цієї книги ми можемо бути впевнені, що отримуємо не якісь легенди чи перекази про Ісуса, а достовірну інформацію з перших рук. Тим більше, судячи з часу написання цієї Євангелії, немало очевидців подій описаних в Євангелії все ще були живими. Так що будь хто, в кого виникали якісь питання, міг просто піти, спитати і отримати відповідь.

Євангеліє від Матвія глибоко вкорінене в текстах СЗ. Колишній митар звертається до своїх одноплемінників і часто цитує патріархів та пророків, показуючи на зв’язок між приходом Сина Божого і тим, що Бог обіцяв в Своєму слові. Він говорить про вічне Боже Царство і Царя-Христа. Ми бачимо це вже з самого першого вірша цієї книги. Тому, я думаю, дуже добре, що ми недавно вивчали історичні та пророчі книги СЗ — нам буде значно легше розуміти про що говорить Матвій та в якому контексті.

До якого ж літературного жанру відноситься ця книга? Відповісти на це питання складніше. Тому що для того, щоб описати Ісуса Христа євангелістам довелося винайти повністю новий жанр в літературі — Євангелію. Хоча Євангелія зосереджена на подіях пов’язаних з однією історичною особою — Ісусом Христом, ми не можемо віднести її до біографічних книг. Усі євангелісти вперто ігнорують більшу частину життя Христа, зосереджуючись лише останніх трьох роках Його служіння. Навіть не усі з них згадують Його чудесне народження.

Також це не історична література, бо автори не дуже намагаються прив’язати оповідання про Христа до якихось історичних маркерів. Царі, правителі, події цінні для будь якого історика, згадуються в євангеліях епізодично, тільки тому, що вони якимось чином стосувались життя Христа.

Євангелія — це не книга повчань, хоча тут наведено немало притч та настанов, до речі, в Євангелії від Матвія їх найбільше. Кінець кінцем, це також і не міфологія, хоча тут описано немало чудес до яких сучасний читач може поставитись скептично.

Що ж таке Євангелія? Слово “Євангеліє” перекладається з грецької, як “добра новина”. Найбільш поширені приклади “євангелій” і найближчі аналоги в грецькій літературі — це новини про перемогу на війні або проголошення нового царя. Наприклад, історики знайшли напис про інавгурацію нового імператора: “початок євангелії Цезаря Августа”. Царі і володарі посилали вісників, які проголошували новину яка з одного боку стосувалась певної історичної події, а з іншого — проголошувала новий порядок речей, нові обставини в яких усім тепер потрібно буде жити. І ось саме в такий спосіб, як Євангеліє, апостоли вирішили описати прихід, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Вони не намагаються комусь щось доводити чи сперечатись. Вони не ставлять собі на меті дати нам вчення про церкву, про таїнства,  про те як виховувати дітей чи про те, як ефективно виконувати міссію. Ми дізнаємося все це з Євангелій, але це не є метою авторів. Їхня мета — показати Бога, який звершує Свою історію спасіння в Ісусі Христі. Бога який діє, який оновлює Своє творіння, відбудовує зруйноване, дає життя мертвому. Якщо хочете, Євангеліє — це історія Божого спасіння. Те, що вони нам дають — не просто цікава інформація, це сила Божа, на спасіння кожному, хто вірує. І ми бачимо це з самого першого вірша цієї книги.

Подивіться вірш 1: “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового”.

З чого Матвій починає свою книгу? — він починає з родоводу головного її героя. Родовід завжди займав дуже важливе місце в єврейській культурі. Кожен єврей, який поважав себе міг простежити свій родовід до Авраама, а може і до Адама. Коли деякі священики після вавилонського полону не змогли знайти своїх родових записів і довести своє походження від Аарона, вони були відсторонені від служіння. Родовід — це дуже важливо в Біблії.

Хто ж головний герой Матвія? Про кого говорить його Євангеліє? — воно все про Ісуса Христа. Ми ще маємо дізнатися, хто Він такий. Але перші читачі Матвія були в більш вигідному положенні, ніж ми. Вони з дитинства росли в оточенні вірних Божих обітниць. Вони жили в атмосфері очікування, що Господь от-от виконає найбільшу з них і дасть їм Спасителя. І вони знали, що ім’я — Ісус означає “Боже спасіння”. А Христос — це не прізвище, а сутність, те, ким Він є: грецькою Христос, єврейською Мессія, українською Помазаний. Вічний цар, милостивий священик і пророк. Син Божий. Унікальна особистість, той Один єдиний, кого Бог поставив стати спасінням світу.

Звідки ж Він береться, цей Спаситель? Що за спасіння Він несе і чому Його чекали? Відповіді на ці питання ми бачимо з наступних титулів, які наводить Матвій. Він — Син Давидів, Син Авраамів. Син Давидів і Син Авраамів — це не просто посилання на генетичне походження Ісуса. Це, так само, як і слово “Христос” вказівник на певну духовну реальність, на роль яку Бог приготував Своєму Помазаному. Роль, яка глибоко вкорінена в історії Бога і пов’язана з іменами і Авраама і Давида. Але для того, щоб зрозуміти сутність і характер цього спасіння і цього Спасителя, щоб зрозуміти Його місце в Божій історії, нам доведеться перейти від першої книги НЗ до першої книги СЗ, до Буття. І почати значно раніше ніж був Авраам, з самого початку :).

Ми відкриваємо книгу Буття 1:1. Що ми читаємо там? — “На початку Бог створив Небо та землю”. І далі розділи 1 та 2 розповідають, як саме Він це робив. Бог творить світло, планети, зорі, воду та землю. Він наповнює їх життям. На кожному етапі Він оцінює справу Своїх рук і проголошує: це добре. І в самому кінці, коли Він поміщає в створений світ людину, Свій образ, того хто має являти своїм життям самого Бога, Він говорить: це дуже добре.

Нам усім добре знайома ця історія. Ми бачимо тут Бога, який творить Своє благословенне Царство посеред творіння. Благословенне не тому, що там є фрукти і не треба проливати піт заради харчування. Не тому, що нема хвороб і комарі не кусають. Благословенне, тому що це царство, де сам Бог є Цар і законодавець. Благословенне, тому що тут Адам і його дружина не належать самі собі, а душею і тілом належать своєму Господу. Територія Царства — починається тут, в Едені але має покрити усю землю. Народ цього Царства — людина, що трудиться під Божим велінням: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!” (Бут.1:28). І це веління є одночасно і благословенням для людини.

Але далі оповідання приводить нас до 3 розділу, книги Буття. Що відбувається в цьому розділі? — тут розгортається страшна трагедія, катастрофа вселенського масштабу. Адам і Єва повстають проти Божого благого правління і втрачають все, що мали. В їхні життя приходять страх і стид: “Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я і сховався”, каже Адам (Бут.3:10). В їхні життя приходять зруйновані стосунки: “жінка, що дав Ти її…”. В їхні життя приходять біль, хвороби і страждання. Земля, що приносила їм свій плід, тепер приносить тернину й осот. Тепер їх щоденний хліб — результат важкої праці на проклятій землі. Раніше вони жили під Божим благословенням, тепер же проти них направлений Божий гнів. Вони втрачають Рай і пізнають смерть: “Бо ти порох, і до пороху вернешся”, каже Адаму Бог.

Але посеред усього цього мороку, який наповнив життя Адама, який наповнює і наші життя так само, ми знаходимо промінь надії Бут.3:15 каже: “І Я (Бог) покладу ворожнечу між тобою (сатаною) й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту”. Це початок Євангелія. Бог обіцяє послати Спасителя, насінину, того самого нащадка жінки, який зітре голову сатані, зруйнує прокляття і поверне Боже Царство. Бог каже: Я це зроблю, Я це гарантую. Напевне, Адаму хотілося якось виправити ситуацію, щось зробити, але все що йому залишається — чекати, надіятися  і вірити Богу. І коли ми читаємо це Боже оповідання далі, ми бачимо, що цією надією, тугою за втраченим Раєм, очікуванням Спасителя наповнена кожна наступна сторінка Біблії і все в цьому світі.

Раніше Адама найбільше дивувало і захоплювало те, що його дружина походить від нього, тому він називає її жінка. Але тепер, коли він втратив життя і зрозумів його цінність, він називає свою дружину не так: Єва, життя. З її насінням пов’язана Божа обітниця. Як Адам називає свого первістка? Каїн — “чоловік від Господа”. Він надіється що це і є обіцяне насіння, а коли народжується другий син, Адам не розуміє, навіщо ще один хлопчик і він називає його Авель. Авель перекладається, як “незначний”. Але Адам помиляється, не Каїн, не Авель, не Сиф, жоден із них.

Через кілька сотень років Ламех каже: як я стомився трудитись на цій землі, яку прокляв Господь. З надією він дивиться на свого сина і каже — це Ной, можливо він дасть нам втішення. Але це також і не Ной.

Вже після потому, Йов, сучасник Авраама сидить на пилюці під пекучим сонцем, весь у виразках і струпаках, шкребе черепком свої рани і в його серці те саме очікування, що і в Адама. Він каже: “Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою” (Йов.19:25). Ісая, Софонія, Захарія, Аввакум, Марія, старець Симеон, і дядько Захарія, Іван Христитель… усі вони чекають Того, хто прийде, щоб знищити владу гріха, Того, хто зніме прокляття, Того хто здійснить відкуплення і поверне нам Боже Царство.

І ми знаємо, що це за туга, що це за очікування. Ми зустрічаємось з хворобами з наглою смертю і інстинктивно, шкурою відчуваємо, що так не повинно бути, що це не нормальний стан речей. Це насильне розділення між душею і тілом — це біль і страждання. Ми відчуваємо тугу за тим, що щось втратили і часто не знаємо, що саме. Повертаємось з ностальгією до місць, які були дорогі серцю колись, слухаємо старі треки, перечитуємо книжки і розчаровуємось, бо це зовсім не те, що ми шукали.

І тоді ми повертаємось до історії Євангелії, до того, що Бог робить. Це Боже оповідання проводить нас від Адама, Сифа і Ноя до 12 розділу книги Буття. Хто герой цього розділу? — отець віри, патріарх Авраам. Через Авраама Бог знову починає будувати Своє Царство. Територія, народ і влада. “І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу (територія). І народом великим тебе Я вчиню (народ), і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!” (Бут.12:1-3).

Авраам являє послух Богові. Вірою він йде в невідому землю. Вірою він долає спокуси і злидні. Вірою він присвячує Богові свого сина. Він не досконалий, він слабкий але Бог міцно тримає його в Своїй руці і вчить жити вірою. Через Авраама Бог творить новий народ, Божий народ. Народ, який пізніше Він назве царством священиків і народом святим, народом власності Божої. Оновлюючи заповіт з Авраамом в 22 розділі книги Буття Бог знову повертається до теми насіння, обіцяного нащадка. Аврааме, повнота благословення прийде не через тебе, але через твого нащадка: “благословенні будуть в твоїм насінні всі народи землі…” (Бут.22:18 Турконяк).

Тоді Божа історія рухається далі. В книзі Вихід нащадки Авраама розмножуються, це вже не просто велика сім’я, це великий народ. Бог оновлює з ними заповіт і дає Свої справедливі закони. В книзі Ісуса Навина, вони отримують землю. Далі, вони проходять через епоху суддів і труднощі державотворення. Але ось настає ера царів і Божа історія приводить нас до Давида.

Ким був Давид? Він був звичайним пастухом, молодшим сином в домі свого батька. Але Бог покликав його від овець і зробив царем-пастирем над Своїм народом, чоловіком за Божим серцем. Його царювання було тінню царювання обіцяного Мессії, коли всі вороги Божого народу були підкорені або знищені, а праведний цар виконував Божу волю і слухав Його голосу. Саме з Давидом Господь укладає заповіт царства: “Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки” (2Сам.7:12,13).

Ви бачите? Бог знову звертається до теми насіння. Він каже, не через тебе, Давид, але через твого нащадка. Я поставлю могутнього Царя. Його Ц не мине ніколи. І справді, царство Давида ослабло, розділилося після смерті його сина і до цього часу не відновлене. Але в Пс.2:6-8 Господь говорить: “Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!”. Давид називає Того, хто прийде Царем слави і Господом сил Пс.23:10. А Іс.9:6 пророкує про Нього “Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, ревність Господа Саваота це зробить!”

Де ж він, той праведний і могутній Цар, який зітре голову сатані? Де той Цар, Який посяде на висоті і правитиме вічно? Де Цар, Який стане джерелом благословення і життя для Свого народу? Він — Ісус Христос, Син Давидів, Син Авраамів, каже нам Матвій! Амінь! З таким Ісусом ми маємо зустрітися в цьому Євангелії. З Царем — нащадком царів Єрусалиму. З Царем, якому приносять дари мудреці зі Сходу. З Царем, який урочисто входить до Єрусалиму під овації натовпу. З Царем, який замість Своїх людей піднімається на хрест і приймає чашу Божого гніву. З Царем, вступив в бій і переміг, розчавив голову сатані і Своїм воскресінням знищив смерть. Царем, який приніс нам, Його народу Боже благословення, примирення і повноту. З Царем, який прийде в славі Ангелів на небесах. З Царем, якому дана уся влада на небі і на землі навіки. Чи не палає ваше серце, коли вам належить зустрітися з цим Царем? Нехай Господь помилує нас і дасть кожному з нас знайти своє місце в цій історії спасіння, яку Бог здійснив, здійснює і буде здійснювати в Ісусі Христі. Амінь.

(п. Йонатан)