Вивчення Біблії: Проповідь “І погани надіятись будуть на ймення Його” (Від Матвія 12:15-21)

І ПОГАНИ НАДІЯТИСЬ БУДУТЬ НА ЙМЕННЯ ЙОГО!

Від Матвія 12:15-21

Ключовий вірш 21

В 11 та 12 розділах Євангелії від Матвія ми бачимо багато конфліктів та непорозумінь навколо Ісусової постаті. Пригадайте, 11ий розділ починається з того, що Іван Христитель відсилає до Ісуса своїх учнів, щоб вони переконалися, що той справді є Месією. Ісусові дії не відповідають Івановим очікуванням. Далі ми бачимо фарисеїв, які також не знають, як підступитись до Ісуса і як до Нього ставитись. Ісус навчає, що правду про Його сутність Отець відкрив дітям, але приховав від мудрих. І потім ми бачимо, як дивовижно закінчилась серія конфліктів пов’язаних із дотриманням суботи. Якщо ми поглянемо на усі ці події з віддалі, то побачимо дещо, що має нас стурбувати. І, вочевидь, це також турбувало і читачів Матвія. З одного боку ми бачимо Христа, сповненого влади і могутності. Він заявляє про Себе неймовірні речі і підтверджує, що має право так казати. Але з іншого, бачимо, що Він не використовує цих ресурсів, щоб якось звеличити Себе і примусити усіх визнати Його велич. Він не використовує Своєї сили, щоб примусити фарисеїв чи будь кого іншого схилитись перед Ним. І навіть Іван не знає, що думати…

Сьогоднішній уривок — це певний проміжний підсумок попередніх розділів. Матвій показує, чому Ісус діє саме так, а не інакше. Він цитує пророцтво Ісаї про Божого раба і вказує нам на сутність Спасителя і на характер Його Царства. Матвій відкриває нам милостивого Царя, який виконує волю Отця і з любов’ю турбується про Свій народ. Нехай Господь поблагословить нас зараз і нехай Дух Святий оживляє в наших серцях Боже слово, щоб нам бачити свого Царя і вірувати в Нього.

Уривок, який ми вивчали минулого разу, закінчився дуже тривожними словами: “Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, як би Його погубити?…” (14). Вчення Ісуса, Його вчинки ламали увесь світогляд фарисеїв та книжників і їхнє розуміння Писання. Та, навіть коли Ісус вказав їм на їхню помилку, вони не змінили свого ставлення, а замість цього вирішили прибрати Ісуса. Що зробив Ісус коли взнав про їхній лихий задум? Подивіться вірші 15, 16: “А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. І багато пішло вслід за Ним, і Він їх уздоровив усіх. А Він наказав їм суворо Його не виявляти”.

Ісус не став загострювати конфлікт з фарисеями, щось доводити їм, а просто пішов з того місця до іншого. Але що ми бачимо? — хоча фарисеї не розпізнали в Ньому Месію, чи принаймні Божого слугу, тим не менше було багато людей, які послідували за Ним.

Хто були ці люди? Це були хворі люди: зранені, знеможені, зламані. Вони потребували зцілення і укріплення. І Ісус дав їм це: “Він їх уздоровив усіх”. Свою владу Він використав не для того, щоб доводити щось про Себе, а для того, щоб благословити Свій народ, тих хто довірився Йому і послідував Йому. Навіть більше, Він наказав їм не розголошувати іншим про ті дива, які сталися в їхніх життях.

Чому? — Матвій відповідає: “щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк” (17). В цьому він вбачає справдження того, що Ісая говорить в одному з пророцтв про Божого раба. Йдеться про Іс.42:1-4. І далі Матвій нагадує нам, що ж Писання говорить про справу Месії і Його Царство.

З цього пророцтва ми дізнаємося, по-перше, про особливий статус і помазання Христа. Подивіться вірш 18: “Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам”.

І українська і російська Біблія використовують у 18 вірші слово “отрок”. Однак, нам потрібно розуміти, що тут йдеться не просто про дитя чи підлітка. В єврейському тексті тут вжите слово, яке перекладається, як “раб”. А в грецькому тут вжите слово “пайс”, яке часто перекладається, як “син” або “слуга”. Зазвичай це слово означало улюбленого, самого близького, особистого раба, якому господар довіряв і любив, як сина. Месія, якого Бог дає світу, є виконавцем Його волі. Він здійснює те, чого хоче від Нього Отець і Отець цілком покладається і цьому на Нього.  

Далі ми дізнаємося, що Він обраний. “Я вибрав Його”, каже Господь. Він унікальний, єдиний, кого Бог обрав і призначив здійснити викуплення Божого народу. Ніхто інший не може здійснити цього.

В СЗ Бог дав Своєму народу інститут священства і жертв. Теоретично, будь хто міг зробити те ж саме, що робить священик: вдягнути особливу одіж, сказати правильні слова, принести на вівтар жертву. Але навіть якби якась людина дуже точно і прискіпливо виконала усі приписи дані священику, ця жертва могла б бути прийнята лише в одному випадку. В якому? — якщо той, хто приносив її був нащадком Аарона, яких Бог обрав бути священиками. Божу волю виконують ті, кого Він призначив і так, як Він звелів. Тут немає місця для самозванців або самодіяльності. Саме Ісуса Бог обрав від вічності, щоб в Ньому благословити весь світ, щоб Його жертвою викупити грішників, щоб Його підняти вище за все і зробити головою всьому. Кров Христа стала нашим викупленням не тільки тому, що Він не мав гріха, а ще й тому, що це Його Кров. Того, кого Бог обрав стати нашим спасінням. Амінь.

Далі ми дізнаємось про особливі стосунки між Ісусом та Отцем. Які це стосунки? — любов: “Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя!”. Ті самі слова ми чуємо з небес, коли Ісус приймає хрищення: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Мат.3:17)

На минулому тижні ми вивчали Ісусову молитву за учнів. Як багато місця в цій молитві присвячено стосункам любові між Отцем і Сином. З любові Отець ввіряє Синові народ. І з любові Син здійснює його відкуплення.

Далі ми дізнаємося, що Божий Отрок має помазання Духа Святого: “Вкладу Свого Духа в Нього”. Коли ми дивимось на Божу історію то бачимо, що ця історія здійснювалась людьми сповненими Божого Духа. Але в Христі ми бачимо повноту Його помазання. Він народжений від Духа. Він помазаний Духом коли приймає хрищення. Він називає Свої справи роботою Духа Святого. Вже в наступному уривку Він Сам каже, що те, що робить, робить Духом Божим і всяка богозневага проститься, окрім коли хто називатиме роботу Духа Святого справою диявола. Він воскрешений в Дусі. І Він дає дарунок Духа Святого тим, кого відкупив, Своєму народові.

Що ще ми взнаємо з 18го вірша про Месію? — “Він суд проголосить поганам”. Коли ми читаємо ці слова в наших Бібліях, від них дещо віє холодом. Здається, що йдеться про суд над язичниками. Однак тут йдеться не про це. Тут йдеться про те, що Месія принесе в світ правосуддя та справедливість.

В Ізраїлі гарантом правосуддя та справедливості був цар. Він здійснював остаточний суд. Його слово ставило крапку в будь якій суперечці. Згадайте царя Соломона та історію про двох жінок, наприклад. Коли до нього прийшла цариця Шеви і побачила його мудрість і славу, вона благословила Бога, який посадив Соломона на трон “через Господню любов до Ізраїля навіки”. “І Він”, каже цариця, “настановив тебе царем, щоб чинити право та справедливість” (1Цар.10:9). І ми можемо зрозуміти її захват. Коли в світі чи в країні царює беззаконня і несправедливість, від цього радіють тільки злодії. Ми хочемо жити в суспільстві де панує добро і справедливість. І саме так Писання змальовує нам Боже Царство.

Справедливість і милість — це одна з основних тем СЗ, яка так часто згадується пророками. В 17 уривках про Боже Царство в пророка Ісаї 16 разів згадується справедливість. Згадайте історію пророка Йони і Ніневії. Ці люди жили нечестиво, бо не знали істини і не могли відрізнити доброго від злого. З милості до них Бог посилає їм пророка Йону, щоб той навчив їх страху Божого і істині. Через Свого служителя Бог являє справедливість язичникам. Це стає їхнім спасінням і благословенням. А тут ми дізнаємось, що Месія, Божий Отрок принесе Божу справедливість і правосуддя у весь світ. Амінь.

Якого Ісуса ми бачимо у вірші 18? — Він обраний, улюблений Божий Отрок, Він помазаний Духом і сповнений сили. Він царює над всім світом і приносить справедливість і правосуддя. Він справді величний, унікальний, славний. Але як Він використовує Своє положення, помазання і владу? Подивіться вірші 19 і 20: “Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги…”

Свою владу і помазання Він використовує не для того, щоб заявити про Себе і не для того, щоб змусити фарисеїв чи будь кого слухатись Його. Він використовує Свою владу, щоб відновити зламане, підтримати згасаюче, щоб благословити і зцілити. І це так не схоже на те, що ми бачимо в світі.

В древньому світі люди використовували очерет з різною метою. Але очеретина — це не щось таке міцне і надійне. Це трава. Надломлена очеретина — ні на що не годна, вона зламається під першим же поривом вітру. І багато хто, побачивши її, просто доламав би її, навіть не заради чогось, а тому що може і тому що не потрібна. Але не так робить Господь.

Ґніт — це льняний або бавовняний шнурок, який використовували в лампадках для освітлення, або щоб переносити вогонь на відстань. Його клали в посудину і він тлів по-трохи, щоб коли потрібно, з нього можна було розпалити вогнище. Не потрібно докладати жодних зусиль, щоб погасити згасаючий ґніт.

Надломлена очеретина чи догасаючий ґніт символізують людей, які приходять до Христа. Вони зламані, побиті життям, хворі і втомлені, вони плакали і прагнули справедливості але ніхто не почув їх. Але Божий обранець, улюблений Його приймає цих людей. Не вигонить геть, не доламує і не гасить, а навпаки, використовує Свою силу щоб відновити і повернути до життя. Він — милостивий Цар, який турбується про Свій народ і любить Його. Амінь.

І, звичайно, тут Ісус дає приклад і нам, Його церкві. Церква, це місце куди приходять зранені і нещасні люди. Люди, які усвідомили свою нужду і шукають виходу. Як ми маємо ставитись до них? Так само, як Господь. Чим ми будемо відрізнятися від фарисеїв та книжників, якщо замість того, щоб обв’язати рани, будемо накладати додаткове ярмо? Милостивий Господь вчить нас чинити милостиво.

Подивіться вірші 20б, 21: “Поки не допровадить присуду до перемоги… І погани надіятись будуть на Ймення Його!”.

Не підносити голосу і не противитись — це не той метод, яким діє цей світ, щоб досягти перемоги. Навпаки, ми бачимо, що той, хто голосніше заявляє про себе, той і дістає вигоду. Але Ісус являє нам зовсім інше. Він не користується Своєю владою не тільки для того, щоб довести щось книжникам. Він мовчить, як Агнець, навіть коли Його ведуть на хрест і грішники кричать: “якщо ти Син Божий, то зійди з хреста”. Та Своєю смертю і воскресінням Він здійснив Божий задум про спасіння і здобув вічну перемогу. Відкупив Собі людей зі всіх народів і племен, зробив нас Своїм народом, очистив нас Своєю Кров’ю і спас нас від гріха і смерті навіки. І під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали (Дії 4:12). Амінь! Та коли Він прийде знов (а це станеться, поза всяким сумнівом) не буде тих, хто не вклониться Йому. Але одні вклоняться з радістю, вітаючи Царя Слави, впокорюючи Йому свої життя. Інші вклоняться з ненавистю, примушені до того, вклоняться, щоб вислухати присуд і відійти у вічну темряву. Він допровадить суд до перемоги.

Це слово таке втішне для нас. В ньому ми бачимо милостивого Царя, який приймає усіх струджених і зламаних, щоб зцілити, оновити, милостиво благословити і привести в Своє Царство, де панує справедливість і мир. Це слово таке втішне для нас, бо це ж ми і є — ті, хто був такою надломленою очеретиною але від Христа отримав відновлення і нове життя. Хіба не так? Ми прийшли до Нього, бо Він запросив. І ми прийшли, бо потребували Його, Його дотику і зцілення. Бо не знали, що робити зі своїм життям, бо були зранені і не знали навіщо жили. Він не вигнав геть, не посміявся, не доламав, але прийняв кожного і відновив.

Це слово таке втішне для нас, бо в ньому ми бачимо Христа, якого Бог обрав від вічності, помазав Духом і поставив царем над усім творінням. Сьогодні ми бачимо так багато несправедливості та зла. Та в Христі ми маємо певну обіцянку. Він суд проголосить поганам… на Нього погани надіятись будуть. Прийди до цього милостивого і справедливого Царя. Впокорись Його славному правлінню. Принеси Йому своє життя. Він відновить, підніме, зцілить. І хай Його правосуддя тече, немов та вода, а справедливість як сильний потік! (Ам.5:24).

(п. Йонатан)