Вивчення Біблії: Проповідь “І не введи нас у випробовування” (Від Матвія 6:11-15)

І НЕ ВВЕДИ НАС У ВИПРОБОВУВАННЯ

Від Матвія 6:11-15

Ключовий вірш 13 : “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”

Минулого разу в нас був досить великий за змістом уривок. Ми говорили про різні речі, зокрема про молитву і почали розбирати Господню молитву, як модель для нашого молитовного життя. Тоді ми говорили, що ця молитва складається з шести прохань. Три з них стосуються Бога і наших стосунків із Ним і три — наших щоденних потреб. Також ми говорили про те, що єдиною підставою для наших молитов, їх мотивуючим елементом, їх формуючим елементом є те, що Бог-Творець через Ісуса Христа зробив нас Своїми дітьми і сам став нашим Отцем на небесах. Він сам відкрив нам шлях до Себе в молитві і повелів нам молитися, щоб через ці молитви чинити Свою волю, змінювати нас і благословляти.

Сьогодні ми розглянемо другу частину Господньої молитви. Три прохання, що стосуються наших щоденних потреб та стосунків, які мають панувати серед тих, хто називається дітьми Божими. Нехай Господь благословить нас зараз і відкриє нам глибину Свого слова.

Подивіться вірші 11-13: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”.

Перше, на що я хотів би звернути сьогодні нашу увагу, це те, що молитва Господня — це не просто особиста, або не тільки особиста молитва. Це молитва, яка говорить про наше життя, як про життя спільноти віруючих, спільноти людей Божого Царства і дітей Царя. А хіба не так? Давайте ми згадаємо цю молитву. Чий Отче? — наш. Кому дай хліб? — нам. Кому пробач борги? — нам. Бачите? — тут йдеться не про “мене”, тут йдеться про “нас”. Пам’ятаєте? — минулого разу ми говорили про Боже Царство з точки зору Божої влади і Його суверенітету. Тепер же прийшов час поговорити про Боже Царство, як Божий народ. Цей Божий народ може бути представлений у вигляді великої помісної церкви, або це можуть бути двоє чи троє, що зібралися в Господнє ім’я. Але не залежно від кількості і розміру, ця спільнота є видимим вираженням (або представництвом) Божого Царства на землі.

Іноді ми думаємо про Боже Царство, як про якесь суб’єктивне особисте переживання: “я відчуваю Боже Царство… в серці”. І це не дивно. Коли в нашому житті перестає царювати гріх і, натомість, починає правити Господь, тоді ми справді переживаємо цю праведність, мир і радість у Святому Духові. Бог дає нам відчути впевненість в спасінні і радість прощення. Але Царство Небесне не можна звести до одного лише приємного відчуття. Так, ніби Бог спасає кожного з нас і поміщає в бульбашку, відокремлену від інших, де є тільки я і Бог, і моє духовне життя. Ні! Бог спасає нас зі світу в Церкву, роблячи нас частиною нового творіння, викупленого Божого народу, з’єднуючи нас в Ісусі Христі, поміщаючи під Його опіку, керівництво і заступництво. Про те, як має жити цей народ і чим керуватися і говорить нагорна проповідь. І молитва Господня показує, як цей народ (ми з вами) має молитися разом і одне за одного. Про що ж ми маємо молитися?

Перше, щоденний хліб. Подивіться вірш 11: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”.

Що означає ця молитва? Перше, те, що лежить на поверхні і за чим не треба глибоко копати, це те, що в своїх щоденних потребах ми залежимо від Бога. Амінь? Ми розуміємо це головою, але це не так легко визнати і пам’ятати. Чому? Тому що Бог турбується про нас і дає нам усе необхідне не з неба, а через інших людей і зазвичай, як результат нашої праці.

Ми молимося: “хліба нашого дай нам сьогодні”, але після цього не сидимо з порожньою мискою, очікуючи коли на неї щось впаде, а йдемо на роботу. Проводимо там 8 і більше годин свого часу, втомлюємося і отримуємо стрес, і коли отримуємо довгоочікувану зарплатню, то відчуваємо, що це цілком заслужено, а може навіть ще й мало. То хто ж мене годує? Хто забезпечує мене усім необхідним і навіть більше того? — моя вправність, розум чи ділова хватка? Мій начальник? Чи все ж таки Отець на небесах?

Дуже легко забути, що все що ми маємо — ми маємо від Бога, і в результаті почати жити перед людьми: перед клієнтами чи перед начальником. Виховання щоденним хлібом — це одне з перших виховань, яке отримали євреї у пустелі в часи Виходу. Бог впродовж 40 років кожного дня посилав їм манну з небес рівно на сьогоднішній день, не більше і не менше, щоб вони добре запам’ятали цей факт. Але навіть отримуючи хліб з неба вони спочатку перестали дякувати, потім просити, потім взагалі стали жалітися, що манна не смачна і хочеться м’яса, часнику і динь.

В книзі Приповістей 30:8,9 мудрець говорить: “убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним, щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? і щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога”. Нехай Господь допоможе нам завжди пам’ятати, що все, що ми маємо — ми маємо від Нього, дякувати за те, що маємо і очікувати благословення від Нього. Амінь.

Але є ще один аспект, який потрібно відмітити в цій темі молитви. Який? — те, що Господь вчить нас молитися: не “дай мені”, а “дай нам”. Ми добре пам’ятаємо про свої проблеми і потреби. Не забуваємо поїсти, правда? Але дуже легко забуваємо про потреби ближніх. Ця молитва вчить нас не зосереджуватися на самих собі, але пам’ятати потреби братів і сестер. Коли ми просимо: “дай нам” і потім отримуємо, то це для кого ми отримуємо? — для нас. Рання церква це дуже добре розуміла. Коли в Ізраїлі стався голод і церква потребувала допомоги, церкви з язичників радісно поділилися тим, що мали і через Павла відправили пожертви в Єрусалим. Хоча вони ніколи не зустрічалися лицем до лиця і не мали спільних Біблійних конференцій, вони усвідомлювали себе одним цілим і турбувались одне про одного.

Як ми можемо бути чутливими до потреб інших? — коли живемо, як громада і бачимо ці потреби. Ти не можеш знати, що в брата є труднощі, якщо бачиш його раз в тиждень і то здалеку. Тут потрібне спілкування і стосунки. Нехай Господь допоможе нам молитися: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні” і радісно ділитися тими благословеннями, які Він посилає в наші життя, так само, як ми ділимо між собою хліб причастя.

Друге, пробачення. Подивіться вірш 12: “І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.

Про що Господь Ісус вчить нас молитися в цьому вірші? — про пробачення. Якось я чув такі слова: “Бог пробачив наші гріхи раз і назавжди, тому нам потрібно не просити пробачення, а дякувати за пробачення”. Це звучить дуже духовно, але це не те, про що говорить нам Господь Ісус. Чесно кажучи, я думаю, нам треба робити і те і інше, просто в різні моменти нашого життя. Коли ти згрішив і відчуваєш провину — молися про прощення, коли відчуваєш прощення і відновлення — дякуй за благодать.

Кожного дня ми помиляємося, попадаємо в спокуси і грішимо перед Богом. Тож кожного дня нам потрібне Його прощення. Невіруючий намагається раціоналізувати свій гріх, знайти йому пояснення і виправдання, але нам цього не достатньо. Ми живемо в стосунках з Отцем на небесах, і коли грішимо — грішимо в першу чергу проти Нього, тож і виправдання маємо дістати не від себе, а від Нього. Коли я посварюся з дружиною, усвідомлення того, що я це зробив бо був голодний і втомлений мало мені допоможе, скільки би я сам себе не виправдовував. Мені потрібно, щоб дружина мене пробачила, тому я кінець кінцем я йду до неї. Так само і в стосунках з Отцем на небесах, Ісус вчить нас молитися: “прости нам борги наші”. Ми можемо молитися про прощення гріхів, тому що маємо вірну обіцянку, що вони будуть прощені. Бо “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9).

Але все ж дещо в цій молитві тривожить нас і насторожує. Чи не так? Ісус каже: “прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, також вірші 14, 15 кажуть: “Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших”. Про що йдеться? Ми звикли думати, що Бог дає нам безумовне прощення, але тут є умова. Як це розуміти?

Для початку, давайте з’ясуємо, чому ці слова викликають в нас тривогу. Напевне через свою категоричність. Чи не так? Вони звучать дуже строго і абсолютно і ми відчуваємо, що можемо не пройти через ці умови. Але, насправді, це не єдине таке категоричне твердження в Новому Заповіті. Наприклад, вірш 5:22 “А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній”. Або у вченні про сексуальну чистоту, Ісус каже: “бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене”. Ми ще немало можемо знайти подібних вимог, якщо пошукаємо. Вимога прощати — це не якесь виключення, а частина етичного вчення Нового Заповіту. Але, є одне “але”: перемогти спокуси гніву чи хтивості, бути досконалим, здається неможливим, та коли ми читали ті вірші ми могли думати: “навіть якщо я згрішу, я можу покаятися і надіятися на милість і прощення”. Але тут саме це Боже прощення поставлене в залежність від того, як ми прощаємо. І це може зробити нас печальними, бо прощати іноді не так вже й легко.

Що відбувається, коли ми пробачаємо ближнім? — ми беремо на себе ціну пробачення. Ісус порівнює гріх з боргом, щоб нам було зрозуміліше. Якщо хтось позичає в мене гроші, а потім не може повернути і я йому пробачаю, моя картка не поповнюється автоматично на втрачену суму. Я справді втрачаю ці гроші. Якщо хтось подряпав твою машину, а ти йому пробачив, то подряпина також не зникне автоматично. Той, хто пробачає платить ціну. Іноді йдеться про дрібниці і пробачити не важко, та іноді ціна здається нам надто високою. Але з іншого боку, якщо ми самі ніколи не пізнали ціни пробачення, як ми можемо зрозуміти Боже пробачення наших гріхів? Тоді ми просто думаємо, що прощення гріхів — це “просто так” і воно залишається теоретичним знанням, а не реальністю нашого життя. Але те, що Бог пробачив наші гріхи, це не “просто так”. Ціна, яку Він заплатив справді висока, нескінченно висока — Кров Сина Божого, яка змиває всякий мій гріх. Амінь.

Ми вже говорили, що молитву Господню треба розглядати в аспекті нашого спільного життя, як дітей Божих. Молитва про пробачення — не виключення. Господь хоче, щоб між Його дітьми царювала любов і пробачення, так само, як я хочу, щоб це було і між моїми дітьми. І Господь дає нам необхідну для цього благодать. Пробачення інших — це не якась особлива справа, якою можна заробити Боже прощення. Але непробачення серйозно шкодить громаді Божого Царства і утримує від нас Боже благословення. Пробачати не просто, але от дивовижа: коли з Божої милості ми все ж таки пробачаємо, ми одночасно переживаємо і те, як Боже пробачення все більше стає реальністю нашого життя, нашим особистим досвідом. Любі мої, якщо у вас є образа на брата чи сестру, непрощення, будь ласка, зараз просіть Господа, щоб примножив вам благодать і допоміг простити. І нехай Божий мир і багатство Його прощення наповнюють наші життя і нашу спільноту. Амінь.

Третє, захист від спокус. Подивіться вірш 13: “І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”.

В древні часи обов’язком царя було вести війни і захищати свій народ. Тут Господь Ісус вчить нас молитися про захист від спокус. Лукавий, про якого тут йдеться — це сатана, диявол. Він хитрий і підступний ворог. Його спокуси чигають на нас за кожним кутком. Без Божого захисту ми залишаємося сам на сам зі всім злом цього світу і не можемо встояти. Нам справді потрібен захист, і блага звістка в тім, що ми його маємо. Господь не каже, що ми не матимемо труднощів в світі і не стикнемося з спокусами. Це точно буде. Але вірний Бог, не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при випробуванні й полегшення дасть, щоб знести могли ви (1Кор.10:13).

Це слово дає нам втішення і укріплення. Коли гріх стає темним, як ніч, коли диявол обертає проти нас усі сили пекла, ми маємо захист під Господньою рукою. Ми можемо бути впевнені в Божій вірності і силі, в тому, що ніхто не вихопить нас із Його руки. Пам’ятаючи, ці Божі обітниці ми приходимо до Нього в молитві про захист і отримуємо його.

Слів “Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь” немає в багатьох ранніх манускриптах і в багатьох сучасних перекладах. Ймовірно, ця вставка використовувалась в ранній церкві на завершення молитви. Тим не менше, вона тут дуже доречна. Ці слова перегукуються з початком молитви і підносять Отця на небесах, який завжди чує молитву Своїх дітей і посилає нам Свою щедру благодать. Нехай Господь навчить нас жити перед Його лицем і довіряти Йому своє життя в молитві. Я думаю, буде доречним нам зараз згадати ще раз молитву Господню: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого”.

(п. Йонатан)