Вивчення Біблії: Проповідь “Хто Мене визнає перед людьми” (Від Матвія 10:16-33)

Хто Мене визнає перед людьми

Від Матвія 10:16-33

Ключовий вірш 10:32 : «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я»

До цього ми бачили в цілому успішне служіння Ісуса: ми бачили натовпи людей, які слідували за Ісусом, намагаючись почути Його слово. Ми почули нагорну проповідь Христа. Ми бачили зцілення багатьох людей, навіть смертельно хворих. Ми бачили навіть воскресіння мертвих! Служіння Ісуса було надзвичайно популярне, було багато людей бажали стати Його учнями. Учні Ісуса напевно думали: «Як прекрасно бути учнем Ісуса! Давай, ходімо далі за Ним! Там нас очікує більше Божої роботи та більше успіху!»

Правда, деякі труднощі в слідуванні за Христом усе ж  проступали – Ісус застеріг двох Своїх потенційних учнів (8:19-22). Одному він сказав, що там, куди вони їдуть, готелі з безкоштовними сніданками не оплачені. Іншому учню – що йому, піди він за Ним, прийдеться пройти через біль у стосунках зі своїми рідними. Один проповідник якось сказав студенту: «Якщо ти підеш за Ісусом, то будеш добре навчатися». Інший жартома додав: «І будеш добре заробляти і тебе будуть любити дівчата». Якщо слідування за Христом приносить такі вигоди, то усі молоді юнаки повинні розкаятись і піти за Ним, бо усі хочуть гарно навчатися і багато заробляти!

Але Ісус знав, що служіння Богу ззовні не завжди буде виглядати так успішно, так переможно. Ісус знав, що дуже скоро прийдуть часи, коли світ буде переслідувати Його учнів. У часи успіху та насолоди нам легко сповідувати Христа і постити в Інтернеті фото, де ми усміхнені та щасливі гуляємо по Львову з братами та сестрами та п’ємо місцеву каву. Але чи зможемо ми сповідати Христа перед лицем небезпеки? У сьогоднішньому ключовому вірші Він каже: «… кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я».

Сьогоднішнє слово досить непросте, тому що по своїй природі ми шукаємо легкого життя без болю та страждання. Що там казати, навіть без найменших незручностей. Це слово кидає нам виклик та ставить запитання, на яке ми повинні дати відповідь. На перший погляд здається, що це слово нас не стосується. На превелике щастя, зараз в Україні немає переслідувань за віру. У нас свобода віросповідання, ніхто не заважає нам ходити до церкви і не погрожує. Ніхто не сидить у в’язниці за свою віру. Нам здається, що це слово стосується людей у країнах, де є переслідування християн: в мусульманських країнах чи в Північній Кореї. Але навіть у нашій країні можливі переслідування – зі сторони роботодавця чи зі сторони близьких та рідних людей. П. Ной розповідав про одного брата, якого попросили звільнитися з його компанії, бо він активно свідчив там про Христа. Насправді, кожен, хто щиро слідує за Ісусом, буде переслідуваний. У цьому слові Ісус також показує, як через переслідування Бог відкриває нам нові можливості для нашого духовного росту та для нашого служіння. Хай сьогодні Господь вдихне у нас мужність сповідати Його перед людьми!

Перше, будьте мудрі, як змії (16-23). Прочитаємо разом 16-ий вірш: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки». Вовки це сильні, витривалі та кровожерливі хижаки. Вони об’єднуються в зграї, вибирають саму слабку жертву і нападають на неї. Вовки використовують слабкості жертви для власної вигоди. Ось чому у цьому світі люди приховують свої слабкі сторони. Тут ми бачимо, що наш світ наповнений злими людьми, схожими на вовків, перед якими християни виглядають безпомічними, як вівці. Здавалося, що в овець немає жодних шансів вижити серед вовків. І, тим не менше, Ісус посилає Своїх учнів у цей світ. Як же їм вижити?

Ми маємо бути мудрими, як змії та невинними, як голуби. Нам не подобаються змії, і у Біблії змії як правильно змальовані негативно. У цьому світі на злу людину кажуть: «Змія!» Але у змій є і позитивні сторони. Змії добре розуміють та орієнтуються в оточенні. Коли потрібно, вони можуть знижувати температуру тіла, коли потрібно – підвищувати. Коли виникає небезпека, вони непомітно зникають, коли випадає шанс – атакують. Ісус навчає нас поступати мудро як змії маючи справу з проблемами, викликами та людьми цього світу. Голубки, він та вона, поєднуючись, бережуть вірність один одному до кінця свого життя. Голубки – це символ миру, вірності та чистоти. Якщо ми будемо лише як голубки, то нас з’їдять вовки. Якщо будемо лише як змії – то станемо як політики, а не Божі слуги, будемо маніпулювати людьми, а не служити їм. Тому нам потрібна і мудрість змії, і вірність голубів. Гарний приклад такої людини – це пророк Даниїл. Він був відданий Богові усім своїм серцем. З іншої сторони він жив серед безбожних людей,  у безбожних Імперіях, і мудро вів справи з ними. Він пережив кілька Імперій кілька диктаторів, і Бог могутньо працював через нього.

Далі Ісус попереджає Своїх учнів про спротив людей. Людям буде не подобатись те, що вони – християни. Їх поведуть у суди як якихось злочинців. Їх буде переслідувати духівництво, називати їх єретиками та сектантами. Що нам робити? Прочитаймо вірші 19-20:

19. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити,
20. бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.

Ісус каже нам не журитися про це. Бо коли прийде такий час, Святий Дух дасть нам велику мудрість на мужність щоб свідчити про свою віру. Святий Дух дасть нам силу. Це видно на прикладі перших християн. Ап. Петра та Івана за проповідь Євангелія посадили у в’язницю. На другий день їх вивели на суд. Тоді Петро сміливо свідчив їм про Христа, так що навіть вони дивувалися його сміливості, бачачи, що Петро та Іван люди не вчені та прості (Дії 4:1-22).

Подивимося на вірші 21-22:

21. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають.
22. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений.

Тут Ісус каже про те, що Його учнів будуть переслідувати навіть члени їх сім’ї та близькі люди. Переслідування зі сторони близьких людей особливо болюче. Його переносити найтяжче. У своїй книзі «Христос на єврейській вулиці» румунський пастор Річард Вумбранд, який 14 р. просидів у в’язниці за віру за часів комуністичного режиму, описує один епізод зі свого служіння. Він був євреєм, наверненим в християнство. І багато проповідував євреям. Коли у єврейській сім’ї хтось приймає Христа, то його починають сильно переслідувати. Якось одна дівчина, її звали Клара, 16 років, на євангелізаційному зібранні прийняла Христа. Коли її батьки дізналися про це, заборонили ходити туди. Тоді ця дівчина оголосила голодування. Вона повідомила батькам, що не стане їсти, поки вони не дозволять їй відвідувати служіння і бачитися зі своїми братами та сестрами по вірі. Через 3 дні побачивши, що її рішення тверде, і що вона швидше помре з голоду, ніж відмовиться від віри, батьки поступилися і дозволили їй ходити до церкви. Тоді вона оголосила: «Я буду продовжувати голодування, поки ви не підете зі мною». Через день батьки поступилися їй і в цьому. Скоро вся її сім’я прийняла Ісуса. Методи Клари можуть здатися нам надто радикальними. Я не закликаю Вас чинити саме так. Нам потрібно мати мудрість як поводитись з рідними нам людьми. Коли я почав вивчати Біблію та ходити в церкву, я бачив певну напругу в стосунках з батьками. В той час, коли залізна завіса Радянського Союзу розпалася, багато вчень, часто і небезпечних, хлинули в Україну. Я розумів їх занепокоєння. Коли на канікулах я вирішив поїхати в Київ на Богослужіння, вони вперше не провели мене на автобус. Вони ніколи не кричали та не наказували мені, але не провести на автобус – це показувало серйозну проблему у стосунках. Але поступово Бог налагоджував правильні стосунки. Поступово мама, а згодом і батько, почали читати Біблію і ходити до церкви. Ці кілька років були непростими, але Бог використав їх і для мого духовного зросту, і щоб привести до Себе батьків.

Подивіться на вірш 23: «А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський». Коли нас переслідують в одному місці, потрібно втікати до іншого. Це не боягузтво, це – стратегія. Ап. Павло у книзі Дій постійно так робив. Звичайно, важко переносити переслідування. Але навіть в переслідуваннях є користь. По-перше, переслідування свідчать про те, що ми не належимо цьому світові. По-друге, через переслідування наша віра сильно зміцнюється так росте. І також переслідування відкривають нам можливості свідчити про Ісуса.

Друге, не лякайтеся (24-33). Якщо, скажімо, переслідування починаються від батьків, то це загрожує розривом стосунків чи батьки просто перестануть давати гроші, що для молодих людей досить неприємно. Якщо переслідування почнуться на роботі, то це може вартувати роботи. Переслідування в школі можуть призвести до насмішок, цькування чи приниження. Переслідування можуть створити реальні проблеми. У такий час у наші серця може закрастися страх. Страх робить нас слабкими, ми ціпеніємо і стаємо безсилими. Що ж таке страх, і звідки він приходить? Страх приходить від диявола. Тричі, у віршах 26, 28 та 31 Ісус повторив: «Не лякайтеся!» Це означає, що це головне, що хотів Він донести до нас: коли в наше серце закрадається страх, саме він, а не обставини, є нашим ворогом, і проти нього ми маємо боротися. Ісус дає нам кілька підстав для того, щоб побороти страх.

По-перше, кінець кінцем істина перемагає (26-27). У вірші 26 написано: «… Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться». Часто переслідувачі вдаються до обману. Вони називають церкву деструктивною сектою, християн – сектантами, і розповсюджують плітки, що церковне керівництво маніпулює парафіянами та присвоює собі їхнє майно. Вони розповсюджують плітки, що всі священики – негідники, які лише хочуть поживитися на інших. Але це не буде тривати вічно. Кінець кінцем істина буде відкрита, так само і зло і брехня будуть викриті.

По-друге, лише один Бог визначає наше життя (28). Давайте разом прочитаємо 28-ий вірш: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні». Переслідувачі мають певну владу, інакше б вони не змогли переслідувати. Але їх влада дуже і дуже обмежена. Вони можуть вбити лише тіло, але не можуть загубити душу. Ми не хочемо страждати, ми хочемо жити спокійно. Але переслідувачі порушують наш спокій. Як нам перемогти їх? Нам потрібно боятися одного Бога. Бог, на відміну від переслідувачів, має владу вбити і тіло, і душу у пеклі. Життя не закінчується зі смертю. Після смерті людей очікує Божий суд. На ньому буде визначатися вічна доля людини. І це буде вирішувати лише один Богу. Тому нам потрібно боятися лише Його одного.

Історія зберегла життєпис однієї мучениці, жінки 22 років, яка жила в Карфагені близько 200 р. н.е. Її звали Перпетуа. Її батько, язичник, благав свою доньку не визнавати себе християнкою. Але на суді на запитання «Ти – християнка» Перпетуа відповіла ствердно. Тоді її кинули до диких звірів на арену. Вона лишилася живою, хоча була сильно поранена. Тоді до неї послали гладіатора, щоб добив її. Але на тому місці Божа присутність була настільки явною, що гладіатор перелякався і не міг нічого зробити. Тому Перпетуа направила його меч собі в горло щоб той міг закінчити справу. Коли ми чуємо такі історії, то нам легко злякатися, думаючи, що я так не зможу, це якась фантастика. Але нам не варто боятися. Нам потрібно довіряти Богу, що Він дасть нам сили пройти ті випробовування, які на нас чекають. Якось відомого євангеліста Дуайта Муді запитали: «Ти готовий стати мучеником?» Він відповів: «Ні, але якщо Господь цього хоче, то Він дасть мені благодать померти мучеником».

Коли ми в Україні запрошуємо людей до Христа, максимум, що їм може загрожувати, стань вони християнами, це дещо насторожене ставлення до них зі сторони знайомих, чи непорозуміння з близькими. Коли ж Ісус запрошував Його послідовників слідувати за Собою, Він знав, що їх будуть бити, а то і віддавати на страждання та смерть. І, тим не менше, Він кликав їх слідувати за Собою. Для нас, які так люблять це життя, це дуже важко збагнути. Це життя здається найбільшою цінністю. Але Христос ставився до цього інакше. Він наче запитує: «Ви боїтеся за своє життя? А ви не боїтеся попасти на Божий суд після смерті?» Небесне Царство, рівно як і пекло, були для Христа більшою реальністю, ніж цей світ. Нам потрібно мати живу надію на Небесне Царство.

І є ще одна причина, чому ми повинні боятися Бога більше, ніж людей. Подивіться на вірші 29-31:

29. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого.
30. А вам і волосся все на голові пораховано.
31. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців.

Скільки коштує один горобець? У нас, напевно, дешевше, ніж в Ізраїлі часів Ісуса. Ми не вважаємо життя горобця за щось цінне чи важливе. Але Бог піклується навіть про горобців, так що без Його волі ні один з них не помирає. І тим більше, Бог піклується про нас з вами. Він знає нас дуже добре – знає навіть скільки у нас волосся на голові. Ми самі цього не знаємо, але Бог знає. І якщо Бог піклується навіть про наше волосся, то наскільки більше Він піклується про нас!

Прочитаємо разом вірші 32-33:

32. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.
33. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.

Питання визнати Ісуса перед людьми – це питання життя та смерті. Ап. Павло сказав:

9. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10. бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.

(Рим.10:9,10)

Визнати Христа перед людьми означає не ховати своєї віри, це означає визнати, у Кого я вірю і яку надію маю. У сприятливих обставинах це не так тяжко. Однак часто це може коштувати нам дуже дорого. У своїй книзі «Прийдешня благодать» Джон Пайпер наводить приклад сповіді перших французьких протестантів, яких називали гугенотами. Одну молоду дівчинку 14 р. судили за гугенотську «єресь». Їй потрібно було сказати лише: «Я відмовляюся» і її відпустили б. Але вона не відмовилася від своєї віри. Тоді її, поряд з іншими 30 гугенотками, посадили у високу башту не березі моря, де вона провела 38 років. На стінах цієї башти вони видряпували слово: «Вистояти». Його і зараз показують туристам у містечку Ег-Морт, що на півдні Франції на березі моря. Нам насправді дуже важко зрозуміти заради чого все це. Сидіти у в’язниці поряд з іншими 30 в’язнями, спостерігати зміни дня та ночі, відчувати старіння власного тіла, бачити, як з’являються зморшки на тілі, як м’язи втрачають силу, як костеніють суглоби, як притупляються відчуття – і тим не менше твердо стояти у своїх переконаннях.

Чому можуть навчити нас такі історії? Ми маємо лише невеликі труднощі в нашому слідуванні за Христом: втомленому після роботи прийти на зібрання, не дивлячись на небажання; виділити час для вивчення Біблії та молитви, замість того щоб посидіти в Інтернеті; в Нд. вранці будити дітей і тягнути їх в церкву, тоді як невіруючі можуть поспати скільки захочуть і побути дома; прибирати церкву, мити туалети та підмітати двір, як прибиральниці та двірники, будучи канд. всяких наук; платити внесок за дітей на конференцію, бо їх нема куди діти. Ці труднощі незрівнянно малі в порівнянні з тими, які я наводив вище. Але навіть в них ми часто поступаємося, або ж скаржимося. Іноді нам здається що ми дуже дорого платимо за свою віру. І тоді буде добре, якщо ми згадаємо приклади людей, які дійсно заплатили дуже дорого. Нам не потрібно переживати про те, як вчинимо ми, випади на нас такі випробовування. Але нам потрібно з вдячністю і радістю переносити ті невеликі незручності у служінні, які ми маємо. Якось я читав біографію Василя Стуса. Певний час він жив тут, у Києві, працював на заводі, писав вірші. За часів комунізму він сидів у в’язницях не за віру – а за свою любов до України. В тому числі й завдяки таким людям ми живемо у вільній Україні та маємо свободу віросповідання. І якщо навіть любов до України давала йому сили переносити страждання, то тим більше ми можемо переносити труднощі, знаючи Бога та Його любов. Нам потрібно цінувати можливість прийти на зібрання чи Богослужіння, знаючи, що були часи, коли заради цього люди ризикували Своїм життями. Нам потрібно цінувати можливість сповідати Христа, тому що це питання нашого спасіння. Хай Господь допоможе нам завжди сповідати Його перед людьми. Тоді Ісус, як Він і обіцяв, визнає нас перед Небесним Отцем. Коли Ісус визнає нас перед Небесним Отцем, то у нас усе буде добре. Амінь.

(п. Яків)