Вивчення Біблії: Проповідь “Господь суботі” (Від Матвія 12:1-14)

ГОСПОДЬ СУБОТІ

Від Матвія 12:1-14

Ключовий вірш 8 : “Бо Син Людський Господь і суботі!”

В уривку, який ми вивчали минулого разу, євангеліст Матвій показав нам Ісуса, який запрошує до Себе усіх струджених та обтяжених. Проповідник просив  підняти руку тих, хто не вважає себе струдженим та обтяженим, але ніхто руки не підняв. Справді, є безліч різних тягарів, які втомлюють нас: напружене міське життя, затори, натовпи людей, щоденна біганина і т. ін. Але  самий важкий з цих тягарів, — звичайно, тягар гріха. З офісу ми можемо втекти в гори чи на море. Але куди ти втечеш від самого себе? І куди ти втечеш від Бога? Тому таким втішним для нас є Господнє запрошення: прийдіть до Мене усі струджені, змучені, обтяжені грішники і Я дам вашим душам спокій і відпочинок.

Для юдеїв спокій і відпочинок був нерозривно зв’язаний з суботою. Бог освятив сьомий день і в цей день спочив від Своїх діл. Своєму народу Він дав заповідь про суботу, щоб і вони могли відпочити від своїх справ і увійти в Його спокій. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні, Матвій представляє нам Ісуса, як Господаря суботи. Він — Той в Кому заповідь про суботу знаходить своє остаточне виповнення. Вихідні дають відпочинок нашим тілам. Але Ісус приводить нас в Божий мир. Нехай Господь зараз відкриє нам розум і серце, щоб розуміти Його слово і нехай Дух Святий приведе нас зараз до Христа — Господаря спокою.

Подивіться вірші 1,2: “1 Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу…”.

12ий розділ Євангелії від Матвія починається з опису конфлікту між фарисеями та Ісусом. Таких конфліктів не багато на початку оповідання, але з часом їх стає все більше і більше. І, власне, вже в кінці цього уривку ми знайдемо фарисеїв, які задумуються, як погубити Ісуса.

В чому полягала суть цього конфлікту? Ісус з учнями переходив ланами пшениці. Напевне, десь зовсім недалеко від котрогось з галілейських міст. І, видимо, це був такий час, коли обідати було ще рано, але сніданок вже забувся і учнів почав турбувати голод. Не довго думаючи, вони почали зривати колоски пшениці, розтирати їх в руках, щоб очистити від полови і жувати. Хто провів дитинство в селі, певне знає, що під час жування з зерна виділяється клійковина і в роті утворюється щось схоже на жуйку. Не те, щоб цим можна було наїстися, але коли зголоднів, це краще, ніж нічого.

Ніхто не сказав би їм і слова, за те, що вони рвуть пшеницю на чужому полі. Проблема, яку помітили фарисеї, полягала в тому, що вони робили це в суботу.

Під час виходу з Єгипту Бог дав Ізраїлю заповідь про суботу. В цей день вони мали згадувати Бога, який спочив в сьомий день, і на згадку про це також відкласти усіляку свою звичну щоденну роботу. Коваль мав відкласти свого молота, а швець — голку, гончар — мав зупинити свій круг, а фермер — розпрягти коня і вола і дати відпочинок і худобі і робітникам. Цей день вони мали присвятити не справам, а молитві, читанню Божого слова, роздумам про Божі справи і заповіді і відпочивати.

З огляду на це, фарисейські звинувачення навряд чи мали достатньо Біблійних підстав. Учні не були фермерами, які збирали в суботу врожай. Це був просто легкий перекус під час суботньої прогулянки. Та все ж фарисеї вбачили в цьому серйозний проступок. Те, що учні рвали колоски для них виглядало, як жнива. Розтирання зерен — як молотьба. А підкидання на долоні — як віяння пшениці. І з цим звинуваченням вони і прийшли до Ісуса: “он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу…”

Якби мене попросили стати на захист учнів, я би сказав просто: “Оце ви називаєте роботою? Та не морочте голову”. Але Ісусова аргументація значно глибша. Подивіться вірші 3-5: “А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони?”

Ісус не сперечається про те чи були дії учнів роботою, чи ні. Він ставить під питання саме розуміння фарисеями того, чим є субота і весь закон. Господь наводить тут два приклади. Один — історичний і один — з Мойсеєвого Закону.

Перший приклад взятий з 1Сам.21:1-7. Ісус згадує тут Давида, який, втікаючи від гніву царя Саула прийшов до Господнього ковчега, обманув священика (сказав, що виконує дуже важливе, термінове і секретне завдання царя) і попросив допомоги і їжі. І священик допоміг йому. Давид і його люди справді були у великій нужді. А у священика справді не було ніякої їжі, крім хлібів, які він тільки-що зняв з вівтаря. Згідно з Законом ці хліби могли їсти тільки священики. Але з огляду на терміновість справи, на велику нужду і хтозна на що іще, Ахімелех віддав Давиду ці священні хліби. Формально, Давид порушив закон. Він не мав права їсти ці хліби. Парадокс в тому, що Писання ніде не засуджує за це ані Ахімелеха, ані Давида. От і Ісус запитує у фарисеїв: як ви думаєте, чому так? Але вони не мають відповіді, їхнє розуміння Закону не може пояснити цього випадку.

Що ж Ісус хоче сказати цим прикладом? Він демонструє фарисеям важливий принцип, який вони забули чи не знали. Він говорить про те, що істинне служіння Богу (ні в часи Давида, ні в часи Ісуса, ні сьогодні) не може бути зведене лише до дотримання набору правил. Біблія справді дає нам правила, яких необхідно дотримуватися. Але також вона закликає нас до живої віри, до жертовної любові, до радісного поклоніння і  щирого каяття. Хіба ці речі можна вмістити в набір правил? — аж ніяк. Кінець кінцем Писання свідчить про необхідність Божої роботи в наших життях, оновлюючої дії Духа Святого. Це те про що ми можемо молитися і надіятися, але це точно не є питанням дотримання якихось правил.

Але тут потрібно зробити певну ремарку. Те, що істинне служіння Богу не може бути зведене лише до набору правил, не значить, що існуючі правила не важливі або на стільки відносні, що потрібно взагалі старатись їх виконувати. Історія про Давида в жодному разі не вчить, що “якщо не можна, але дуже хочеться, то можна”. Вона не вчить, що людські потреби чи бажання важливіші, ніж Божа заповідь. Думати так — дуже небезпечна і слизька дорога. Але саме так думає чимало людей. Ми схильні виправдовувати будь-які свої неправди своїми потребами: обман і корупція (мені ж треба якось виживати), перелюб чи навіть вбивство. Але Писання веде нас до іншого. Ми не можемо відмінити Божий закон просто тому, що нам так хочеться. Уявіть собі, що розмова йде не про колоски, а про перелюб. Можете ви собі уявити Ісуса, який говорить: “ну за певних обставин і це дозволено”? Насправді, Давид і цю заповідь порушив, але Ісус не наводить цього прикладу.

Нам потрібно твердо знати: що правильно, а що — ні, що є добро, а що — зло визначає не ситуація і не потреби, а один лише Бог. І знаючи це, шукати Його волі на ті ситуації, в яких ми опиняємося.

І тут ми приходимо до другого принципу, про нього йдеться у віршах 5-7. Друге, про що тут говорить Ісус, це те, що Писання являє нам певну ієрархію цінностей. Є речі більш важливі і менш важливі. Певне правило має бути виконане завжди, крім тих випадків, коли воно конфліктує з більш важливим правилом.

Подивіться вірші 5 а 6: “Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм!”

Другий приклад стосувався служіння священиків. На них не розповсюджувалось правило суботнього відпочинку. В суботу вони приносили жертви так само, як і в будь-який інший день. І навіть більше, бо в суботу треба було приносити ще додаткові суботні жертви. Тим не менш ні в кого навіть думки не виникало звинуватити священиків в порушенні суботи. Усі розуміли, що в цьому випадку вірно приносити жертви — важливіше, ніж відпочивати. З цим фарисеї не могли сперечатися.

До чого веде Ісус? Дуже просто, дивіться. Субота вимагає від людини облишити справи. Але вимоги храму, виявляється, важливіші, ніж вимоги суботи. Що каже Ісус? — тут — більший ніж храм. Він каже: Я більший ніж храм. Але скажіть мені, хто може бути більший, ніж Божий храм? — один лише Бог. Матвій показує нам Ісуса, чиї вимоги більші ніж вимоги храму і всього закону. Істинне служіння Йому важливіше ніж усі постанови про суботу, про храм і про священство разом узяті. Кінець кінцем усі ці постанови були дані, щоб вказати на Христа і знаходять своє виповнення в Ньому.

Учні не винні не тому, що їхня робота занадто маленька і нею можна знехтувати. Вони не винні не тому, що вмирають від голоду чи сильно кудись поспішають і нагальна потреба виправдовує їхні дії. Вони не винні, тому що вони служать Мені, каже Ісус.

Подивіться вірші 7 та 8: “Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі!” Що значать ці слова?

У вірші 7 Ісус цитує слова пророка Осії. В часи Осії народ Ізраїлю досконало дотримувався букви закону, приносив усі необхідні жертви, був дуже релігійний, але це відбувалось на фоні жахливого насильства, обману і блуду. І коли Бог говорить: “милості хочу, а не жертви” Він не має на увазі, що більше не потрібно приносити жертви в храмі. Він говорить про те, що своєю релігійною активністю ми не можемо компенсувати свою внутрішню зіпсованість.

Увесь Закон, храм, священство, субота, система жертв були дані Ізраїлю, як милість. Тому що Бог захотів дати їм можливість приходити до Себе. Тому що Бог захотів пробачити їхні гріхи і розказав, як це зробити. Приносячи жертви, дотримуючись субот і святкових зібрань вони мали думати про Боже милосердя, і самі ставати милосердними, про Божу любов і самим більше любити ближнього. І якщо служіння Богу приводить нас до формального виконання якихось правил, але при цьому не змінює нас з середини, не спонукає нас до більшої любові, милосердя, жертовності і правильних стосунків з Богом то це не те поклоніння, до якого закликає нас Біблія.

Але подивіться як пов’язані між собою 7 і 8 вірш. Фактично Ісус говорить наступне: якби ви знали, що істинне служіння Богу полягає не лише у виконанні правил, але що важливіше, у правильних стосунках з Богом, то ви б не засудили невинних, тому що Я, Син Людський, є Господом і суботі. Служачи мені, слідуючи за Мною, навчаючись від Мене, довіряючи Мені… Мої учні виконують і суботу.

Про значення титулу Син Людський ми вже говорили раніше. Він взятий з Дан.7:13,14. Це той, кому дане “панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики”. Це те, як лише сам Ісус Себе ідентифікував і ніхто інший. І ми вже взнали, що Він, наприклад, має владу на землі пробачати гріхи. Але тут ми взнаємо про Нього і ще дещо. Він — Господь суботи, Той, кому служить субота, в кому вона виповнюється і на кого вказує.

Субота — це спокій, освячений від початку творіння. Це, те, що було встановлено ще навіть до гріхопадіння. Це спокій і відпочинок в Богові, який Бог назначив для Свого народу. І входимо в цей спокій лише через Ісуса Христа. Він — той, хто примирив нас з Богом, зняв з нас тягар і ярмо гріха, втішив любов’ю, покрив милістю, благословив радістю. Християни можуть мати різні думки щодо того, як саме сьогодні має виконуватись субота і в який день. Але в чому ми маємо бути єдині — так це в тому, що кінець кінцем це служіння має приводити нас до Христа.

У віршах 9-14 Ісус на ділі являє Себе Господом суботи. В одній з синагог був чоловік, що мав суху руку. Саме на нього фарисеї звернули Ісусову увагу: “Чи вздоровляти годиться в суботу?”. Трагедія полягала в тому, що суботу, яку Бог дав, щоб благословити Свій народ, вони перетворили на привід для звинувачення, для обтяження інших.

Суха рука — це не була така хвороба, яка загрожувала життю цієї людини. Не було ніякої нагальності в цьому зціленні. Ісус міг почекати день і зцілити його пізніше. Але Він свідомо йде на конфронтацію, щоб показати, що Боже серце — не обтяжити, а звільнити і благословити. Що Господар суботи бажає, щоб в суботу ми, так само, як і Він сам чинили добро і служили Йому.

Сучасна церква святкує суботу, як правило в неділю, день Господній. Це день, коли Христос воскрес із мертвих і приніс Своєму народу перемогу і звільнення. Є церкви, які не мають можливості збиратись в неділю, вони збираються, наприклад, в середу. В цьому нема нічого кримінального. Важливо інше. Важливо, щоб ми збиралися разом, як Божий народ, народ заповіт і приходили з хвалою, служінням, каяттям і радістю, до Бога, який спас нас. І, о благодать, Він також приходить, щоб бути між нас і служити нам. Він являє Себе в слові і таїнствах, знімає ярмо гріхів, зцілює і дає справжній відпочинок. Нехай Він буде прославлений.

(п. Йонатан)