Вивчення Біблії: Проповідь “Дармо дістали, дармо й давайте” (Від Матвія 10:1-15)

Дармо дістали, дармо й давайте

Від Матвія 10:1-15

Минулий уривок був свого роду закінченням певного періоду публічного служіння Ісуса, коли Він діяв самотужки, обходив всі міста і оселі, проповідував Євангеліє Царства і зцілював всіляку недугу та неміч. Але не дивлячись на Свою могутність, Він був обмежений людським тілом і не міг фізично охопити все поле місії. Тому Він закликав своїх учнів молитися за робітників для Божої ниви. І в цьому уривку Він Сам і відповідає на цю молитву, і призиває 12 учнів, щоб постійно були з Ним, і дає їм владу, щоб чинили ті самі справи, що і Сам чинив. Тому давайте сьогодні подумаєм над тим, хто такі учні Ісуса і що вони мають роботи.

 

• «І закликав Він дванадцятьох» (1-4)

 

Погляньте на вірш 1: «І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку». Ісус закликав дванадцятьох Своїх учнів. Тож хто такий учень? Це той, хто має бажання вчитися (задати питання дитині). Але учень Ісуса це трохи більше ніж просто учень. Це той, хто не тільки хоче здобути знання, але розділяє серце і бачення вчителя, бажає навчитися від нього і втілити його стратегію у життя. Наприклад, у футболі дуже важливо мати таку команду однодумців, щоб гравці повністю довіряли, розуміли і розділяли філософію тренера. Якщо цього нема, то команда навіть із зірковими виконавцями, буде програвати і пасти задніх (як Манчестер Юнайтед зараз). Тому Ісус шукав не просто крутих хлопців, а саме команду, людей, які приймуть Його слово, Його серце і будуть служити як Він.

Зараз Його серце було сповнене болі і співчуття до цього світу. Він бачив людей, що були змучені та розпорошені, як ті вівці без пастиря. Він бачив великі жнива, що потребують робітників, бо інакше пропадуть. Його серце наливалося кров’ю, коли Він дивився на цю картину. І ось Він закликає Своїх учнів, щоб вони пізнати Його серце і любов, і розділити цю любов із цим світом. Чи готові ви бути у такій команді Ісуса? Чи розділяєте Його серце та любов до цього світу? Сподіваюсь, що так!

Але Ісус не просто виштовхує учнів у цей світ, як орел своїх пташенят із гнізда. Він озброїв їх належним чином – дав певні принципи і дав їм владу, щоб виганяти демонів, щоб уздоровляти всіляку недугу та неміч всіляку. Закликаючи до місії Ісус дає нам все необхідне, щоб виконати її, тому ми можемо не хвилюватись (mission is possible).

Давайте поближче познайомимось із командою учнів Ісуса. Погляньте на вірші 2-4: «А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його». Окрім імен Біблія майже не дає нам інформації стосовно учнів. Мабуть тому що не так важливо, ким були ці учні, але ким вони стали завдяки Ісусу. Але все ж таки відомо, що всі вони були простими, звичайними людьми без гарної освіти, титулів і положення. Більшість із них були рибалками.

Юдейська притча розповідає про одного вчителя, до якого прийшло 2 групи людей записатися в учні – одні колишні учні іншого рабина, а другі – прості люди, як то кажуть «з нуля». Кого ж з них взяв у свої учні рабин? Він взяв простих людей, мотивуючи тим, що їх потрібно було лише навчити протягом 2 років, у той час як на інших – потрібно було витратити 4 роки, 2 на те, щоб вони забули те, що знали, і ще 2, щоб навчити їх новому.

Звичайно простота це не головний критерій учнівства. Ми знаємо, що коли Ісусу був потрібний вчений Він покликав Павла, щоб той зміг проповідувати і навчити людей із західної культури (греки, римляни і т.і.). Перші учні не могли це зробити, оскільки були людьми східної культури.

Також коли ми дивимось на цих учнів, кидається в око те, наскільки вони були різні люди. Найбільш вражає парочка – Матвій митник і Симон Кананіт. Перший був зрадником свого народу. Він пішов на службу окупантів і збирав податки зі своїх співвітчизників, коротше кажучи, був сепаратистом. Симон Кананіт або ж Симон Зилот – був ультраправим націоналістом, на кшталт Правого Сектору. «Зилот» перекладається як ревнитель. І була така навіть ціла партія зилотів, які так сильно ревнували за свою країну, що навіть готові були покласти життя і вчинити замах, тільки би звільнити свою країну. Якби ці 2 людини зустрілись в темному кутку на вулиці, то Симон неодмінно дістав би свій кинджал. Але в Ісусі вони пробачили один одного і стали одним цілим, однією командою. В Ісусі Христі стираються кордони і руйнуються перепони. Він покликав різних, тому що Він хоче покликати кожного. Кожен із нас незалежно від минулого, походження, наших провин, кожен може стати учнем Ісуса і має велике майбутнє у Ньому.

 

• «дармо дістали, дармо й давайте» (5-15)

 

Яким же принципам місіонерської діяльності мали слідувати учні Ісуса?

По-перше, цільова аудиторія. Погляньте на вірші 5-6: «Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого». Ісус чітко окреслив їм цільову аудиторію – вони не мали йти далеко на північ, в Сирію, де жили погани, і не мали йти далеко на південь, до самарянських міст. А залишатися тут, в Галілеї, і служити загинулим вівцям дому Ізраїлевого, своїм співвітчизникам. Але звичайно це не значить, що Ісуса не цікавлять інші аудиторії. Прийде час, коли Він скаже: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт.28:19,20), і станете ви Моїми світками «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Це дійсно велика мудрість знайти правильну цільову аудиторію. Не розпорошувати свої сили на все підряд, а починати з чогось невеликого, зі своїх близьких, друзів, знайомих, проповідувати у своєму контексті. Якщо ти студент чи принаймні в душі є студентом – то іди краще до таких же студентів, яких зможеш добре зрозуміти. Якщо був залежним, то краще зрозумієш залежних. Як Ісус наказав бувшому біснуватому: «Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!» (Мк.5:19). Нехай Господь дасть чіткий напрямок кожному з нас, кому ми маємо служити!

По-друге, проповідь. Погляньте на вірш 7: «А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне». Хоча учням було дана влада робити багато різних справ, але перше місце серед них займала проповідь. Тема проповіді була «наблизилось Царство Небесне». Наблизилось Царство – це значить наближається Сам Цар. Сам Син Божий зійшов із небес, щоб бути із Своїм народом, і щоб спасти їх. Учень Ісуса має проповідувати саме про це. Слово «проповідувати»  («керуссейн» із грецької) тут означає бути вісником. Тобто християнин – це вісник Христа. Раніше, коли цар здобував перемогу у битві, то відправляв посланця, який сповіщав про перемогу своєму народу. Таким чином Цар Ісус дав нам стати світками Своєї перемоги над владою гріха, немічі та смерті у своєму житті і тепер посилає нас вісниками Його перемоги для людей цього світу.

По-третє, даром давайте. Погляньте на вірш 8: «Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте». Проповідь про Царство Небесне – це не просто гарні слова і ідеї, це не якійсь популізм на кшталт «жити по-новому». Це реальна сила і реальні дії Христа в житті кожного, хто повірить у Нього. Уздоровляйте, воскрешайте, очищайте, виганяйте – все це прояви Божого Царства. І головне, треба розуміти, що це все не від нас, але Божий дар. І якщо ми даром дістали, то даром й давати повинні! Насправді, кожен із нас так багато отримав в Ісусі. Він дав нам життя, дає нам сили і здоров’я на  кожен день, можливість працювати, розвиватись, забезпечувати себе. Він дав нам чудові сім’ї і дітей, чудові таланти – мови різні, співи, танці. Він дав нам безліч духовних дарів, радість спасіння, милість знати Його і бути Його дітьми. Ми так багато отримали від Бога і безумовно є Його вічними боржниками. Але Він не хоче, щоб ми отримавши все це, просто відклали це і сховали це подалі. Він не хоче, щоб ми просто створили такий собі маленький рай, закупорилися в нім і нікого не пускали. Навпаки, Він каже – дармо дістали, дармо й давайте! Він закликає нас бути джерелом благословення!

Дармо дістали – це означає також, що ми маємо спочатку дістати, отримати від Бога. Ми не можемо самі по собі нічого робити. Ми не можемо проповідувати, якщо спочатку не отримаєм слово Бога через молитву, ретельне вивчення Біблії, написання свідчення. Діставши даром, ми повинні також і віддавати даром. Служіння – це не для власної користі, щоб покращити свою карму, заробити додаткові бали, щоб отримати потім якісь бонуси від Бога. Служіння – це природній наслідок того, що ми вже отримали він Бога. Ми отримали так багато, що ллється через край, тому не можем не поділитись із іншими. Більш того, коли ми віддаємо, ми також і отримаємо – більше пізнання Бога, Його любові і Його сили і слави.

По-четверте, ставлення до матеріального забезпечення. Погляньте на вірші 9,10: «Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи». В ті часи на сході носили широкі пояси, які були двосторонніми і дозволяли щось покласти у середину, тому вони служили водночас як одежа і як гаманець. Але Ісус заповідав їм не класти нічого в пояси. Торби з харчами, сандалями, купальником також треба було залишити вдома. Подорож мала бути «налегке», економ-клас, без багажу. Але Божий робітник був вартий своєї поживи і ніколи ні в чому не мав потреби, бо сам Бог піклувався про нього.

Взагалі можна виділити 3 принципи використання засобів на місію.

Перший, принцип Аарона. Аарон був такий собі full-time пастир, священник при скинії і по закону мав харчуватись від жертівника, маючи певну долю.

Другий, принцип Іллі. Пророк Ілля служив при царі Ахаві і мав скриватися в пустелі і печерах через те, що викривав гріхи царя і винищив пророків Ваала. Тому Бог Сам дивним чином годував його, посилаючи воронів, які приносили йому їжу. Жити за принципом Іллі – це мабуть служити і вірити, що хоча зараз нічого не має, але вірю що завтра Бог пішле якогось «ворона» і дасть мені поживу. (Мабуть наші пастирі колись мали такий досвід у своєму житті).

Третій, принцип Павла. Хоча Павло багато служив і міг як і священник розраховувати на забезпечення від церви. Але він вирішив бути пастирем на самозабеспеченні. Він працював своїми руками, виготовляв палатки і нічого не брав від церкви, щоб не вчинити перешкоди якої Христовій Євангелії (1Кор.9:12). (Мабуть за таким принципом служить тепер і більшість із нас).

За яким принципом жити, це особиста справа кожного служителя. Але в будь-якому випадку, ми маємо завжди довіряти Богу своє матеріальне забезпечення, а з іншого боку також не забувати піклуватись про інших, хто служить нам, церкві чи світовій місії. Бо вартий робітник своєї поживи! Наприклад, якщо проповідник готує проповідь – ви можете приготувати йому кашечку чаю або запросити на обід, він вам буде дуже вдячний. Не забувайте також наших місіонерів – написати листа, запитати теми молитви, це також невелика справа, але в той же час велике підкріплення для них.

По-п’яте, ставлення до людей. Погляньте на вірш 11-15: «А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!». Учні Ісуса, перш ніж оселитися в домі, мали довідатись чи це достойна людина живе там, щоб їх потім не звинуватили, що вони мають справу з людьми дурної репутації. Також оселившись в одному місці, вони не мали перебігати із місця на місце в пошуку більшого комфорту, але залишатися до кінця в одній оселі. Їх присутність мала приносити мир дому цьому. Але також вони мали бути готовими і до негативного сприйняття своїх слів. У цьому випадку вони могли скористатись гарним східним обрядом – і струсити порох із ніг своїх, як чинив юдей, який повертався із поганських земель до Ізраїлю і на кордоні струшував нечисту землю. Насправді наслідки для того, хто відмовився від Євангелії, буде набагато гірше ніж обтрушений порох. Навіть жителям Содому і Гоморри буде набагато ліпше, бо вони відкинули лише янголів, а ці люди – Самого Христа.

Сьогодні ми вивчили багато аспектів учнівства та принципів місіонерської діяльності. Але на мій погляд, найголовніший серед них – це «Дармо дістали, дармо й давайте». Ми маємо служити Богу не серцем кредитора (що Бог чи хтось щось мені винен), а навпаки із серцем боржника, бо я так багато отримали від Бога.

Я дякую Богу за це слово. Через нього я зрозумів, як багато я маю від Бога, і як мало віддаю Йому. Я замкнувся на собі і на своїй роботі і майже зовсім оставив місію. Але я не хочу бути тупиковою гілкою в Божій викупній історії, але навпаки послужити Йому і принести гарні плоди. Для того щоб давати – я спершу сам маю перебувати в Ісусі і кожен день отримати Його слово, щоб дати іншим. Наразі моя цільова аудиторія – студенти і молодь, в мене є багато знайомих дипломників і студентів, молюсь мати сміливість, щоб свідчити їм про Ісуса.

(п. Самурай)