Вивчення Біблії: Проповідь “Будьте досконалі” (Від Матвія 5:21-48)

БУДЬТЕ ДОСКОНАЛІ

Від Матвія 5:21-48

Ключовий вірш 48 : “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!”

Якось я прочитав історію про канатохідців, які приїхали у німецьке містечко і протягнули високо над площею канат. Здивований маленький хлопчик запитав: «Мамо, хіба по цьому канату можна пройти?» «Можна, якщо можеш, – відповіла матір, – але ти не можеш». У сьогоднішньому слові Ісус каже: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” І ми задаємо питання: «Хіба це можливо?» Ми живемо у недосконалому, грішному світі, і самі є недосконалі та грішні. Ми говоримо те, про що згодом жаліємо. Ми дивимося туди, куди не слід. Ми даємо обіцянки, яких не виконуємо і не проявляємо любові там, де її варто проявити. Ми добре знаємо, як потрібно чинити, але не чинимо так. Що ж нам робити з собою? Ісус каже: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” Ісус не обіцяв, що ми у цьому житті станемо досконалими. Але ми маємо серйозно боротися за це. Ми маємо вступити у боротьбу за довершеність на кількох фронтах.

Перше, боротьба за правильні стосунки (21-26). Подивимося на вірші 21-22:

21 Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові.

22 А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній.

У пастора Вільгельма Буша є проповідь, яка називається так: “Що нам робити, якщо нас дратують інші люди”. І потрібно сказати, що інші люди нас дратують, чи не так? Серед наших ближніх обов’язково знайдеться хтось, кого нам важко терпіти. Але правда полягає у тому, що коли нас дратують інші люди, то це говорить про певні збої у нас самих, а не в інших людях. Ісус тут прирівнює гнів до вбивства. Він не каже, що у нашому гніві винні інші. Він каже що саме ми, гніваючись на ближніх, уже підлягаємо судові, а називаючи ближнього виродком чи дурнем можемо потрапити до самого пекла. Це показує наскільки небезпечний гнів. Гнів буває двох видів. Буває гнів, який як солома – швидко спалахує, але потім так же швидко проходить. А буває який довго накопичується. І той і інший вкрай небезпечні. У першому разі з нашого язика може злетіти образа, про яку ми будемо жаліти: «Ти – дурний телепень, ідіот, ненормальний» («рака» дослівно означає: «син кози без матері»). У другому ми перетворюємося на бомбу сповільненої дії – яка може вибухнути у любу хвилину.

Більше того, гнів блокує нам доступ до Бога. Подивіться на вірші 23-24:

23 Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,

24 залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.

Звичайно, можливе і таке, що наш брат має щось проти мене, а я про це навіть не здогадуюсь. Але дуже часто брат має щось проти мене, бо я образив його через свою нестриманість. І якщо я когось образив, Святий Дух скаже мені про це. Моє серце не буде спокійне. У цьому випадку іншій людині навіть не потрібно нам нічого говорити – Святий Дух скаже це мені настільки ясно, що усе буде зрозуміло. У такий час ми можемо прийти до жертівника – ми можемо сидіти на Богослужінні чи зібранні – але небеса будуть для нас закриті. Бог не прийме від нас нічого – ні нашого дара, ні нашого часу, ні наших слів чи поклоніння. Що вражає у цих словах Ісуса – це порядок – хто перший має прийти та примиритись. Взагалі питання – хто перший завжди стоїть гостро. Перший має прийти не той, кого образили, а той, хто образив. Нам здається, що якщо проти нас хтось щось має, то це його проблема. Є люди, які вважають себе духовними лідерами, але які ніколи не казали слово: “Вибач, я був неправий”. Пастор Вільгельм Буш, який працював із молоддю, якось розповідав, що на одній із конференцій попросив вибачення у юнаків, з якими вів себе нестримано. Якось я не стримався у розмові з одним братом. Я мусив підійти і попросити вибачення. Не можу сказати, що це була дуже приємна процедура, але вона знову відкрила мені шлях до Божого престолу. Ми часто недооцінюємо важливість стосунків із ближніми. Ми вважаємо себе зрілими Божими слугами, які завжди праві, і не звертаємо на інших увагу. Часто християни приходять до церкви, співають, слухають проповіді, приймають причастя, і навіть моляться, і в той же час мають у серці гнів і не примирені з іншими. Ісус застерігає: поламані стосунки з нашої вини, коли ми називаємо ближнього дурнем, можуть привести нас у пекло! Хай Господь допоможе нам вчитися бути лагідними!

Друге, боротьба за чистоту (27-32). Подивимося на вірші 27-30:

27. Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.
28. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.
29. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.
30. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.

У своїй книзі “Прийдешня благодать” Джон Пайпер переказує свою розмову з одним чоловіком, у якого була коханка. Пайпер сказав йому таке: “Ісус сказав, що якщо ти не будеш дуже серйозно боротися з цим гріхом, навіть до того, щоб вирвати собі око, то попадеш у пекло де будеш страждати у вічних муках”. Цей чоловік, будучи переконаним християнином, здивовано звів на пастора очі й запитав: “Тобто ти вважаєш, що спасіння можна втратити?” Багато людей переконані, що якщо вони вважають себе християнином, то це та інші попередження Христа їх не стосуються. Але Христос тут каже дуже зрозуміло: якщо ти не будеш серйозно боротися із хіттю, навіть до того, щоб вирвати собі око, то на небо ти не попадеш!

То як же ми отримуємо спасіння? Ми отримує спасіння лише однією вірою. Це називається виправданням, ми детально розбирали виправдання на заняттях по катехезі. Виправдальна віра спасає нас від пекла. І якщо ця віра спасає нас від пекла, то вона може і спасти нас від хіті. Ніхто не стверджує, що християни ніколи не падають в гріх. Справа лише в їх рішучості дати відсіч хіті. Якщо у нас справді є виправдальна віра, ця віра дає хіті відсіч, вона вступає з нею у бій, де немає жалю.

Яким же чином успішно протистояти хіті? Ми не можемо побороти хіть, навіть якщо вирвемо у себе праве око. Чому? Тому що тоді у нас залишиться ще ліве око, щоб дивитися, куди не слід! Ми не можемо побороти хіть просто через заборони і погрози – навіть якщо знаємо про ці страшні попередження Христа. Хіть можна перебороти лише за принципом: клин клином вибивають. Католицький письменник Франсуа Моріак у своїй книзі “У що я вірю” каже про те, що є лише одна вагома причина, чому ми маємо шукати чистоти. Про неї Ісус каже у Нагорній проповіді: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (5:8). Чисті серцем побачать Бога. Через пристрасть до хіті люди дуже багато втрачають. Фактично вони втрачають самого Бога. Коли ми поїли у хорошому ресторані, то гнилі помідори нас не зацікавлять. І схоже на це, коли ми бачимо Бога, то те, що пропонує нам побачити хіть, здається мізерним, зіпсутим і не вартим уваги, і так воно насправді і є. Хай Господь благословить вас у вашій духовній боротьбі!

Третє, боротьба за чесність (33-37). Подивіться на вірші 33-37:

33. Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.
34. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;
35. ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;
36. не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.
37. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.

У наш час ми живемо у світі брехні. Брешуть політики. Вони дають багато обіцянок, не тому що збираються їх виконувати, а щоб заробити собі на політичний рейтинг. Брешуть журналісти – ці заробляють собі на кусок хліба з маслом. Але не тільки політики і журналісти. Усі люди час від часу обманюють – заради того, щоб захистити себе, чи заради власної вигоди. Брехня – це наслідок нашої грішної природи. Під час церемонії одруження люди приносять клятви берегти вірність один одному і бути разом, поки їх не розлучить смерть. Але багато порушують ці клятви. Те, що ми не можемо дотриматися даних клятв, говорить про те, що у нас грішна природа.

І за часів Ісуса люди приносили клятви, які потім легко порушували. Якось Ісус дорікав книжникам та фарисеям: “Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: “Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий”” (23:16). Тобто, якщо я поклявся храмом, то цю клятву можна і не виконувати, а от коли я поклявся золотом храму – то маю виконати. Про ап. Петра написано: «Тоді він став клястись та божитись, що не знає Цього Чоловіка» (Мт.26:74)  Тобто Перто поклявся, що не знає Ісуса – що було брехнею, і потім хотів, щоб Бог підтвердив цю брехню!

Ось чому Ісус навчає нас привчати себе завжди говорити правду. Він навчає нас простим та відкритим стосункам: якщо ми щось знаємо, то кажемо так, якщо не знаємо, або не збираємося це виконувати – то просто ні.

Четверте, боротьба за любов (38-47). Подивимося на вірші 38-39:

38. Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.
39. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.

Закон вимагав справедливості. Якщо тобі вибили око, ти мав право вибити око у відповідь. Але що ж тоді означають слова Ісуса: “А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу”? Чи повинні ми відповідати на агресію? Якщо інша країна прийшла на нашу землю, вбиває наш народ, грабує та руйнує, то ми просто повинні підставити іншу щоку, і дозволити ворогу взяти усе, що він хоче? Звичайно ні. Зі злом потрібно боротися, свою землю і свій народ потрібно захищати. Якщо на вулиці до тебе самого чи до твоєї дружини чи дитини хтось проявляє агресію, то буде дуже добре, якщо наші брати покажуть кривднику кілька прийомів.

Насправді Ісус не говорить тут про агресію. Він говорить тут про образу, як ми маємо реагувати на неї. Тут удар у щоку – це ляпас. Це не агресія, це – образа. Чому Ісус тут навчає нас? Це не означає, що християни мають дозволяти усім ображати себе і витирати об себе ноги. Але якщо нам не вдається уникнути образи, і хочеться відповісти образою навзаєм, то маємо боротися з цим бажанням. Ісус навчає не реагувати на образу і не шукати помсти. Самого Христа під час Його земного служіння називали другом митникам та грішникам, натякаючи при цьому що і Сам Він був таким же. Ісус ніяк не реагував на це. Перших християн звинувачували в аморальності, але вони також ніяк не реагували на це, і не мстилися.

У вірші 40 написано: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому». У наш час здається трохи смішно судитися за сорочку. Але у той час одяг, включаючи і сорочку, був дуже цінним. Людям дозволялося подати позов до суду і відсудити у людини сорочку, але не плащ. Плащ у людини був один, і його заборонялося відбирати. Ісус каже: «Якщо хтось хоче забрати в тебе сорочку, віддай йому і плащ. Зроби більше, ніж від тебе очікують!» Є випадки, коли християнам не варто наполягати на своїх правах. Радше йому варто думати і піклуватись про те, як виконати ту справу, яку Бог доручив їм.

Подивіться на вірш 41: «А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві». У той час у Ізраїльтян була трудова повинність: Римський воїн міг зупинити любого чоловіка, і заставити того нести його вантаж одну милю. Ізраїльтяни ненавиділи Римлян і цю роботу. Але це була законна трудова повинність. Уявімо втомленого Римського воїна, який бреде по пісках Палестини. У нього важкий вантаж. Він знаходить юдея, якому кладе на плече свого списа – знак того, що той тепер від трудовою повинністю. Римлянин знає, що він – завойовник, знає, що його ненавидять. Він очікує лише на те, що цей юдей пронесе його вантаж одну милю, без бажання, з ненавистю до нього – але пронесе. Однак на його подив, у погляді юдея він не зустрічає ненависті. Більше того, римлянину навіть здається, що він привітно ставиться до нього. Незнайомий йому юдей з готовністю бере його вантаж і слідує за ним одну милю. Далі слідувати він не зобов’язаний. Римлянин очікує, що той кине його вантаж на пісок і піде у своїх справах. Але юдей бачить, що римському солдату самому доводиться нелегко. І він допомагає йому, і несе його вантах ще одну милю. Римлянину це вже починає бути цікавим: він очікував на ненависть, а зустрів привітність та любов. “Чому ти це зробив?” – запитав він його. І почув свідоцтво про любов Бога. Ісус закликає нас тут робити більше, ніж від нас очікують чи що ми маємо робити. Є люди, які роблять лише те, що повинні, іншими словами, вони проходять лише одну милю. Оскільки над ними тяготить повинність, то навіть цю справу однієї милі вони роблять аби як – постійно запізнюються, потім намагаються якомога раніше утекти додому, скаржаться. Але є такі, які ідуть другу милю. Ніхто не змушує їх це робити – вони роблять це добровільно. Вони приймають свідоме рішення це робити. Така поведінка дивує інших людей. Вона сильно впливає на інших людей. Така любов промовляє краще за любі слова.

Вчора брати Салюки пригощали братів в честь Дня народження Діми. Ніхто не очікував цього від них. Але п. Діма вирішив іти другу милю – наготовив багато шашликів, стейків, печеної риби – одним словом усього того, що люблять брати. Якби його будинок знаходився на березі Галілейського моря, то брати відчули б себе справжніми учнями Ісуса! Це зібрання було дуже благодатним і доторкнулося до наших сердець. Хай Господь благословить його щедро!

Подивіться на вірші 43-47:

43. Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.
44. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
45. щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
46. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
47. І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?

Бог наказує сонцю Своєму сходити не тільки над добрими, але і над злими. Лише подумайте, злодії та вбивці також гріються на сонці, як і добрі люди. Бог посилає дощ, і він зрощує поля не лише добрих людей, але і злих. Якщо ми любимо лише тих, хто любить нас, то що особливого робимо? Злі люди часто також люблять тих, хто любить їх. Коли ми вітаємося лише з нашими братами, що тут особливого? Грішники роблять те саме. Ми маємо любити ворогів і благословляти тих, хто нас проклинає, творити добро тим, хто ненавидить нас і молитися за тих, хто нас переслідує.

Ісус встановлює тут дуже високу планку, здається навіть недосяжну. Але в історії були люди, які подолали ненависть у собі і любили своїх ворогів. Кілька років тому психічно хворий чоловік увійшов до школи Амішів в Америці та вбив п’ятьох дівчаток, а потім наклав руки на себе. Це було жахливо. Але аміші не відреагувала гнівом і ненавистю до сім’ї вбивці. Замість цього, вони відвідали його дружину та висловили їй своє прощення. Вони намагалися заспокоїти її любов’ю та молитвою. Як вони могли це зробити? Це сталося тільки тому, що в їхніх серцях була любов до Бога через всепрощаючу милість Ісуса. Коли ми дійсно знаємо любов Бога, то можемо любити навіть наших ворогів.

На завершення прочитаємо вірш 48: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» У цьому житті ми ніколи не станемо досконалими. Але, тим не менше, Ісус каже нам: «Будьте досконалі». Ми Божі діти. Ми знаємо Боже прощення, Божу любов, Божу силу. Ісус хоче, щоб ми вступили в боротьбу з нашим гнівом, хіттю, образами і байдужість. Ісус хоче, щоб ми зростали духовно, маючи перед очима образ нашого досконалого Небесного Отця!

(п. Яків)