Вивчення Біблії: Проповідь “Божий поклик і нагорода” (Від Матвія 20:1-16)

Божий поклик і нагорода

Від Матвія 20:1-16

Ключові вірші 20:13,14 : “А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі”

• Призначення цієї притчі

Цей уривок починається з дуже важливого слова. Воно коротке, тому легко його пропустити, але настільки важливе, що пропускати не можна. Це слово “Бо”. Воно каже кам, що те, що ми зараз прочитаємо, не окрема історія, а пояснення до того, що писалося перед цим, про що ми вивчали попереднього разу. Що ж там говорилося? 

Там була історія про багатого юнака, який засумував, що слідувати за Ісусом доведеться без багатства. І там були учні, яких стривожили слова Ісуса, що багатому важко увійти до Небесного Царства. Вони сказали: “От, ми все залишили, щоб іти за Тобою”, “що нам буде за нашу безкорисність?”. На це Ісус заспокоїв їх, що в цьому житті вони матимуть більше, ніж залишили, але крім цього матимуть ще й вічне життя. Наостанок Він сказав таку фразу: 

30 І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими. 

Яка цікава фраза. Особливо вона подобається останнім. З кожними виборами влади в країні останніх переконують, що їх зроблять першими. І вони вірять, голосують, а потім з подивом бачать, що залишилися останніми. Чому ж приходить таке розчарування? Бо люди не розуміють, яким чином останній може стати першим. Це не відбувається автоматично. Ісус мусів дати просторе пояснення через притчу, яку знову закінчує словами: 

16 Отак будуть останні першими, а перші останніми! 

Тож про що хотів нас навчити Ісус? Очевидно, що Ісус хотів пролити світло на питання першості. За Його задумкою, ми маємо зрозуміти це через притчу про господаря, який запрошує робітників до свого виноградника. 

• Запрошення працювати

Прочитаємо вірші 1 і 2: 

1 Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. 

2 Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. 

Притчі Ісуса говорять про щось звичне для людей, щоб їм було зрозуміло. Але в той же час вони містять і незрозумілі чи незвичні моменти. Мій син, читаючи цю притчу, постійно вигукував: “Ну хто ж так робить!”, або: “Я б так не робив!”. Це тому, що притча розкриває нам характер Бога і Небесного Царства. Я б теж так не робив, і багато речей я робив би по-іншому, якби не дізнався з Біблії, як на це дивиться Бог. Почнемо із зрозумілого. В тогочасному Ізраїлі в заможних сімей, як правило, були раби і слуги. Але коли дозрівав виноград, треба було зібрати врожай дуже швидко, щоб не пропав, і робочих рук не вистачало. Тому господар міг піти на ринок, який одночасно був ринком праці, і найняти там робітників. 

У рабів та слуг була велика перевага – вони були прикріплені до сім’ї, фактично були частиною сім’ї. Тому вони завжди були забезпечені їжею, одягом та дахом над головою. Пам’ятаєте притчу про блудного сина, де син згадав, що наймити в його батька мають хліба аж надмір? Сім’я разом ділила працю, разом переживала легкі і важкі часи. Люди ж на ринку були фрілансерами, приватними підприємцями, і їх життя залежало від того, знайдуть вони роботу чи ні. Тому вони рано-раненько вирушали на ринок праці з торбою інструментів. Динарій був нормальною денною платою для такої людини. 

Відлік годин починався від сходу сонця (близько 6 ранку) і тривав до заходу (приблизно 6 вечора). Господар пішов на сході сонця, потім ще декілька разів: через три години, через шість, через дев’ять і, нарешті, за годину до кінця робочого дня. І з кожним він розмовляє. Першим він обіцяє по динарію. Коли ж пізніше наймає інших, на частину дня, він говорить їм: “що буде належати, дам вам”. Мова вже не йде про конкретну суму. Вони погоджуються, довіряючи господарю, бо для них краще заробити хоч щось, ніж не заробити нічого. Останнім він взагалі нічого не обіцяє, а просто каже: ідіть і ви в виноградник. Тепер той робітник, прийшовши додому, хоча б зможе сказати дружині, що працював, а не бив байдики, і на тому добре. 

Отже, ми бачимо, що Небесне царство схоже на господаря, який кличе людей працювати. Пам’ятаєте, де ще Небесне Царство пов’язувалося з роботою? 

Бут.2:15 

І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

Від самого початку, ще в еденському саду, Бог дав Адаму роботу. Бог дав йому також все, необхідне для життя. І робота була в радість. Власне, життя і полягає втому, що ти робиш якісь справи. А коли вже ліг до могилки – тоді і не робиш нічого. Але важливо, що робити, бо можуть бути справи, про які жалкуєш і сам, і всі довкола. Слово Боже говорить: 

Еф.2:10 

Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.

Але третій розділ книги Буття говорить, що людина послухалася змія, який сказав, що, переставши слухатись Бога, ти сам зможеш вирішувати, що тобі добре, а що погано. Це виглядає дуже приємно. І людина стала фрілансером. Але сталося не так, як бажалося. Коли людина сама стала визначати, що їй добре, її праця стала для неї тягарем. Навіть дитині кажеш щось просте: прибери в себе на столі, – а у відповідь стогін, у якому виливається все страждання всесвіту. А скільки разів ми чули фразу: “Ой, не хочеться на роботу!”. Не сама праця погана. Проблема в тому, що ми самі визначаємо, що робити, а що ні, що добре, а що погано. Тому ми поїсти любимо, а попрацювати – не дуже. Але Божий Син Ісус працював, виконуючи волю Бога, і Він казав, що це для Нього як їжа: 

Iван.4:34 

Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.

Звідки в Нього таке взялося? Від Батька: 

Iван.5:17,19-20 

17 А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я. 

19 Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. 

20 Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. 

Бог-Батько не заставляв Його так робити, а з великою любов’ю показав Йому Свій приклад. І якщо ти став Божою дитиною, то чи не має виникати бажання бути схожим на небесного Батька? 

Бог створив працю, щоб благословити людину. Одна з найбільших проблем, як у церкві, так і в суспільстві загалом – люди чекають, що хтось зробить їм добре замість них самих. Прийде нова влада – і автоматично зарплати зростуть до європейського рівня. І проблема навіть не в тому, що так не буде. Проблема в тому, що, якщо якийсь уряд зможе це зробити, це не дасть задоволення. Буде лише більше скарг, бо, не вкладаючи власних зусиль, люди не знатимуть цінності того, що отримали. Але, скоріш за все, без активної спільної праці ніяких змін і не буде. Ми звикли думати про те, що отримаємо. Але Бог створив нас в Ісусі Христі не на добрі прибутки, а на добрі діла. Це – наша природа, і ми будемо незадоволені, доки не почнемо робити те добре діло, яке Бог приготував нам. Нам треба, як добрим громадянам, щось робити для тої спільноти, в якій знаходимося. Коли ми приходимо до церкви, тут завжди щось приготовано – підлогу помито, є проповідь, лекція, музика, є програма для дітей. Це все хтось готував. Хтось людей запрошував, хтось сміття вивозив. Що важливіше, вивезти сміття чи підготувати проповідь? І те, і те важливо. І без проповіді погано, і слухати проповідь, сидячи в смітті, не добре. А прийти, щоб просто покористуватись, – це неприродньо для людини, тому така людина буде безмежно розчарована. Головна причина, чому я залишився у цій церкві – бо в день, коли я вперше прийшов, мене запросили разом позаклеювати щілини у вікнах. Тим, з кого хочуть щось отримати, показують лише гарну рекламу. А з тими, кого прийняли за своїх, діляться роботою, чи не так? Якщо з кимось ще не поділилися роботою – звертайтеся, і ми виправимо це безглузде неподобство.

Подивимося вірші 6 і 7: 

6 А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? 

7 Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. 

До кінця робочого дня лишалася одна година. Невідомо, чому в цей час на ринку ще стояли люди. Самі вони сказали, що їх ніхто не найняв. Може, вони пізно прийшли, бо проспали чи були зайняті вдома. Може, у них було погане резюме чи низький професійний рівень. Може, вони вважали себе настільки крутими, що ні з ким не домовилися про достатню платню, а може їм просто не поталанило. Ми не знаємо всих цих подробиць. Але господар і питати не став, а запросив їх теж до виноградника. Що вони могли встигнути за годину? Більша частина часу піде на те, щоб показати їм фронт робіт. Але господар запросив. Це Божа милість. Навіть якщо тебе відкинули в усіх інших місцях, Бог вважає тебе, саме тебе, дуже важливим для Його Царства.

Виноградник у Старому Заповіті часто використовувся як образ Божого народу. Попідмітати – теж справа потрібна, але Бог кличе працювати саме у винограднику. Тобто, приходьте і працюйте, щоб Божа церква ставала кращою і приносила плоди. Слово Боже вчить, що кожен християнин відповідальний як за своє духовне зростання, так і за те, щоб благословляти, підтримувати та, коли треба, виправляти інших віруючих. Когось Він покликав давно, а когось пізніше. Не треба думати, що служити Богу – то справа тільки тих, хто давно покликаний, місіонерів там чи старійшин. Саме тобі Бог пропонує почати щось робити для Його Церкви. Ісус сказав: 

Iван.9:4 

Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати.

Наше життя – як той день, колись завершиться, і ніхто опісля працювати не зможе. Настане час, щоб отримати ту нагороду, яку дає Господар. І дуже сумно в кінці озирнутися і побачити, що життя згаяне. У книзі Клайва Люїса “Листи крутеня” старий біс вчить молодого, як привчати людину до байдикування. Він пише: 

“Ти зможеш примусити його взагалі байдикувати протягом тривалого часу. Ти зможеш тримати підопічного у своїй владі до пізньої ночі, і він не протестуватиме, а безтямно дивитиметься на мертвий вогонь у холодній хаті. Ти зможеш перешкодити будь-яким корисним його починанням і нічого не дати натомість, внаслідок чого він врешті-решт скаже так, як сказав, прибувши до Пекла, один із моїх підопічних: «Тепер я бачу, що втратив більшу частину свого життя, не роблячи як того, що мав би робити, так і того, що мені подобалося».”

Мені здається, фразою “дивитиметься на мертвий вогонь” Люїс напророчив появу смартфонів. День пройшов, а на що витратив – невідомо. Давайте ж працювати, доки день.

• Нагорода

Дивимося, що було далі. Минув довгий (для когось – короткий) робочий день. Коли настав час дати винагороду, господар діє дуже дивним чином. В будь-якій компанії намагаються зберігати фінансову таємницю. Це дозволяє вберегтися від багатьох проблем. Але що робить господар? 

8 Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. 

9 І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. 

Здається, що це була велика помилка. Господар міг би відпустити перших спочатку, і ніяких проблем би не виникло. А так почалися скарги. 

10 Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. 

11 А взявши, вони почали нарікати на господаря, 

12 кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… 

Чому ж господар зробив так немудро? Згадуємо, що це – притча, значить вона має чомусь навчити. Отже, і господар діє з метою навчити. 

13 А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? 

14 Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. 

15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? 

Дійсно, перші домовилися за динарій. Так було написано в контракті. Динарій був хорошою нагородою, яка всіх влаштовувала. Але тут платня видалася їм поганою, бо вони позаздрили. 

Чи стикалися ви з заздрістю? Думаю, часто ми заздримо, навіть не усвідомлюючи. Якщо хтось отримав більше, ніж я, або отримав так само, але меншими зусиллями, тоді ми шкодуємо, що це вдалося йому, а не мені. І заздрість керує життями людей. В Закарпатті нам показували одне село, де більшість мешканців їздять на заробітки за кордон, і на зароблене будують собі будинки. Головне правило – щоб будинок був більший, ніж у сусіда. І стоїть повне село величезних будинків, але порожніх, бо всі на заробітках. Багато людей страждають від того, що вважають себе невдахами, порівнюючи себе з іншими. Інші, навпаки, намагаються роблять все, щоб отримати більше від інших, і творять для того багато зла. Ми знаємо, що Ісуса віддали на смерть теж через заздрість. Звідки ж береться заздрість і як з нею боротися? Боже слово багато говорить про небезпеку заздрості: 

Пр.14:30 

Лагідне серце життя то для тіла, а заздрість гнилизна костей.

Екл.4:4 

І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!…

Як.3:16 

Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!

І про те, що Божі діти повинні викинути її геть: 

1Кор.3:3 

бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не полюдському робите?

1Петр.2:1 

Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови

У випадку з робітниками заздрість прийшла, бо вони порівнювали свої витрачені зусилля з мізерними затратами тих, хто прийшов останнім. А вирішив господар все як? Нагадавши їм контракт. “Слухай, друже, є ти і я і наша угода. Якби не було інших, тебе б все влаштовувало? Тоді в чому проблема?”. Проблема заздрості виникає від того, що ми дивимося не туди, куди треба. Ми порівнюємо себе з іншими людьми. Наше око заздре не від того, що Бог добрий, а від того, що ми злі. Бог же для кожного з нас приготував свою нагороду. Нам треба повернутись до контракту, тобто, до тих обіцянок, які Бог дав нам у Своєму слові. Вони точно більші за динарій. 

2Петр.1:3-4 

3 Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. 

4 Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління. 

Бог цінує вас, як зіницю Свого ока.  Читайте Боже слово і розмірковуйте над ним, доки не прийде розуміння вашої особистої цінності в очах Бога. Це найкращий рецепт від заздрості.

Останні явно не заробили те, що отримали. З якого бюджету цей атракціон небаченої щедрості? За рахунок самого господаря. Згадаємо ще раз 15-й вірш: 

15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? 

Тут господар проголошує важливу рису свого характеру: він – добрий. Він розумів становище тих, хто витерпіли тягар дня та спекоту не тільки на роботі, але і стоячи на ринку без надії. І він наймав цих абсолютно нерентабельних робітників, бо хотів зробити їм добро. Бог прийняв навіть розбійника, що вмирав на хресті і покаявся в останній момент. Але ж чи варто чекати останнього моменту? Кому важче: тому, хто з дитинства знає Бога, чи тому, хто жив у гріхах і покаявся за момент до смерті?

Ми хочемо вказувати Богу, як правильно розподіляти добро. Ото – хороша людина, йому дай. Отой – не дуже, йому не давай. А головне – “дай нам, дай нам”, як ми співаємо у Молитві Господній. А Бог наказує сонцю Своєму сходити над злими й над добрими. Тут тільки є ньюанс. Злі і добрі – це не різні люди, а одні й ті самі. Багатому юнаку Ісус нагадав, що ніхто не добрий, окрім одного Бога. Але люди, хоч і створені за Божим образом, через гріх стали злими. Послання до Римлян нагадує нам, що всі ми грішники: 

Рим.3:12 

усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!

Ми ніби добрі люди. Зараз взагалі модно бути добрим. Але коли справа торкається моєї особистої вигоди, мого особистого комфорту, ми можемо стати злими чи підступними, як чортяки. Тому питання не в тому, чому Бог щось дав отому грішнику. Питання в тому, чому Він хоч що-небудь дає мені, коли я сам грішник. Я заслуговую кари, але що зробив натомість Бог?  

Iван.3:16 

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

Бог дав кожному з нас те, чого ми не заслуговуємо – спасіння від загибелі і вічне життя. Він робить це за власний рахунок, бо Христос помер за нас. Він кожного з нас, далеко не ідеальних людей, покликав розділити Його працю зі спасіння гинучих. Він прийняв нас своїми. 

Завершує притчу Ісус такою фразою: 

16 Отак будуть останні першими, а перші останніми! 

Як бачимо, справа не в тому, як урвати собі перше місце. Ісус хотів навчити, що місць особливо і немає. Є тільки два місця: на ринку і у винограднику. Ісус говорв цю притчу до учнів. Вони були покликані до Церкви першими, але інші, покликані пізніше, настільки ж цінні для Бога. Апостоли зрозуміли цю притчу, і тому ніколи не називали себе правителями, а завжди – співпрацівниками. Небесне Царство – не політична структура, де треба вилізти на саму гору, і не бізнес, де свою працю треба продати подорожче. Це – як сім’я, яка переносить і працю і благословіння разом. Не розділяє всю працю сім’ї той, хто вважає себе чужим. А тому і радість розділити теж не може. Може, він вважає себе занадто хорошим, щоб працювати разом, але стане останнім. Апостол Павло працював, мабуть, більше всіх нас, але він казав, що забуває про все зроблене і прагне уперед, до вищої почесті – бути в Христі Ісусі.

Ми називаємо одне одного братами і сестрами. Хай Бог допоможе нам справді бути сім’єю, щоб ми разом трудились, разом раділи і ділилися одне з одним добрістю нашого Бога. 

(п. Ной)