Вивчення Біблії: Проповідь “Уважайте,чувайте й моліться” (Від Марка 13:24-37)

УВАЖАЙТЕ, ЧУВАЙТЕ Й МОЛІТЬСЯ

Ключові вірші : "Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!"

В останні кілька десятиліть на тему кінця світу зняли багато фантастичних фільмів. Людям здається, що людство настільки зіпсувалося, що в кінці кінців люди просто повбивають одне одного. Іншим бачаться таємниці прибульці з інших планет, які прибудуть на землю щоб знищити її. Ще деяким здається, що машини стануть настільки розумними, що повстануть проти людей і поневолять їх. Але все буде не так. А як же все буде? У сьогоднішньому слові Ісус відкриває нам деякі деталі Cвого другого приходу, а також вчить нас тому, як підготуватися до нього.

Перше, «не минуться слова мої» (24-31). Подивимося на вірші 24,25: «Але за тих днів, по скорботі отій, “сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадуть з неба, і сили небесні порушаться”…» З самого початку творіння цей світ простояв міцно і непохитно. Дороги, які роблять на Україні, швидко руйнуються, але світ, який створив Бог – не зруйнувався до цього часу. Він був створений з любов’ю і на совість. Що б не траплялося у світі, сонце сяяло вдень, а місяць давав світло уночі. Але перед приходом Ісуса «сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла». Перед другим приходом Ісуса у світі стануться катаклізми всесвітнього масштабу. Звичайно, катаклізми трапляюся уже і будуть траплятися і далі: війни, землетруси, голод – ми маємо це зараз, але все це зосереджене в межах окремих країн чи територій. Люди поділили країни світу на безпечні і небезпечні для проживання, і намагаються переїхати на проживання у безпечні і комфортні. Але перед другим приходом Ісуса катаклізми торкнуться уже не окремих країн чи територій, а усього світу. Уже ніхто і ні в якій країні не буде відчувати себе безпечно і комфортно. Сонце, яке давало своє світло усім людям, затьмиться, і навіть уночі місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні порушаться. Сонце не може просто так перестати світити. Це означатиме, що зі світом станеться щось серйозне і незворотне.

Подивимося на вірші 26,27: «І побачать тоді “Сина Людського, що йтиме на хмарах” із великою потугою й славою. І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його вибраних “від вітрів чотирьох, від краю землі до крайнеба”». В 10-ому вірші написано, що до другого приходу Ісуса «Євангелія мусить бути народам усім проповідувана». Не сказано, що усі стануть християнами, але усі почують Євангеліє. І кожен повинен буде прийняти рішення: приймає він Божу благодать, явлену через хрест Ісуса Христа, чи відкидає її. І тоді, коли кожен прийме таке рішення, прийде Ісус. Вічна доля людини буде залежати від того, як вона поставилася до Ісуса. Зараз деякі люди легковажно відкидають Божу благодать, відмахуючись від неї як від настирливої мухи, але прийде час, коли її вічна доля буде залежати лише від цього її рішення. Прийде час, коли перед тим, як знищити світ, Ісус збере Своїх вибраних з усього світу. Хто такі вибрані? Вибрані – це ті, які коли почули Євангеліє, прийняли Божу благодать через хрест Ісуса Христа, розкаялися і отримали спасіння. У той час уже життя людини буде залежати лише від того, чи записане її ім’я у книзі життя. У фільмі «Список Шиндлера» доля кількох сотень євреїв залежала лише від того, чи включені їхні імена до списку. В останній час буде так само. По книзі життя Анголи зберуть Божих вибраних з усього світу. Ісус не забуде нікого.

В кінці 19-го сторіччя в невеликому американському містечку божий служитель Джеймс Блек зустрів на вулиці бідну дівчинку і запросив її в недільну школу. На початку кожного служіння в церкві робили переклик дітей, називаючи кожну дитину на ім’я. Вона повинна була вийти вперед і прочитати вірш із Біблії. Так дівчинка почала відвідувати недільну школу і згодом зустрілася з Ісусом. Але якось вона не прийшла. Виявилось, що її батько був алкоголіком, не турбувався про неї, вона захворіла на затяжну форму пневмонії і може померти. Повертаючись додому після її відвідин, Джон запитував себе: дівчинки не було на переклику в церкві, але якщо вона помре, то чи вписано її ім’я в книгу життя і чи буде вона на небесному переклику? Тоді він сів і написав гімн: «На небесной перекличке»:

«… В час, когда труба Господня

Над землею прозвучит

И настанет вечно светлая заря,

Имена Он всех спасенных

В перекличке повторит.

Там, по милости Господней, буду я».

Дівчинка померла. Цей гімн вперше пролунав під час її поховання, і с тих пір його співають усі, хто має надію що його ім’я вписане в книгу життя.

Подивіться на вірші 28,29: «Від дерева ж фігового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то знайте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, – під дверима». На минулій роботі під час обідньої перерви я мав можливість гуляти серед мальовничих ставків. Рано навесні ще скрізь лежить сніг. Але як ми знаємо, що прийшла весна? Це тому що починають розпускатися котики. В Ізраїлі такою рослиною було фігове дерево. Коли розпускалося його листя, це означало, що близько літо. Люди давно навчилися по поведінці рослин визначати пори року. Аналогічно цьому, за ознаками останнього часу, приведеним Ісусом, ми можемо визначити що Його другий прихід близько. Ісус розповів про них на початку 13-го розділу: це – неправдиві пророки, війни, землетруси, голод, переслідування християн. Усе це ми бачимо зараз. Іншими словами, фігове дерево уже розпустилося, час настав.

Але, тим не менше, людям так важко повірити у другий прихід Ісуса. Є події, які ми можемо передбачити. Наприклад, що після літа настане осінь. Чому ми це знаємо? Тому що в минулому завжди так було: після літа наступала осінь. Ми можемо передбачити те, що наші діти виростуть: коли п. Жанна д’Арк ще буде мріяти, щоб їй було 25 р., 25 р. буде не їй, а їй дочці Терезі. Чому ми це знаємо? Тому що з інших прикладів ми знаємо, що діти ростуть, ніхто не залишається на відмітці в 5 р. Але як ми можемо знати, що Ісус прийде вдруге? До цього ж Він приходив лише один раз і все. Ситуація сучасних людей тут схожа на ситуацію людей за часів Ноя. Бог сказав Ною, що наведе на землю такий потоп, що на ній загине все живе, і сказав йому будувати ковчег. Ной прийнявся за нелегку працю. «Ей, Ною, що ти будуєш?» – запитували в нього люди. «Скоро на землі буде великий потоп, усе живе загине, я будую ковчег щоб спастися» – відповідав Ной. Йому у відповідь зустрічав гучний регіт. Ми можемо зрозуміти цих людей. Адже ніколи до цього на землі не було такого потопу, який би знищив усе живе. Просто були великі зливи і все. Ап. Петро так описав ситуацію перед другим приходом Ісуса: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння”» (2 Пет.3:3,4) Люди бачать, що від початку творіння усе існує так, як існує: люди народжуються і вмирають, а світ продовжує існувати. І їм здається, що так буде вічно. Але це – велика помилка. Так не буде існувати вічно. Як Бог і обіцяв, прийшов потоп на землю і погубив на ній усе живе. Так звідки ж ми знаємо, що буде другий прихід Ісуса? Ми знаємо це з єдиного, але достовірного джерела – це обіцяв Сам Ісус. Прочитаємо вірш 31: «Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!» Так, джерело того факту, що Ісус прийде знову – єдине, але надзвичайно достовірне – це слова Самого Ісуса. Обіцянка Ісуса вища за небо і землю, Його слова не проминуться.

Це означає, що цей день обов’язково настане. Він означатиме для віруючих остаточну перемогу над владою гріха і смерті. В цей день вони воскреснуть для життя з Ісусом. Вони отримають нові воскреслі тіла. У цьому світі багато болі і страждань, але коли прийде цей час, то «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об.21:4) Цього дня ми очікуємо, і заради цього дня ми живемо вірою і слідуємо за Ісусом.

Друге, «пильнуйте!» (32-37). Прочитаємо вірш 32: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, – тільки Отець». Бог нікому не відкрив час другого приходу Ісуса. Це означає, що ми повинні жити в стані невизначеності: він буде, але ніхто не знає коли. Жити в стані невизначеності дуже важко. Люди хочуть, щоб усе в їхньому житті було прозоро і прораховано наперед. Я працюю в банківській сфері. Самі улюблені слова банкірів це “green and stable” – «безпечно і надійно». Вони люблять щоб усе йшло по їх плану, а вони лише сиділи у офісі і пили каву. Але як же ми можемо щось спланувати, коли не знаємо, коли прийде Ісус? Прочитаємо вірші 33-37. Бог не відкрив нам часу другого приходу Ісуса для того, щоб ми пильнували.

Психологи кажуть, що у людини є три можливі стани: стан комфорту, стан напруження і стан стресу. У стані комфорту її нічого не тривожить, вона задоволена і розслаблена. У стані напруження їй приходиться докладати зусилля, але вона не ламається. А от стан стресу зламує її психологічно і фізично. Який же стан найкращий для людини? Очевидно, що не стан стресу. Тоді комфорт чи напруження? Багато людей вибрали б стан комфорту. І багато християн також хотіли б вибрати стан комфорту, щоб нічого не потрібно було робити і щоб їх ніхто не чіпав. Але насправді стан комфорту не менш небезпечний ніж стан стресу. Насправді, стан комфорту дуже небезпечний. В книзі царів описується історія, як одного разу цар Давид вирішив влаштувати собі комфортне життя. Його воїни пішли воювати і ризикувати своїм життям, а він залишився вдома. Він добре поспав, а надвечір, коли зайшло сонце, вийшов прогулятися по покрівлі свого будинку. Звичайно, гуляти по покрівлі наших будинків не дуже комфортно, але у євреїв покрівлі були плоскі, і вони зазвичай любили по них прогулюватися. З неї він побачив одну заміжню жінку, яка купалася. Диявол тут же спокусив його, він здійснив з нею перелюб, і зробив так, щоб її чоловік загинув на війні. Пізніше Давид розкаявся в цьому гріху, але до кінця свого життя страждав від його наслідків. Перебувати в стані комфорту дуже небезпечно. Це тому що диявол не спить. Ап. Петро сказав: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Пет.5:8) Патріарх Яків після життя у Лавана мав повернутися як наказав йому Бог до краю своїх батьків (Бут.31:3). Але по дорозі додому він зупинився у місці Суккот. Там були гарні ціни на нерухомість і землю. Тому Яків побудував собі хату, курені для худоби і купив кусок поля за невелику ціну (Бут.33:17-20). Напевно він дуже втомився від життя на чужині в наймах, і йому нетерпілося обзавестися власним житлом. Він хотів трохи відпочити і для цього добре облаштувався. Напевно від подумав: «Нарешті у мене є власна хата!» Але там у Якова почалися проблеми: один хананеянин збезчестив його дочку, далі два його сини у помсту за це перебили там усіх чоловіків. Яків повинен був спішно тікати звідти.

Бог знає, наскільки небезпечне становище комфорту, і як християни по своїй грішній природі люблять його. Тому Бог хоче «вирвати» людей із зони комфорту і перевести в зону напруження. Люди хочуть розслабитися. А Бог заставляє їх уважати, чувати, молитися і пильнувати. І в кінці Ісус повторив ще раз: «Пильнуйте!» (37)

Люди дуже люблять комфорт. Наш час – це час комфорту. Люди готові платити за комфорт великі гроші. Але він такий небезпечний. Людина втрачає пильність і стає легкою здобиччю дьявола. Тому завжди потрібна людина, чи заходи, щоб «виривати» людей із цього небезпечного стану. М. Сарра на вивченні Біблії розповіла цікаву історію про рибу. У деяких країнах дуже люблять їсти живу рибу. Але щоб доставити рибу до столу живою, потрібен час. Хоча цю рибу поміщали в акваріуми з чистою водою, давали їй корм і повітря, коли привозили її на місце, вона була або ледь кволою або мертвою. Можливо їй створили надто комфортні умови перебування? Тоді почали в акваріум з цією рибою запускати хижака, який її їсть. І тоді, дивовижно, уся риба доїжджала до столу живою і бадьорою! Це тому що у неї не було часу на комфорт, а потрібно було втікати від хижака.

Християнський проповідник Джон Пайпер у своїй книзі «Не витрачай своє життя даремно» розповідає, що в церкві, у якій він служить, кожен рік проходить «місіонерська неділя». У цей час проповідується про місіонерство, запрошуються інші проповідники та лунає поклик до місіонерської діяльності. І це також спосіб вирвати людей із зони комфорту, щоб вони задумалися про своє життя і про Божу волю для них. І деякі приймають рішення і записуються на місіонерські курси.

Зараз на Україні іде війна. Війна – це загибель солдат, мирних жителів. Це руйнування інфраструктури та це велика психологічна травма в житті багатьох людей. З іншої сторони війна вирвала українців із зони комфорту, вона мобілізує і робить сильнішим.

Жан Кальвін казав, що Сам Бог допускає різні страждання в нашому житті, щоб ми пильнували і мали надію на другий прихід Ісуса. Він писав: «Бог допускає, що нас часто тривожать війни, заколоти, розбої, інші беззаконня… злидні, неврожаї, пожежі…» і навіть «грубі і злі дружини». На щастя нас поки не тривожать грубі і злі дружини – наші дружини ніжні і добрі, але зрозуміло одне: Бог хоче щоб ми знали, що наша справжня надія – це другий прихід Ісуса, а не комфортне і зручне життя у цьому світі.

Сам Господь Ісус, який любив Своїх учнів і віддав заради них Своє життя, також постійно виривав їх із зони комфорту. Якось учні зібралися спокійно повечеряти. Але вони не могли спокійно повечеряти, бо їм заважав великий натовп людей, який зібрався біля Ісуса. Тоді учні попросили Ісуса: «Відпусти їх … нехай … куплять собі чого їсти». Ісус відповів: «Дайте їсти їм ви». Я бачу як занервували учні від цих слів Ісуса: «Ісус, хіба Ти Сам не сказав, піти до безлюдного місця і трохи спочити? Яке ж це безлюдне місце? І який це спочинок?» Тим не менше, Ісус раз за разом допомагав Своїм учням пильнувати і виховував їх пастирями для народу.

Якось до Ісуса підійшов багатий юнак і запитав як йому вспадкувати вічне життя. Він почувався досить добре: був молодим, багатим, при владі і вважав себе доброю людиною, яка виконує усі заповіді. Ісус за мить вирвав його із оманливого комфорту і сказав: «іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, – і матимеш скарб на небі…» (Мк.10:17-22) Ісус дав йому зрозуміти, що він понад усе на світі любить своє багатство і закликав його слідувати за Ним. Юнак пішов засмучений і зажурений.

Якось Ісус прийшов помолитися в храм. Але побачив там базар – там продавали, купляли, міняли гроші. Ці люди непогано влаштувалися і заробляли. Але Ісус вигнав їх із храму і поперевертав столи грошомінам. Він вивів цих людей із зони комфорту і вчив справжньому призначенню храму – це дім молитви для всіх народів, а не печера розбійників.

У цьому слові ми дізналися про те, що Ісус прийде вдруге щоб спасти вибраних і судити цей світ. Гарантією цього є Його слова, які ніколи не минуться. Ми також дізналися, що нам потрібно пильнувати.

(п. Яків)