Вивчення Біблії: Проповідь “Притча про винарів” (Від Марка 12:1-12)

ПРИТЧА ПРО ВИНАРІВ

Від Марка 12:1-12

Ключовий вірш 12:1 : "І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов"

Недавно у одного поважного дідуся я прочитав таку історію. В уряді Черчилля був міністр закордонних справ, якого звали Ернст Бевін. В один час він навіть був баптистським проповідником, а потім став міністром закордонних справ Великобританії. Він з якоїсь причини захоплювався запорізькими козаками. Особливо йому подобалася картина “Запоріжці пишуть листа турецькому султану”. Він подовгу розглядав репродукції цієї картини, але ніколи не бачив оригіналу. В 1945 р. він мав зустрічатися з міністром закордонних справ Союзу Молотовим. Знаючи цю особливість Бевіна і намагаючись привернути його на свою сторону, Молотов в зал засідання наказав привезти з Третьяковської галереї оригінал картини Іллі Рєпіна. Бевін уважно розглядав її напевно з півгодини. І історія зафіксувала його слова. Він витер хустинкою спітнілий лоб, і з захопленням вимовив: “Дивовижно… ні однієї порядної людини!” Коли я дивлюся на тих негідників у винограднику, мені також хочеться вимовити: “Дивовижно… ні однієї порядної людини!” Але Бог любив цих людей і зробив усе можливе для того, щоб вони розкаялися і змінилися. Бог робить дивні речі. Хай Господь відкриє сьогодні кожному ті дивні речі, які Він робить.

Сьогоднішнє слово – це коротка історія Ізраїльського народу. На перший погляд вона здається дуже сумною, тому що в ній один за одним гинуть раби, син власника, а потім і самі винарі. Але Бог робить дивні речі, і ніхто не може Йому завадити це зробити. І я молюся, щоб сьогодні Господь показав нам дивні речі, які Він робить.

Подивимося на 1-ий вірш: “І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов”. Для Євреїв виноградник був символом миру і добробуту. Вони спали і бачили уві сні ті часи, коли кожен буде сидіти під своїм виноградником. Про такі часи при царі Соломоні говориться так: “І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником…” (1 Цар.5:5) Але насадити і виростити виноградник було непросто. Потрібно було вибрати із землі каміння і ретельно підготувати її. Далі було потрібно підібрати кращі сорти винограду, посадити їх і кілька років захищати молоді саджанці від диких звірів. Як правило для цього навколо виноградника будували мур. Для виноградника потрібна була вода, але в тому засушливому кліматі її часто не вистачало. Тому для зрошування будували башти. Також для виготовлення вина потрібно було чавило. І усе це зробив чоловік, описаний у цьому вірші. Його виноградник був гарно обладнаний для того, щоб приносити плоди. Власник гарно доглядав за ним, так само як п. Джентльмен доглядає за своїм автомобілем. Далі він віддав його винарям та й пішов.

Читаємо далі: “А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарів”. Виноградник вродив і приніс гарні плоди. Винарі були раді та щасливі. Вони уже будували майбутні плани збагачення і процвітання. Вони думали і радились, що вони куплять за виручені кошти. І тут до них прийшов раб від власника, щоб прийняти частину плоду.

Цей виноградник належав власнику. Тому він мав право на частину врожаю. Винарі повинні були тепло зустріти його раба, так, наче прийшов сам власник, дати частину плодів і передати власнику вдячність за гарний виноградник. Але як вони поступили? Читаємо у вірші 3: “Та вони схопили його та й побили, і відіслали ні з чим”. Сталося щось незрозуміле. Замість того, щоб дати рабу плодів, винарі побили його і відіслали ні з чим. Власник подумав, що може сталося якесь непорозуміння, може винарі не зрозуміли, що до них прийшов раб власника, може вони подумали, що то якийсь злодій. У вірші 4 читаємо: “І знову послав він до них раба іншого, та й того вони зранили в голову та зневажили”. Це повторилося вдруге. Але власник і на цьому не зупинився. Далі читаємо: “Тоді вислав він іншого, і того вони вбили. І багатьох іще інших, набили одних, а одних повбивали”. Тут виникає багато питань. Чому винарі так погано поставились до рабів власника? Чому власник з такою наполегливістю посилав своїх рабів, ризикуючи їх життям? Чому зразу не послав армію, яка б знищила злих винарів? Звичайно, у цьому світі так і роблять. Якщо хтось не платить за оренду житла, то приходить власник з міліцією і виселяє його. Але Бог поступає інакше. У цій притчі власник виноградника – це Бог, а винарі – це Ізраїльський народ, а у більш широкому сенсі – усе людство. І через цю притчу Ісус вчить нас правильним відносинам з Богом.

По-перше, Бог – володар усього в цьому світі. Подібно тому, як один чоловік у цій притчі – володар винограднику, Бог – володар усього в цьому світі. В перших книгах Буття описано, як Бог створив небо і землю. Це означає, що усе у цьому світі належить лише одному Богу. Люди гордяться тим, що володіють нерухомістю і автомобілями, але насправді все це також належить одному Богу. І наше життя також належить Богу, тому що Бог створив кожного з нас. Усвідомлення того факту, що Бог – це власник усього у цьому світі – це основа для правильних відносин з Ним. Людина, яка думає, що Бога немає, або що Бог живе сам по собі, а вона – сама по собі, обманюється і це призводить до тяжких наслідків. Зараз можна часто почути сердечні крики людей: “Залиште мене у спокої. Це моє життя. Не лізьте у моє життя!” Я бачу як винарі жалілися один одному: “Чому він посилає і посилає цих рабів? Не хочемо їх бачити! Хай залишить нас у спокої!” Такі думки – це початок шляху до руйнування свого життя. Положення людини таке, що нічого у цьому світі не належить їй. І навіть наші діти нам не належать. Господь тимчасово поручив їх нам для виховання, але прийде час, коли нам потрібно буде їх відпустити. Коли батьки віддавали Ревеку заміж, то попросили раба Авраама: “Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, – потім підеш”. Ми розуміємо їх – вони не хотіли відпускати свою дочку. Але десять днів тут не допоможуть. Батьки повинні готуватись відпустити своїх дітей. Так як наша дочка Тереза швидко росте, вже скоро піде в школу, потім в університет і потім заміж, я кажу дружині, що напевно вона буде плакати, віддаючи її заміж. І щоб їй не було так гірко, хай уже починає потроху плакати. Дійсно, нічого у цьому світі нам не належить.

По-друге, власник віддав виноградник винарям. Винарі отримали його безкоштовно. Але це не означає, що вони повинні приймати це за ласку. Вони повинні бути вдячними власнику. Але проблема в тому, що ці винарі не дякували власнику. Їхню вдячність видно по тому, як вони поставилися до рабів власника – вони їх били, ранили в голову, зневажали, а деяких і вбили. Отакою була їхня вдячність! Бог так багато дарував кожній людині! Але люди продовжують сидіти і жалітися на життя і на інших. Дійсно, дякувати нелегко. Скаржитись не потрібно навчатись – для грішної людської природи це виходить само собою. Але вдячності потрібно навчатися. В Англії живе одна людина, яку звати сер Девід Аттенборо. Він знімає чудові фільми про тварин. Але одне дивно: у світі тварин немає вдячності. Там править лише сила. Там правий той, хто сильніший, і він робить усе, що хоче. За своє життя тварини повинні боротися за виживання в дитинстві, потім знайти всій дім, свою пару і залишити після себе нащадків. На перший погляд життя людей дуже схоже на життя тварин, тому що у життя нам потрібно зробити схожі речі: отримати освіту, знайти роботу, побудувати сім’ю, знайти свій дім, виростити дітей. Але перш за все, нам потрібно вчитися дякувати Богу. Якщо ми не навчимося дякувати Богу, то усі наші діла будуть марними. Ми сьогодні зібралися тут щоб дякувати Богу. Ап. Павло сказав так: “бувши вкорінені й збудовані в Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою” (Кол.2:7). Без подяки не росте наша віра. У кого не росте віра, то значить, що у нього багато скарг, але немає подяки. Недавно ми купили Терезі туфлі, які тут же розклеїлись. Моя дружина поїхала скаржитись в магазин. Я їй сказав, що якщо її там непривітно приймуть, щоб вона попросила книгу скарг і зробила там відповідний запис. Але у Бога немає книги скарг. Кожному з нас Він дав гарний виноградник за який нам потрібно дякувати Йому все наше життя.

Проблема невдячності була хронічною для народу Ізраїля. Вони провели в рабстві у Єгипті цілих 430 р. Раби ніколи не дякують. Вони лише жаліються на власників і думають, як втекти від роботи. Тому Господь встановив Богослужіння у сьомий день. У цей день Він заборонив їм працювати, а лише щоб вони Йшли до Нього і згадували, що Бог зробив для них і дякували Йому. Господь також встановив 3 головні свята – свято Опрісноків, свято жнив первоплоду і свято збирання при закінченні року (Вих.23:10-19). Наприклад, свято Опрісноків тривало 2 тижні. Що люди робили весь цей час? Вони вчилися дякувати Богу. І тим не менше, народ Ізраїля був постійно незадоволений. Вони з заздрістю дивилися на сусідні народи, і їм здавалося, що ті жили краще, ніж вони, що вони були багатші, що їх армія була сильніша, що їхні жінки були красивіші. Тому вони приймали їх ідолів і їхні устрої життя. Не дивлячись на те, що Бог так багато зробив для них, вони, як ті винарі, хотіли викинути Його із свого життя і жити як їм хочеться. В результаті вони лише руйнували своє життя.

Бог дав народу Ізраїля не таку велику землю, і не таку родючу. П. Йонатан, який побував в Ізраїлі, сказав, що в той час, дивлячись на пісок і каміння на цій землі згадував Божі слова народу Ізраїля, що дає їм землю, те тече молоко і мед. І Він запитував себе, що якщо по землі із піску і каміння Ізраїля тече молоко і мед, то що тоді тече по землі України, де так багато чорноземів? Але, тим не менше, Бог дав народу Ізраїля багато духовних благословень. Можливо вони не були багаті матеріально, але Бог хотів зробити їх багатими духовно, Царством Священиків і народом святим для людей усього світу. Але цей народ вперто відкидав добру волю Божу на своє життя і лише з заздрістю дивився на сусідні народи. Коли ми не дякуємо, ми не бачимо доброї Божої волі в своєму житті, і лише скаржимось і завидуємо. Вдячність проливає світло на наше життя. Ми знову починаємо бачити Божу любов, добру волю Божу в нашому житті і перед нами відкриваються нові перспективи. У моєму житті Бог багато вчив мене вдячності Йому через роботу. Якось я працював на будівництві, і мене послали працювати в колектор на 10 м. під землю. В той час мені було важко дякувати Богу, тому ще мене, людину з вищою освітою і практично кандидата фіз.- мат. наук послали працювати в колектор, який нагадував шеол. Але я згадав слова із 138 Псалма: “Якщо я на небо зійду – то Ти там, або постелюся в шеолі – ось Ти”. Там під землею, в колекторі, який нагадував шеол, я знову знайшов Господа і дякую Йому за це. Пройшов час і Бог дав мені кращу роботу, де я можу сидіти в офісі, пити каву і спілкуватися з чемними джентльменами з Англії. Давайте там де ми є, і в тих обставинах, у яких є, вчитися приходити до Бога з подякою.

По-третє, Бог хоче щоб ми приносили плоди. Бог посилав і посилав своїх рабів щоб отримати частину плоду з виноградника. Це тому що він хотів, щоб вони приносили плоди. У Біблійному розумінні плоди – це плоди Святого Духа: “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість…” Бог також хотів, щоб Його народ, який отримав так багато благословень, став народом пастирів для людей усього світу. Багато християн лише думають про те, що вони можуть отримати від Бога і від інших. Але Бог уже і так багато їм дав і очікує від них плоду. Ми повинні принести плід на тому місці, де Бог поставив нас, у тому винограднику, який дав нам і в тому положенні, в якому знаходимось. Невірно буде думати, що зараз я сумна і не можу служити Богу, а от коли вийду заміж, то зразу стану радісна і буду приносити багато плоду. Це обман, так не буде. Плід потрібно приносити в тому винограднику, у якому зараз поставив Бог. Невірно думати, що я тут не можу служити іншим, але якщо поїду місіонером чи місіонеркою, то в землі місії буду служити. Це також обман. На тому місці, де Бог поставив, потрібно вчитися дякувати, радуватись і служити іншим. Недавно ми отримали освіжаючого листа від п. Наталки з Штатів. Вона служила своїм ближнім, коли була тут, у Києві, тому служить і в Штатах. Але якби вона не служила тут, то не змогла б цього робити і там.

Матеріальні блага також не допомагають служити Богу. І вони не роблять людину більш вдячною і щасливою. Якби це було так, то багаті люди світилися б від щастя і наповнювали церкви до верху, щоб дякувати Богу, але ми цього не бачимо. Ці винарі були невдячними людьми. Вони не дякували власникові, коли були бідні і лише отримали виноградника. Але коли він приніс плід і вони розбагатіли, то також не дякували власникові, а стали ще більш злими. Хай Бог допоможе нам принеси гарні плоди на тому місце, де Він нас поставив!

Прочитаймо разом вірш 6: “І він мав ще одного, сина улюбленого. Наостанок послав і того він до них і сказав: Посоромляться сина мого!” Власник цінував стосунки з винарями. Він сильно любив свого сина. Але він ризикнув, пославши його до них, думаючи. що сина Його вони посоромляться. Але як поступили винарі: “7. А ті винарі міркували собі: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде! І вони схопили його та й убили, і викинули його за виноградник…” (7,8) Вони сказали: “Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде!” Ця логіка зовсім не вірна і навіть здається дивною. Від того, що вони уб’ють спадкоємця, виноградних не стане їхнім! Це очевидно! Здається що у винарів сталося запаморочення розуму. В Рим.1:21 написано: “бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце”. Саме це і сталося з винарями. Коли людина залишає Бога, її думки нікчемніють, а нерозумне серце паморочиться. Вона не може адекватно мислити і поводитись і стає злою, як сам диявол. Вони схопили сина власника і вбили його. Стали вони після цього власниками виноградника? Звичайно ні. Прочитаємо вірш 9: “Отож, що пан виноградника зробить? Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим”. Їх ілюзії поступово розсіються. Замість власності над виноградником їх очікував неминучий суд і загибель.

Історія з цього уривку може здатися надто сумною: спочатку винарі б’ють і вбивають рабів власника, а потім гинуть сами. Який же результат цього всього? Раби і навіть син власника загинули, а винарі так і не розкаялись. Для чого це все? Може не потрібно було будувати виноградника? Прочитаємо вірші 10,11: “Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем! Від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших”. Ці слова здаються парадоксальними. Будівничі викинули один камінь геть, він здався їм ні на що не гідним. Але цей камінь став наріжним, на якому тримається весь будинок! Яка користь від того, що відправляти на страждання одного за одним багатьох рабів, а потім і свого сина? Але це від Господа і дивне воно в очах наших. Бог сказав через пророка Ісаю: “… ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – не ваші дороги…” (55:8). Християнська історія говорить, що за одного замученого в Колізеї християнина з’являлося 10 нових. В сучасному Китаї переслідується християнство, але там росте велика церква. Хоча це суперечить здоровому глузду, але це від Господа.

Відкинутий камінь – це Сам Ісус Христос. Він прийшов у цей світ і служив людям. Але злі люди вбили Його. Однак через Свої хресні страждання, смерть і воскресіння він став нашим Господом і Спасителем. І через це багато людей пришли до Ісуса, отримали прощення своїх гріхів і нове життя.

Іноді здається, що не потрібно терпіти таких злих і недобрих людей, як винарі, що не потрібно любити їх, а зразу знищити їх, або ж не мати з ними ніяких відносин. Але Бог поступає інакше. Він любить до кінця, і заради таких людей Він віддав Свого Сина. Нам потрібно навчатись у Господа. Давайте будемо служити іншим і вірити, що через це Бог зробить дивні речі.

(п. Яків)