Вивчення Біблії: Проповідь “Йому належить зростати” (Від Івана 3:22-36)

“ЙОМУ НАЛЕЖИТЬ ЗРОСТАТИ”

Від Івана 3:22-36

Ключовий вірш 3:30 : “Йому належить зростати, а мені – меншати”

3-ій розділ Євангелії від Івана включає три “потрібно” чи “належить”: грішнику потрібно народитися згори (7), Ісусу належить зростати (30а), а Божому служителю належить меншати (30б). Сьогодні ми поговоримо про те, яким має бути Божий служитель. Не секрет, що коли Бог кличе кого, то Він дає не лише спасіння. Бог також кличе і на служіння. Ми всі хочемо бути добрими служителями, ніхто свідомо не хоче погано служити. Як нам стати добрими служителями? Ісус назвав Івана Хрестителя найбільшою людиною, яка жила на землі. Ісус високо визнав його служіння. Давайте сьогодні навчимося у Івана Хрестителя.

Звернемося до 22-го вірша:

22 Після цього Ісус з учнями прийшов в Юдею і там перебував з ними та хрестив.

Ісус з учнями прийшов в Юдею святкувати Пасху (2:13). Однак після Пасхи Ісус не повернувся відразу в Галілею, а на певний час залишився в Юдеї. Причиною цього було те, що, як відмічає ап. Іван, Ісус хрестив. У 4:2 він уточнює, що насправді хрестив не Сам Ісус, а його учні. Ап. Іван говорить про нього у вірші 23:

23 Іван також хрестив у Еноні, що поблизу Салима, бо там було багато води; люди приходили й хрестилися.

Однак тепер хрестив не лише Іван, але й Ісус. У людей з’явився вибір – до кого їм йти: до Івана, чи до Ісуса? І, потрібно, сказати, що Ісус більше приваблював людей. Скажімо, Іван Хреститель не творив чудес, а Ісус творив чудеса, а чудеса дуже приваблюють людей. Коли Іван починав своє служіння, то до нього приходили цілі натовпи людей. Зараз же людей почало приходити менше, бо частина людей йшли до Ісуса.

Звернемося до віршів 25-26:

25 Якось виникла суперечка між Івановими учнями та юдеями щодо очищення.

26 Прийшли вони до Івана та сказали йому: Равві, Той, Хто був з тобою на тому боці Йордану, про Кого ти засвідчив, хрестить, і всі йдуть до Нього!

Ми не знаємо деталей цієї суперечки про очищення між учнями Івана Хрестителя та юдеями. Потрібно знати, що хрещення, яким хрестив Іван Хреститель, це не було те хрещення, яке ми знаємо зараз. Воно більше нагадувало юдейський обряд очищення. Можливо, юдеї, які вважали себе великими знавцями в тому, як очиститися, намагалися довести учням Івана Хрестителя, що вони щось роблять не так. Але якимось чином, можливо через тих же юдеїв, учні Івана Хрестителя дізналися, що Ісус хрестить, і всі люди йдуть до нього. Раніше всі люди йшли до Івана Хрестителя, учні Івана Хрестителя відчували гордість за свого вчителя, а себе – дуже важливими людьми. Але тепер всі люди йшли до Ісуса. Учні Івана прийшли до свого вчителя і поскаржилися: “всі йдуть до Нього!” В їх словах відчувається прикрість. Їх учитель втрачав вплив, популярність, людей приходило все менше, і, якщо так піде далі, то всі перейдуть до Ісуса. Їх служіння переставало здавалися їм успішним. Учні непокоїлися, і натякали на те, що потрібно щось робити.

Як відповів Іван? Можливо його учні очікували, що він щось зробить, щоб не втрачати людей. Можливо, він оголосить, що лише він має ексклюзивне право хрестити, а всяке інше хрещення – нелегітимне. А можливо вживе заходів, щоб зупинити відтік людей. Проте ні, подивімося на вірш 27:

27 Іван у відповідь сказав: Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з неба.

На перший погляд ці слова Івана видаються незрозумілими. Що він мав на увазі, що це означає, і яке це має відношення до тої ситуації? Насправді Іван проголошує тут важливий духовний принцип: “Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з неба”, або, можна сказати іншими словами: “Людина може прийняти лише те, що буде дано їй з неба”. Ключове тут не те, що людина хоче чи може прийняти, а те, що буде їй дано Богом. Якщо нічого не буде дано, то людина нічого не зможе прийняти. Якщо щось буде дано, людина зможе прийняти лише це щось, а якщо буде дано багато, то вона зможе прийняти багато. Головне тут не людина, а Бог, який дає. Звісно, ми готові з радістю прийняти багато – успішне служіння, яке нам подобається, і де ми можемо реалізувати наші таланти. Але чи готові ми приймати проблемне служіння, служити раненим, неслухняним чи невдячним людям? Чи готові ми служити, коли не видно результату?

Коли ми дивимося на життя Івана Хрестителя, то бачимо, що не завжди його служіння виглядало успішним. Але Іван служив і тоді, коли воно видавалося успішним, і коли ні. Іван Хреститель присвятив все своє життя служінню Богові. Він не одружувався, не мав сім’ї і дітей. Він вів дуже скромний спосіб життя, користуючись лише самим необхідним для життя. До 30 років здавалося що нічого не відбувається в його житті – не було натовпу народу, не було навернених, здавалося не було нічого. Але Іван не залишив це служіння. Іван вірно служив Богові і робив те, що він має робити: вивчав писання, молився. Коли перед приходом Христа він почав проповідувати, до нього почали приходили натовпи. Іван став дуже зайнятим. Також на нього почали тиснути багато спокус, властивих успішним служінням: спокуса владою, спокуса славою, налосода популярністю, насолода фінансами. Але Іван прийняв це служіння, боровся зі спокусами і продовжував вірно виконувати його. Тепер його час закінчувався. Ап. Іван, автор цього Євангелії, говорить про це у 24-му вірші:

24 бо Іван ще не був укинутий до в’язниці.

Коли люди почали йти від нього до Ісуса, Іван не намагався втримати це служіння. Він не змагався і не конкурував з іншими служіннями. Він з усіх сил намагався виконати те служіння, на яке Бог поставив його. Тепер Івану належало залишити успішне служіння, популярність, і сісти за свою віру у в’язницю, а пізніше пережити мученицьку смерть. Але Іван не противився. Він з радістю приймав всяке служіння, яке Бог покладе на нього. Маленька церква чи велика, маленьке служіння чи велике – це не так важливо. Важливо, щоб ми залишалися вірними тому служінню, на яке нас Бог покликав і поставив. Цей принцип, проголошений Іваном, це протиотрута від того, щоб ми шукали так звані “успішні” служінні. І це також протиотрута, щоб ми шукали легкі служінні, без копіткої праці, без поту і сліз, без страждань і без покаяння.

Друга велич Івана Хрестителя – він знав своє місце. Звернемося до вірша 28:

28 Ви самі свідчите про те, що я сказав: Я не Христос, а лише посланий перед Ним.

Велич Івана Хрестителя в тому, що він знав свою місію і присвятив їй своє життя. Також він знав, до чого не покликаний. У певний час популярність Івана і його вплив були такими великими, що люди були готові визнати Івана Хрестителя за Месію. Але Іван ясно давав зрозуміти, що він не Месія, навіть якщо для нього це означало меншати. Застосуйте це до свого життя. Чи знаєте Ви до чого Бог Вас покликав? До чого не покликав? Не всі мають ставати пасторами, місіонерами, теологами. Є багато інших справ, які потрібно виконувати. Можливо, не таких великих, але реальних, є багато реальних викликів, які стоять перед нами. І ми маємо жити згідно Божої волі на своє життя. Ми маємо робити те, що ми маємо робити, навіть якщо це не здається нам чимось великим, але це реальне. І часто щоб отримати від Бога більше завдання, потрібно справитися з меншим.

Звернемося до 29 вірша:

29 Хто має молоду, є молодим, а друг молодого, стоячи поряд і слухаючи його, радіє від голосу молодого. Оце і є моя радість, вона тепер сповнилася.

В цих словах, очевидно, молодий – це Ісус, а себе Іван Хреститель називає другом молодого. У той час на друга молодого покладалися важливі обов’язки в підготовці і проведення весілля. Він готував і розсилав запрошення. Планував церемонію одруження. Слідкував за весільним бенкетом. Але найголовнішим завданням друга молодого було після весілля сторожити вхід до весільної палати, де знаходилася молода. Він мав не пускати туди нікого, крім молодого. І коли він чув голос молодого, то з великою радістю відкривав двері, дозволяв молодому увійти, закривав двері і з великою радістю йшов. Його робота була закінчена. Це і є радість Івана Хрестителя. Він привів людей до Христа, на цьому його робота закінчена.

Звернемося до вірша 30:

30 Йому належить зростати, а мені – меншати.

В цьому велич Івана Хрестителя. Він не намагався звеличити себе. ВІн відступив в сторону щоб звеличити Ісуса. Він не піклувався про своє життя, свою владу, свою спадщину. Але Бог попіклувався про це. Наразі Іван Хреститель – найбільша людина яка жила на землі.

Вірші з 31-36, скоріше за все, це слова не Івана Хрестителя, а ап. Івана – автора цього Євангелія. В цих віршах ап. Іван знову повертається до ключових тем свого Євангелія: свідчення, віра, вічне життя.

Звернемося до віршів 31-33:

31 Хто приходить згори, Той над усіма. Хто із землі, той земний і по-земному говорить. Хто приходить з неба, Той над усіма.

32 Те, що Він побачив і почув, про це і свідчить; але Його свідчення ніхто не приймає.

33 Хто ж прийняв Його свідчення, той підтвердив, що Бог правдивий.

Той, хто прийшов з неба – це Ісус. Ми можемо довіряти Його свідченню, тому що воно надійне, Ісус говорить не про вигадані речі, а про те, що Він бачив і чув.

Ісус – це посланий Богом. Подивіться на 34-ий вірш:

34 Бо Кого Бог послав, Той говорить Божі слова, тому що Бог дає Духа без міри.

Ісус має повноту Святого Духу. До того часу Святий Дух час від часу сходив на Божих людей, але ніхто з них, ніколи не мав повноти Духу. Ісус має. Тому Він промовляє лише Божі слова, ба більше, він Сам є Богом і є Словом.

Звернемося до вірша 35:

35 Отець любить Сина і передав усе в Його руки.

Ісус володіє і керує всім, що в цьому світі, і що у Всесвіті. Зараз в Україні війна, є багато запитань: “Чому Бог це допустив?” Коли ми бачимо те зло, яке творять росіяни, то знайти в цьому якийсь сенс, важко вірити, що Ісус контролює все. Коли ми хворіємо, коли в нас проблеми, неприємності – Бог дійсно все контролює? Як ми маємо ставитися до цього? Відповідь тут така: щоб не сталося, ми маємо вірити в те, що Бог все контролює. Ми ніколи не зможемо зрозуміти всього, що відбувається з нами і навколо нас. Ми не знаємо, що має статися у майбутньому. Задайте собі запитання: “Чи моя віра в Бога має базуватися на моєму розумінні чому і що стається? Чи я маю довіряти Йому тому що Він Бог, і Він достойний того, щоб Йому довіряли?” Якщо Ви вже достатньо пожили, то у Вашому житті траплялися неприємні речі, і, ба більше, Ви не розуміли чому вони трапились. І коли Ви запитували Бога чому це сталося, то у відповідь чули лише тишу. Чому тишу? Тому що Ви навіть не зможете зрозуміти відповідь, якщо Бог її дасть. Ми часто навіть повністю не можемо зрозуміти запитань, не говорячи вже про відповіді. Ми задаємо питання про речі, про які не знаємо нічого. Тому Бог каже, щоб ми довіряли Тому, в руках Якого знаходиться все.

Хай Господь допоможе Вам бути вірним тому служінню, яке Він на Вас покалав. Хай Господь ростить Вас гарними служителями, в житті яких звеличується Боже ім’я.

(п. Яків)