Вивчення Біблії: Проповідь “Його заповідь – це вічне життя” (Від Івана 12:37-50)

ЙОГО ЗАПОВІДЬ – ЦЕ ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Від Івана 12:37-50

Ключовий вірш 12:50а : “І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя”

У сьогоднішньому слові ап. Іван закінчує свою розповідь про публічне служіння Ісуса. Слова Христа, які він тут говорить – останні публічні слова, записані ап. Іваном. Далі, починаючи з 13-го розділу, Ісус говорить особисто з учнями. Ап. Іван підводить підсумки публічного служіння Ісуса. Він приводить останні слова Христа, сказані людям. І також говорить про результати служіння Христа. На перший погляд ці результати виглядають сумно. Месія прийшов до свого народу, а вони Його не прийняли. Ісус зробив стільки чудес, а вони не повірили в Нього! Бог послав їм спасителя, а люди сказали: “Ні, Він нам не потрібен”. Можна поставити питання: “Що взагалі відбувається?” Бог потерпів невдачу? Тому ап. Іван, натхненний Святим Духом, відчував необхідність прояснити ці питання. Він дає пояснення тому, чому публічне служіння Христа не було таким успішним, як люди, чи ми з Вами могли очікувати.

Звернемося до 37 вірша:

37 Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього…

Публічне служіння Ісуса Христа тривало 3,5 роки. Весь цей час Ісус проповідував Боже слово людям. Звернімо увагу, що проповідував не просто відомий проповідник і навіть не апостол, проповідував Сам Господь Ісус. Не було і не буде кращого проповідника в світі. Ба більше, проповідь Ісуса була підкріплена багатьма чудесами. Не те що раніше Божі слуги не робили чудес – робили, але в такому масштабі і такій концентрації чудеса траплялися можливо лише за служіння Мойсея, коли Ізраїльський народ виходив з Єгипетського рабства. Ісус був з народом кожен Божий день, навчав їх слову та уздоровлював їх хворих. Люди повинні були слухаючи слова Христа та бачачи Його чудеса, повірити в нього як в Месію, Христа, Спасителя посланого Богом. Але як вони відповіли? Вірш 37-ий:

37 Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього…

Така реакція людей викликає важливе питання: “Чи означає це, що через невір’я цих людей Божі плани були зруйновані?” “А може Божа історія спасіння зазнала невдачі?” “А може кращі наміри Бога та Христа розбилися вщент об невір’я цих людей?” Ап. Іван хоче прояснити ці питання, і пише у вірші 38:

38 щоби сповнилося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив нашій вістці? І кому відкрилася Господня правиця?

Чи здивувало Бога невір’я цих людей? Шокувало Його? Ні, вже за 700 років до цих подій пророк Ісая передбачив, що люди не повірять у благу звістку. Розгляньмо це пророцтво Ісаї більш детально. Воно знаходиться в добре відомому 53-му розділі, де Ісая розповідає страждаючого слугу. Він пише:

2 … Не було в Ньому ні вигляду, ні величі, – ми Його бачили, але не було в Ньому нічого, що можна було б собі побажати.

3 Він був зневажений і відкинутий людьми, – Страждалець, Котрий зазнав болю, від Якого ми відвертали свої обличчя; Ним гидували, і ми за ніщо вважали Його.

7 … Над Ним знущались, принижуючи Його…

Звісно, це пророцтво про Ісуса Христа. Ісус прийшов як страждаючий слуга, щоб понести наші гріхи. Але людям не потрібен був Месія, Який помре на хресті. Їм потрібен був Месія, який звільнить їх країну від римської окупації, стане могутнім царем на троні, як цар Давид і відновить минулу славу Ізраїля. Люди бачили цього Месію, чули Його слова, бачили Його чудеса, і сказали Йому: “Ні. Такий Месія нам не потрібен”.

Звернемося до віршів 39-40:

39 Вони не могли вірити ще й тому, що, як казав Ісая:

40 Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх!

Тут ап. Іван наводить ще одне пророцтво пророка Ісаї. Воно, як і перше, також знаходиться в дуже відомому уривку – Іс.6, де Бог показує для пророка Свою славу. На відміну від розділу Іс.53, де ми бачимо страждаючого Слугу, в Іс.6 ми бачимо славного Бога, Який сидить на високому і піднесеному престолі. Навкого Нього стоять славні серафими, які волають один до одного: “Святий, святий, святий Господь Саваот! Уся земля сповнена Його славою!”

Зверніть увагу на вірш 41:

41 Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього.

Тут ми вперше дізнаємося, що, виявляється, там у храмі, Ісая бачив славу Христа. Бог послав Ісаю проповідувати людям цього великого, славного, святого Бога, Царя над царями. Але люди відмовилися вірити в такого Бога. Їм не потрібен був святий Бог, який би вимагав від них святості та судив би їх за кожен брудний вчинок. Їм не потрібен був Бог, якому вони мали безапеляційно підкорятися і виконувати Його волю. Їм потрібен був ручний бог, який би підкорявся їм та виконував їх волю. І такому Богові вони сказали “Ні”.

Коли ми уважно читаємо 40-ий вірш:

то виникає питання: “Хто засліпив? Бог засліпив їхні очі, аби вони не навернулися?” Нам хочеться захистити Бога. Однам нам не потрібно спішити захищати Бога. Бог не потребує наших “адвокатських послуг”. В теології це називається Боже передбачення. Бог передбачив, що ці юдеї не приймуть Євангелію. В книзі пророка Ісаї, коли Ісая каже: “Ось я, пошли мене”, Бог відповідає (Іс.6:9-10):

9 …Йди і говори цьому народові: Ви слухаєте уважно, але не розумієте; ви очима дивитеся, але не пізнаєте!

10 Учини затверділим серце цього народу, а його вуха зроби тугими, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, і не чув своїми вухами, не розумів своїм серцем, не навернувся і не зцілився.

Бог посилає Ісаю на проповідь, але каже йому тут, що ці люди, яким Ісая буде проповідувати, настільки вражені гріхом, що Ісая не повинен сподіватися на їх швидке навернення. Здивований пророк навіть запитує Бога: “До яких пір” я маю тоді звіщати їм? Бог передбачив невір’я народу. Можна сказати навіть більш жорсткіше: “Бог спланував невір’я Свого народу”. Невір’я юдеїв призвело до розп’яття Ісуса. Бог спланував це. Невір’я юдеїв призвело до появи церкви (Рим.11:11-12). Бог спланував це. Чи означає це що тоді юдеї не несуть відповідальності за своє невір’я? Ні в якому разі. Вони несуть повну відповідальність за своє невір’я! В Ів.3:18 Ісус сказав: “ Хто вірить у Нього, не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина”. Люди несуть повну відповідальність за Своє невір’я. 40-ий вірш означає, що юдеї постійно не вірили, постійно казали Богові “ні”, так що їх серця закам’яніли, і Бог просто дав їм те, що вони хотіли. Вони хотіли не вірили, і отримали невір’я.

Звернемося до віршів 42-43:

42 Усе ж таки багато зі старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не зізнавалися, щоб їх не вигнали із синагоги;

43 вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу.

В цих віршах ми зустрічаємо багато поважних людей – можливо серед них були книжники, фарисеї, старійшини. Вони повірили в те, що Ісус був дійсно тим, за кого себе видавав – Месією. Здавалося. що все добре, але ап. Іван зазначає одну проблему: вони не зізнавалися у своїй вірі, щоб їх не вигнали із синагоги. Вигнати із синагоги – це було дуже серйозно в той час, це як фактично вигнати із суспільства. Вона миттєво втрачали всякі права, які мали. З однієї сторони ми можемо зрозуміти цих людей – вони просто боялися все втратити. З іншої сторони, ап. Іван додає, що корінь їхнього страху в любові: вони полюбили людську славу більше, ніж Божу славу. Чи давала ця віра для них спасіння? Чи це були просто знання? Ми точно не знаємо, і нам потрібно дуже обережно судити про це, тому що ми, на відміну від Бога, не бачимо людських сердець. Можливо, деякі з цих людей пізніше відкрито сповідали свою віру. Можливо деякі ні. Але що очевидно, це те що ап. Іван не приводить віру цих людей як зразок для наслідування. Він не каже: “У вас повинна бути така віра!” Насправді ці люди були у небезпеці, і мали розкаятися в любові до людської слави.

У віршах 44-50 ап. Іван підбиває підсумок проповідей Христа. І цьому підсумку, як і в інших проповідях Христа, Ісус закликає людей до віри і застерігає про дуже серйозні, вічні наслідки невір’я. Звернемося до віршів 44-45:

44 Тож Ісус гучним голосом сказав: Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, Хто послав Мене!

45 І хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене.

Тут Христос каже дуже просту річ: якщо людина не вірить у Христа, то вона не знає Бога. І в наш час можна почути як люди кажуть, що вони вірять в Бога, ба більше, вірять навіть в те, що існує лише один Бог, вважають себе духовними людьми. Але якщо людина не вірить в Ісус Христа як свого Спасителя і Господа, не вірить в Його смерть і воскресіння, якщо вона не сповідує свою віру, не посвячує своє життя Господу, то вона насправді не віть в того, Хто послав Ісуса, тобто в Бога. Така віра – це просто самообман, вона не є автентичною вірою.

У вірші 46 Ісус каже:

46 Я — Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві.

Невір’я у Христа призводить до того, що людина ходить у темряві. Люди думають, що ходять у світлі, що в цьому житті добре розібралися в тому, хто такі вони, який цей світ. Але без Христа люди живуть в тотальній темряві. Вони не знають, хто вони, який цей світ, і яка серйозна небезпека їх очікує.

Подивіться на вірші 47-48:

47 Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ.

48 Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його останнього дня.

Вічна доля людей, які не прийняли слів Христа і не повірили в Нього – це Божий суд. Вони опиняться на Божому суді, хочуть вони цього чи ні. Це дуже серйозно, і Христу більше немає чого тут додати. В цей раз Ісус прийшов щоб не судити, а спасти цей світ. Щоб судити світ Христу не потрібно було приходити в цей світ і проходити через усі ці страждання та випробування. Бог і так міг судити. Але щоб спасти світ, приходити потрібно було. І якщо люди кажуть цьому Христу “Ні”, тоді далі вони будуть розмовляти на суді зі святим Богом. Тут Христос трішки привідкриває нам завісу того, як буде проходити останній Божий суд. Бог буде судити людей не лише за те, що ми порушили Його закони та заповіді. Звісно, вони порушили, але насправді вони не могли не порушити, і не могли спастися лише виконанням закону. Однак вони могли спастися прийнявши Євангелію. Але коли люди чують Євангелію, але кажуть Христові “ні”, саме Його слово, Євангелія буде їх судити.

Звернемося до віршів 49-50:

49 Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.

50 І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!

Тут Христос описує велику реальність для тих, хто повірив Його заповіді: це вічне життя. Вічні наслідки невір’я – це Божий суд та пекло. Вічні наслідки віри – це вічне життя. І щоб мати таку віру, Бог дав людям все, що було їм потрібно – Своє слово.

У фільми “Шпигунські ігри” досвідчений шпигун навчає молодого: “Технології змінюються щодня, але зазвичай все, що тобі потрібно, це пачка жувачок, карманний ножик та посмішка”. Молодий шпигун відповідає: “Це розчаровує”. Схоже на це, християнство для багатьох людей виглядає непривабливо, і вони шукають якихось особливих таємних знань та духовних практик. Але все, що їм потрібно, це віра в Господа Ісуса Христа, через яку приходить вічне життя. Це і є заключне послання Христа для народу і для нас з вами. Амінь.

(п. Яків)