Вивчення Біблії: Проповідь “Ісусова пожива” (Від Івана 4:27-42)

ІСУСОВА ПОЖИВА

Від Івана 4:27-42

Ключовий вірш 34 : “Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити”

Минулого разу ми вивчали про зустріч Ісуса з жінкою з Самарії біля Якової криниці. Розмова, яка почалася зі скромного Ісусового прохання про кухоль свіжої води, завела їх дійсно далеко. Ісус відкрився цій жінці, Месією, Христом і втамував її спрагу. На самому початку цієї історії Іван зазначає, що Ісусові «потрібно було» йти через Самарію. Можливо Іван просто пояснював читачам, які не були знайомі з географією Ізраїлю, яким чином Ісус опинився в Самарії. Але нам це слово ще раз нагадує, що в Бога немає випадковостей. Результатом цієї подорожі стало велике пробудження і навернення багатьох самарян до Христа.

Саме це пробудження ми бачимо в сьогоднішньому уривку. З іншого боку, в цих віршах розмова з жінкою і події в Самарії ніби відступають назад і стають фоном для вчення, яке Господь Ісус викладає Своїм учням. Якщо порівняти вірші 29 і 39, то видно, що Іван використовує одні й ті самі слова. Ніби дужками огортає основний текст. Вчення і події пов’язані між собою. Ми не можемо їх відокремити. З одного боку події ілюструють вчення. З іншого, Ісусові слова показують, що історія в Самарії – це не просто якась окремий випадок. Що це лише про Ісуса і цю жінку, чи про Ісуса і жителів цього міста. Ні, це ознака цілої нової епохи, що настала.

Ісус говорить тут про виконання Божої волі і про великі жнива. Жнива, плід яких збирається в життя вічне. Виконувати Божу волю і збирати плід в життя вічне – це саме те, що ми хочемо робити, чи не так? Нехай Господь помилує нас зараз і дасть Свого Духа і благодать, щоб ми розуміли Його слово, вірили йому і корилися.

Подивіться вірші 27-30: «І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли».

Як ми памʼятаємо, Ісус мав можливість говорити з цією жінкою наодинці тому, що Його учні пішли в місто купити їжі. Тепер вони повернулися. Вони бачать Ісуса, жінку і сильно здивовані, але розмові не заважають. Іван не пояснює їхнього мовчання. Можливо, вони надто сильно поважали Ісуса і довіряли Йому. Можливо, сама ця ситуація здавалася їм не надто пристойною, тож вони воліли залишатися осторонь. А можливо, їхній подив був не такий великий, як їхній голод. Тому, спочатку – важливе (їжа), а вже потім можна буде розпитати в Ісуса що й до чого. Сам по собі цей мовчазний подив досить наочно демонструє ті упередження, ту прірву, яка розділяли Ісуса та цю жінку і яку Він долає Своєю Євангелією.

Що робить жінка? Жінка залишає свій водоніс і швидко біжить до міста. Вона хоче усім розповісти про дивного чоловіка, який знав про неї все: «Ходіть но, побачте… чи Він не Христос?» Всього лиш кількома влучними реченнями Іван описує зміни, що сталися в її житті.

По-перше, Ісус втамовує її спрагу. Взагалі, жінка прийшла до криниці, щоб набрати води. Але тут, біля колодязя вона отримала щось значно більше, ніж воду. Іван звертає нашу увагу на той факт, що вона залишає свій водоніс, щоб розповісти людям про Христа. В Єр.2:13 Бог говорить через Свого пророка: «Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі продовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають». І, як говорить це слово, жінка все життя намагалася втамувати свою спрагу з джерела, яке не могло їй цього дати. Але тепер вона залишає свої відра, щоб поділитися джерелом живої води з іншими.

По-друге, Ісус відновлює її. Жінка прийшла до колодязя в час спеки тому, що сподівалась нікого там не зустріти. Свої контакти з городянами вона намагалася звести до мінімуму. Люди не любили і засуджували її. Вона у відповідь не любила людей. Але, коли вона отримала Божий дар, то не гаючись побігла, щоб розповісти іншим. Вона казала про Ісуса, як про того, хто розповів все, що вона вчинила. Насправді, ці люди знали, яким було її життя. І там не було чогось такого, чим можна було б гордитися, про що можна було б розповідати. Але тепер ця жінка вже не соромиться свого минулого. Вона використовує його, щоб засвідчити іншим і запросити їх до Христа.

Подивіться вірші 31-34: «Тим часом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю поживу на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один одного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити».

«Ну що ж… ця дивна жінка таки пішла і ми можемо поїсти», — думають учні. Вони запрошують Ісуса: „Учителю, їж!“ Але на їхній подив Ісус відмовляється: «Я маю поживу, якої ви не знаєте», — каже Він.

Він все ще втомлений довгою дорогою. Спека нікуди не ділася і спрага нікуди не ділася. Йому так ніхто і не дав попити (хоча тепер у них вже є порожній глек). Також, Він знає, що скоро з міста прийдуть люди і їм знову не буде коли й хліба поїсти. Але Його думки все ще зайняті розмовою з жінкою. Цей короткий час, який можна було присвятити тому, щоб відпочити і підживити сили Він вирішує присвятити тому, щоб навчити Своїх учнів чомусь важливому. У відповідь на нерозуміння учнів Він каже: «Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити». Що це значить? Що Ісус має на увазі? Спробуємо розібратися.

Що таке їжа? – їжа, це те, що ми споживаємо, щоб мати сили для життя і якоїсь діяльності. Їжа – це джерело енергії і сили для нас. Ісус каже, що є дещо, що сповнює Його енергії і сили не згірше за смачний обід. Джерело Його сили це – виконувати волю Отця. Коли Свій час і зусилля Він присвячує тому, щоб виконувати волю Божу, замість втоми, Він отримує ще більший прилив сили і бажання виконувати волю Отця. Такий от парадокс.

Звісно, мова Ісуса образна. Він жодним чином не заперечує необхідність відпочинку та їжі для Божого служителя. По-суті, Він дає своїм учням урок, дуже подібний до того, який Ізраїль отримав в пустелі. Євреї в пустелі мали навчитися, що «Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!» (Лук.4:4). Так само і учні зараз мали навчитися, що для життя нам не достатньо смачно їсти, достатньо пити та спати… Божій людині, щоб жити, потрібно знати і виконувати Божу волю. Амінь!

Коли ми виконуємо Божу волю, ми отримуємо зміцнення від Духа Святого і ростемо в Христі. Його учні поки що не знали смаку цієї поживи. Ще не знали цієї благодаті і зміцнення, які ти отримуєш тільки тоді, коли виконуєш Господню волю. Але Ісус знав і хотів навчити учнів. І нам потрібно навчитися і скуштувати цієї благодаті.

Це парадокс, але багато-багато разів я переконувався в його правдивості. Буває, ти приходиш на вивчення Біблії втомлений, голодний, а іноді ще й знервований і злий. Здається, в такий час краще піти поїсти і відпочити. Але ви вже домовилися і інший вільний час не відомо, коли випаде. Тож ти приходиш, сідаєш, відкриваєш Біблію. І… стається чудо. Дух Святий і зміцнення з небес приходить. Після вивчення ти встаєш в значно кращому стані, ніж до. Відпочилий, повний сили і бажання щось робити для Бога. Вам знайомо це? Впевнений, що багатьом знайомо. Слава Господу!

Іноді в нас в житті так багато всього (робота, навчання, якісь побутові речі, якісь конфлікти і т.д.), що для того, щоб почати щось робити, нам потрібен хтось, хто прийде, візьме за руку і скаже: пішли, разом будемо робити. І ти йдеш і отримуєш благодать і зміцнення, яких не чкеав. Слава Господу, який посилає таких людей в наші життя. Власне, в цьому також полягає служіння вчителя і пастиря: не лише вивчати Біблію, але і допомогти учню практично виконувати Божу волю в своєму житті. Не лише пастиря. Одне для одного ми можемо і маємо бути такими людьми.

Зараз для мене однією з таких людей є, наприклад, п. Олена, яка бере старійшин за руку і заставляє щось робити для Божої церкви (нехай Господь пошле їй терпіння і сили не втомлюватися і продовжувати це робити).

Я, можливо, скажу трохи не типову для нашої церкви річ, але не всі проблеми вирішуються ще одним вивченням Біблії. Деякі речі ніколи не відбудуться, допоки ми не зробимо їх, скільки б ми про них не вивчали. Це стосується євангелізму, наприклад, це стосується життя в спільноті учнів та багатьох інших речей.

«Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти», — каже Ісус. І це дійсно так. Учні ще не знали смаку цієї поживи, але мали дізнатися. І ми маємо, чи не так? Амінь! Нехай Господь навчить нас не втомлюватися, а, навпаки, підживлюватися, отримувати силу і благодать від виконання Його волі.

Яку нагальну справу Божу бачив перед Собою Ісус і якої поки не бачили учні? Подивіться вірші 35-38: «Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і настануть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, — як для жнив уже пополовіли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — разом раділи. Бо про це поговірка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли»

Ісус бачив перед собою поля готові до жнив. Про які жнива Йому йдеться? Ясно, що Він говорить не про звичайне збіжжя: пшеницю чи ячмінь. Плід з цих полів збирається не в житниці чи зерносховища, а в життя вічне (36). Плід – це люди, які покаються, залишать свої минулі і мертві справи і приймуть Євангелію. Плід – це люди, яких Господь через віру і покірність слову Духом Своїм ростить на життя вічне. Амінь!

Взагалі, цей образ великих жнив – досить поширений для НЗ. Наприклад, Матвій в 9:36-38 говорить, що Ісус, побачивши натовпи людей, що блукали, як вівці без пастиря каже учням: «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав». Те саме бачимо і в Луки. Павло, в 1Кор.3:9 називає себе, Аполлоса та інших, хто трудився для будівництва цієї церкви Божими робітниками, а самих віруючих – Божим полем і т.д.

Також цей образ великих жнив відомий нам і зі СЗ. Говорячи про сіяча і женця, які зустрічаються на полі і разом радіють про врожай, Іван явно відсилає нас до пророцтв СЗ, таких, як Ам.9:13 «Ось дні настають, говорить Господь, і орач із женцем зустрінеться, а топта́ч винограду — із сіячем, і гори закрапають виноградовим соком, а всі взгір’я добром потечуть». В природі, між сіянням та жнивами має пройти 4 місяці очікування, але тут ми бачимо картину постійної родючості, постійного плоду, коли сіяч і жнець працюють на одному полі пліч-о-пліч і разом радіють про плід. Дивлячись на людей, самарійського міста Ісус бачить початок цієї епохи, початок цих жнив, плід яких складається в життя вічне.

Цей розділ, події, про які ми вже два тижні вивчаємо, починаються з повідомлення, що служіння Христа стало популярнішим за служіння Івана Хрестителя. Іванові учні були збентежені і занепокоєні цим фактом. Для учнів Христа це також могло б стати спокусою і підставою для гордості. Ісус нагадує Своїм учням, що вони прийшли на поле, на якому багато гідних і вірних людей вже працювали і вони лише входять в їхню працю. Популярність Христа була результатом служіння Хрестителя і багатьох інших. Тих, хто багато років готував ґрунт для цього пробудження. Це те, що і нам варто памʼятати, коли ми чи то сіємо чи то жнемо.

Образ великих жнив дуже багатий смислами. По-перше, він дає місце на Божому полі і сіячові і женцеві. І тому, хто сіє слово, і тому, хто збирає врожай. Їхня радість буде спільною, каже Ісус. Їхній плід складається в життя вічне. Ці слова вберігають нас від гордості з одного боку, коли приходить багато людей. Ці слова дають нам надію з іншого боку, коли ми сіємо, а плоду не видно одразу. Боже слово нагадує нам, що сіяч і жнець – це лише робітники, весь результат, весь плід від Бога, який ростить збіжжя, який дає віру і змінює серця Своїм Духом.

По-друге, він нагадує про нагальність справи. Людина, яка займається сільським господарством знає, що коли плід дозрів, то його треба швидко зібрати, інакше він пропаде. Це робота, яку не можна відкласти на завтра. Звичайно, плід людських життів не такий, як плід ячменю. Але ці поля, що побіліли, кличуть робітників. Кличуть нас, щоб ми ставали до Божої роботи, звіщали слово Євангелії, свідчили про Божу благодать в наших життях, і, як ця жінка запрошували інших прийти і переконатися. Кінець кінцем, це робота, яку здійснює Сам Господь. Але здійснює не без нас, але через нас, посилаючи робітників на свої поля. Амінь.

В кінці Іван знову повертає в оповідання жителів Самарії. Вони повірили свідченню жінки і прийшли. Але їхня віра знайшла більше тривку основу. Тепер вони самі почули Христове слово і переконалися, що Він – Спаситель світу.

(п. Йонатан)