Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус – справжня виноградна лоза” (Від Івана 15:1-17)

ІСУС – СПРАВЖНЯ ВИНОГРАДНА ЛОЗА

Від Івана 15:1-17

Ключовий вірш 5 : “Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого”

Минулий, 14ий розділ Євангелії від Івана закінчується словами: «Уставайте, ходімо звідси!» (14:31б). Можна було б очікувати, що на цьому розмову завершено і наступний розділ відкриє якусь нову тему. Але ні. Уривок, який ми вивчаємо сьогодні продовжує дискурс прощальної бесіди Ісуса. В ньому розвиваються теми, яких автор вже торкався в розділах 13 та 14. Це і тема стосунків в християнській спільноті, і тема очищення і плоду, але насамперед, тема єдності учнів з Христом, нашого перебування в Христі і Христа в нас. В 14 розділі Ісус говорив про це «перебування» використовуючи образ «осель». В 15 розділі Він розвиває цю тему використовуючи образ виноградної лози і галузок.

Чому ж темі єдності з Христом приділяється так багато уваги? Відповідь проста – тому що це так важливо. Наш союз з Христом стоїть в центрі всього Біблійного вчення про спасіння. Це центральна тема богослов’я ап. Павла. Фразу «в Христі» і подібні він вживає в своїх посланнях аж 216 разів. Один з найбільш впливових богословів Реформації, Жан Кальвін в своїх «Настановах в християнській вірі» про цей союз говорить так: «Перш за все мусимо знати, що до тих пір, доки ми не в Христі, відділені від Нього, все що Він здійснив і перетерпів заради спасіння людей, для нас не має жодної користі і безсиле. Відповідно, щоб долучитися до благ, якими Отець збагатив і наповнив Його, необхідно, щоб Він став нашим і перебував в нас». Лише в Христі ми маємо все, а без Нього не маємо нічого.

Тепер декілька слів про структуру уривку. В основі цього тексту Іван помістив метафору, в якій Ісус представлений в образі правдивої виноградної лози. Далі він розкриває цю метафору, але не лінійно, як це часто буває: ось притча, а ось пояснення. Він ніби накладає на базовий малюнок шар за шаром, наповнюючи його все новими деталями. Тому ми бачимо, як нібито одна і та сама думка повторюється декілька разів, але кожного разу все з новими і новими деталями. Тому ми не будемо розбирати цей уривок послідовно, вірш за віршом, а спробуємо прослідкувати, як кожна з тем уривку розкриваються в цьому тексті. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 1-2: «Я є справжня Виноградна Лоза, а Мій Отець — Виноградар. Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила».

Коли ми читаємо ці слова, в нас зразу виникає питання: чому Ісус називає Себе СПРАВЖНЬОЮ виноградною лозою? Якби Він сказав просто: «Я є виноградна лоза», такого питання в нас би не виникало. Більш того, якби Його наміром було просто показати близькі органічні стосунки з учнями, слово «справжня» було б не потрібне. Але Він каже: «Я є справжня Виноградна Лоза» і таким чином ніби протиставляє Себе якійсь іншій, несправжній лозі. Що це за інша лоза і що Ісус має на увазі?

Вочевидь, Ісус має на увазі Ізраїль. Образ виноградника або виноградної лози – це образ, який регулярно використовується в Пророків і в Псалмах стосовно Ізраїлю. Взагалі, клімат і розташування Ізраїлю надзвичайно сприяли вирощуванню винограду. Хто пам’ятає, який плід принесли люди, яких в часи Виходу Мойсей послав дослідити обіцяну землю? – вони принесли гілку з одним гроном винограду, – таким, що довелось його нести вдвох на жердині (Чис.13:23). Ізраїль мав багато виноградників. Але єдина цінна річ, яку має виноград – це його плід. Тому, майже завжди коли в Писанні Ізраїль порівнюється з виноградником або лозою, згадується і плід, який вони мали принести, але не принесли.

Наприклад, в 5 розділі Ісаї Бог розповідає прекрасну історію про виноградник, який Він насадив на родючому схилі гори, перекопав його, захистив, очистив від каміння і засадив добірною лозою. Він очікував, що вона дасть хороший плід, а вона вродила дикі ягоди. Тому Бог запитує: «Що ще Я мав би зробити для Мого виноградника, чого Я для нього не зробив? Чому ж, коли Я чекав, що він принесе добрий виноград, а він вродив дикі ягоди?» (Іс.5:1-7).

Не дивлячись на всю турботу, яку Бог виявив до Ізраїля, вони не принесли доброго плоду. Вони виявилися народом-відступником, зламали Завіт. Тому в цьому уривку справжньою виноградною лозою названий Ісус. Він – Той на Кого вказував старозавітній Ізраїль, виявився вірний в усьому і приносить добрий плід. Він – Той, хто завершив справу, яку Отець Йому доручив і прославив Отця на землі (17:4). Він – Син улюблений, якого Отець Собі вподобав (Мат.3:17).

Якщо Ісус – це правдива Лоза, яка приносить Богу гідний плід, а Отець – це виноградар, який очікує цього плоду. Яке ж тоді наше місце в цій історії? Чи є нам місце в цій історії? – так, відповідає Ісус, є. Подивіться вірші 4-5: «Перебувайте в Мені, а Я — у вас. Як. галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде на виноградній лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого».

Той, хто пробував вирощувати виноград, добре знає, що лоза не приносить плоду сама собою. Плід росте на молодих, цьогорічних пагонах. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки, — каже Ісус, — для того, щоб принести плід, якого очікує Отець, ви маєте перебути на Лозі, в Мені.

Ми бачимо, як Іван в своїй Євангелії послідовно показує, як Ісус заміняє Собою храм, Мойсея, різні святі місця, релігійні свята і приписи. Все ці речі вказували на Христа, але стали непотрібними, коли Він прийшов. Тепер Іван показує, як Ісус заміняє Собою Ізраїль. Віднині, щоб мати можливість приходити до Бога і приносити Йому добрі плоди людині не потрібно ставати частиною Ізраїлю, не потрібен храм, не потрібно бути нащадком Авраама чи щось подібне. Єдине, що потрібно – привитися до Христа, щоб ми були в Ньому, а Він – в нас, з’єднатися з Ним, як гілки з Лозою і перебувати в Ньому вірою завжди. Амінь!

Але що значить: перебувати в Христі? Як ми можемо перебувати в Христі?

По-перше, перебувати в Христі означає вірити в Нього. В минулому розділі в 12 вірші Ісус каже: «Знову й знову запевняю вас, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю». Коли ми з’єднуємося з Христом вірою, коли живемо, як Його учні, коли наслідуємо Його, покладаємося на Нього, довіряємо Йому, тоді ми продовжимо робити діла, які Він робив. Продовжимо приносити плід, який Він приносив.

По-друге, перебувати в Христі, означає перебувати в Його слові. Подивіться вірші 7-8: «Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть — і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Перебуваючи в слові Христа, в Його вченні, ми пізнаємо Його і зростаємо, як Його учні. Його слово змінює, живить і очищує нас. Боже слово формує наші життя, цінності, спосіб мислення і ростить нас в образ Христа.

В Лук.10:38-42 розповідається, як Ісус одного разу завітав до дому Марії та Марти. Марта бігала і клопоталася приймаючи гостей. А Марія сиділа біля ніг Христа і слухала Його. Якогось моменту Марта не витримала і заявила: Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла! У відповідь Господь сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне — одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!

Перебувати біля ніг Христа, слухати Його слова, навчатися від Нього – це краща частка. Кожного дня в нас багато різних справ, турбот, переживань і обов’язків. Вони поглинають нас цілком. Але коли ми зупиняємо свій щоденний біг для того, щоб посидіти біля ніг Ісуса, відкрити Біблію і послухати Його слова, коли сідаємо писати свідчення і перебуваємо в Його слові, тоді Він сам приходить до нас і втішає, зміцняє і наповнює Своєю благодаттю.

Врешті решт, перебувати в Христі, означає перебувати в Його любові. Подивіться вірші 9-11: «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; тож перебувайте в Моїй любові. Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я, зберігши заповіді Мого Отця, перебуваю в Його любові. Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною».

Слово «перебувати» передбачає в собі якусь динаміку, якийсь процес. Це не одно-моментна подія. Це стосунки. І ми бачимо приклад цих стосунків в житті Христа. Власне, Він сам вказує нам на цей приклад. Отець полюбив Сина, а Син перебув в любові Отця. Як перебув? – виконуючи Його заповіді, Його волю.

Іван будував своє оповідання так, щоб показати нам Христа, який перебуває в досконалих стосунках любові з Отцем. Він не Свої діла робить, а ті – які заповів Йому Отець. Він не від Себе говорить, а те, що почув від Отця. Отець любить Сина і сприяє Йому в кожній справі, завжди з Ним, завжди чує Його і відповідає. Люди, які бачать життя Ісуса переконані, що Бог з Ним. Никодим і сліпороджений, впевнені: «Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!» (9:33). Син любить Отця, довіряє Йому і готовий виконати будь яку Його волю. Навіть піти на хрест і смерть заради спасіння світу.

До таких самих стосунків любові і довіри Ісус закликає і Своїх учнів. Він явив нам Свою любов. До кінця полюбив нас. Як ми можемо перебути в Його любові? – виконуючи Його заповіді.

Такі стосунки – це система з позитивним зворотнім зв’язком. Вони дають нам значно більше, ніж ми в них вкладаємо. Чим більше ти любиш, тим більше хочеш коритися. Чим більше коришся, тим більше перебуваєш в любові Христа і отримуєш благодаті. Чим більше перебуваєш в любові Христа, тим більше любиш.

«Це Я сказав вам, — каже Ісус у вірші 11, — щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною». Тому що, коли ми живемо так, перебуваємо в Ньому і в Його любові, радісно коримося Його велінням, то стаємо втіхою і радістю нашого Господа, а Його радість сходить в наші життя в усій повноті. Так батьки радіють послуху і успіхам своїх дітей, а радіючи ще більше хочуть дати своїм дітям любові.

І в нас залишилося не розглянутим ще одне питання з цього уривку. Це питання плоду. І, насправді, це дуже важливе питання. Християнство – це не релігія споглядання чи теоретичних знань. Наша віра і любов мають виражатися в видимих плодах, інакше це просто балачки. Плодом цей уривок починається і плодом завершується. Отець-Виноградар зацікавлений в плоді. Власне, для того виноградник і насаджується, щоб він приносив добрий плід. Ізраїль не приніс Богу бажаного плоду, добірна лоза принесла дикі ягоди. Але з’єднані з Христом ми можемо і мусимо приносити Богу плід. «У цьому прославлений Мій Отець, — каже Ісус у 8му вірші, — щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Чи приносимо ми багатий врожай, любі брати і сестри? Чи є в наших життях, як кожного окремо, так і в житті нашої спільноти, рясні плоди, які прославляють Отця? Вони мусять бути. Але також цей уривок нагадує нам, що ці плоди не від нас, вони – наслідок того, як ми перебуваємо в Ісусі. Це Він дає силу, наповнює життям, своєчасно подає допомогу, щоб ми могли робити Його діла. Це Отець працює в наших життях Своїм гострим секатором Слова, очищуючи нас від всякого гріха, формуючи в нас вірні цінності, змінюючи нас в образ Христа, щоб Його плоди проявлялися в наших життях.

Але тут є небезпека. Коли ми чуємо про плід, який маємо приносити, про служіння, то є небезпека ставитися до цього механічно, як до роботи. Тому Ісус одразу попереджає нас. Подивіться вірші 14-15: «Ви — друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить його пан; вас же назвав Я друзями, оскільки сказав вам усе, що почув від Мого Отця».

Не називаю вас більше рабами, — каже Ісус, — ви – друзі Мої. Чим відрізняється друг від раба? Тим, що раб не знає, що робить його пан. Раб не знає, чому пан робить, яка його мотивація. Раб не знає кінцеву мету. Він не знає нічого, крім того шматка роботи, який він має зробити. І якщо подивитися на те, які стосунки з Богом засуджуються Писанням, то це саме рабські стосунки. Коли люди зводять живі стосунки з Богом до набору справ, які потрібно виконати.

Але Своїм учням Ісус відкриває зовсім інші стосунки. Він розповідає нам усе, що почув від Отця. Він розповів чому і навіщо Бог робить те чи інше, яку мету Він переслідує. Він очікує не виконання якоїсь роботи з 9 ранку до 6 вечору, а сердечної участі в Божій історії, щоб учні розділяли Його серце, Його наміри.

Ніколи не можна дати вичерпний набір заповідей, який покрив би усі випадки життя. Але коли ти знаєш чого хоче той, хто дає заповіді, тоді ти в кожному випадку можеш зрозуміти, що треба робити. Коли тобі дають не правила, а принципи, тоді ти можеш сам зрозуміти чого очікує від тебе Бог в тій чи іншій ситуації. І в Нього є певна мета. Вірш 15: «Не ви Мене вибрали, — каже Ісус, — але Я вибрав вас і настановив вас… навіщо? — щоб ви йшли та плід приносили, і щоби плід ваш залишався, аби те, що тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, Він вам дав».

Христос обрав нас, явив нам Свою любов, дав нам життя, прощення гріхів і благодать. І Він хоче через нас бачити плід. Не якийсь плід, а плід, який буде перебувати у вічності, плід, який буде прославляти Отця на небесах. І цей плід можливий, коли ми просимо в Його імʼя.

Ісус не говорить, який це плід. В чому конкретно він має проявлятися. Але ми можемо повернутися до Божого задуму для Ізраїля. Він відкрив Своє бажання, Свій намір. Бог не змінився, Його задум в історії не змінився. Він хоче, щоб ми робили те, що Він задумав від самого початку. І коли ми розуміємо це, то також розуміємо і своє місце в Божій історії і Божій місії, розуміємо, що Він хоче робити через нас.

Він будує з нас спільноту любові, яка одночасно є і прикладом для світу, і Божим засобом, як цей світ має бути змінений. Це спільнота в якій царює любов, турбота одне про одного, де є справедливість, де сирота і вдова захищені, де правда і мир процвітають. Любити одне одного – це ось так жити. Робити щось прекрасне в цьому світі. Бог поставив в цьому світі церкву, щоб ми впливали, щоб ми були джерелом Євангелія, проповідували звільнення, зцілення, оновлення всього, щоб ми продовжували робити діла Христа і приносити Його плоди. Нехай же Господь допоможе нам перебувати на правдивій лозі Христа, щоб принести рясний плід і прославити Його ім’я.

(п. Йонатан)