Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус – Месія” (Від Івана 4:1-26)

ІСУС – МЕСІЯ

Від Івана 4:1-26

Ключовий вірш 4:26 : “Каже їй Ісус: Це Я – Той, Хто говорить з тобою!”

Історія, описана у сьогоднішньому слові, вважається еталоном Євангелізму. За кілька хвилин розмови Ісус навернув одну жінку, ба більше, навіть послав її місіонеркою. Через цю історію ми дізнаємося хто такий Ісус. Ісус – це джерело живої води, і Ісус – це Месія.

Звернемося до віршів 1-3:

1 Як тільки Ісус дізнався, що фарисеї почули, що Він збирає та хрестить більше учнів, ніж Іван, –

2 хоч Сам Ісус не хрестив, а лише Його учні, –

3 то Він залишив Юдею і знову пішов до Галілеї.

В минулий раз відбувся конфлікт між учнями Івана Хрестителя та юдеями через питання юдейського очищення. Цей уривок починається з того, що назрівав конфлікт між Ісусом та Його учнями, з однієї сторони, та фарисеями з іншої через питання хрещення. Служіння Ісуса росло і процвітало, фарисеї заздрили і хотіли зруйнувати це служіння. Тоді Ісус залишив Юдею і вирішив повернутися в Галілею. В цей раз Він вирішив уникнути конфлікту з фарисеями. Можливо, тому що фарисеї користувалися в суспільстві надзвичайною повагою, мали владу, і молоді учні Ісуса могли не на жарт перелякатися.

Звернемося до 4-го вірша: “Потрібно Йому було перейти через Самарію”. Якщо подивитися на карту Ізраїля, то найкоротший шлях з Юдеї до Галілеї пролягав через Самарію. Тому зрозуміло, що Ісусу потрібно було перейти через Самарію. Проте в цьому вірші є більш глибокий зміст. Насправді не всі юдею ходили в Галілею через Самарію. Хоча історично вони були одним народом, за багато столітню історію між ними було багато конфліктів, і їх стосунки були досить прохолодними, а то і ворожими. Юдеям можна було йти через їх землі, але це було неприємно, тому що вони постійно натикалися на цю ворожість. Ба більше, для юдея вважалося нечистим не тільки, скажімо, їсти разом з самарянимом, але й навіть побачити самарійську жінку. Тому ортодоксальні юдеї, щоб не опоганитися, часто обходили Самарію, хоча це займало довше часу. Однак Ісусу потрібно було перейти через Самарію. Коли ми читаємо цей уривок, то здається що у цієї подорожі була лише одна мета, а саме: зустрітися з жінкою-самарійкою. Ми дізнаємось, що у Христа не буває випадкових зустрічей. Ви думаєте що випадково зустрілися з Ісусом? Ні, це не так, насправді Ісус детально спланував цю зустріч.

В Самарії Ісус присів відпочити біля криниці Якова, було близько шостої години – дванадцята по нашому, сама спека (6)/ Там, біля цієї криниці Ісус зустрів жінку. Це була дуже зранена, травмована жінка. В цілому наш світ це не дуже добре місце для життя, і за свого життя всі ми отримуємо більше чи менше великих і маленьких травм. Ця жінка отримала багато травм. Взагалі дивно, як вона ще не зійшла з розуму і продовжувала жити. З вірша 18 ми дізнаємося, що у неї було п’ять чоловіків, і нині вона жила ще з одним співмешканцем. Ми не знаємо деталей того, що сталося у її житті, не знаємо, чому вона не могла жити з чоловіками, чи то вони з нею, не знаємо, хто був винний у тому що сталося – вона, чи чоловіки. Але так сталося, що п’ять чоловіків один за одним проганяли її з дому. У той час жінці було вкрай важко прожити без чоловіка, і вона мусила жити з наступним. Самаряни не надто славилися своєю моральністю, але і для них таке життя було аж занадто. Напевно з нею не розмовляли, не хотіли її бачити. Люди не могли її прийняти. Напевно і вона сама не могла себе прийняти. Можливо тому вона прийшла до криниці не вранці, коли було прохолодно і коли зазвичай жінки приходили по воду, а в саму спеку, коли думала, що нікого там не зустріне.

У віршах з 7-26 описана розмова Ісуса з цією жінкою, в результаті якої вона повністю змінилася. З цієї розмови ми бачимо як поступово змінювалося ставлення цієї самарійки до Ісуса.

Перше, напочку вона досить неприязно поставилися до Ісуса. Звернемося до 7:

7 Приходить жінка із Самарії по воду. Каже їй Ісус: Дай Мені напитися.

Ісус робить крок першим. Великий Рибак закидає вудку, Він починає розмову, яка докорінно змінить цю жінку.

Вірш 9:

9 Тоді жінка-самарійка промовила до Нього: Як ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, коли я – жінка-самарійка? Адже юдеї не спілкуються із самарійцями!

Багато століть назад раб Авраама прийшов у Харран де зустрів Ревеку, і також попросив у неї напитися. Тоді Ревека з радістю напоїла його, усіх його верблюдів, і запросила в свій дім на гостину і ночівлю. Звісно, як було б добре, якби ця самарійка зробила так само. Але то була Ревека, а це була самарійна. Ця жінка була зранена і закрита. Вона отримала надто багато ран від чоловіків, щоб так легко довіряти їм. Ба більше, можливо по одягу вона зрозуміла, що Ісус з юдеї, юдеї не спілкувалися із самарійцями, і, відповідно, самарійці не дуже радо вітали юдеїв. Ба більше, Ісус був чоловіком, а в тій культурі чоловіки на вулиці не говорили з жінками.

Пізніше, коли Ісус запропонував їй живу воду, ця жінка досить зверхньо поставилася до Нього, вірші 11-12:

11 Каже йому жінка: Пане, Ти не маєш відра, а криниця глибока, звідки маєш живу воду?

12 Хіба ти більший за нашого батька Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і худоба його?

Ісус виглядав як звичайний юдей, ба більше, здавалося, що у Нього нічого не було, навіть відра. Що ж Він може їй дати? Здавалося, що Він не йде в ніяке порівняння з предком Яковом, який викопав цю криницю, так що всі його потомки сотні років до цього часу п’ють з неї.

Друге, в цій розмові ми бачимо як ворожість і неприязнь жінки поступово змінюється здивуванням і цікавістю. Юдеї не спілкуються із самарійцями, ба більше з жінками-самарійками, а цей юдей заговорив до неї. Та що там юдеї, навіть її рідні самарійці не спілкувалися з нею, а цей чоловік спілкується. Юдеї ставилися до самарійців вороже, але цей чоловік не ставився до неї вороже. Юдеї боялися опоганитися, вони не їли і не пили з того посуду, який використовували самаряни. Ісус – ні. Також ця жінка відчувала, що Він не засуджує її і не звинувачує її. Спочатку він попросив її пити, коли вода відмовила, не образився і не звинувачував її, а сказав:

10 … Коли б ти знала Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напитися! – ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води.

Третє, ми бачимо як поступово ця жінка відкриває своє серце. Вороже ставлення змінюється зацікавленістю. Вона задає питання. Врешті решт коли Ісус їй каже:

13 … Кожний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову,

14 а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в вічне життя.

ця жінка просить живу воду. У той час живою водою називали проточну воду – скажімо, воду з джерела, чи воду з річки. Всяку іншу називали просто водою. Жінка спочатку зрозуміла, що Ісус знає місце, де є така вода, і попросила Його показати їй це місце, щоб не ходити сюди до криниці.

Четверте, ми бачимо що Ісус торкається її життєвої проблеми. Звернемося до віршів 15,16:

15 Каже Йому жінка: Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати!

16 Говорить їй Ісус: Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди.

На перший погляд відповідь Ісуса не має ніякого відношення до прохання жінки: “Врешті решт, до чого тут її чоловік!” Проте у тій культурі це могло бути досить звичним проханням: оскільки чоловіки з жінками не розмовляли, то прохання покликати чоловіка, щоб з ним поговорити, виглядало досить звичним. Проте Христос затронув проблему її чоловіка не з цієї причини. Для того, щоб прийняти живу воду, ця жінка мала зробити одну важливу річ. Вона повинна була звільнити своє серце від ідолів, іншими словами – змінити об’єкт поклоніння.

Тут ми переходимо до самого важливого у цьому слові – це проблема поклоніння. У віршах 19-24 слово “поклоніння” згадується цілих десять разів:

19 Каже жінка Йому: Пане, я бачу, що Ти – Пророк,

20 Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися.

21 Ісус промовив до неї: Жінко, вір Мені, що надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві.

22 Ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, Кого знаємо, бо спасіння від юдеїв.

23 Але надходить час, – і вже тепер він є, коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає собі таких поклонників.

24 Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині.

До чого тут поклоніння, і чому поклоніння настільки важливе? Сучасній людині не так просто зрозуміти, що це означає. На думку можуть прийти, хіба що, наші богослужіння, де ми співаєм хвалу, слухаємо проповідь і збираємо пожертви. Але поняття “поклоніння” значно глибше, і воно охоплює вже життя і всю діяльність людини. Те, чим наповнене наше повсякденне життя визначається тим, кому чи чому ми поклоняємося. Поклоніння це те, що визначає наше життя, наші мрії, напрямок нашого життя, нашу поведінку і наші вчинки.

Я приведу один приклад, а потім повернемося до цієї жінки. Уявіть себе батьком дівчинки підлітка. Вона жадібно зачитується модними веб-сайтами. Без кінця робить селфі. Дійшло навіть до того, що вона робить селфі в дзеркалі – добто фіксує те, як вона робить селфі. Вас, як батька, дещо хвилює те, як вона одягається. Дійсно, сумно, що зовнішньому вигляду приділяється більше уваги, ніж внутрішньому стану. Ви переживаєте, що думка її ровесників, зокрема хлопців, надто багато для неї значить. Ви переживаєте, що і її зовнішній вигляд також надто багато для неї значить. Але щоб зрозуміти, що відбувається насправді, потрібно зазирнути за лаштунки. В дійсності проблема цієї дівчинки куди більш серйозна ніж її марнославство (а вона дійсно марнославна). Ця проблема більш серйозна ніж її надмірна стурбованість такими мирськими речами. Ця проблема більш серйозна, ніж надмірні витрати часу на свою зовнішність. Ця проблема більш серйозна, ніж надмірна турбота про думку оточуючих. Ця проблема більш серйозна, ніж її залежність від загальноприйнятих стандартів красоти. І ця проблема більш серйозна, ніж її небажання бути скромною. Насправді те, що відбувається в її житті, відбувається через поклоніння. Зовнішні методи виховання тут не сильно допоможуть. Можна спробувати обмежити той час, який вона проводить в Інтернеті, скоротити бюджет на модні речі чи кожен раз перевіряти її зовнішній вигляд, коли вона йде з дому. Але як тільки пізніше вона вийде з-під контролю батьків, то миттєво повернеться до попереднього способу життя. Те, що відбувається в житті цієї дівчинки – це глибоко духовні речі. Єю рухають дуже глибокі сили, сховані в її серці. Вона хоче знайти справжнє життя, задоволення, самовизначення, сенс та ціль життя, захищеність саме у цих речах. Вона шукає силу та надію в цих речах. Ці речі мотивують її прокидатися кожен ранок і починати новий день. Звісно, в таких речах вона ніколи не знайде спокою для свого серця. І сумно, що в результаті вона може все більше і більше старатися відповідати сучасним уявленням про красу і здаватися привабливою для хлопців, і так ніколи і не бути задоволеною.

Ми знову прийшли до проблеми поклоніння. Ми повернулися до першої заповіді: “У тебе не буде інших богів, крім Мене” (Вих.20:3). Проблема цієї жінки – це саме проблема поклоніння. Вона поклонялася чоловікам, але так і не втамувала своєї спраги. Так, можливо деякі з них були негідниками. Але деякі були хорошими. Але ніякий навіть хороший чоловік не міг і ніколи не зможе втамувати її спраги, тому що це може зробити лише один Бог. Тому ця жінка була нещасною, раненою, спраглою. Кожен день життя людини – це боротьба за поклоніння. А кожен день життя учня Христа – це боротьба за те, щоб поклонятися лише одному Богові. Звісно, ми хочемо, щоб наші брати та сестри були вірними, дисциплінованими, трудолювими, мали бажання служити іншим, любили один одного, служили один одному. Але цього не можна досягди докорами чи ужорсточенням дисципліни. Це питання поклоніння. Лише Божа благодать може відкрити людині що лише один Бог достойний нашого поклоніння.

Насправді ця жінка хотіла поклонятися. Це тому що Бог створив людину, щоб вона поклонялася Йому. Людина створена для Бога, і ніде інше вона ніколи не знайде спокою. Але люди замінили поклоніння Богові на поклоніння Його творінню. Це може бути що завгодно: можна поклонятися хлопцям, можна поклонятися дівчатам, можна поклонятися роботі, успіху, стабільності і навіть своєму спокійному життю. Ця жінка намагалася шукати Бога. Вона ходила на поклоніння на гору Гарізім – це гора, де Мойсей проголосив благословення для Ізраїльського народу. Але вона не відчувала себе благословенною. Юдеї навчали, що потрібно поклонятися в храмі, але її як самарійку навряд чи допустили б до храму. Вона була розгублена, і сказала:

25 … Знаю, що прийде Месія, Який називається Христос; коли Він прийде, то сповістить нам усе!

Вони не знала, чому так страждала – чи то люди були погані, чи то вона сама була поганою, чи то Бог її не благословив. Вона усвідомлювала, що не може сама справитися зі своїм життям, і очікувала Месію, Який прийде і допоможе їй. Тоді Ісус відказав їй:

26 Каже їй Ісус: Це Я – Той, Хто говорить з тобою!

Ісус явив Свою благодать, і відкрив Себе для цієї жінки. До цього про Ісуса свідчив Іван Хреститель, свідчили Його учні. Але тут Він Сам свідчить про Себе. І для кого? Для однієї жінки, яку зневажали навіть її сусіди, для жінки з народу, який зневажали юдеї, не дивлячись на її минуле життя. Ісус змінює її і посилає місіонеркою до свого народу. Це і є Божа благодать, і Божа сила!

Іноді ми картаємо себе за те, що не робимо того, що маємо, чи що робимо, чого не потрібно. Іноді картаємо інших. Іноді люди кажуть “Я лінивий”. Але проблему тут куди глибша, ніж лінь. Це проблема поклоніння – кому ми поклоняємося? Ще одна велика проблема – люди часто не бачать, кому вони дійсно поклоняються. Коли ми намагаємося їм допомогти, вони протистоять такій допомозі і не хочуть змінюватися, тому що духовно сліпі. Бог через пророка Ісаю сказав (42:16): “Я попроважду сліпих дорогою, якої вони не знали, – невідомими стежками вестиму їх. Я оберну перед ними темряву на світло, а криві шляхи зроблю прямими. Ось що я учиню для них і не залишу їх”.

Ці слова – це пророцтво про Месію, про той труд, Який Той буде здійснювати. І в цьому слові ми бачимо, як Месія здійснює цей труд в житті жінки-самарійки. Він просвітлює її темне серце і допомагає прийняти Месію – єдиний достойний об’єкт поклоніння. Цей труд Месія робить і в наш час. Нам, які думають, що з нами все в порядку, Він показує світло, показує яким ідолам ми поклоняємося, і веде нас до покаяння та зцілення.

(п. Яків)