Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус і жінка взята в перелюбі” (Від Івана 7:53-8:11)

ІСУС І ЖІНКА ВЗЯТА В ПЕРЕЛЮБІ

Від Івана 7:53-8:11

Ключові вірші 10,11 : “І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив? А вона відказала: Ніхто, Господи. І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!”

Уривок який ми вивчаємо сьогодні дуже відомий. Наприклад, фразу «хто з вас без гріха» відносять до найбільш часто цитованих висловів Нового Заповіту. Її вживають навіть ті, хто ніколи не читав Біблії і не знає, звідки ця фраза взята. Особливо її люблять ті, хто вчинив щось лихе, розкаятися не хоче але хоче, щоб на це не зважали. Тоді він в цій фразі «вас» міняє на «нас».

Відомий цей уривок і тому, що в ньому ми знаходимо Христа, який замість осуду простягає до грішника Свою благодать. Він каже до жінки, схопленої в перелюбі: «Я не засуджую тебе…» Це зворушує наші серця. Ми любимо такі уривки з Писання. Нам хочеться щоб ці слова Христа були звернені до нас. Хочеться почути, що не дивлячись на наші численні гріхи і немічі, Він не засуджує нас, а приймає в Своїй благодаті. Чи не так?

Цей уривок стає ще більш цікавим тому, що, схоже, цю історію написав не Іван. Сучасні переклади Біблії беруть весь цей уривок в дужки, або, взагалі, поміщають його внизу сторінки в примітках, тому що це – більш пізня вставка. Цьому є немало підтверджень. По-перше, мова цього уривку відрізняється від решти Іванового оповідання і більше схожа на мову Євангелії від Луки. Також, опис цих подій відсутній в найбільш давніх копіях Євангелії від Івана, а в більш пізніх сувоях, ця історія розміщена іноді в 7му розділі, іноді в 21му, а іноді, взагалі, в Євангелії від Луки. Далі, цю історію не згадують отці церкви в своїх коментарях на Євангелію від Івана і т.д.

Але, не дивлячись на усі перелічені факти, в колах сучасних біблеїстів практично немає сумнівів, що описані події відбулися насправді. Про це свідчать, як історичні джерела за межами Євангелії від Івана, так і сам стиль оповідання. Взяти хоча б ось цю цікаву деталь: автор оповідає, що Ісус, нахилившись додолу, писав пальцем по землі. Що Він писав? Цього ніхто не знає. Той, хто каже, що знає – каже неправду. Сам по собі цей факт нічого особливого не додає до оповідання. З таким самим ефектом Ісус міг розглядати хмари, або спілкуватися з учнями. Єдина причина, чому про це згадується – та, що все це відбулося насправді. Хтось побачив це своїми очима і розповів. Ось і все.

Та найголовніше те, що сам дух цього оповідання цілком відповідає вченню всієї Біблії про благодать Бога, Який виправдовує грішника через Свого Сина Ісуса Христа. Тож нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам в цьому уривку зустрітися з Христом, який простягає до грішника Свою благодать і змінює наші життя.

Звернемося до нашого тексту. Вірші 7:53-8:2 розповідають нам де та за яких обставин відбулися ці події. Ми вже читали, що книжники і фарисеї хотіли заарештувати Ісуса. Втім, вони боялися робити це вдень, коли Ісус був оточений багатьма людьми. Отже вночі Ісус йшов на Оливну гору, за місто, а зранку, повертався до Єрусалиму і в храмі навчав народ.

Так було і цього ранку. Аж раптом мирну бесіду Ісуса брутально перервали. Подивіться вірші 3-5: «І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, і посередині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу. Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш?“»

Отже, через що здійнявся гармидер? В чому була проблема? Автор оповідає нам про жінку, яку книжники і фарисеї привели до Ісуса і поставили посередині. Ким була ця жінка? Якою була її історія? – ми не знаємо. Єдине, що нам відомо про неї це те, що вона була схоплена на гарячому вчинку перелюбу.

В наш час гріхи сексуального характеру в цілому толеруються суспільством і не вважаються чимось страшним. Але в юдейському суспільстві часів Ісуса все було значно складніше. Відповідно до Мойсеєвого закону, перелюб, або подружня зрада, був одним з найтяжчих гріхів. Він стояв в одному ряду з вбивством чи богозневагою і карався смертю. Без варіантів. Смертю мали бути покарані обидвоє: і чоловік, і жінка.

Звичайно, такі серйозні звинувачення потребували серйозної доказової бази. Для того, щоб провина цієї жінки була доведена, Закон вимагав наявності як мінімум двох свідків. При чому ці свідки мали дійсно заскочити перелюбників на гарячому. Свідчень типу: «ми бачили, як вони заходили до кімнати разом» або «ми підозрюємо» було б не достатньо. Звинувачення б одразу зняли. Свідків докладно допитували, щоб виявити розбіжності в їхніх словах. Якщо їхні свідчення не збігалися, звинувачення також знімалося. Крім того Закон передбачав покарання і для фальшивих свідків. ТОму, хто зумисно брехав в суді, щоб нашкодити якійсь людині, потрібно було зробити так, як він замишляв був зробити своєму братові (Повт.19:16-19). І, насправді, юдеї дуже серйозно ставилися до цих питань. Згадайте, наприклад, скільки клопоту мали священики, коли хотіли засудити Ісуса. Проти Нього багато хто свідчив, але їхні свідчення протирічили одне одному і справа розвалювалася на очах (Мар.14:56).

Цю жінку схопили на гарячому. Питання «чи винувата вона?» не стояло, взагалі. Питання з яким книжники і фарисеї прийшли до Ісуса було про міру покарання: «Ось, вона винувата, Закон велить побити її камінням. Ти, Ісус, що скажеш?»

Тут автор одразу зазначає, що цих книжників і фарисеїв, насправді, цікавила не справедливість, не прагнення виконати Закона чи щось подібне. Усе це дійство переслідувало одну мету: «це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження» (6).

І це була дійсно дуже добре розставлена пастка. Ісус був відомий, як друг митарів і грішників. В Своїх проповідях Він неодноразово казав фарисеям, що митарі і блудниці вперед них йдуть до Царства Небесного. Він навчав, що любов і милосердя є сутністю всього Закону. Якби Він сказав: «провина цієї жінки доведена, потрібно забити її на смерть», Він по-перше, втратив би Свою славу Того, до кого будь хто може прийти і буде прийнятий. По-друге, в фарисеїв зʼявився би формальний привід для обвинувачення перед римською владу. Адже право виконувати смертний вирок належало виключно римлянам.

Якби Ісус сказав: «просто відпустіть її», Він би прямо виступив проти Мойсеєвого закону. Який же Він тоді Месія від Бога?

Як відповів Ісус? Подивіться вірші 6б-8: «А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахилився додолу, і писав по землі».

Ми бачимо, що спершу, Ісус взагалі нічого їм не відповів. Він, нахилившись додолу, писав пальцем по землі. Автор не повідомляє, що саме писав Ісус. Вочевидь тому що це, насправді, не важливо. Однак це мало певний наслідок, а саме: уповільнення подій. Тут книжники і фарисеї вдалися до тактики, до якої часто вдаються різні шахраї. Якщо змусити людину приймати надто швидкі рішення під дією сильних емоцій, то як правило, це будуть погані рішення. Тому Ісус дав можливість усім трохи заспокоїтися, набрати повітря і діяти раціонально.

А далі Він робить щось дивовижне: Він каже: «Хто з вас без гріха́, — каже Він, — нехай перший на неї той каменем кине!», а потім знову нахиляється і пише пальцем по землі (7). Слова Ісуса містять пряме посилання на Повт.13:9. Фарисеї та книжники вимагали дотримання Закону, тому Ісус перемагає їх на їхній же території. Відповідно до Закону при здійсненні вироку свідки обвинувачення мали першими кинути камені і самі ці свідки не повинні бути співучасниками злочину. Насправді, ми бачимо тут ще один запобіжник від неправдивого звинувачення: тому що одна справа – сказати щось про людину, і зовсім інша – взяти камінь і кинути, щоб вбити. Слова можуть завдати шкоди більше за кинутий камінь, але все ж словами ми кидаємося значно легше, ніж каменями. Знову і знову Писання нагадує нам, що життя і смерть у владі язика і ми маємо бути дуже обережні в тому, що говоримо.

Тут також потрібно розуміти чого Ісус не говорить. Ісус не говорить, що для того, щоб винести справедливий вирок, судді чи свідки мають бути безгрішними. Це безглуздя. Якби це було так, в нас зламалася б уся система правосуддя, чи не так? Де би ми взяли безгрішних суддів? Але, говорячи «хто з вас без гріха, – нехай перший на неї той каменем кине!», Ісус повертає Закон проти самих цих суддів.

Для того, щоб висунути звинувачення проти жінки, свідки повинні були бачити перелюб. Перелюб це не такий гріх, який можна чинити наодинці. Вони мали бачити жінку і чоловіка разом. І вимога Закону абсолютна: обидва мають бути забиті і чоловік і жінка. Питання: «де чоловік?» Писання Нового і Старого Заповітів не залишають місця подвійним стандартам і упередженості. Але той факт, що чоловіка не привели свідчить про упередженість суддів, а можливо і про змову. Більше того, Закон вимагав від них справедливого суду. Що ми бачимо натомість? – вони приводять жінку у двір храму і ставлять посередині двору піддаючи публічному приниженню. А як щодо перелюбу? Адже відповідно до Закону судді і свідки не повинні бути замішані в тому самому гріху, який судять. Ісус каже цим людям: «Я знаю вас. Ви прийшли до Мене з Законом Мойсея. Цей Закон справедливий. Але ви – ні. Тим самим Законом і ви засуджені».

Який ефект спричинили Ісусові слова? Подивіться вірш 9: «А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині».

Як ми бачимо, ніхто не захотів брати на себе відповідальність. Ніхто не захотів взяти камінь і кинути в цю жінку. Ті, хто хотів зловити Ісуса самі виявилися вловлені і посоромлені своєю власною хитрістю. Один за одним, починаючи від старших і аж до останніх вони розійшлися. Так що залишився один лиш Ісус і ця жінка.

Чому жінка не пішла? Одним реченням Ісус розвалив усю справу проти неї. Нема обвинувачів, нема свідків, питання зняте. Можна йти додому, ніхто нічого вже їй не зробить. Тільки що її життя висіло на волосині. Вона осоромлена стоїть посеред храму, хто зна чи й одягнена. Чому вона не йде? Чому не тікає швидше додому?

Я не знаю, чи знала ця жінка, ким був Ісус. Але я впевнений, що тут, стоячи перед Ним на дворі храму вона, можливо вперше в житті, зустрілася з Самим Богом. По-справжньому. Можливо вперше в житті усвідомила свої гріхи і тепер сама, відчайдушно потребувала того, щоб почути з уст Христа свій присуд, Божий присуд.

Як це може бути? Хіба вона не знала коли чинила перелюб, що переступала Божий Закон? Звичайно знала. Так само, як ми завжди знаємо, коли чинимо погано.

Ми нічого не знаємо про цю жінку. З нею явно вчинили несправедливо, використали, як наживку для Ісуса, осоромили. Вона викликає в нас співчуття? І Писання не говорить про неї, як про якусь особливу грішницю, яку земля не може носити. Ні. Можливо, це була молода дівчина, для якої батьки знайшли гарного жениха, відбулися заручини, а вона взяла і закохалася в іншого. А може це була чиясь дружина, але чоловік збайдужів до неї і раптом вона зустріла кохання. Коли ми чуємо такі історії, то також можемо легко виправдати її, правда? «Хіба вона зробила щось страшне? – думаємо ми, — вона ж нікого не вбила, кожен має право на щастя».

Насправді, цими словами «я маю право на щастя», чи «право на особисте життя», чи ще якесь право, ми легко виправдовуємо будь які свої вчинки: обман чи зраду чи будь що інше. Але гріх залишається гріхом. І коли залишаюся тільки я і Бог усі ці фальшиві виправдання відпадають. Ми постаємо перед Ним в усьому своєму убозтві і ницості, як ця жінка перед Христом.

Який же присуд вона чує? Подивіться вірші 10-11: «І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“».

Ісус говорить до неї слова життя, слова спасіння. Він звертає її увагу на те, що усі, хто її засуджував пішли. Не залишилося нікого: «Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“». Ніхто не засудив, бо усі інші виявилися ще більшими грішниками. Але все ще є Ісус і ця грішниця. Все ще є Бог і наші гріхи. Хоча в людей не залишилося питань до неї, вона сама знає, що зробила і Бог знає. Ми самі знаємо свої вчинки, свої нечисті думки і бажання і Бог знає їх. Тому залишається ще Божий присуд.

Але далі Ісус каже: «і Я не засуджую тебе, іди але більш не гріши», «ти винна, але Я не засуджую тебе». Власне, лише тут Ісус відповідає на питання, яке поставили Йому книжники і фарисеї. Якими б не були вимоги Закону стосовно цієї жінки, Ісус виправдовує її, пробачає її гріхи, являє їй благодать. Це не означає, що Ісус ставить до гріха поблажливо. Ні! Він може сказати так, тому що за її гріхи Він Сам піде на хрест і зповна заплатить ціну її перелюбу, ціну наших гріхів. Каміння полетить і хтось помре. Але не вона і не ми, але дорогоцінний Син Божий, Ісус. «Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі, – каже Павло у Рим.8:1-5, – бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти… Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас». Амінь.

Якщо ви чули колись про пʼять пунктів кальвінізму, то чули і про останній з них: «стійкість святих». Іноді його ще виражають словами: «спасенний одного разу – спасенний назавжди». Проти цього пункту часом закидають, що він відкриває двері для беззаконня. В тому смислі, що якщо я вже не відпаду від Божої благодаті, то можна грішити і нічого не боятися. Але це марні закиди. Той, хто каже так, ніколи не знав Божої благодаті прощення. Боже прощення – це єдине, що дійсно звільняє нас, змінює нас і дає силу долати гріх.

Здавалося б Закон, покарання, строгість має міняти. Але ні, не міняє. Допомагає усвідомити, окреслити проблему, але не змінити серця і бажань. Але Божа благодать, Божа любов ось, що змінює нас. Якщо хочете яскравих прикладів, то передивіться вечором кіно «Бен-Гур» або «Знедолені».

Ці слова Христа: «Я не засуджую тебе, іди, але більш не гріши» – не для тих, хто любить свій гріх і хоче залишатися в ньому. Вони звучать для нас, для тих, хто зламаний серцем, для тих, хто знає своє страшне становище перед Богом і свою зіпсованість і прагне свободи. Прийди до Христа, в Нім твоє життя, в Нім твоє виправдання і свобода від гріха. Амінь! І ці слова нагадують нам, як ми маємо ставитися до свого ближнього. Ми не можемо виправдовувати гріх, але нам потрібно вчитися ставитися до брата чи сестри, що кається з благодаттю Бога, який простив нас.

(п. Йонатан)