Вивчення Біблії: Проповідь “І життя було в нім” (Від Івана 1:19-34)

ОЦЕ АГНЕЦЬ БОЖИЙ

Від Івана 1:19-34

Ключовий вірш 29 : “Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере!”

Впродовж двох минулих тижнів ми вивчали «Пролог» до четвертої Євангелії. Цей пролог дивовижний. Те, до чого Марк, Матвій та Лука підводять читача поступово, розкриваючи Христа в Його історії, Іван видає одразу. Ісус це – вічне Слово; Він – Бог; Він – Світло, яке світить в темряві; Він – вічне життя. Амінь. Читаючи Євангелію від Івана далі, ми бачимо, як він послідовно розвиває і розкриває усі ці тези.

Ще одна тема, якої автор торкається в «Пролозі» — це тема свідчення. У віршах 6-8 він говорить: «Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло». Читаючи цей розділ далі, та й взагалі, усю першу частину Євангелії, ви можете зауважити, як часто автор повертається до теми «свідчення». Ми гортаємо сторінки Євангелії і читаємо, як Ісус зустрічається з різними людьми. Він говорить з ними. Він робить щось надзвичайне в їхніх життях, або в них на очах і ці люди засвідчують нам про Христа. Вони постають перед нашими очима один за одним: Хреститель Іван, потім перші учні, далі гості на весіллі в Кані, самарянка, царедворець, чийого сина вздоровив Ісус, Лазар та багато інших. Вони розповідають нам, засвідчують про Ісуса, щоб ми «ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я́ Його!» (Ів.20:31). Амінь!

Свідоцтво очевидців, свідоцтво тих, чиї життя були справді змінені Божою силою і Його великою милістю має надзвичайну силу. Ваше свідоцтво має таку силу, якщо тільки ви не мовчите, звичайно. Саме так і розповсюджується Євангелія: від серця до серця. Нехай Господь дасть нам Духа і відкриє нам вуха і серця, щоб нам почути сьогодні свідчення Івана Хрестителя: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» і вірувати в Нього.

Подивіться вірші 19-21: «А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“»

Усі автори Євангелій, як один, пов’язують свої оповідання про Христа з появою Івана Хрестителя і його служінням. Немає жодного сумніву, що цей чоловік свого часу мав величезний вплив. Євангеліст Матвій говорить, що хреститися від нього виходив Єрусалим, і вся Юдея і вся йорданська околиця (Мат.3:5). Його вчення розповсюдилося далеко за межі Ізраїлю. В книзі Дій, наприклад, ми читаємо про молодого юдея з Олександрії, що в Єгипті, Аполлоса, який був навчений дороги Господньої, знавши лише Іванове хрещення. І це через кілька десятиліть після того, як Хреститель вже загинув. Не дивно, що цим служінням зацікавилися юдейські релігійні еліти в Єрусалимі. Вони зібрали делегацію, щоб з’ясувати про що навчає Іван та чого від нього можна очікувати.

Що особливого було в проповіді Івана Хрестителя? Він з’явився з пустелі волохатий і зодягнений у волосяницю і почав проповідувати, що час, коли Бог відвідає Свій народ знову, прийшов. Царство Боже наблизилося. Іван вчив, що недостатньо бути нащадком Авраама за тілом, кожен особисто має розкаятися в своїх гріхах, перестати робити неправду і охриститися, тобто омитися у воді на знак свого бажання, щоб його гріхи були очищені.

Сама по собі практика хрищення не була чимось новим, що придумав Іван чи Ісусові учні. СЗ має безліч різних настанов пов’язаних з омиттям у воді на знак очищення. Деякі групи юдеїв христили у воді новонавернених язичників. Але Іван закликав до хрищення не язичників, а євреїв, чого ніхто раніше не робив. Більше того, хоча Іван походив з сім’ї священика, сам він не був священиком. Яке право він мав христити? Хто дав йому таку владу?

Питання, яке задають Івану послані з Єрусалиму просте: «хто ти такий?» Якщо він проповідує про наближення Царства Божого і христить народ, може він вважає себе Месією, який має з’явитися в кінці часів? Іван визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос» (20).

Іншою постаттю, яку юдеї пов’язували з кінцем світу був пророк Ілля. В пророка Малахії 4:5 говориться: «Ось Я пошлю́ вам пророка Іллю́, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!» Ілля не знав смерті, але живим був взятим на Небо. Він був одним з найбільш шанованих пророків СЗ. Багато обманщиків намагалися імітувати його за стилем проповіді та зовнішнім виглядом. Сам Іван за тоном проповіді та за способом життя також був дуже схожий на Іллю. Тому послані питають: «може ти Ілля?» Але Іван відповідає: «ні».

Тоді, може ти Пророк? – запитують послані. Поза всяким сумнівом Іван був пророком. Господь послав його говорити Боже слово до Свого народу. Це і є справа пророка, чи не так? Але фарисеї мали на увазі не просто пророцьке служіння Івана. Вони мали на увазі «того самого Пророка» про якого говорив Мойсей (Повт.18:15-18). Великого Пророка, якого Господь поставить з посеред них і голосу якого слухатимуть усі. Прихід цього Великого Пророка також пов’язували з кінцем світу в І ст. Але і на це питання Іван відповідає: «ні».

Він не Месія, не Ілля і не Пророк. Але послані не можуть повернутися зі звітом в якому будуть одні лиш негативні відповіді. Тому вони запитують: «Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?» (22) Що відповідає Іван? Подивіться вірш 23: «відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Ісая пророк заповів».

Відповідь Івана Хрестителя – це цитата з пророка Ісаї, початок 40го розділу. В цьому уривку Бог звертається до Свого народу зі словами потіхи: «Утіша́йте, втіша́йте наро́да Мого́, — каже через пророка Господь, — Промовляйте до серця Єрусалиму, і закли́чте до нього, що ви́повнилась його доля тяжка́, що вина йому ви́бачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа! Голос кли́че: На пустині вготу́йте дорогу Господню, в степу ви́рівняйте битий шлях Богу нашому!» (Іс.40:3). Вони згрішили і за свої гріхи понесли справедливе покарання. Єрусалим було зруйновано, їх самих відведено у Вавилон, а Божа слава залишила храм. Бог залишив Свій храм. Але тепер Ісая провіщає час відновлення. Він вдається до образу царя, який повертається в своє місто після довгої відсутності. Його належить зустріти. Потрібно приготувати для нього шлях: вирівняти пагорби і засипати низини, щоб подорож була легкою. Потрібно вийти йому назустріч, щоб показати, яка його присутність бажана і урочисто супроводити до міста, як це було заведено в ті часи (2Сам.19:12-16).

Саме в цьому Іван і бачить сутність свого служіння. Своєю проповіддю він готує шлях для Господа. Його місія — «„серця́ батьків привернути до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа» (Лук.1:17). Його справа – нагадати людям, що вони грішні і це не жарти, це – насправді серйозна проблема. Ви маєте покаятися, — каже він. Ви маєте облишити злі вчинки і неправду ваших сердець і вчинити гідний плід покаяння (Лук.3:8).

Делегація з Єрусалиму цікавилася тим, хто такий Іван. Але своєю відповіддю Іван показує, що це не так важливо. Не дивлячись на той величезний вплив, який він мав, він сам – лише голос у пустелі. А ось що дійсно важливо – зустріти Того, кого вони ще не знають, Того кому, за власним свідченням Іван не достойний навіть ремінця його сандалів розв’язати (це робота, яку робили виключно раби). Той, хто йде за ним, але був перше нього, був від вічності. Той, хто христитиме не водою, але Духом Святим (15; 26-27; 30; 33).

Хоча Іван Хреститель і Ісус були родичами і, можливо, зустрічалися раніше (або, принаймні, чули одне про одного раніше), Іван не знав для кого саме він готує дорогу. Він не знав, що це Ісус. Але він бачив Духа, Який зійшов на Ісуса у вигляді голуба, коли Той христився і залишився на Ньому, і таким чином впізнав Його (31-33).

Подивіться вірші 29-30: «Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я».

В першому розділі Євангелії від Івана ми знаходимо багато титулів і імен Ісуса. Він – Бог. Він – вічне Слово. Він – правдиве Світло, Син Божий, Учитель, Син Людський, Христос, Цар Ізраїлів. Кожен з цих титулів розкриває нам, ким є Ісус і що Він зробив. Але є один титул, який, насправді, вживається лише в двох книгах Біблії – тут, в Євангелії від Івана і ще в Об’явленні. Він – Агнець Божий, — каже Хреститель. Агнець Божий, який бере (або, усуває, як перекладено у більшості англ. Біблій) гріх світу.

Для нас образ Ісуса, як смиренного Агнця Божого, який помирає за гріхи людей звичний. Він міцно увійшов в нашу культуру і в те, як ми сприймаємо Христа. Але в часи Івана ніхто не міг навіть уявити собі Месію, який вмирає від рук грішників. Швидше за все Хреститель і сам не розумів до кінця значення своїх слів. Так само, як не розумів Петро, коли сповідував Ісуса Христом (Мар.8:29), так само, як не розумів первосвященик, коли казав, що краще одному чоловікові померти за людей (Ів.11:49-52). Але для автора Євангелії, так само і для нас, це дуже важливе свідчення. Не залежно від того, який смисл Іван Хреститель вкладав в ці слова, Ісус дійсно став Божим Агнцем, який поніс гріхи усього світу.

Багато хто очікував в І ст., що Месія прийде і усуне гріх, знищивши усіх грішників. Але, натомість, Він прийшов, щоб понести на собі тягар наших провин і померти за наші гріхи. В СЗ нема абсолютно чіткої аналогії до слів «Агнець Божий». Втім, є декілька образів зі СЗ, які дають нам зрозуміти, що має на увазі автор четвертої Євангелії, говорячи про Ісуса, як про Агнця Божого.

Напевне, найбільш повно образ Агнця, що несе на собі наші провини, покарання за наші гріхи – це образ страждаючого слуги з книги Ісаї, 53 розділ: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» (Іс.53:5-7).

Що значать слова: понести, або взяти гріх? Гріх це вчинок, це те, що вже сталося. Цього не відміниш, не відмотаєш назад. Не можна повернутися в минуле, щоб виправити теперішнє. Час також не виправляє наслідків наших слів та вчинків. Пам’ятаєте, як в дитячій пісні співалося: «если вьі обидели кого-то зря, календарь закроет єтот лист»? Це – неправда, це – совєцька пропаганда. Календар не може покрити наших провин і не виправляє ніяких проблем. Якщо ви скривдили когось – так воно і є.

Ми часто ставимося безвідовідально до своїх слів та вчинків. Але Писання нагадує нам, що ми маємо одного дня дати відповідь навіть за кожне порожнє слово, яке вимовили наші уста. Як же тоді можна взяти, або усунути наші гріхи? Як можна відмінити те, що вже сталося?

Говорячи про гріх, Писання часто вдається до метафори тягаря чи боргу. Гріх має наслідки. І ми несемо ці наслідки, як тягарі, або як борг перед своїм ближнім і перед Святим Богом. Фраза, яка багато разів вживається на сторінках СЗ «він понесе свій гріх» висловлює нашу повну відповідальність за наслідки наших вчинків. Людина постійно несе на собі тягар відповідальності за свій гріх, і якщо нічого з ним не зробити, то в кінці кінців цей тягар розчавить її. Оскільки головним біблійним наслідком гріха є смерть, то в книгах Левит та Числа ми чітко бачимо використання фрази «понести гріх» саме в цьому значенні. Понесе свій гріх – значить помре.

А як можна понести чийсь гріх? Неможливо невинного зробити винним за чиїсь вчинки. Тому, понести чийсь гріх – це понести наслідки гріха, заплатити ціну збитку замість винуватця. Наприклад, якщо хтось із моїх дітей наробить якоїсь біди і завдасть комусь шкоди, то провина буде на дитині. Але платити за цю шкоду, швидше за все, буду я. Так само Господь Ісус взяв на Себе тягар наших провин і сповна заплатив ціну нашого спасіння. Амінь!

Бог – святий і справедливий. І Він не мириться зі злом чи гріхом. Але Його справедливість проявилася не в тому, щоб просто покарати за гріхи. Божа справедливість відновлює правильний порядок речей, спасає Боже творіння і усуває зло. Ісус – Агнець Божий. Це жертва, яку сам Господь приготував, щоб в Його смерті і воскресінні дати спасіння кожному, хто вірує. Він – Спаситель Ізраїля і Спаситель цілого світу. Наш Спаситель. І кожен може прийти. Він дотикається нашої нечитості, але Сам не брудниться, але усуває наші гріхи і неправди. Він доторкається нашої смерті і усуває її Своїм вічним життям. Він христить Духом Святим тих, хто прийшов до Нього в покірності віри.

Сьогодні Іван свідчить для нас – оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере. Нехай Господь помилує нас почути і вірувати цьому свідченню. І нехай Господь нас самих зробить свідками Агнцю Божому, Христу для цього покоління.

(п. Йонатан)