Вивчення Біблії: Проповідь “Один Законодавець і Суддя” (Якова 4:11-17)

ОДИН ЗАКОНОДАВЕЦЬ І СУДДЯ

Якова 4:11-17

(12): Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?

Сьогодні ми продовжуємо вивчати 4ий розділ послання Якова. В цьому уривку є дві явних теми. У віршах 11-12 Яків говорить про те, як ми маємо ставитися одне до одного. У віршах 13-17 він говорить про те, чим ми маємо керуватися коли будуємо плани на майбутнє і обираємо, як діяти. І, здавалося б: що може поєднувати ці дві теми? Однак і в одному і в іншому випадку, застерігаючи братів, Яків використовує одну і ту ж саму аргументацію: він нагадує, що над нами усіма і над кожним із нас є Бог Законодавець і Суддя. Бог, який говорить до нас в Своєму слові. Бог, який не залишився мовчазним, але відкрив нам Свою волю. Щоб ми знали і виконували її. Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум гострим. Нехай Дух Господній дасть нам віру і розуміння, щоб знати Господню волю і жити за нею. 

Подивіться вірш 11: «Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закона. А коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець Закона, але суддя».

Від чого Яків застерігає віруючих? – від того, щоб вони не обмовляли і не засуджували один одного! Це дуже серйозне, дуже строге застереження. Адже, зі слів Якова, той, хто обмовляє чи засуджує братів, підносить себе вище за Божий Закон і претендує на місце Бога і судді. Але що це значить: «обмовляти один одного»? 

Обмовляти когось – це неприязно висловлюватися, говорити щось погане, що може зашкодити людині або образити її. Тлумачний словник Ноя Вебстера дає наступне означення цьому слову: обмовляння – це «брехливе свідчення або наклеп з метою завдати шкоди репутації оточуючих через приниження їх значимості, звинувачення чи осуд…» Обмовляння – це якраз такий гріх, для здійснення якого, як казав п. Яків, не треба грошей чи чогось надзвичайно, достатньо самого лише злого язика. 

В сучасному світі, де інформація розповсюджується миттєво, нечистоплотні політики та журналісти часто використовують обмовляння та наклепи, щоб завдати шкоди опонентам. Дуже легко звинуватити людину в усіх можливих гріхах. Більшість людей все одно не перевірятиме достовірність цієї інформації. І, навіть, якщо пізніше той кого оббрехали звернеться в суд і доб’ється спростування, шкоди все одно вже завдано. Слово зробило свою справу, вийшло із уст і не повернеться. Що би потім хто не говорив, як би не спростовував, в людей все одно залишиться осад і упередження, навіть несвідоме.

Нажаль, цим грішать не тільки нечистоплотні політики і журналісти, але також і віруючі. Саме тому Яків і застерігає від цього братів. Як же і в чому це може проявлятися в церкві? Деякі приклади того ми знаходимо в Писанні. Наприклад, в посланні до Римлян, 14й розділ Павло також приділяє цій проблемі багато уваги. До церкви належали віруючі, як з євреїв, так і з поган. Ці люди мали різну історію, жили в різних культурах і мали різні уявлення про поклоніння Богу. Тому те, що для одного було верхом благочестя, іншому могло видаватися блюзнірством. Тож Павло пише римлянам: «Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його… Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання» (Рим.14:2-3;5)

Подібні напруження існують і між сучасними віруючими. Є спільноти які поклоняються дуже консервативно, тихо і спокійно. І є спільноти які поклоняються дуже голосно і експресивно. Є спільноти, де люди моляться стоячи, і є такі, де моляться сидячи. В нашій спільноті також є певний устрій, певний підхід до служіння, до якого ми звикли: вивчення Біблії, Духовний Хліб, написання свідчень і т.д. І завжди є спокуса думати: «якщо ми це так робимо, значить це єдиний правильний (або найкращий) спосіб». І якщо хтось перетинає якісь межі поведінки і робить не так, як ми звикли, то значно легше засудити таку людину, вважати її і говорити про неї, як про недуховну, ніж розбиратися в чім там справа. Яків строго застерігає нас від такого: «Не обмовляйте, брати, один одного!»

Чому ж не можна обмовляти один одного? – «Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закона. А коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець Закона, але суддя» (11)

По-перше, Яків нагадує нам тут, що в Ісусі Христі, Бог зробив нас одне одному не суддями, не контролерами і не прокурорами. А ким? – братами і сестрами. Амінь. Погляньте, Яків тричі в 11 вірші нагадує, що віруючі – це брати. В Ісусі Христі Бог дав нам заповідь любити одне одного (1Ів.3:10-11), а не судити одне одного. Ми маємо турбуватися про добре ім’я свого брата. Якщо не можемо сказати чогось доброго, то краще мовчати, ніж казати погане. Ми не повинні знаходити задоволення в обговоренні чиїхось недоліків, пригадуванні старих гріхів, розповсюдженні чуток і неправди. 

По-друге, Яків нагадує нам, що дія Божої благодаті в наших життях, наше освячення проявляється не в тому, що зростає наша прискіпливість до братів і сестер, а в тому, що ми зростаємо в слухняності Божому Закону. Ми маємо бути виконавцями слова (1:23), виконавцями Закону, а не суддями. Людина, яка забуває, що Закон даний нам для того, щоб його виконувати, починає користуватися ним не за призначенням. Часто, така людина використовує Закон замість палиці, щоб ним бити інших віруючих, засуджувати і підноситися. Але це зовсім не те, до чого ми покликані.

По-третє, людина, яка обмовляє та осуджує братів – обмовляє та осуджує Закон. Ми покликані служити одному Богу і це Його Закон є досконалим правилом життя для кожного віруючого. З Його Законом ми маємо порівнювати свої вчинки і оцінювати їх. Але людина, яка судить іншого, робить мірою свого суду не Божий Закон, а власну думку, власну прискіпливість. Часто, в тих речах, в яких Писання дає нам свободу, намагається зв’язати совість і дії віруючих своїми обмеженнями, установками взятими з світської культури і виховання, а не з Біблії. І, навпаки, ігнорує ті моменти, в яких Закон проявляє строгість. Така людина ніби каже: «ось тут Закон недосконалий, тут Господь щось недогледів… але я це виправив».

Що Яків нагадує такій людині? Погляньте вірш 12: «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?» 

Цікаво, що точно те саме питання задає ап. Павло в Рим.14:4, коли розглядає проблему засудження одних віруючих іншими. Він каже: «Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його». Хто ти такий? Де ти взяв право осуджувати свого брата?

Є лише один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. І, на щастя, це не я і не жоден із нас. Це Бог, який створив і нас самих, і наш світ, і закони за якими цей світ існує. Це Він спасає або засуджує. Ти можеш бути правий, а твій брат може помилятися, але все одно це не дає тобі права осудити брата. Бо є лише один Законодавець і Суддя. Є Господь перед Яким твій брат ходить. Є Господь, який має силу утвердити твого брата і виправити його і він встоїть, бо він Господній. 

Звичайно, цей уривок не говорить, що ми маємо бути байдужі до братів і сестер і ігнорувати проблеми в їхніх життях. Ні! Навпаки, Писання закликає нас турбуватися одне про одного і виправляти. В Гал.6:1 ап. Павло говорить: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!»

Якщо ти бачиш проблему, її не можна ігнорувати, її потрібно вирішити. Але при цьому потрібно пам’ятати декілька принципів. По-перше, ми маємо пам’ятати, що наша мета – не засудити брата, а виправити його, придбати брата, каже Господь Ісус в Мат.18:15. Відповідно, діяти потрібно не осудом, а любов’ю, духом лагідності.

По-друге, ми маємо пам’ятати, що кожен з нас може помилятися. Те, що особисто тобі здається неправильним, чи обурливим, насправді, може виявитися не таким вже й поганим. Тому, коли в Мат.18 Господь Ісус дає настанови, як чинити з братом, що згрішив, Він не каже: якщо згрішив проти тебе брат твій, можеш вважати його митарем і язичником. Він каже: якщо згрішив твій брат, навіть якщо проти тебе, він все одно все ще твій брат. Скажи йому на одинці. Не послухає – при кількох свідках. Проблема не вирішена? – скажи церкві. Є лише одна підстава за якою церква відлучає члена через гріх – це вперта відмова покаятися. 

Кожен з нас може помилятися, але не помиляється Господь. І ми маємо обіцянку від Нього, що де двоє чи троє зібрані в Його ім’я, там Він серед нас. Яка це благодать, що Він перебуває в зібранні віруючих зі Своєю мудрістю, зі Своєю благодаттю і зі Своєю владою зв’язати будь які хитрі задуми сатани і розбити пута неправди. 

Третє, що ми маємо пам’ятати, це те, що є лише Один Законодавець і Суддя. Він Один визначає, що є добре, а що – зле. Його Закон, Його воля, ось чому мають бути підкоренні і наші життя, і наше служіння, і наші стосунки. 

Подивіться вірші 13-17: «А ну тепер ви, що говорите: Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти, ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!… Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те. А тепер ви хвалитеся в своїх гордощах, лиха всяка подібна хвальба! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!»

Від тих, хто обмовляє та засуджує братів, Яків повертається до тих, хто легковажить Божою волею, коли будує плани на майбутнє та обирає, як діяти.

Чим, як правило, керуються люди, чим часто ми керуємося, коли щось собі плануємо? Яків відповідає – вигодою, тим на скільки це вигідно. Якщо мова йде про країну – то краще, щоб це була розвинена країна: Європа чи США. Якщо мова йде про житло, то краще, щоб воно було близько до транспортних вузлів і до роботи, щоб легко було добиратися. Якщо мова йде про роботу, то в першу чергу тут йдеться про дохід. 

То що, Яків проти, щоб ми шукали собі кращого і комфортнішого життя? – зовсім ні, він не проти. Але він нагадує нам дві важливі речі, які ми схильні забувати або ігнорувати. 

Перше, це те, що багатство і комфорт – це не саме головне в житті: «ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає!…» Яків порівнює життя людини з парою, що на хвильку з’являється і зникає. Життя людини мінливе і ми не знаємо, що очікує нас завтра чи через рік. 

Поки все добре, людина думає, що саме головне – це багатство і комфорт. Але наступного дня така людина стикається з важкою хворобою, проти якої гроші безсилі. І тоді вона починає говорити: головне в житті – це здоров’я. Але перебуваючи на порозі смерті людина думає вже не про комфорт і не про здоров’я, вона починає думати про плоди свого життя, про вічність і судилище Христове. 

Пам’ятаєте притчу, яку Ісус розповів про багача, що отримав великий врожай, побудував нові комори, сів і казав собі: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Що говорить йому Бог? – «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?» (Лук.12:19-20). Нерозумно вкладати своє життя в те, чим ти насправді не можеш розпорядитися, в те, чим ти насправді не збагатієш. 

Друге, що нагадує нам Яків, це те, що є Бог, Який керує світом, в якому ми живемо, і навіть самими нашими життями. Є речі, яких хочемо ми. Є речі, яких хоче Бог. Як ви думаєте, чиї задуми точно здійсняться? – Господні. «У серці людини багато думок, але виповниться тільки задум Господній» говорять нам Прип.19:21. Тому мудрим буде якось узгодити свої плани з тим, чого хоче Господь. Чи не так?

І тут в нас постає питання: «як ми можемо знати, чого хоче Господь?». Чи можемо ми знати майбутнє? Чи можемо ми знати, чому Господь звелів статися завтра чи наступної години? – ні. Але чи можемо ми знати, чого Він хоче? – так, бо Бог не мовчить. Він говорить до нас в Своєму слові.   

Ми не можемо знати, чи хоче Бог, щоб завтра курс долара виріс чи впав. Але ми знаємо, що Він хоче, щоб діти були слухняні батькам, а чоловіки любили своїх дружин. Ми не можемо знати чи прилетить після епідемії COVID метеорит. Але ми знаємо, що Він хоче, щоб Євангелія Ісуса Христа була проповідувана по всій землі. Ми не знаємо, коли закінчиться війна в Україні і хто буде наступним президентом. Але ми знаємо, що воля Божа – це наше освячення в Ісусі Христі (1Сол.4:3). Отож, хто знає, як чинити добро, хто знає чого хоче Бог та не чинить, той має гріх!

Нам би дуже хотілося знати майбутнє, знати, що буде завтра, і там де впаду, соломки підстелити. Але Бог захотів, щоб ми діяли не знанням, а вірою. Щоб ми покладалися не на прогнози, а на Його обіцянки. Щоб шукали не того, як зручніше, а того, що Він повелів у Своєму слові.  

Я пам’ятаю розмову, яку мав з одним любим братом. Він розповідав, як одного разу отримав дуже привабливу пропозицію переїхати працювати за кордон. І тоді він запитав себе: «чому мені би цього хотілося?» і, коли зрозумів, що єдина причина – це гроші, відмовився. Я сам не раз відхиляв пропозиції, які могли би значно покращити фінансовий стан, але при цьому довелося би працювати з чимось, що явно суперечить Божій волі (онлайн казино), або вимагало би від мене значно більше часу, і страждало б служіння і сім’я. Які фактори важливі для вас, коли ви плануєте де жити, коли плануєте зміну роботи чи відпустку? 

В 3 розділі книги Буття, спокушаючи жінку, змій сказав їй: «відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут.3:5). Змій пообіцяв жінці, що коли вона з’їсть від дерева пізнання, їй більше не потрібно буде весь час в своїх діях оглядатися на Бога, щоб визначити добре це чи зле. Вона сама стане, немов Бог і сама зможе визначати що для неї є добре, а що – ні. Жінка захотіла цього і Адам також. І ми цього хочемо, наші грішні серця. Хочемо самі вирішувати, що є добре, а що зле. Жити так, ніби Бога нема. Обирати те, чого бажає серце, а не те, до чого спонукає нас Господня воля, Його Закон. Але Яків нагадує нам сьогодні, що над нами Законодавець і Суддя, Бог, який говорить до нас в Своєму слові. Бог, який не залишився мовчазним, але відкрив нам Свою волю. Щоб ми знали і виконували її і в тому, як ми ставимося до своїх братів і в тому, як ми плануємо своє життя. Нехай Господь зробить нас мудрими служителями Його слова і людьми, через яких Він будує Свою Церкву. 

(п. Йонатан)