Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб ми стали первопочином творів Його” (Якова 1:12-18)

Щоб ми стали первопочином творів Його

Якова 1:12-18

Ключовий вірш 18 : “Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його”

Мабуть, кожен з нас стикався з ситуацією, коли, здавалося б, розумні люди роблять явну дурницю. Інколи ця дурниця постійно повторюється, тоді ми, перефразуючи Отто фон Бісмарка, кажемо: “дурень не вчиться навіть на своїх власних помилках”. Інколи ці люди придумують зовсім дитячі виправдовування своїх помилок, так що думаєш: “невже він справді вірить в те, що говорить?” Більш того, не тільки “вони” так роблять, я думаю, кожен з нас час від часу робить дурниці і, замість того, щоб визнати помилку, шукає інколи зовсім безглуздих виправдовувань. Чому так стається? Мабуть, вичерпної відповіді на це запитання ми ніколи не дамо і ніколи не отримаємо, але сьогодні ми можемо отримати деякі думки з цього питання. Також ми зможемо подивитися на Бога, що, попри наші помилки, хоче зробити нас досконалими і радо дає нам всякий Свій добрий дар та давання.

Перше, ніхто не звинувачуй Бога. (13-15)

До вірша 12 ми повернемося пізніше, а зараз подивіться вірш 13а: “Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний.” Яків пише віруючим юдеям, щоб вони не звинувачували Бога в своїх спокусах. Правда, звична картина? Люди взагалі люблять звинувачувати інших у власних помилках та провинах. Наприклад, я впевнений, що всі, в кого є діти старші за немовлят, мали досвід приблизно такого спілкування: “хто це з’їв цукерки?” “це не я, то бабка/мама/брат чи сестра/кішка”. Так роблять не тільки малі діти, але доросліші вигадують більш правдоподібні історії. Але вигадують виправдання та звинувачують інших всі. Кожен з нас багато разів чув від тих, хто не хоче повірити в Ісуса Христа, приблизно такі міркування: “якщо б Бог не створив дерево пізнання добра й зла, то Адам би не їв, і ми б до цього часу жили б в раю”. Вони вважають це дуже дотепним і оригінальним, хоча для нас очевидно, що ці слова — лише виправдання, щоб не визнавати себе грішником перед Богом. Так роблять не тільки сучасні люди. Ще Адам в раю казав Богові: “Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв”. Тобто, не я винуватий, що не послухався Бога, а Ти, Боже, що дав мені таку жінку, що вона принесла мені той плід. Так само сказала й жінка: “Змій спокусив мене, і я їла”. Тобто, не я винувата в тому, що дозволила змію спокусити себе, а він винуватий в тому, що йому вдалося спокусити мене. Ми бачимо, що люди, починаючи з Адама та Єви і аж дотепер, шукають виправдання своїм вчинкам, щоб зняти з себе відповідальність.

Але подивимося, до кого звертається Яків? Він, звертається не до малих дітей, не до простих людей, не до невіруючих. Ні, він звертається до віруючих. Віруючи теж мають схильність перекладати вину на інших. Але віруючи не мають на кого перекласти провину, крім як на Бога. Тому вони говорять: це моя слабкість. Тобто, не я це згрішив, я просто не мав сили протистояти своїй слабкості. Тому не я винуватий, а Бог винуватий, що я такий слабкий. Віруючи говорять: це для мене спокуса від Бога. Не я шукав грішного, не я, наприклад, лазив по порносайтам, не я фліртував з чужою дружиною, не я пліткував, не я був сповнений ненависті, а прийшла спокуса, і я не міг їй протистояти. Це Ті винуватий, що не захистив мене. Ми знаємо, що віруючи так роблять, і ми самі не один раз так робили. Але виправдовувати себе таким чином — це гріх перед Богом.

Що ми маємо знати про Бога і про спокуси? Подивіться вірші з 13б по 15. “Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.” Найголовніше, що ми маємо знати, що в Бозі немає гріху. “Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує”. “Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!” (1 Ів. 1:5б) В Бозі немає гріха. Він не дістає спокуси і не кладе перед людиною, щоб подивитися: “а чи не згрішить вона?” Богу не доставляє жодної насолоди дивитися на наші гріхи і Йому не подобається карати нас за наші провини. Нема в Бога такого бажання й насолоди покарати нас, зробити нам боляче. Якщо хто так думає про Бога, той грішить проти Бога.

Друге, в цих віршах що ми бачимо, звідки беруться спокуси. Вони беруться з середини нас. “Бо кожний спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною”. Перед тим, як приходить спокуса, в серці вже є грішне бажання. Саме грішне бажання, що є в серці, породжує спокусу. Перед тим, як чоловік програє всі гроші в ігрових автоматах, у нього в серці вже є бажання отримати “легкі гроші” не докладаючи зусиль. Тобто, він не хоче вивчити три мови, не хоче працювати 12 годин в день, не хоче підняти задницю, перевчитися та знайти кваліфіковану та високооплачувану роботу, а хоче просто отримати виграшний лотерейний білет. Він програє не тому, що є багато залів ігрових автоматів та онлайн-казіно, а тому, що у нього духовна проблема. Чоловік зраджує дружині не тому, що інші жінки виглядають привабливо, а тому що у нього є бажання насолоджуватися хіттю. Якщо дівчина дозволяє хлопцю переспати з собою до шлюбу, це стається, як правило, не через слова хлопця і не через її хіть. Як правило, це стається через велике бажання отримати справжню любов, любов, щоб її любили такою, як вона є, поважали, приймали незалежно від її стану. Насправді, вона хоче отримати любов батька. Це бажання стає таким великим, що перетворюється на хворобливу пристрасть. Вона здогадується, що хлопець не кохає її так, як вона того хоче, але її бажання більше голосу її розуму. Вона думає: “якщо я йому дозволю, то може тоді він буде мене кохати?”. І це також духовна проблема. Обманюється той, хто хоче обманутися. Зводиться той, у хто хоче звестися. Навіть перший гріх був зроблений за тим самим принципом: “І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання.” (Бут. 3:6а) Перед тим як їсти, жінка дозволила вирости своїй пожадливості: “я хочу цей плід, я хочу, як Бог, встановлювати, це буде добром, а це — злом, я хочу стати рівнею Богу”. Так, диявол дав їй привід до спокуси, але жінка виростила свою пожадливість і спокусилася нею. Ісус теж добре знав про сутність спокус і говорив про це: “Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини!” (Мт. 15:18-20) Ми маємо знати це.

До яких наслідків призводить потурання власним пожадливостям? Очевидно: “Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.” Очевидно, якщо ми дозволимо своїм бажанням перерости в пожадливості, вони, пожадливості, завагітніють гріхом, і народять гріх, тобто гріх обов’язково з’явиться, якщо ми потураємо пожадливостям. А зроблений гріх призводить до смерті.

Друге, всяке давання, та дар досконалий (16-17).

Подивіться на вірші 16,17: “Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Тільки що ми говорили, що люди обманюються тим, що вважають спокуси чимось зовнішнім, що приходить зовні. Є ще одна розповсюджена омана: люди вважають, що все, що вони зробили гарного, або що отримали гарного, це є цілком їхня заслуга. “Все це я зробив ось ціма руками”. “Ніхто мені не допомагав, тому все це моє”. “Це я страждав, я робив, тому вся слава, вся подяка належить мені”. Чи це відповідає дійсності? Так, дійсно, щоб зробити добру справу треба докласти зусиль. Ніщо добре не стається просто так. Але цього зовсім недостатньо. Якщо Господь не дозволить нам зробити добре, у нас не вийде. Ми можемо хотіти зробити добру справу, ми можемо докладати зусиль, щоб її зробити, але якщо Господь не зробить, то нічого не вийде. Інколи я пригадую, кому ми з Марією пробували проповідувати і вивчати Біблію. Часто ми проповідували і вивчали всім серцем, але результат був зовсім не такий, як ми очікували. Я не кажу, що то була марна справа, але результат і очікування відрізнялися, як правило очікування були більші за результат. Інколи бувало й навпаки: хтось отримував через нас благодать, хоча наші зусилля були направлені, так би мовити, “в інший бік”. Ми визнаємо, що все, що Бог робив через нас, то не наша заслуга, то Божа благодать в життях тих, кому ми допомагали. Бог давав їм благодать, а ми були лише посередниками, часто навіть не усвідомлювали цього. Просто Господь дав нам благодать стояти рядом з Його роботою і трошки долучитися до неї.

Також ці слова мають іще інше значення. Подивимося ще раз: “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Господь хоче і дає добрі давання та досконалі дари. Бог на дає чогось поганого, не дає чогось недосконалого. І тут слово “усяке” значить “усяке”. Значить будь-що досконале й добре може бути лише від Бога. Якщо повернутися до тієї дівчини, що шукає справжньої любові від хлопця, то дійсно є досконала любов, саме така як вона хоче. Але цю досконалу любов може дати тільки Господь. Тільки Ісус Христос любить безумовно, тільки Він по-справжньому поважає і може приймати її зі всіма її фіглями, комплексами та недоліками. Жоден хлопець на це неспроможний. Але, коли вона отримає таку любов від Ісуса, то Він додасть їй, якщо буде потреба, і відповідного чоловіка. Він буде не ідеальний, тому що ідеальній лише Бог, але найкращий саме для неї. Якщо вона буде шукати ідеального від людини, то залишиться з розбитим серцем, дитиною на руках і з зіпсованим життям. Якщо буде шукати ідеального від Господа, то Він додасть все необхідне. Якщо повернутися до того чоловіка, що програє в автоматах всі гроші, то також є порада. Немає легкого способу збагатіти, всі легкі способи або не працюють, або злочинні. Крім того, “легкі гроші” як легко приходять, так само легко уходять. Але для Бога не проблема дати успіх, не складно дати багатство, питання лише нащо і яким чином. Якщо “нащо” — це щоб виростити дітей, та щоб жінці не треба було рахувати кожну копійчину, то Господь дасть досить, щоб виростити дітей та не рахувати копійки. Якщо “нащо” — щоб мати можливість допомогти комусь — дасть і це. Для будь-якої розумної та доброї мети у Господа достатньо засобів, треба в Нього просити просто і з вірою. Відповідь на питання “яким чином” також є. Є один універсальний шлях: важко працювати, та важко працювати над собою. Для доброї мети й добрим шляхом Господь дасть успіх та благословить. Іншого способу немає.

Зверніть увагу на останні слова вірша 17: “від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.” Бог не змінюється. Він завжди спроможній дати нам всяку благодать та милість, Він завжди дає нам усяке добре давання та дар досконалий. В той час Яків писав для єврейської діаспори в римському світі. Життя діаспори завжди не легке, тому вони могли думати, що в Бога “закінчилися” добрі давання та досконалі дари для них, а також що є інші джерела “доброго” в цьому світі. Але в Бога нема переміни. Він зараз такий саме багатий, як був багатий раніше, Він так само зараз хоче благословити нас, як благословляв раніше, від Нього і зараз виходять такі саме добрі дари, як виходили раніше. Він не змінюється, тому наші очікування від Нього також не повинні змінюватися.

Третє, що нам з цим робити? (12,18)

Як ми бачили, сутність грішної людини — не визнавати своєї провини і не брати на себе відповідальність. Також сутність грішної людини — присвоювати собі всі заслуги за все гарне, що відбувається в її житті, також вважати, що все, що я доброго зробив — це лише моя заслуга. Протилежність цьому — праведна людина. Там все навпаки. Праведник знає, що сам собою він грішник, що в його серці є пожадливості, є грішна природа, і, якщо їй дати волю, вона обов’язково принесе грішний плід. Але праведник знає, що, попри його гріховність, Бог благий, Він дає добрі давання, Він покриває всі немочі і дає силу принести добрий плід. В цьому сенсі зрозуміло, що значить вірш 12. “Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його”. Блаженна та людина, що у випробовуванні робить не за сутності грішної людини, а як праведник. Така людина дістане вінця життя, тому що робить, відповідно до сутності Бога. Переборюючи спокуси, вона показує, що любить Господа, тому й Господь дасть їй те, що обіцяв тим, хто Його люблять.

Але як нам бути такими? Подивіться вірш 18: “Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його”. Ми за природою грішники. Але Господь захотів, і породив нас словом правди, тобто словом про Ісуса Христа. Коли ми повірили слову Євангелії, Господь породив в нас нове життя, породив в нас нову сутність, що відповідає сутності Бога, що знаходить насолоду в Бозі, що має відразу до гріху. Спочатку це нове життя було дуже яскравим, дуже світлим. Коли ми тільки ввірували, то здавалося: все, я віддаю все серце Ісусу, я вже ніколи не буду грішити, я піду за Ісусом куди завгодно. Але, якщо чесно, хоча воно було яскравим, але слабким. Скільки разів після того, як увірували, ми падали, і не могли підвестися? Ісусу доводилося підіймати нас, говорити нам, що все одно любить. Хоча ми говорили Ісусу: “я люблю Тебе”, але скільки в нашому серці було всякого бруду, хитрих думок, неправильних бажань, і такого іншого? Ми навіть не знали скільки, нам здавалося, що все чисто. Насправді, ми були як малі діти, що не розуміють дорослого життя та потребують постійної підтримки та опіки батьків навіть в найменших речах. Але нове життя вже народилося, Господь по Своїй волі народив його словом Євангелії. Але після того, почався етап очищення. Господь почав нас очищувати через різні випробовування. Як це стається?

Місяць тому я дивився на ютубі відео про спасіння занедбаного та мертвого ставка. Ставок був більше схожий на вигрібну яму з брудною водою, та з відповідним ароматом. Але автор показав, що навіть в такому стані став можна оживити. Він не пропонував засипати вапно, або не використовував антибіотики, як часто рекомендують на ютубі. Він пояснив, чому ставок вмирає. Коли є жарке сонце, а вода не перемішується вітром, вода цвіте і утворюється так званий “термоклин”: тобто зверху збирається тепла вода, а на дні — холодна. Коли вода цвіте, сонце не проникає вглиб, не гріє дно, а тільки верхній шар. Тоді холодна вода опускається вниз і більше холоне, тепла підіймається вверх і більше гріється, і перемішування води припиняється. Все світло затримується зверху, тому внизу темно, рослини гинуть, і замість того, щоб збагачувати воду киснем, поглинають його. Через нестачу кисня гинуть риби, але, через ту саму нестачу кисня не розкладаються природним чином, а гниють, отруюючи воду. А зверху водорості все більше розмножуються, все більше затримують світло і тепло, більше розігрівають воду, теплий шар стає все тоншим і все гарячішим. Врешті решт водорості теж гинуть і залишаються тільки бактерії та гниючі рештки тварин на рослин, що дають незабутній аромат каналізації. Як спасти ставок? Найголовніше — зруйнувати термоклин, забезпечити, перемішування води. Все інше станеться само собою. Він поставив на дно аератор, пристрій, що робить бульбашки, як в акваріумі. Для прискорення процесу він ще використовував бактерії, що розкладають продукти гниття, але найголовніше було забезпечити перемішування. Ці бульбашки підіймають з дна мул та отруйну воду, і виносять їх на поверхню, насичуючи воду киснем. Там отруйні гази частково доокислюються, частково виходять в атмосферу. Бактерії перероблюють частинки гнилі, вода звільняється від напіврозкладеної органіки і знову стає прозора. На дні знову можуть жити рослини, перероблюючи мул та збагачуючи воду киснем. Таким чином, за три місяці повністю мертва водойма стала живою, хоча для повного відновлення потрібно більше часу. Мені здалося, це схоже, як Господь використовує страждання, щоб очистити нас. Якщо ми не розкаюємося, то наші пожадливості ростуть, вони отруюють та вбивають нас зсередини. Але, як зверху тепла вода і буяє життя, хоча водойма вже помирає, так і нам хочеться показати, що з нами все гаразд, тому ми більше звертаємо увагу на зовнішнє, на красивий вигляд, на зовнішнє благочестя. Це такий собі “духовний термоклин”, коли зовнішня праведність вимагає від нас розкаюватися в зовнішніх речах, і не допускає щоб Слово Бога торкалося внутрішніх мотивів і бажань. Це заважає нам по-справжньому розкаятися. Якщо це не припиниться, буде духовна смерть. Але, як бульбашки виносили наверх тільки той мул, що вже був в ставку, так і випробовування виносять з нашого серця тільки те, що там вже є, а спокуси роблять видимими наші потаємні пожадливості. Тут важливо визнати, що це мої пожадливості, тоді Бог зможе їх очистити. Як брудна вода стикаючись з чистим повітрям, віддає отруйні гази і наповнюється киснем, так і ми, стикаючись зі святістю Бога, та усвідомлюючи свою гріховність, можемо віддати свої гріхи Ісусу та наповнитися Його святістю. Як кисень доокислює продукти гниття, так і Слово Бога, Кров Ісуса Христа, Його святість змінює наші грішні бажання на святі.

Зверніть увагу на останню частину 18 вірша: “щоб ми стали якимсь первопочином творів Його.” В цьому є надія для нас. Господь не тільки дав нам нове життя в Ісусі Христі. Він обіцяє, що на цьому не зупиниться. Як він оживив нас, так буде оживляти і інших навколо нас, ми були тільки початком Його справ. Він буде продовжувати Свою справу в інших, щоб повністю змінити наш світ. Як ми отримали слово життя через людей, і таким чином Господь народив нас, так і через нас слово правди має дійти до інших.

(п. Авраам Влад)